Справа № 442/6181/25
Провадження № 2/463/2439/25
15 жовтня 2025 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
позивач звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1406-8758 від 10.06.2024 року у розмірі 32000,0 гривень.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 10.06.2024 року між сторонами було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1406-8758 та Додаткову угоду від 15.06.2025 року до договору про відкриття кредитної лінії, за умовами яких відповідач отримав кредит в сумі 6500,0 гривень на строк 365 днів зі сплатою за користування кредитними коштами 1,45% на день. Позивачем виконано взяті на себе зобов'язання та видано відповідачу обумовлену суму коштів, проте, останній неналежним чином виконує обов'язок щодо їх повернення. Станом на 14.07.2025 року сума заборгованості становить 41513,75 гривень. Проте, застосовуючи до позичальника Програму лояльності для споживачів фінансових послуг кредитора, шляхом часткового списання заборгованості, позивач просить стягнути заборгованість у розмірі 32000,0 гривень, з яких: 6500,0 гривень - заборгованість за основним зобов'язанням (тіло кредиту); 25500,0 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками. На підставі викладеного, просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1406-8758 від 10.06.2024 року у розмірі 32000,0 гривень.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався.
Відповідно до ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27.08.2025 року, справу направлено Личаківському районному суду м.Львова для розгляду за підсудністю.
Матеріали справи надійшли до Личаківського районного суду м.Львова 17.09.2025 року та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду такої було визначено суддю Грицка Р.Р.
Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 18.09.2025 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.
Оскільки справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до вимог частини третьої статті 279 ЦПК України суд не проводив підготовчого засідання.
Перед тим як закінчити з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, суд надав можливість кожній із сторін висловити свою позицію та надати наявні у неї докази.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов'язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Розгляд справи проводився у відкритому судовому засіданні. Сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.
Відтак, суд у відповідності до вимог частини п'ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
Суд у відповідності до вимог частини сьомої статті 81 ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов'язків.
Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
В будь якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Разом з тим, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує повністю, просить суд позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином. Разом з тим, подав заяву про розгляд справи у його відсутності, в якій також суду пояснив, що він дійсно уклав з відповідачем кредитний договір на умовах визначених договором, не відмовляється від зобов'язання щодо повернення кредитних коштів у розмірі 6500,0 гривень (тіло кредиту). Проте, розмір нарахованих відсотків вважає завищеним, несправедливим, не пропорційним щодо суми кредиту. Окрім цього зазначив, що бажає добровільно сплачувати борг, на даний момент здійснює часткове погашення заборгованості, однак, через скрутне матеріальне становище не має можливості оплатити повну суму одним платежем. На підставі викладеного, вимоги позивача в частині нарахування відсотків за користування кредитом вважає безпідставними, просить зменшити розмір стягнення до розумної суми, яка відповідає реальній заборгованості.
Враховуючи те, що сторони у судове засідання не з'явились, у відповідності до вимог ст.223 ЦПК України, суд постановив провести розгляд справи у відсутності сторін, ухваливши рішення.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оскільки учасники процесу в судове засідання не з'явилися, фіксування судового процесу 15.10.2025 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 10.06.2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1406-8758 (а.с.21-21), та Додаткову угоду від 15.06.2025 року до договору про відкриття кредитної лінії № 1406-8758 (а.с.35-38), за умовами яких відповідач отримав кредит в сумі 6500,0 гривень на строк 365 та 370 календарних днів зі сплатою за користування кредитними коштами 1,45% в день. Орієнтовна загальна вартість кредиту, згідно з пунктом 4.15 договору та з урахування п.3 Додаткової угоди, становить 42013,75 гривень та включає в себе: суму кредиту, комісію за видачу кредиту та проценти за користування кредитом.
Основні умови договору також вказані у правилах відкриття кредитної лінії (а.с.22-31). Договір та правила підписані відповідачем за допомогою електронного підпису.
Крім того, виконання позивачем (кредитором) обов'язку щодо надання грошових коштів у розмірі 6500,0 гривень відповідачеві (позичальнику) підтверджується банківською інформацією АК КБ «ПриватБанк» про перерахування коштів від партнера ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» про видачу кредитних коштів (а.с.32-34, 39).
Обставини укладення кредитного договору та отримання грошових коштів, відповідачем не оспорюються та фактично підтверджуються його поясненнями викладеними у поданій заяві по суті.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1406-8758 від 10.06.2024 року, станом на 14.07.2025 року загальний розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 41513,75 гривень, з яких: 6500,0 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 34263,75 гривень - заборгованість за відсотками; комісія - 750,0 гривень (а.с.40-42).
Проте, застосовуючи до позичальника Програму лояльності для споживачів фінансових послуг кредитора, шляхом часткового списання заборгованості, позивач просить стягнути у примусовому порядку заборгованість у розмірі 32000,0 гривень.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Цим же законом визначені особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі яка розглядається договір про відкриття кредитної лінії № 1406-8758 від 10.06.2024 року та Додаткову угоду від 15.06.2024 року, укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, про що зазначено в Розділі 3 договору, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Водночас, обставини факту укладення договору про відкриття кредитної лінії № 1406-8758 від 10.06.2024 року та Додаткової угоди від 15.06.2024 року в електронному виді та накладення на них електронного підпису відповідачем не осппорюються та фактично визнаються.
Крім того, за змістом частини першої статті 1047, частини першої статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
При цьому, відповідно частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Тобто, письмова форма договору внаслідок його реального характеру є підтвердженням отримання грошових коштів і саме на позичальника закон покладає обов'язок доказування протилежного.
Проте, як і в попередньому випадку відповідач визнає факт отримання грошових коштів за спірним кредитним договором.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Визначення поняття «зобов'язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.
Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що в статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Таким чином, обов'язок щодо повернення коштів за кредитним договором має абсолютний характер і його невиконання можливо виключно у визначених законом випадках.
Отже, зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи презумпцію правомірності укладених між сторонами кредитного договору такий договір у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених ними прав і обов'язків сторін.
Доказів виконання умов кредитного договору та повернення коштів відповідач не надав, що в загальному свідчить про обґрунтованість позовних вимог.
Так, відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У справі яка розглядається за умовами укладеного між сторонами договору про відкриття кредитної лінії № 1406-8758 від 10.06.2024 року та Додаткової угоди від 15.06.2025 року, такі укладено на строк 365 днів та 370 днів. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинен був повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків.
Як уже зазначалось вище, за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 1406-8758 від 10.06.2024 року та Додатковою угодою від 15.06.2025 року, відповідач отримав кредит у розмірі 6500,0 гривень на строк 365 та 370 днів із сплатою за користування кредитом 1,45% в день. Вказана вимога щодо договору позивачем дотримана, що відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Суд приймає до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості як належний доказ по справі, оскільки будь-яких доказів на спростування такого відповідачем не надано, нарахування відсотків проводилось у межах строку кредитування та на умовах визначених договором, з якими відповідач погодився. Орієнтована загальна вартість кредиту для споживача та витрат були визначені сторонами в договорі, за межі таких умов кредитор не вийшов. Окрім цього, відповідачем також не представлено суду свого розрахунку заборгованості за кредитним договором № 1406-8758 від 10.06.2024 року, який би містив інший розмір заборгованості визначеної позивачем та не доведено, що на момент укладення договору існували інші умови ніж зазначені в такому, внаслідок чого відповідні аргументи відповідача суд відхиляє.
Таким чином, відповідач ОСОБА_1 з урахуванням застосованої позивачем Програми лояльності для споживачів фінансових послуг кредитора має непогашену заборгованість перед позивачем за договором про відкриття кредитної лінії № 1406-8758 від 10.06.2024 року у розмірі 32000,0 гривень, яка підлягає стягненню у примусовому порядку.
Разом з тим, суд при ухваленні рішення не бере до уваги посилання відповідача на ID-операцію 1685607034 від 03.10.2025 року про погашення суми боргу за спірним договором у розмірі 1000,0 гривень, оскільки така дія непідтверджена стороною позивача, а суд самостійно перевірити такі обставини не може. Водночас, звертає увагу на те, що відповідач не позбавлений можливості добровільного погашення заборгованості після ухвалення рішення суду в порядку його виконання, шляхом пред'явлення позивачу відповідної квитанції про погашення боргу та погодження всіх наступних дій щодо добровільного виконання рішення суду.
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 2422,40 гривень, сплата якого підтверджується відповідною платіжною інструкцією 75357 від 12.08.2025 року (а.с.11).
Керуючись ст.ст.10, 18, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274 ЦПК України, суд, -
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1406-8758 від 10.06.2024 року у розмірі 32000,0 гривень (тридцять дві тисячі гривень 00 копійок).
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2422,40 гривень.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», місцезнаходження: 01133, м.Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 407, код ЄДРПОУ 38548598.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
Суддя Грицко Р.Р.