Справа № 462/5397/25
14 жовтня 2025 року м.Львів
Залізничний районний суд м.Львова в складі головуючого - судді Колодяжного С.Ю., розглянувши в приміщенні суду у м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
встановив:
ЛМКП «Львівтеплоенерго» 11.08.2025 року звернулося в Залізничний районний суд м.Львова з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 25921,42 грн. заборгованості за послуги постачання теплової енергії за період з 01.09.2020 року по 31.05.2025 року, 351,67 грн. пені за період з 01.03.2025 року по 31.05.2025 року, 132,35 грн. 3% річних за період з 01.03.2025 року по 31.05.2025 року, 592,52 грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2025 року по 31.05.2025 року.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 01.07.2014 року по 31.12.2023 року ЛКП «Залізничнетеплоенерго» були надавачами послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання для споживачів. З 01.01.2024 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» є надавачем послуг з теплопостачання та гарячого водопостачання для споживачів, в тому числі відповідачам за адресою: АДРЕСА_1 , якими вони користуються. З 01.07.2014 року відповідачам для здійснення оплати за надані послуги позивачем був відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , а також щомісячно направлялися квитанції про нарахування вартості послуг. Крім цього, позивачем, відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховано інфляційні втрати у розмірі 592,52 грн., пеню у розмірі 351,67 грн. та 3 % річниху розмірі 132,35 грн., за період з 01.03.2024 року по 01.06.2025 року, які позивач також просить стягнути з відповідача на свою користь.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 11.08.2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачам встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
У вказаний строк відповідачем ОСОБА_1 подано 08.09.2025 року суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що оскільки позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 25921,42 грн. за період з 01.09.2020 року по 31.05.2025 року, при цьому звернувся до суду лише 11.08.2025 року, просить застосувати строк позовної давності для звернення до суду. Також просила врахувати суд, що вона є пенсіонером, а ОСОБА_2 має ряд захворювань і постійно перебуває на лікуванні.
У поданій 15.09.2025 року відповіді на відзив уповноважений представник позивача вказує, зокрема, на те, що на період дії карантину та воєнного стану в України продовжується строк позовної давності, тому такий позивачем не пропущений. Також зазначає, що законодавством не передбачено залежності нарахувань за послугу від майнового стану споживача, у зв'язку з чим просить позов задовольнити.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, вивчивши зібрані у справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Зі змісту ст.76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Об'єктом права власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст.379, 378 ЦК).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у ЛМКП «Львівтеплоенерго» за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований побутовий споживач ОСОБА_1 , особовий рахунок якого № НОМЕР_1 .
Відповідно до довідок відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЗМУ ДМС України у Львівській області від встановлено, що в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.23, 24).
Відповідно до Закону України № 1198 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 року ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» доповнено частиною 4 та визначено, виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Вказаний закон набрав чинності з дня його опублікування 07.06.2014 року, а тому нарахування оплати за теплову енергію для населення та проведення розрахунків із виконавцем послуг почалось з 01.07.2014 року.
Відповідно до ухвали Львівської міської ради №3409 від 06.07.2023 року «Про припинення ЛКП «Залізничнетеплоенерго» шляхом приєднання його до ЛМКП «Львівтеплоенерго» Львівське міське комунальне підприємство є правоноступником усього майна, прав та обов'язківЛьвівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» (а.с.11).
У п.2 ухвали Львівської міської ради №4142 від 14.12.2023 року «Про затвердження передавального акта «Залізничнетеплоенерго», яке припиняється шляхом приєднання до ЛМКП «Львівтеплоенерго» вказано, що з 01.01.2024 року здійснюється передача-приймання всіх активів і пасивів балансу ЛКП «Залізничнетеплоенерго» на баланс ЛМКП «Львівтеплоенерго» (а.с.12)
Позивач ЛМКП «Львівтеплоенерго», яке відповідно до Закону України «Про теплопостачання» і Закону України «Про житлово-комунальні послуги», його статуту, є виробником і виконавцем послуг з надання теплової енергії населенню, надає такі послуги відповідачам до будинку, в якому вони проживають на АДРЕСА_3 .
Відповідно до розрахунку заборгованості за послуги теплопостачання у споживачів за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.09.2020 року по 31.05.2025 року утворилась заборгованість у розмірі 25921,42 грн (а.с.9).
Відповідно до ч.1, 3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору чи вимог цього Кодексу, а згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відносини у сфері житлово-комунальних послуг врегульовані Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», а також відповідними постановами Кабінету Міністрів України та рішеннями органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон) встановлено, що предметом регулювання цього Закону, в тому числі, є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Згідно з ст.5 Закону до житлово-комунальних послуг, серед іншого, відносяться послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пунктом 1 ч.1 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» встановлено обов'язок споживача оплатити надані послуги.
Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги виникає у споживача з моменту користування цими послугами.
При цьому, відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Так, відповідно до ч.2 ст.205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю для настання відповідних правових наслідків.
Згідно з ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
З матеріалів справи вбачається, що поведінка сторін свідчить про фактичне укладення ними договору про постачання теплової енергії для потреби опалення до квартири відповідача, оскільки послуги позивачем надаються, а відповідач ними користується.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 року у справі № 904/7377/17.
Згідно з ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов?язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Тобто, за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», особи, місце проживання яких зареєстроване у квартирі у встановленому законом порядку, а також власники (співвласники) квартир, зобов?язані їх утримувати, у тому числі, нести витрати по оплаті фактично наданих житлово-комунальних послуг нарівні з іншими дієздатними, які проживають та/або зареєстровані у житлі, або співвласниками.
Згідно положень статті 541 ЦК України солідарний обов?язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов?язання.
Частиною 1 ст.543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов?язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов?язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Оскільки відповідачі ОСОБА_1 з 11.07.1980 року зареєстрована та проживає у вказаній квартирі, а ОСОБА_2 - з 27.08.2001 року, тому вони несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Як встановлено під час розгляду справи та підтверджується розрахунком заборгованості (а.с.9), відповідачі не в повному обсязі оплачували ЛМКП «Львівтеплоенерго» за центральне опалення з 01.09.2020 року по 31.05.2025 року, внаслідок чого в них утворилась заборгованість перед позивачем за цей період в розмірі 25921,42 грн., розмір якої відповідачами не спростовано, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б ставили під сумнів правильність нарахування суду не надано.
Виходячи з наведеного та враховуючи, що порушені права позивача в результаті неотримання оплати за надані послуги підлягають судовому захисту, з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за центральне опалення у розмірі 34439,02 грн., яка утворилась за період з 01.01.2020 року по 31.12.2023 року.
Відповідач ОСОБА_1 посилається на необхідність застосування судом наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (Stubbings and others v. the United Kingdom).
02.04.2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року, зі змінами, з 12.03.2020 року до 22.05.2020 року на всій території України встановлений карантин.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30.06.2023 року.
Також, слід зазначити, щоУказом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено воєнний стан із 05.30 год. 24.02.2022 року строком на 30 діб.
В подальшому, відповідно до Указів Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і діє на даний час.
Згідно з п.19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
У зв'язку з викладеним, починаючи з дня набрання чинності Закону України від 30.03.2020 року №540-IX, тобто з 02.04.2020 року діє положення про продовження строків позовної давності на період дії карантину та воєнного стану в Україні.
Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своєї прав та інтересів.
Згідно відомостей про нарахування та оплату послуги постачання теплової енергії відповідачами здійснено останній платіж у грудні 2020 році у розмірі 200 грн., у листопаді 2021 році - 200 грн., у листопаді 2023 році - 1300 грн., у червні 2024 року - 291,86 грн., у січні 2025 році - 985 грн.
Згідно положення ч.1 та ч.3 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення боржником певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг цього строку припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов'язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №663/2070/15- ц.
Оскільки відповідачами частково погашувалась попередня заборгованість, що свідчить про визнання боргу, внаслідок чого строк позовної давності переривався із кожним платежем, починаючи з грудня 2020 року, і його сплив починався заново, а тому не є пропущеним.
Відтак, покликання відповідача ОСОБА_1 на строк позовної давності не приймається судом до уваги, оскільки позивач звернувся із позовом в межах строку позовної давності. Доказів протилежного відповідачем до суду не надано.
Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов?язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ч.1, 2 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання.
Згідно з ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконання зобов?язання.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Постановою Кабінету Міністрів України №1405 від 29.12.2023 року скасовано заборону на нарахування пені у зв'язку із наявною заборгованістю за надання житлово-комунальних послуг.
Виходячи з наведеного та враховуючи неналежне виконання відповідачами зобов'язань щодо сплати за надані послуг, суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційної складової, пені та трьох відсотків річних за період з 01.03.2024 року по 01.06.2025 року, вважає за необхідне позов задовольнити в повному обсязі та солідарно стягнути з відповідачів 25921,42 грн. заборгованості за послуги з постачання теплової енергії (централізоване опалення) за період з 01.09.2020 року по 31.05.205 року, 351,67 грн. пені, 592,52 грн. інфляційний втрат та 132,35 грн. трьох відсотків річних від простроченої суми за період з березня 2024 року по червень 2025 року.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача по 1514 (3028:2) грн. судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову.
Керуючись ст.2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго»25921 грн. заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.09.2020 року по 31.05.2025 року, 3% річних в розмірі 132,35 грн, інфляційні втрати в розмірі 592,52 грн., пені в розмірі 351,67 грн,за період з березня 2024 року по червень 2025 року.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» по 1514 грн. понесених судових витрат зі сплати судового збору.
Рішення суду, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго», ЄДРПОУ 05506460, місцезнаходження: м.Львів, вул.Д.Апостола, 1;
відповідачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .
Текст рішення складено 14.10.2025 року.
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: С.Ю. Колодяжний