07 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14587/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Попов А. Г.,
відповідача - Бабіч К. А.,
третіх осіб - Яковенко А. О., Войнов А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 (судді: Тищенко О. В.- головуючий, Гончаров С. А., Сибіга О. М.) і рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2024 (суддя Бойко Р. В.) у справі
за позовом фізичної особи-підприємця Ващенко Інни Василівни
до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс",
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "Скай-транс", Товариство з обмеженою відповідальністю "Контраса", Київська міська рада,
про визнання укладеним договору на новий строк,
1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову
1.1. У 2020 році фізична особа-підприємець Ващенко І. В. (далі - ФОП Ващенко І. В.) звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (далі - КП "Київтранспарксервіс") про визнання укладеним на новий строк договору про надання в експлуатацію майданчика для паркування у редакції позивача.
1.2. На обґрунтування позовних вимог позивачка посилалася на те, що має переважне право на укладення нового договору про надання права на експлуатацію визначеного цим договором майданчика для паркування відповідно до договору від 04.03.2019 № ДНП-2019-03/17 про надання в експлуатацію майданчика для паркування та угоди від 30.05.2019 № 9 про зміну сторони договору, згідно з якими відповідач передав позивачці за плату в експлуатацію 152 (137+15) місця для паркування транспортних засобів, розташованих на майданчику для паркування за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Бережанська (між будинками № 9 та № 15).
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово.
2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023, у задоволенні позову відмовлено.
Суди виходили із того, що переважне право сторони полягає у наданні їй переваги при укладенні договору на новий строк перед іншими особами, а не у винятковості права сторони на переукладення договору на новий строк. Оскільки відповідач у визначений договором 30-ий термін до закінчення терміну його дії повідомив позивачку про припинення договірних відносин, то суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову. При цьому господарські суди послалися на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.07.2020 у справі № 272/441/18, про те, що переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця щодо добросовісного користування та розпорядження власністю на власний розсуд після закінчення строку дії договору. Водночас суд першої інстанції установив правову природу укладеного між сторонами договору як договір найму, а апеляційний господарський суд, спираючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 04.06.2018 № 910/20720/16 та від 03.02.2020 у справі № 910/6312/19, визначив його як договір про надання послуг.
2.3. Верховний Суд постановою від 27.09.2023 вказані судові рішення скасував, а справу направив на новий розгляд суду до першої інстанції через допущену судами неповноту судового дослідження.
Зокрема, суд касаційної інстанції зазначив, що місцевий господарський суд належним чином не установив наміру відповідача використовувати майно для своїх потреб. У свою чергу, апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд справи та приймаючи оскаржувану постанову, допущені місцевим господарським судом порушення також не усунув і припустився власних, а саме застосував висновки Верховного Суду, що стосуються орендних правовідносин до договору про надання послуг, правову природу якого визначив без спростування висновків місцевого господарського суду. Крім того, суди обох інстанцій належним чином не дослідили матеріали справи, в яких містяться докази про те, що відповідач відмовлявся продовжувати з позивачкою договірні відносини внаслідок виникнення періодичної заборгованості останньої за укладеним між ними договором; не з'ясували обставин належного виконання позивачкою умов укладеного договору у частині своєчасного здійснення платежів та не проаналізували умови пункту 7.2 договору, в якому сторони домовилися про те, що позивачка має переважне право на укладення нового договору про надання права на експлуатацію визначеного цим договором майданчика для паркування за умови належного виконання умов договору.
2.4. 17.01.2024 ФОП Ващенко І. В. подала заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій з урахуванням того, що з моменту початку розгляду справи минуло вже більше року, весь цей час триває спір та судовий розгляд, позивачка просила суд визнати договір укладеним з моменту набрання рішенням суду у справі № 910/14587/22 законної сили, адже весь цей час вона позбавлена можливості експлуатувати майданчик на підставі договору, а з 30.06.2023 спірний майданчик за актом приймання-передачі був переданий Товариству з обмеженою відповідальністю "Скай-транс" (далі - ТОВ "Скай-транс", яке замінене на Товариство з обмеженою відповідальністю "Контраса" (далі - ТОВ "Контраса") і наразі майданчик залишається переданим ТОВ "Контраса".
2.5. Господарський суд міста Києва протокольними ухвалами від 18.01.2024 прийняв до розгляду вказану заяву.
2.6. За результатами нового розгляду справи, Господарський суд міста Києва рішенням від 16.05.2024 у задоволенні позову відмовив повністю.
Місцевий господарський суд виходив із того, що укладений між позивачкою та відповідачем договір від 04.03.2019 про надання за плату в експлуатацію майданчика для паркування є нікчемним, адже укладений з порушенням публічного порядку передачі в найм земельних ділянок та за відсутності нотаріального посвідчення.
2.7. Згідно з окремою ухвалою від 16.05.2024 Господарський суд міста Києва зобов'язав Київську міську раду та КП "Київтранспарксервіс" усунути виявлені порушення щодо передачі в оренду суб'єктам господарювання під паркування земельних ділянок, які не сформовані в розумінні Земельного кодексу України за відсутності проєкту відведення земельних ділянок та порушення інших вимог Земельного кодексу України щодо порядку та форми передачі земельних ділянок в оренду, зобов'язав вжити заходів щодо недопущення укладання договорів оренди землі (названих договорами про надання майданчиків для експлуатацію, утримання та обслуговування чи з іншою назвою) під розміщення майданчиків для паркування транспортних засобів з порушенням вимоги Земельного кодексу України, а також встановив строк для надання відповіді про вжиті заходи (або запланований план заходів) за наслідками розгляду окремої ухвали - один місяць з моменту її отримання.
2.8. Згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2024 та окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2024 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про нікчемність укладеного між сторонами договору про надання в експлуатацію майданчика для паркування від 04.03.2019 як такого, що укладений з порушенням публічного порядку передачі у найм земельних ділянок.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, КП "Київтранспарксервіс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2024, окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржник посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. У касаційній скарзі зазначає, зокрема, що суди неправильно застосували норми матеріального права - статтю 759 Цивільного кодексу України, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23, щодо того, що договори про передачу в експлуатацію майданчиків для паркування є договорами найму комунального майна - майданчиків для паркування як об'єктів благоустрою, а не договорами оренди землі; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми процесуального права - статті 246 Господарського процесуального кодексу України стосовно повноважень суду встановлювати заборону під час постановлення окремої ухвали; справу у суді апеляційної інстанції розглянуто суддями палати, спеціалізація яких стосується земельних правовідносин.
3.2. Від ФОП Ващенко І. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка проти її доводів заперечила, просила відмовити у задоволенні касаційної скарги.
3.3. Від КП "Київтранспарксервіс" надійшли додаткові пояснення у справі.
3.4. Від ФОП Ващенко І.В. також надійшли додаткові пояснення у справі.
3.5. Крім того, від ФОП Ващенко І.В. надійшло клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо правової природи договорів про передачу в експлуатацію майданчиків для паркування та застосування до таких відносин норм земельного законодавства.
3.6. Від Київської міської ради надійшли пояснення у справі.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши в межах заявлених вимог наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та установили попередні судові інстанції, 04.03.2019 між КП "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та ФОП Бойко В. А. (сторона-2) укладено договір про надання в експлуатацію майданчика для паркування № ДНП-2019-03/17, предметом якого є передання КП "Київтранспарксервіс" за плату ФОП Бойко В. А. в експлуатацію 137 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 15 спеціальних місць для безкоштовного паркування за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Бережанська (між будинками № 9 та № 15), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів (пункт 1.1 договору від 04.03.2019).
Відповідно до пункту 7.1 договору від 04.03.2019 останній вважається укладеним та набирає чинності з дня підписання і діє до 31.12.2021.
За умови належного виконання умов цього договору, ФОП Бойко В. А. має переважне право на укладання нового договору про надання права на експлуатацію визначеного ним майданчика для паркування (пункт 7.2 договору від 04.03.2019).
У пункті 7.3 договору від 04.03.2019 визначено, що якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не попередить письмово іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на 1 календарний рік.
У подальшому 30.05.2019 між КП "Київтранспарксервіс", ФОП Бойко В. А. та ФОП Ващенко І. В. укладено угоду № 9 про зміну сторони договору від 04.03.2019, в якій сторонами погоджено змінити сторону за таким договором, а саме з ФОП Бойко В. А. на ФОП Ващенко І. В. та передати останній усі права та обов'язки за договором від 04.03.2019.
Ця угода набуває чинності з моменту її підписання та скріплення печатками сторін і діє до закінчення терміну дії договору від 04.03.2019 відповідно до його умов (пункт 5 угоди від 30.05.2019 № 9).
За актом приймання-передачі паркувального майданчика від 30.05.2019 КП "Київтранспарксервіс" передано ФОП Ващенко І. В. та відповідно прийнято останньою в експлуатацію паркувальний майданчик на 152 машиномісць за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Бережанська (між будинками № 9 та №15) в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
У зв'язку із відсутністю від КП "Київтранспарксервіс" повідомлень про припинення дії договору від 04.03.2019 згідно з пунктом 7.3 позивачка продовжила експлуатацію паркувальних місць в силу того, що договір від 04.03.2019 автоматично продовжено на 1 календарний рік, тобто до 31.12.2022.
На підтвердження факту користування паркувальними місцями за договором від 04.03.2019 у 2022 році та виконання умов зазначеного договору, ФОП Ващенко І. В. в межах справи № 910/8700/22 було надано докази оплати такого користування, а саме платіжні доручення від 10.08.2022 № 154 на суму 27 605,50 грн, від 06.07.2022 № 150 на суму 27 605,50 грн, від 16.06.2022 № 148 на суму 26 715,00 грн, від 11.05.2022 № 143 на суму 27 605,50 грн, від 11.05.2022 № 142 на суму 26 715,00 грн, від 11.05.2022 № 141 на суму 27 605,50 грн, від 09.02.2022 № 131 на суму 24 934,00 грн, від 17.01.2022 № 129 на суму 27 605,50 грн.
12.07.2022 між КП "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та ТОВ "Скай-транс" (сторона-2) укладено договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2022/07/19, відповідно до умов якого КП "Київтранспарксервіс" передано за плату ТОВ "Скай-транс" за плату для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Бережанська (між будинками № 9 та № 15), що включає 137 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 15 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Відповідно до пункту 3.2 договору від 12.07.2022 акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами в термін із 12.07.2022 по 31.12.2022. У випадку не підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика в експлуатацію цей договір вважається розірваним 01.01.2023.
Згідно з пунктом 7.2 договору від 12.07.2022 строк дії останнього становить 1096 календарних днів від дати підписання акта приймання передачі КП "Київтранспарксервіс" в експлуатацію ТОВ "Скай-транс" майданчика для паркування.
У вересні 2022 року ФОП Ващенко І. В. звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Скай-транс" про визнання недійсним з моменту укладення договору від 12.07.2022.
У листах від 22.11.2022 ФОП Ващенко І. В. повідомила КП "Київтранспарксервіс" про бажання скористатися переважним правом на укладання з 01.01.2023 по 31.12.2025 нового договору на умовах, що і інші аналогічні договори, що наразі укладаються КП "Київтранспарксервіс". До вказаного листа позивачем було додано проєкт договору та акт приймання-передачі, підписані з боку ФОП Ващенко І. В.
Разом із тим, КП "Київтранспарксервіс" у листі від 18.11.2022 вих. № 053/05-2990 (вручений 29.11.2022) повідомило позивача про закінчення 31.12.2022 строку дії договору від 04.03.2019, відсутність наміру на пролонгацію цього договору та необхідність звільнення майданчика.
27.12.2022 КП "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та ТОВ "Скай-транс" (сторона-2) укладено додаткову угоду № 1 до договору від 12.07.2022, яким пункт 3.2 договору від 12.07.2022 викладено в новій редакції, згідно з якою акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами в термін із 12.07.2022 по 28.02.2023. У випадку непідписання сторонами акта приймання-передачі майданчика в експлуатацію даний договір вважається розірваним 01.03.2023.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі № 910/8700/22 (яке набрало законної сили 22.02.2023) позов ФОП Ващенко І. В. задоволено та визнано недійсним із моменту укладення договір від 12.07.2022.
Це рішення мотивоване тим, що на підставі пункту 7.3 договору від 04.03.2019 строк дії такого договору продовжено до 31.12.2022, оскільки матеріали справи не містять доказів звернення сторін, в тому числі КП "Київтранспарксервіс" до ФОП Ващенко І. В. з повідомленням про припинення дії договору як це закріплено вказаним пунктом. Отже, суд дійшов висновку, що укладання договору від 12.07.2022 стосовно того ж самого предмета, що і в договорі від 04.03.2019, строк дії якого станом на дату укладання оспорюваного договору не припинився, порушує права ФОП Ващенко І. В. на користування (експлуатацію) майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Бережанська (між будинками № 9 та № 15), в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва відповідно до умов договору від 04.03.2019 з метою належного здійснення господарської діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
28.02.2023 між КП "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та ТОВ "Скай-транс" (сторона-2) укладено додаткову угоду № 1/2 до договору від 12.07.2022, згідно з якою пункт 3.2 договору від 12.07.2022 викладено в новій редакції, за змістом якої акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами в термін з 01.03.2023 по 31.03.2023. У випадку не підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика в експлуатацію такий договір вважається розірваним 01.04.2023.
30.06.2023 між КП "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та ТОВ "Скай-транс" (сторона-2) укладено договір про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування № ДНП-2023-06/13, відповідно до пункту 1.1 якого КП "Київтранспарксервіс" передано ТОВ "Скай-транс" за плату для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Бережанська (між будинками № 9 та № 15), що включає 137 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 15 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Відповідно до пункту 3.2 договору від 30.06.2023 акт приймання-передачі майданчика в експлуатацію має бути підписаний сторонами в термін з 30.06.2023 по 10.07.2023. У випадку не підписання сторонами акта приймання-передачі майданчика в експлуатацію цей договір вважається розірваним із 11.07.2023.
Згідно з пунктом 7.2 договору від 30.06.2023 строк дії останнього становить 1828 календарних днів від дати підписання акта приймання передачі КП "Київтранспарксервіс" в експлуатацію ТОВ "Скай-транс" майданчика для паркування.
30.06.2023 між КП "Київтранспарксервіс" і ТОВ "Скай-транс" підписано акт приймання-передачі паркувального майданчика, за яким КП "Київтранспарксервіс" передано ТОВ "Скай-транс" в експлуатацію паркувальний майданчик на 152 машиномісця за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Бережанська (між будинками № 9 і № 15).
03.07.2023 між КП "Київтранспарксервіс" і ТОВ "Скай-транс" укладено додаткову угоду № 1 до договору від 30.06.2023 про внесення змін до такого договору.
18.10.2023 між КП "Київтранспарксервіс" і ТОВ "Скай-транс" укладено додаткову угоду № 2 до договору від 30.06.2023 про розстрочення боргу ТОВ "Скай-транс" за вказаним договором.
16.11.2023 між КП "Київтранспарксервіс", ТОВ "Скай-транс" та ТОВ "Контранса" укладено додаткову угоду № 3 до договору від 30.06.2023 про заміну сторони за цим договором, відповідно до якої ТОВ "Контранса" було передано усі права та обов'язки ТОВ "Скай-транс" за договором від 30.06.2023.
28.11.2023 між КП "Київтранспарксервіс" і ТОВ "Контранса" укладено додаткову угоду № 4 до договору від 30.06.2023, в якій сторони домовились із 01.12.2023 призупинити дію договору від 30.06.2023 в частині оплати та експлуатації майданчика для паркування за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Бережанська (між будинками № 9 і №15).
4.3. ФОП Ващенко І. В., посилаючись на наявність у неї переважного права на укладення договору про надання права на експлуатацію майданчика для паркування на новий строк, звернулася до суду із позовом у цій справі.
4.4. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову у позові, поклавши в основу постанови висновки про нікчемність укладеного між сторонами договору про надання в експлуатацію майданчика для паркування від 04.03.2019, оскільки він укладений з порушенням публічного порядку передачі у найм земельних ділянок, за відсутності нотаріального посвідчення. Зазначена позиція ґрунтувалась на тому, що відповідно до правової позиції Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23 договір, за яким одна особа надає іншій за плату місця для платного паркування транспортних засобів є договором найму, а не договором про надання послуг. Водночас з огляду на це та положення Земельного кодексу України та Податкового кодексу України, суд висновував, що відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок, які затверджуються переліком відповідного органу місцевого самоврядування, має здійснюватися з урахуванням норм Земельного кодексу України щодо порядку формування земельної ділянки. При цьому суд урахував та послався також на позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17, Верховним Судом у постановах від 25.01.2023 у справі № 522/13231/17, від 09.11.2022 у справі № 1340/5450/18.
4.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржені у справі судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, частково погоджується з доводами скаржника, наведеними у касаційній скарзі, та при цьому виходить із такого.
4.6. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.7. Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами 1 та 6 статті 283 Господарського кодексу України (чинного на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У частині 1 статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За змістом частини 1 статті 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов'язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України встановлено загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічні за змістом положення містять приписи частини 4 статті 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
У частині 1 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
За змістом частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів" майданчики для паркування віднесені до об'єктів благоустрою, якими відповідно до Закону "Про благоустрій населених пунктів" є території, тобто сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об'єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об'єктів, об'єктів промисловості, комунально-складських та інших об'єктів у межах населеного пункту. Правила паркування транспортних засобів передбачають обов'язковість обладнання майданчика для паркування відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху, з обов'язковою відповідністю їх нормам, нормативам, стандартам у сфері благоустрою населених пунктів.
Пункт 14.1.104 статті 14 Податкового кодексу України під терміном "майданчик для платного паркування" визначає його як площу території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.
Об'єктом оподаткування майданчика для платного паркування є земельна ділянка, яка згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради спеціально відведена для забезпечення паркування транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування, тротуарах або інших місцях, а також комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету, за винятком площі земельної ділянки, яка відведена для безоплатного паркування транспортних засобів, передбачених статтею 30 Закону "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (пункт 268-1.2.1 статті 268-1 Податкового кодексу України).
За змістом договору від 04.03.2019 у позивачки виникло право користуватися майданчиком для паркування як майном з визначеною метою - надання третім особам місця для паркування транспортних засобів на майданчику.
4.8. Колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23 аналізувала правову природу договору про надання для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
У вказаній справі предметом спору було стягнення КП "Київтранспарксервіс" з товариства заборгованості з орендних платежів, 3 % річних, інфляційних втрат та пені з підстав неналежного виконання такою особою договору про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.
За змістом відповідного договору КП "Київтранспарксервіс" передало за плату товариству для експлуатації, утримання та облаштування майданчик для паркування транспортних засобів, що включало місця для платного паркування транспортних засобів, а також спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Аналізуючи правову природу такого правочину, об'єднана палата врахувала, що предметом оренди є майно, тобто об'єкт матеріального світу, що визначений індивідуальними ознаками і є неспоживною річчю, або майнові права, як особливий вид майна.
Сторони, підписавши акт приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію, визначили строк користування, порядок передання майданчика для паркування та повернення, ціну договору та порядок розрахунків, спосіб оплати за користування товариством майданчиком для паркування.
Ураховуючи викладене, оскільки предметом користування є майданчик для паркування як майно, і таке користування носить строковий та оплатний характер, Верховний Суд виснував, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором найму.
4.9. Зважаючи на це, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23 відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.06.2018 у справі № 910/20720/16 та від 03.02.2020 у справі № 910/6312/19, щодо застосування статті 901 Цивільного кодексу України до договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування та зазначила, що такий договір за своєю правовою природою є договором найму, та відступила шляхом уточнення також і від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 910/8413/17, про те, що договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування є договором найму майнових прав. Уточнення полягало в тому, що такий договір є договором найму комунального майна (паркувального майданчика).
4.10. Зважаючи на викладене та беручи до уваги умови спірного договору, а також висновки у справі № 910/1248/23, такий договір за своєю правовою природою є договором найму комунального майна - паркувального майданчика.
4.11. Аналогічний підхід до правової кваліфікації договору, предметом якого є надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, укладеного, зокрема, КП "Київтранспарксервіс" з іншими суб'єктами, отримав підтвердження у правозастосовній практиці Верховного Суду.
Так, з урахуванням правових висновків, сформульованих у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23, відповідна правова позиція була послідовно відтворена у постановах Верховного Суду від 15.04.2025 у справі № 910/7116/24, від 13.05.2025 у справі № 910/7747/24, від 28.05.2025 у справі № 910/7607/24. У зазначених рішеннях суд касаційної інстанції підтвердив, що подібні договори підлягають оцінці за правилами спеціального законодавства, яке регулює саме оренду майна комунальної власності.
4.12. Як уже зазначалося, апеляційний господарський суд на обґрунтування своїх висновків послався, серед іншого, на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 520/12022/17, а також у постановах Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 522/13231/17 та від 09.11.2022 у справі № 1340/5450/18. Проте такі висновки є релевантними для вирішення цієї справи та не можуть бути покладені в основу правової оцінки спірних правовідносин у цій справі, що розглядається, оскільки у зазначених справах предметом судового розгляду було оскарження рішень органу місцевого самоврядування про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів; правовий аналіз у цих рішеннях стосувався дотримання вимог земельного законодавства щодо порядку формування земельних ділянок для розміщення та подальшого функціонування паркувального майданчика, а не порядку набуття речових прав іншою особою щодо користування вже сформованим паркувальним майданчиком. Водночас у межах цих справ суди не досліджували правову природу договорів, якими надається право на експлуатацію фіксованих місць паркування, та не формулювали висновків щодо належності чи кваліфікації таких правочинів.
4.13. Звідси висновки суду апеляційної інстанції, покладені в основу постанови, стосовно того, що укладення спірного договору мало відбуватися в порядку передання земельної ділянки в користування відповідно до положень земельного законодавства, а за обставин недотримання такого відповідний правочин слід вважати таким, що укладений з порушенням публічного порядку передачі у найм земельних ділянок, не узгоджуються із правовою природою спірних правовідносин, положеннями спеціального законодавства, що регулює оренду комунального майна, та зроблені без належного застосування висновку Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23, на яку на обґрунтування підстави касаційного провадження, визначеної у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилався скаржник у касаційній скарзі. Так, за змістом пункту 73 вказаної постанови такий правочин за своєю правовою природою є не просто договором найму в загальному його розумінні, а договором найму комунального майна (паркувального майданчика).
Наведене свідчить, що апеляційний господарський суд не надав належної кваліфікації правовій природі відносин між позивачкою та відповідачем з урахуванням, зокрема, правового висновку Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23.
4.14. Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що Верховний Суд у постановах від 15.04.2025 у справі № 910/7116/24 , від 13.05.2025 у справі № 910/7747/24 звертав увагу на те, що правовідносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває у державній або комунальній власності, у тому числі із наданням права на його використання, врегульовані нормами спеціального законодавства, зокрема, Законом України "Про оренду державного та комунального майна", який має пріоритет у застосуванні порівняно з загальними нормами цивільного права.
Отже, регулювання спірних правовідносин має здійснюватися не за правилами земельного законодавства, а відповідно до норм спеціального законодавства, що регулює оренду об'єктів комунальної власності.
4.15. Як уже зазначалося, позивачка, посилаючись на наявність у неї переважного права на укладення договору про надання права на експлуатацію майданчика для паркування, звернулася до суду із позовом у цій справі.
4.16. З огляду на зазначене, суду у наведеному випадку слід врахувати викладене, надати належну правову оцінку обставинам справи, встановити наявність/відсутність переважного права у позивачки на укладення нового договору про надання права на експлуатацію визначеного цим договором майданчика для паркування відповідно до норм законодавства, якими унормовано порядок та підстави набуття переважного права орендаря, тобто вирішити спір з огляду на предмет і підстави заявленого позову та з дотриманням вимог законодавства, яке такі спірні правовідносини регулює.
4.17. Зважаючи на наведені правові позиції та положення законодавства, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження частково.
4.18. Поза тим, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Отже, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі № 431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі № 357/13182/18, від 23.06.2020 у справі № 910/8130/17, від 09.07.2020 у справі № 610/1065/18, від 15.09.2020 у справі № 910/32643/15, від 13.10.2020 у справі № 640/17296/19, від 23.10.2020 у справі № 906/677/19, від 14.04.2021 у справі № 757/50105/19, від 22.04.2021 у справі № 640/6432/19, від 28.04.2021 у справі № 916/1977/20, від 18.05.2021 у справі № 758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.
Наведені позивачкою у клопотанні обставини не свідчать про існування виключної правової проблеми в спірних правовідносинах; клопотання не містить аргументованого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в чому вбачається складність застосування відповідних положень законодавства у цій правовій ситуації, невизначеність поставлених судом правових питань на нормативному рівні, неможливість подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.
Водночас, як уже зазначалося, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23 з метою врахування відповідної практики для врахування її судами при розгляді подібних спорів сформувала підхід до правової кваліфікації договору, предметом якого є надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, укладеного, зокрема, КП "Київтранспарксервіс" з іншими суб'єктами, який також отримав підтвердження й у правозастосовній практиці Верховного Суду. Так, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 910/1248/23 відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.06.2018 у справі № 910/20720/16 та від 03.02.2020 у справі № 910/6312/19 щодо застосування статті 901 Цивільного кодексу України до договору про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування та зазначила, що такий договір за своєю правовою природою є договором найму (пункт 69). Разом із тим у пункті 73 цієї постанови об'єднана палата відступила шляхом уточнення також і від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 910/8413/17, про те, що договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування є договором найму майнових прав. Уточнення полягало в тому, що такий договір є договором найму комунального майна (паркувального майданчика). Посилання заявниці на ці справи, від висновків у яких відступила об'єднана палата, а також на адміністративні справи, які не є релевантними до спірних правовідносин, не може свідчити про наявність виключної правової проблеми. Звідси правових підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у наведеному випадку немає.
4.19. Разом із тим, Верховний Суд не надає правової оцінки посиланням скаржника на наявність підстав для скасування окремої ухвали місцевого господарського суду, оскільки згідно з ухвалою Верховного Суду від 12.05.2025 було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою КП "Київтранспарксервіс" на окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 в частині, якою переглянуто окрему ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.05.2024, а отже, відповідне питання не є предметом касаційного розгляду й, відповідно, не може слугувати підставою для перегляду вказаних оскаржуваних судових рішень.
4.20. Крім того, за наведеного вище, колегія суддів не бере до уваги інші посилання скаржника на порушення норм процесуального права, допущені апеляційним господарським судом; вони не мають самостійного значення та не впливають на вирішення спору по суті.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Постанова суду апеляційної інстанції не відповідає вказаним вимогам законодавства.
5.2. Оскільки на порушення вимог закону, судом апеляційної інстанції не в повній мірі з'ясовані обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення справи, не надано належної оцінки доводам сторін і наявним у справі доказам, то висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову визнається передчасним.
5.3. Допущені судом апеляційної інстанції порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).
5.4. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
5.5. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку з урахуванням викладеного в цій постанові та на підставі норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" задовольнити частково.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі № 910/14587/22 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак