Справа № 199/13086/25
(6/199/289/25)
14.10.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра в складі судді Руденко В.В., розглянувши матеріали заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» про заміну сторони виконавчого провадження, стягувач: товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», боржник: ОСОБА_1 ,-
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська із заявою, в якій просить замінити первісного стягувача товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на його правонаступника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» у виконавчому провадженні №631201225 щодо стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса №16539.
Вивчивши матеріали поданої заяви та матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №183/4196/21, оскільки тільки в ЦПК України врегульовано правило заміни сторони виконавчого провадження, порушеного через необхідність виконання рішення «несудового» органу, можна зробити такий висновок: заява про заміну сторони виконавчого провадження, відкритого на виконання виконавчого напису нотаріуса, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Звернувшись до суду із заявою про заміну сторони стягувача, заявник зазначив, що на примусовому виконанні приватного виконавця Нордіо В.В. перебуває виконавче провадження №631201225 щодо стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості на підставі виконавчого напису нотаріуса №16539.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі Закон), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.
У постанові від 29 липня 2019 року у справі №409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», згідно зі статтею 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
Крім того, у роз'ясненні від 02 вересня 2022 року Верховний Суд зазначив, що особи, які залишили або покинули своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації та стали на облік як внутрішньо переміщені особи можуть звертатися з позовами до судів за місцем фактичного проживання/перебування. Таким чином, якщо особа-переселенець зареєструвалася на новому місці як ВПО (внутрішньо переміщена особа), то маючи відповідну довідку про взяття на облік, переселенець може звертатись з позовом до суду у місці свого тимчасового перебування.
Відповідно до відповіді № 1882581 від 13.10.2025 року щодо отримання інформації про внутрішньо переміщену особу з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, боржник по справі перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що територіально відноситься до юрисдикції Лисичанському міському суду Луганської області.
Розпорядженням голови Верховного Суду № 1/0/9-22 від 06.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану», відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Лисичанського міського суду Луганської області на Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області.
Згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
У відповідності до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц (провадження № 14-117цс18)).
Відповідно до ч.2 ст.446 ЦПК України процесуальні питання, пов'язані з виконанням рішень інших органів (посадових осіб), вирішуються судом за місцем виконання відповідного рішення.
Місце виконання рішення визначене статтею 24 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно ч. 1ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Частиною 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Отже, законодавець пов'язує місце виконання рішення не з місцем знаходження державного/приватного виконавця чи місцем відкриття виконавчого провадження, а з місцем вчинення виконавчих дій.
Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 жовтня 2020 року у справі №263/14171/19.
Статтею 187 ч.9 ЦПК України визначено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому ст.31 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються судами за встановленими Законом правилами підсудності, а їх порушення - є ознакою незаконності рішення.
Згідно ст.32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
На підставі вищенаведеного, п.1 ч.1, ч. 3 ст. 31 ЦПК України, суд -
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» про заміну сторони виконавчого провадження, стягувач: товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», боржник: ОСОБА_1 передати на розгляд до Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області.
Передача страви на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п'яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п'яти днів після залишення її без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя В.В. Руденко