14 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 914/2904/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
прокуратури - Яворський С. С.,
позивачів - Рибак І. І., Хиря В. В.,
відповідачів -Сутковий А. М.,
третіх осіб - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційні скарги Белзької міської ради Львівської області та ОСОБА_2
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (судді: Скрипчук О. С. - головуючий, Кравчук Н. М., Матущак О. І.) та рішення Господарського суду Львівської області від 26.09.2024 (суддя Ділай У. І) у справі
за позовом Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони інтересах держави в особі позивачів: 1) Адміністрації Державної прикордонної служби України, 2) Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 )
до відповідачів 1) Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, 2) Белзької міської ради Львівської області
за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2
за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Львівської обласної державної адміністрації
про скасування наказу від 22.12.2020 № 62-ОТГ, рішення від 23.02.2021 № 80 та витребування земельної ділянки (кадастровий номер 4624882800:03:000:0114, площею 19,6574 га) із незаконного володіння,
1. У жовтні 2023 року Львівська спеціалізована прокуратура у сфері оборони (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - Військова частина НОМЕР_1 ) звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) та Белзької міської ради Львівської області (далі - Белзька міська рада), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Львівської обласної державної адміністрації та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про:
- визнання незаконним та скасування наказу начальника Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Львівській області від 22.12.2020 № 62-ОТГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" в частині, що стосується земельної ділянки кадастровий номер 4624882800:03:000:0114;
- визнання незаконним та скасування рішення Белзької міської ради від 23.02.2021 № 80 "Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність" в частині, що стосується земельної ділянки кадастровий номер 4624882800:03:000:0114;
- витребування земельної ділянки кадастровий номер 4624882800:03:000:0114, площею 19,6574 га із незаконного володіння Белзької міської ради на користь держави в особі Військової частини НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор вказував на те, що відповідно до технічної документації земельна ділянка кадастровий номер 4624882800:03:000:0114 входить до складу прикордонної смуги, що перебуває під охороною ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ). Спірна земельна ділянка розташована між лінією державного кордону України та лінією інженерно-прикордонних споруджень на території Белзької міської ради.
Факт розміщення земельної ділянки між лінією державного кордону та лінією прикордонних інженерних споруджень підтверджується технічною документацією та рішеннями судів у справі № 454/2498/19, в якій постановою Верховного Суду від 26.07.2023 залишено без змін судові рішення про витребування на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 земельних ділянок кадастрові номери 4624882800:03:000:0012, 4624882800:03:000:0013, 4624882800:03:000:0015, 4624882800:03:000:0016 та 4624882800:03:000:0017, які є суміжними із земельною ділянкою, що є предметом розгляду в цій справі.
За твердженням прокуратури, землі в межах прикордонної смуги надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України, відтак визнаються землями оборони і використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
2. Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.09.2024 позовні вимоги задоволено частково.
Витребувано на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України, Військової частини НОМЕР_1 земельну ділянку кадастровий номер 4624882800:03:000:0114, площею 19,6574 га, яка розташована на території Белзької міської ради із незаконного володіння міської ради.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025, за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо витребування спірної земельної ділянки, рішення Господарського сулу Львівської області від 26.09.2024 залишено без змін.
Суди попередніх інстанцій задовольняючи позовні вимоги установили, що оспорювана земельна ділянка належить до земель оборони з особливим режимом використання та відповідно до статті 84 Земельного кодексу України встановлена заборона щодо їх передачі в комунальну та приватну власність, отже земельна ділянка підлягає поверненню в державну власність.
Також суди зазначили, що з матеріалів справи встановлено, що спірна земельна ділянка перебувала у державній власності та належала до земель оборони, а відтак її передача у комунальну власність відбулась всупереч вимог закону та судового рішення у справі № 454/2498/19.
Обставини щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель оборони є преюдиційними для даної справи обставинами, у зв'язку з чим не потребують повторного вивчення та доведення під час її розгляду.
Перебування спірної ділянки у користуванні громадянки ОСОБА_2 суперечить нормам Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України "Про державний кордон України", Закону України "Про використання земель оборони", а також Постанові Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 "Про прикордонний режим" та затвердженому нею Положенню про прикордонний режим.
3. Не погоджуючись з постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 та рішенням Господарського суду Львівської області від 26.09.2024, Белзька міська рада та ОСОБА_2 у касаційних скаргах просять їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю вказуючи, зокрема, на таке.
Скаржники вважають, що суд першої інстанції в рішенні у даній справі послався на неналежний доказ - постанову звуженого засідання Львівського обласного виконкому депутатів трудящих від 6.09.1946 №24/109, чим порушив принцип верховенства права, що не було взято до уваги судом апеляційної інстанції.
Інших підстав набуття права користування територією, на котрій згодом було сформована спірна земельна ділянка кадастровий номер 4624882800:03:000:0114, площею 19,6574 га, крім постанови звуженого засідання Львівського обласного виконкому депутатів трудящих від 6.09.1946 № 24/109, не наведено. Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо передачі в "повне розпорядження прикордонних військ на підставі постанови звуженого засідання Львівського обласного виконкому депутатів трудящих від 6.09.1946 № 24/109", є необґрунтованими.
Суди першої та апеляційної інстанції прийшли до передчасного висновку про перебування спірної земельної ділянки у складі земель оборони. Відповідачами під час розгляду с прави аргументовано стверджувалося, що знаходження земельної ділянки в межах прикордонної смуги не має обов'язковим наслідком віднесення даної ділянки до земель оборони.
Судами першої та апеляційної інстанції також не враховано висновок науково-правової експертизи, наданий Інститутом держави і права ім. В.М. Корецького НАН України щодо окремих питань правового режиму земель, розташованих вздовж державного кордону України від 14.05.2024 року № 126/63-С, в якому, зокрема, експерт зазначив, що вздовж лінії державного кордону України з Республікою Польща встановлюється прикордонна смуга шириною 5 кілометрів, в межах якої лише земельні ділянки шириною 30-50 метрів надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування лінії прикордонних інженерних споруд. Земельні ділянки на решті території прикордонної смуги можуть відноситися до будь-якого цільового призначення та перебувати як у комунальній, так і у приватній власності.
На думку скаржника, на земельні ділянки, які знаходяться в межах прикордонної смуги та не надані у користування формуванням Збройних Сил України, розповсюджується лише обмеження у їх використанні, передбачені Законами України "Про використання земель оборони", "Про державний кордон України" та факт їх перебування в межах прикордонної смуги ніяк не є підставою стверджувати про перебування їх у державній власності та з цільовим призначенням "землі оборони".
У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що законодавець передбачив можливість використання і комунальних земель для забезпечення організації всіх необхідних процедур, щодо функціонування державного кордону та виконання Державною прикордонною службою передбачених законом завдань, однак автоматичного переведення цих земель до категорії земель оборони законодавець не визначав.
Також ОСОБА_2 у касаційній скарзі вказала на те, що прокурор у спірних правовідносинах обрав неефективний спосіб захисту. Право оренди ОСОБА_2 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас, прокурор, витребовуючи спірну земельну ділянку з комунальної в державну власність, не висуває жодних вимог, спрямованих на припинення права оренди ОСОБА_2 , а тому право оренди ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку залишається чинним.
Обраний прокурором спосіб захисту, навіть у випадку задоволення позову, не забезпечує можливість використання спірної земельної ділянки органом Державної прикордонної служби на умовах постійного користування для оборонних цілей. Для відновлення цільового призначення спірної земельної ділянки (яке, на думку прокурора, існувало до моменту передачі землі в комунальну власність), як земель оборони, необхідне звернення з іншим позовом до ОСОБА_2 щодо припинення її права оренди на спірну земельну ділянку. Як наслідок задоволення позову прокурора не забезпечує відновлення порушеного (на думку прокурора) права. А відтак, обраний прокурором захист є неефективним, що, в свою чергу, є самостійною підставою для відмови у позові.
4. За змістом статей 13 та 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою винятково відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою.
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (частини перша та друга статті 18 ЗК України).
Відповідно до пункту "ж" частини 1 статті 19 Земельного кодексу України землі оборони є однією з категорій земель України за основним цільовим призначенням.
У статті 77 Земельного кодексу України закріплено, що землями оборони визнаються земельні ділянки, призначені для забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства оборони України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, для розміщення військових частин, військових навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, що перебувають у сфері управління зазначених органів та/або входять до структури Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також для розміщення господарських товариств, у статутному капіталі яких 100 відсотків акцій (часток) належать державі та функції з управління корпоративними правами держави у статутних капіталах яких здійснюють зазначені органи, за винятком господарських товариств, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, набуті в результаті примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
За змістом частин 3, 4 вказаної норми навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
У пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 902/122/24 зазначено, що приписи Земельного кодексу України та законодавства, яке визначає правовий режим земель оборони, передбачають належність земельних ділянок до земель оборони як за їх суб'єктною ознакою - надання їх для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, так і ознакою територіальної наближеності (прилеглості) до державного кордону України (безпосередньо вздовж державного кордону України та мети використання (облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків тощо). Такі землі на момент прийняття оскаржуваного у цій справі Наказу могли перебувати винятково в державній власності. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду враховує mutatis mutandis власні висновки, викладені у підпунктах 7.21- 7.24 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.
Законодавство України виокремлює із прикордонної смуги (в її межах) земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України для облаштування та утримання лінії прикордонних інженерних споруд. Інші земельні ділянки в межах прикордонної смуги, які не використовуються для розташування прикордонної інженерної інфраструктури та не підлягають обов'язковому відведенню в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України, тобто мають інший правовий режим та не належать до земель оборони, можуть перебувати у комунальній та приватній власності (пункти 76, 77 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 902/122/24 також зазначено, що здійснивши системний аналіз та тлумачення чинного законодавства, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець визначив як правовий режим земельних ділянок у межах прикордонної смуги, так і спеціальний правовий режим земельних ділянок у межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій тощо.
Помістивши відповідні правила про земельні ділянки в межах прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону у статтю 77 "Землі оборони" Земельного кодексу України, встановивши мету виокремлення такої категорії земель - для забезпечення національної безпеки та оборони, дотримання режиму державного кордону, законодавець відніс ці земельні ділянки у межах прикордонної смуги до категорії земель оборони, для яких передбачений особливий режим використання.
Отже, землі прикордонної смуги шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону належать до земель оборони і використовуються для забезпечення діяльності ДПС України, зокрема для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд, прикордонних знаків, просік, комунікацій та інших об'єктів. Ці землі мають особливий правовий режим, запроваджений законодавством, і використовуються з обмеженнями, передбаченими для забезпечення національної безпеки та оборони держави на кордоні.
Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, встановленої шириною 30-50 метрів вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже, мають обмежену оборотоздатність і не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.
5. За змістом частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України "Про особливості використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Особливості надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти визначаються Кабінетом Міністрів України.
У частині 2 статті 3 зазначеного Закону закріплено, що землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.
Статтею 122 встановлені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та у частині 5 передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
6. У справі № 454/2498/19 (провадження № 61-10410св22) (постанова від 26.07.2023) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишив без змін судові рішення про задоволення позову прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Сокальської районної державної адміністрації від 19.02.2009 № 63 "Про затвердження технічної документації по видачі державних актів на право власності на землю по Корчівській сільській раді" щодо затвердження технічної документації та видачі фізичним особам державних актів на земельні ділянки, які суміжні із земельною ділянкою, яка є спірною у цій господарській справі, та витребувано на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) земельні ділянки.
При цьому Суд виходив із наявності у прокурора повноважень на пред'явлення позову про витребування земельних ділянок в інтересах органу Державної прикордонної служби - ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ).
7. Разом з цим, у постанові від 20.12.2024 у справі № 910/21682/15 (910/17038/21) об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звертала увагу, що належна позовна вимога, тобто вимога про витребування від відповідача, за яким зареєстроване право власності на нерухоме майно, спрямована на захист права того суб'єкта, на чию користь таке майно витребовується. Так, якщо особа, яка звернулась з позовом, вважає, що право власності належить певному суб'єкту права, то належною позовною вимогою є вимога про витребування нерухомого майна на користь власника. Зокрема, якщо суб'єкт права постійного користування земельною ділянкою вважає, що право власності має бути зареєстроване за державою, але воно неправомірно зареєстроване за територіальною громадою, то належною є позовна вимога про витребування земельної ділянки від територіальної громади на користь держави. Ця позовна вимога спрямована на захист прав держави, а не суб'єкта права постійного користування, чиє право незаконною реєстрацією права власності за територіальною громадою не порушується, оскільки не впливає на зміст права постійного користування.
Об'єднана палата звертала увагу, що два різних суб'єкти права не можуть мати права на один і той же позов (в матеріальному значенні), оскільки це призвело би до можливості дублювання судових процесів з тим же предметом позову за тих самих обставин з можливістю ухвалення протилежних судових рішень у судових процесах за позовами нібито різних позивачів (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що за протилежного підходу було б можливим ініціювання різних судових процесів щодо одного і того ж предмета, зокрема, з метою поставити учасником товариства (або товариством) під сумнів остаточність та правову визначеність постановленого в межах справи за участю товариства (або його учасника) судового рішення, яким вирішений спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18 (провадження №12-175гс19, пункт 7.48), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 161)).
Оскільки право на позов, спрямоване на захист володіння держави, належить саме державі, то суб'єкт права постійного користування не має права звертатися до суду з таким позовом від власного імені.
8. У постанові Великої Палати від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Велика Палата Верховного Суду також зазначала, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів Держгеокадастру, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).
9. Ураховуючи положення чинного законодавства, а також правові висновки Верховного Суду, зокрема, стосовно того, що оскільки право на позов, спрямований на захист володіння держави, належить саме державі, то суб'єкт права постійного користування не має права звертатися до суду з таким позовом від власного імені, колегія суддів вважає наявними підстави для відступу від висновку, викладеному у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19 (провадження № 61-10410св22) про наявність підстав для витребування земельних ділянок державної власності на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військової частини НОМЕР_1 ).
10. За змістом частини 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду може вирішуватися судом за власною ініціативою (частина 1 статті 303 зазначеного Кодексу).
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Так, відступленням від висновку треба розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).
З огляду на виконання функцій із забезпечення сталості та єдності судової практики справа № 914/2904/23 підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частиною 4 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки колегія суддів вважає за необхідне відступити шляхом уточнення від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.07.2023 у справі № 454/2498/19 (провадження № 61-10410св22) про наявність підстав для витребування земельних ділянок державної власності на користь держави в особі органу Державної прикордонної служби (у цьому випадку ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військової частини НОМЕР_1 ), який може бути лише постійним користувачем земельної ділянки.
Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Справу № 914/2904/23 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак