08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 2-1478/11
провадження № 61-12796св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Грушицького А. І.,
суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 травня 2023 року у складі колегії суддів Фазикош Г. В., Кожух О. А., Куштана Б. П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
Короткий зміст позовних вимог
В листопаді 2011 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
Позовні вимоги мотивував тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 набули право власності, кожен по частині, на тарний склад (літера Б), забійний цех (літера В), склад живсировини (літера Г), овочесховище (літера К), які розташовані на АДРЕСА_1 .
15 лютого 2003 року вони підписали акт приймання-передачі нерухомого майна, куди, крім зазначеного майна, увійшли 6 тарних навісів, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною. Навіси, сторожова будка та свердловина з насосною не були відображені в нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу, оскільки вони були допоміжними спорудами і у продавця, приватного підприємства «Єком», не було на них виготовлено ані інвентарних справ, ані інших документів, так як відповідно до чинного на той момент цивільного законодавства на допоміжні споруди окремі правовстановлюючі документи не видавались.
25 лютого 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виготовили інвентарну справу та генеральний план на комплекс придбаних ними будівель, куди були включені і допоміжні споруди: навіси, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною. Оскільки зазначені навіси потребували ремонту, вони вирішили їх відремонтувати та усно домовились про вкладення грошей в їх ремонт в рівних долях. Однак на початку 2008 року ОСОБА_3 заявив, що він більше не буде вкладати гроші у цей ремонт та запропонував купити його частку у навісах та артезіанській свердловині з насосною за 12 000,00 грн.
07 липня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу частини 6 навісів і артезіанської свердловини з насосною, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Інша частина цього нерухомого майна належить позивачу. В цей же день на підставі розписки відповідач отримав 12 000,00 грн. Зазначений договір був укладений в простій письмовій формі. Відповідно до умов договору сторони протягом шести місяців мали підготувати всі необхідні документи для переоформлення частини зазначеного майна на ім'я позивача у нотаріуса.
Позивач стверджував, що ОСОБА_3 , порушуючи домовленості, ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Після купівлі зазначеного майна позивач здійснював його обслуговування і ремонт, ніс інші передбачені законодавством України витрати, пов'язані з його утриманням, тобто здійснював всі повноваження власника щодо придбаного майна.
У зв'язку з цим позивач просив суд:
- визнати дійсним договір купівлі-продажу від 07 липня 2008 року частини 6 навісів та артезіанської свердловини з насосною, що знаходяться в АДРЕСА_1 ;
- визнати за позивачем право власності на 5 навісів та артезіанську свердловину з насосною, що знаходяться в АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Виноградівський районний суд Закарпатської області рішенням від 28 листопада 2011 року у складі судді Трагнюк В. Р., з урахуванням ухвали Виноградівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2011 року про виправлення описки, позов задовольнив у повному обсязі.
Визнав дійсним договір від 07 липня 2008 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про купівлю-продаж частини 6 навісів та артезіанської свердловини з насосною, що знаходяться в АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_1 право власності на 5 навісів та артезіанську свердловину з насосною, які знаходяться в АДРЕСА_1 , а саме на: навіс (літера Д), загальною площею 243 кв. м; навіс (літера Е), загальною площею 243 кв. м; навіс (літера Ж), загальною площею 243 кв. м; навіс (літера З), загальною площею 325,8 кв. м; навіс (літера И), загальною площею 270 кв. м; артезіанську свердловину з насосною, загальною площею 16,8 кв. м.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, умови якого виконано сторонами, а тому такий договір підлягає визнанню дійсним на підставі статті 220 ЦК України, а право власності підлягає визнанню за покупцем на підставі статті 392 ЦК України.
22 травня 2020 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 11 червня 2020 року поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 11 січня 2021 року замінив у справі відповідача ОСОБА_3 на його правонаступника - ОСОБА_2 .
Закарпатський апеляційний суд постановою від 07 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Верховний Суд постановою від 19 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 07 червня 2021 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд належно не дослідив питання поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, враховуючи, що з часу ухвалення рішення районним судом минуло майже 9 років, формально вказавши, що ОСОБА_2 не брала участі у справі, а оскаржуване судове рішення від 28 листопада 2011 року отримала 11 травня 2020 року.
Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 15 лютого 2022 року зупинив провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку справи № 2-3887/2009 у подібних правовідносинах, яка прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Верховний Суд постановою від 27 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року скасував, справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Закарпатський апеляційний суд постановою від 11 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що апеляційна скарга була подана ОСОБА_2 у власних інтересах, як співвласником спільно нажитого з чоловіком майна, а саме частини 6 навісів та артезіанської свердловини з насосною, розташованих в АДРЕСА_1 . Оскаржуване рішення стосувалося права власності саме на це майно.
ОСОБА_2 не брала участі у справі (не була її стороною). Фактично ОСОБА_2 була позбавлена права на захист цивільного права у судовому провадженні, ініційованому позивачем і має право на апеляційне оскарження ухваленого рішення як особа, яка не була залучена до участі у розгляді справи, однак суд вирішив питання про її права та інтереси. Тобто вона повинна бути стороною ініційованого позивачем спору. Відповідачем визначений тільки ОСОБА_3 , її чоловік.
Перебіг строку на апеляційне оскарження судового рішення від 28 листопада 2011 року для ОСОБА_2 розпочався з моменту, коли вона дізналася про його існування - 11 травня 2020 року. А 22 травня 2020 року ОСОБА_2 подала таку скаргу. Тому є усі передумови для поновлення строку на апеляційне оскарження з метою захисту прав та інтересів ОСОБА_2 .
У матеріалах справи немає жодного доказу, з якого б слідувало, що ОСОБА_2 достеменно знала про існування оскарженого рішення або мала знати про нього до 11 травня 2020 року.
Оскільки Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 11 червня 2020 року поновив ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 28 листопада 2011 року та відкрив апеляційне провадження у даній справі, а вказана ухвала апеляційного суду не скасована та є чинною, тому питання про поновлення строку та відкриття апеляційного провадження вирішено.
Договір купівлі-продажу навісів та артезіанської свердловини з насосною, які знаходяться в АДРЕСА_1 , крім нотаріального посвідчення підлягав ще й державній реєстрації, тому відсутні підстави для визнання його дійсним в порядку, передбаченому частиною другою статті 220 ЦК України. Отже, позовна вимога ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним задоволенню не підлягає.
Оскільки позовна вимога про визнання права власності є похідною від позовної вимоги про визнання договору дійсним, тому вона також задоволенню не підлягає.
Окрім того, справа була розглянута судом першої інстанції без залучення одного із власників майна - ОСОБА_2 , що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Виноградівського районного суду Закарпатської області.
13 вересня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2025 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 29 вересня 2025 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 127/24183/16-ц, від 17 червня 2020 року у справі № 910/12712/19.
У касаційній скарзі зазначається, що апеляційний суд не виконав вимоги Верховного Суду, які зазначені у його постанові. Також, апеляційний суд не звернув увагу на те, що навіси і артезіанські свердловини є приналежністю головної речі, а тому права на них не підлягають державній реєстрації.
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2023 року ОСОБА_2 надіслала відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули право власності, кожен по частині, на тарний склад (літера Б), забійний цех (літера В), склад живсировини (літера Г), овочесховище (літера К), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Гонтар Л. І. за реєстром № 504 (т. 1 а. с. 3).
15 лютого 2003 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ПП «Єком», з іншої сторони, підписали акт приймання-передачі майна на підставі договору купівлі-продажу від 15 лютого 2003 року, куди увійшли 6 тарних навісів, сторожова будка та артезіанська свердловина з насосною (т. 1 а. с. 4).
07 липня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали в простій письмовій формі договір купівлі-продажу частини 6 навісів і артезіанської свердловини з насосною, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору ОСОБА_1 купив у ОСОБА_3 частину зазначеного майна за 12 000,00 грн. За умовами договору сторони протягом шести місяців мали підготувати всі необхідні документи для переоформлення зазначеного майна на ім'я ОСОБА_1 у нотаріуса (т. 1 а. с. 19).
В цей же день відповідно до поданої розписки ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 12 000,00 грн (т. 1 а. с. 20).
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню, оскільки його ухвалено без додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Із матеріалів справи відомо, що у 2003 році ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули у спільну власність нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .
У 2008 році вони врегулювали питання припинення спільної власності на це майно, уклавши правочин у письмовій формі, проте нотаріально його не посвідчили.
25 листопада 2011 року ОСОБА_3 подав до суду першої інстанції письмову заяву, підпис на якій засвідчений нотаріусом, про визнання позову з проханням розглянути цю справу за його відсутності (т. 1 а. с. 46).
Виноградівський районний суд Закарпатської області рішенням від 28 листопада 2011 року позов задовольнив в повному обсязі, визнав дійсним договір від 07 липня 2008 року, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про купівлю-продаж і визнав за ОСОБА_1 право власності на 5 навісів та артезіанську свердловину з насосною, які знаходяться в АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 74). ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 23 листопада 1991 року серії НОМЕР_1 (т. 1 а. с. 80).
22 травня 2020 року ОСОБА_2 , як особа, яка не брала участі у справі, подала апеляційну скаргу на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від28 листопада 2011 року.
Як правильно зазначив в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, ОСОБА_2 не брала участі у справі (не була її стороною) та має право на апеляційне оскарження ухваленого рішення як особа, яка не була залучена до участі у розгляді справи. У матеріалах справи немає жодного доказу, з якого б слідувало, що ОСОБА_2 достеменно знала про існування оскарженого рішення або мала знати про нього до 11 травня 2020 року.
Ухвалою апеляційного суду від 11 січня 2021 року ОСОБА_2 залучено як правонаступника відповідача. Водночас, таке поєднання процесуального статусу (особи, яка не брала участі у справі і правонаступника відповідача) не змінило підстав апеляційного оскарження, викладених в апеляційній скарзі особи, яка не брала участі у справі.
Після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи (частина третя статті 352 ЦПК України).
За результатами апеляційного перегляду справи суд має право як на певні висновки щодо розгляду справи по суті (стаття 374 ЦПК України), так і певні процесуальні висновки, які унеможливлюють подальший апеляційний розгляд (стаття 362 ЦПК України).
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Аналіз змісту наведених правових норм свідчить про те, що особа, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, набуває статусу учасника справи після відкриття апеляційного провадження за її скаргою. Це означає, що вона користується правами та несе обов'язки учасника справи до моменту закриття апеляційного провадження, навіть якщо пізніше буде встановлено, що судовим рішенням питання про її права та обов'язки насправді не вирішувалося.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц вказав, що суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_3 здійснив продаж ОСОБА_1 нерухомого майна, яке перебувало у спільній сумісній власності подружжя за відсутності письмово висловленої згоди ОСОБА_2 , її нотаріального посвідчення.
Верховний Суд не погоджується із висновком апеляційного суду щодо наявності підстав для перегляду справи по суті, виходячи із такого.
За загальним правилом, передбаченим у частині третій статті 54 СК України, вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя (частина друга статті 65 СК України).
У постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 274/4134/15-ц зазначено, що законодавець передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України). Права одного з подружжя, який надавав згоду на відчуження чи на вчинення договору, але не був стороною договору, захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі.
Розвиваючи висновок, сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19 вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
У цій справі ОСОБА_2 не є особою, яка оскаржує укладений без її згоди правочин, а доводи її апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що вона як співвласник майна мала бути залучена як співвідповідач до участі у справі.
За усталеною судовою практикою, у цивільних спорах про визнання договорів дійсними/недійсними участь беруть сторони цього правочину. За загальним правилом, другий з подружжя не залучається до участі у справі ні як співпозивач, ні як співвідповідач, оскільки права захищаються тим з подружжя, який уклав договір.
Один із подружжя, якщо спільне майно відчужене без його згоди, має право на оспорювання в судовому порядку відповідного правочину. Разом з тим, таке право не є ідентичним праву на апеляційне оскарження рішення, ухваленого в цивільній справі за участі іншого з подружжя.
Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення. Згідно із цим принципом жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами («Устименко проти України», заява № 32053/13, рішення від 29 жовтня 2015 року).
Верховний Суд нагадує, що, на відміну від законодавства, яке діє erga omnes (щодо всіх, тобто з правовим ефектом щодо невизначеного кола суб'єктів), судове рішення у приватноправовому спорі діє inter partes (тобто з правовим ефектом тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб. Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц та від 08 вересня 2022 року у справі № 9901/276/19.
В матеріалах справи відсутні відомості про наявність спору про поділ майна подружжя між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 станом на час ухвалення рішення судом першої інстанції в цій справі, в апеляційній скарзі відсутні доводи щодо недобросовісності сторін правочину чи зловживання правом, спрямованим проти особи, яка подала апеляційну скаргу, тому на думку колегії суддів Верховного Суду, апеляційний суд зробив передчасний висновок про наявність підстав для скасування ухваленого у цій справі судом першої інстанції рішення.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права частково підтвердилися, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 11 травня 2023 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. І. Грушицький
Судді В. М. Ігнатенко
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров