Провадження № 2-з/331/42/2025
Справа № 331/5903/25
10 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Олександрівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого-судді Скользнєвої Н.Г., розглянувши заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) в особі представника - адвоката Сєдова Михайла Володимировича (адреса: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. № 158, оф. 210) про забезпечення позову, -
08 жовтня 2025 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сєдова М.В. звернувся до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , за результатами розгляду якого просить: стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 15.05.2023 року №1013 в сумі 1 867 225,50 грн. - еквівалент суми 45 000,00 доларів США; заборгованість за договором позики від 16.12.2024 року в сумі 41 493,90 грн. - еквівалент суми 1 000,00 доларів США, та судові витрати.
Одночасно, із зверненням до суду із вищезазначеним позовом, позивач подав клопотання про забезпечення позову, в якому просить суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на:
- належну ОСОБА_2 частку у статутному капіталі ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТТЮ «АВТОМОБІЛЬНИЙ ДІМ СОЛЛІ - ПЛЮС», код ЄДРПОУ 30948341, у розмірі 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень), що складає 100% (сто відсотків) статутного капіталу Товариства;
- грошові кошти, у розмірі ціни позову - 1 908 719,40 грн., що містяться на рахунках ОСОБА_2 ;
- на все належне ОСОБА_2 , на праві приватної власності, нерухоме та рухоме майно, у розмірі ціни позову - 1 908 719,40 грн.
Заявник вказує, що незабезпечення позову, запропонованим ним шляхом, ускладнить виконання рішення суду та поновлення його порушених прав та інтересів.
Вивчивши доводи клопотання про забезпечення позову, матеріали справи, суд вважає клопотання позивача таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Згідно із ч. 3 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Відповідно до положень ст. 152 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту та майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або і інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Частиною 3 ст. 152 ЦПК України передбачено, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позов, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Суд відзначає, що відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).
До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18 січня 2017 року, яка є обов'язковою для усіх суб'єктів правозастосування судів України.
У відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі"Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи"Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Отже, за змістом вищезазначених норм закону, заходи забезпечення позову застосовуються судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та як гарантія реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку з застосуванням відповідних заходів.
Отже, особи, які беруть участь у справі в цивільному процесі, при використанні механізму забезпечення позову повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. Заявник в клопотанні про забезпечення позову також повинен зазначити відомості щодо наявності, найменування, місцезнаходження рухомого та нерухомого майна у відповідного учасника процесу, до якого заходи забезпечення позову будуть застосовані, а також доказів вартості такого майна.
При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Сєдова М.В. звернувся до Олександрівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на загальну суму 1908719,40 грн.
Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є єдиним засновником та кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи - ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТТЮ «АВТОМОБІЛЬНИЙ ДІМ СОЛЛІ - ПЛЮС», розмір статутного капіталу складає 1000000,00 грн.
Таким чином, враховуючи те, що між сторонами виник спір майнового характеру, арешт цього майна є виправданим цивільно-процесуальним заходом.
Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову здатне унеможливити виконання рішення суду в тому разі, якщо позов буде задоволено, оскільки існує реальна можливість відчуження майно до постановлення рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що захід забезпечення позову в частині накладення арешту на право ОСОБА_2 на частку у статутному капіталі ТОВ «АВТОМОБІЛЬНИЙ ДІМ СОЛЛІ - ПЛЮС», код ЄДРПОУ 30948341, у розмірі 1 000 000,00 грн., що складає 100% статутного капіталу Товариства, є необхідним для можливості виконання рішення суду по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості на загальну суму 1908719,40 грн.
Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій.
Будь-які права інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу.
Разом з тим, накладення арешту на невизначений обсяг майна не може уважатися співмірним із позовними вимогами, які визначив заявник, та може призвести до порушення законних прав відповідача. А тому вимоги заявника про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках ОСОБА_2 та на все належне йому на праві власності рухоме та нерухоме майно, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, -
Заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) в особі представника - адвоката Сєдова Михайла Володимировича (адреса: 69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. № 158, оф. 210) про забезпечення позову, задовольнити частково.
Накласти арешт на право ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на частку у статутному капіталі ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТТЮ «АВТОМОБІЛЬНИЙ ДІМ СОЛЛІ - ПЛЮС», код ЄДРПОУ 30948341, у розмірі 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень), що складає 100% (сто відсотків) статутного капіталу Товариства.
В решті вимог заяви про забезпечення позову відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту винесення та підлягає негайному виконанню.
Копію ухвали суду направити учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду в 15-денний строк з дня складення повного тексту ухвали суду.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Строк пред'явлення ухвали до виконання три роки з дня її винесення.
Повний текст ухвали складено 15 жовтня 2025 року.
Суддя: Н.Г.Скользнєва