15 жовтня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2853-б/24 (926/2938/25)
Суддя Господарського суду Чернівецької області Дутка В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп», м.Чернівці
до фізичної особи-підприємця Руснака Вячеслава Михайловича, м.Одеса
про стягнення заборгованості в сумі 50 000,00 грн
в межах справи
за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп», м. Чернівці
про банкрутство
без виклику представників сторін
У провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ “Роско Груп». Постановою від 07.05.2025 припинено процедуру розпорядження майном, визнано ТОВ “Роско Груп» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кочин Н.В.
03.09.2025 через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВ “Роско Груп» в особі ліквідатора Кочин Н.В. про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 50 000,00 грн у зв'язку з неналежним та несвоєчасним здійснення виконання грошового зобов'язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду у межах справи 926/2853-б/24 та відкрито провадження у справі № 926/2853-б/24 (926/2938/25). Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
23.09.2025 через систему «Електронний суд» відповідач подав відзив на позов, де просив закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України. В обґрунтування підстав для закриття провадження у справі відповідач зазначив, що Руснак Вячеслав Михайлович станом на момент укладання з ТОВ «Роско Груп» договору №3009-1 від 30.09.2015 р., згідно якого ним останньому була надана поворотна фінансова допомога в розмірі 50 000 грн., а також на момент повернення ТОВ «Роско Груп» Руснаку Вячеславу Михайловичу цієї поворотної фінансової допомоги в розмірі 50 000 грн за цим договором, а саме 06.02.2017 р., не був фізичною особою-підприємцем та не вів підприємницьку діяльність, ця справа згідно п.1 ч.1 ст.20 ГПК України не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
26.09.2025 через систему «Електронний суд» позивач надав відповідь на відзив, де зокрема стверджує, що в межах даної справи має місце існування спору про перерахування Позивачем коштів на користь Відповідача, котрий в період перерахування перебував у статусі ФОП, їх отримання останнім, та не поверненням Позивачу. Окрім того, позивач звертає увагу на те, що відповідач жодним чином не спростував позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи суд дійшов таких висновків.
Як вбачається із матеріалів справи, в якості заявлених позовних вимог позивачем зазначається, що фізичною особою-підприємцем Руснаком Вячеславом Михайловичем із поточного рахунку ТОВ «РОСКО ГРУП» було отримано грошові кошти відповідно до наступної інформації/даних: 06.02.2017 - Повернення поворотної фінансової допомоги по договору №3009-1 від 30.09.2015 без ПДВ на суму 50 000,00 грн.
Поряд з цим, як встановив суд, відповідач станом на 06.02.2017 року не був зареєстрований як суб'єкт господарювання, а саме - фізична особа - підприємець.
Так, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, Руснак Вячеслав Михайлович припинив діяльність як суб'єкт господарювання 21.07.2014 (запис №25560060003071729).
У відповідності до частини 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов'язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою підприємцем договорів не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.
Таким чином, позивачем зазначено, що фізичною особою-підприємцем Руснаком Вячеславом Михайловичем із поточного рахунку ТОВ «РОСКО ГРУП» було отримано грошові кошти 06.02.2017, в той час як ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність ще 21.07.2014, а відтак спір не пов'язаний з підприємницькою діяльністю ОСОБА_1 . Натомість грошові кошти від позивача 06.02.2017 отримані фізичною особою ОСОБА_1 .
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
В силу приписів частини 2 вказаної статті господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
За умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.
Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
Положення пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України та статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства застосовуються незалежно від суб'єктного складу сторін, якщо одна із сторін перебуває в процедурі банкрутства.
Окрім того, виходячи із диспозиції статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника.
Отже, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 64026320/20, від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20)).
У постановах від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №289/233/18, від 19.06.2019 у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
Господарський суд враховує, що предметом розгляду у цій справі є позовна вимога боржника ТОВ «Роско Груп» про стягнення коштів з відповідача, тобто предметом якого є актив боржника, а правовими підставами для стягнення коштів є неналежне та несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з повернення безпідставного набутого майна (грошових коштів).
Отже, ТОВ «Роско Груп» ініційовано передбачений статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства спір щодо майна боржника.
З урахуванням викладеного, заперечення відповідача про те, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, під час виконання обов'язків ліквідатора по справі про банкрутство ТОВ «РОСКО ГРУП» стало відомо, що розмір дебіторської та кредиторської заборгованостей Товариства збільшився протягом останніх років.
Товариство направляло отримані від реалізації товарів та наявні кошти на безпідставне перерахування на користь різного роду Одержувачів, при цьому не розраховувалось зі своїми постачальниками, а також не здійснювало виконання існуючих грошових зобов'язань.
Так, на сьогодні за результатами вжитих арбітражним керуючим заходів в межах справи №926/2853-б/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» отримано інформацію у вигляді банківських виписок від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та АТ «ОТПБАНК».
Виходячи із аналізу отриманої та наявної інформації щодо активів Боржника та розпорядженням ними останнім до порушення справи про банкрутство, а також відповідно до банківських виписок встановлено, що Руснак Вячеслав Михайлович із поточного рахунку ТОВ «РОСКО ГРУП», відкритого в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» було отримано грошові кошти відповідно до наступної інформації/даних:
- 06.02.2017 Повернення поворотної фінансової допомоги по договору №3009-1 від 30.09.2015 Без ПДВ на суму 50 000,00 грн.
У зв'язку із проведенням ліквідаційної процедури у справі №926/2853-б/24 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» та у відповідності до норм/положень Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатором Позивача було направлено на адресу Відповідача вимогу вих. №278/25 від 14 квітня 2025 року про повернення майна (погашення дебіторської заборгованості).
Однак, вимога позивача залишена без задоволення.
Позивач зазначає, що враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами цивільно правового договору у встановленому законом порядку, перераховані ТОВ «РОСКО ГРУП» на рахунок фізичної особи - підприємця Руснака Вячеслава Михайловича грошові кошти в сумі 50 000,00 грн, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що в день їх перерахування безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, із наступного дня після їх отримання підлягають поверненню на користь ТОВ «РОСКО ГРУП».
Таким чином, як станом на 07 лютого 2017 року, так і на сьогодні заборгованість фізичної особи - підприємця Руснака Вячеслава Михайловича перед ТОВ «РОСКО ГРУП» щодо неповернення безпідставного набутого майна (грошових коштів) становить 50 000,00 грн, у зв'язку з чим позивач і звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
У відповідності до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб'єкта господарювання.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 2-7615/10, від 05.06.2018 у справі № 522/7909/16-ц). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі № 548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідосинах.
Як встановлено судом вище, позивачем визначено відповідачем фізичну особу-підприємця Руснака Вячеслава Михайловича, в той час як останній припинив підприємницьку діяльність до виникнення спірних правовідносин, відтак відповідачем у даному спорі є саме фізична особа Руснак Вячеслав Михайлович, та між сторонами відсутні господарські правовідносини.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.
Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов'язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов'язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов'язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Докази повернення відповідачем грошових коштів позивачу в матеріалах справи відсутні.
Докази наявності у відповідача підстав для утримання грошових коштів у сумі 50 000,00 грн., які перераховані позивачем також відсутні у матеріалах справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК)
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 ГПК України).
Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні у розумінні приписів статті 76 ГПК України докази на підтвердження доводів та тверджень відповідача, що були визначені ним у відзиві на позов.
Відповідачем не надано доказів укладення між сторонами договору позики №3009-1 від 30.09.2015.
Відповідач належними доказами не довів суду факту існування цивільно-правових відносин з позивачем, як зазначив у відзиві на позов.
Отже, оскільки перерахування позивачем коштів на рахунок відповідача в сумі 50 000,00 грн., як повернення поворотної фінансової допомоги, відбулось поза межами договору, то такі кошти утримуються відповідачем без достатньої правової підстави, в розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, а відтак вимога позивача про повернення коштів у розмірі 50 000,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З огляду на викладене та враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідачем набуто спірні кошти за відсутності правової підстави, тобто за рахунок позивача та поза підставою, передбаченою законом, а відтак вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача у зв'язку з задоволенням позову.
Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» (58000, місто Чернівці, вулиця Головна, будинок 122А; ідентифікаційний код 36063919) 50 000,00 грн. безпідставно отриманих коштів, 2422,40 грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2025.
Суддя В.В.Дутка