Справа № 127/31262/25
Провадження № 1-кс/127/12316/25
Іменем України
07 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
слідчого судді: ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №62025240040001409 від 31.03.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 362, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 209 КК України, -
Прокурор відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна.
Клопотання мотивоване тим, що слідчими четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниці) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Хмельницькому, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження №62025240040001409 від 31.03.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 362, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 209 КК України, в ході здійснення якого виникла необхідність в накладенні арешту на саме земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:004:0724 площею 0,1000 га, яка належить ОСОБА_5 , однак являється об'єктом протиправних дій.
Прокурор ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, однак попередньо суду надано матеріали кримінального провадження та копії документів на обґрунтування клопотання.
Відповідно до частини другої статті 172 КПК України клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Таким чином, власник майна в судове засідання не викликався, відповідно до положень частини другої статті 172 КПК України, з метою забезпечення арешту майна.
З огляду на зазначене, суд вважає за можливе розглянути клопотання у відсутність учасників процесу, відповідно до вимог частини першої статті 172 КПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 107 КПК України фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов'язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Враховуючи те, що учасники процесуальної дії в судове засідання не з'явились, слідчий суддя вважає за можливе розглянути дане клопотання без застосування технічних засобів фіксування.
Дослідивши вказане клопотання та додані до нього матеріали слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання є обґрунтованим, а відтак підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
До заходів забезпечення кримінального провадження віднесено накладення арешту на майно (п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК).
Згідно з частиною третьою статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з абзацом 2 частини першої статті 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. (ч. 2 ст. 170 КПК)
Відповідно до частини другої статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Частиною першою статті 98 КПК України встановлено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З матеріалів справи вбачається, що слідчими четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Вінниці) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Хмельницькому, за процесуального керівництва Вінницької обласної прокуратури, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження №62025240040001409 від 31.03.2025, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 362, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 209 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що розпорядженням Вінницької районної державної адміністрації № 34 від 25.01.2010 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Агрономічної сільської ради, за межами населеного пункту» вилучено з постійного користування державного підприємства «Дослідне господарство Вінницької державної сільськогосподарської дослідної станції Інституту кормів УААН» земельну ділянку площею 41,3800 га та передано у власність громадянам, згідно з додатком до розпорядження, шляхом видачі державних актів на право власності на земельні ділянки.
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 594533 від 27.01.2010, виданим на підставі розпорядження Вінницької районної державної адміністрації № 34 від 25.01.2010, власником земельної ділянки з кадастровим номером 0520680200:01:004:0724, площею 0,1 га, є ОСОБА_6 .
Однак, ОСОБА_7 21.09.2019 звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Вінницької міської ради, яким було здійснено реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:004:0724 на користь ОСОБА_7 .
Для здійснення незаконної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:004:0724 ОСОБА_7 подав державному реєстратору підроблену довідку №315/01-26 від 10.10.2017, нібито видану архівним відділом Вінницької районної державної адміністрації; підроблену довідку №188 від 12.03.2019, видану Агрономічною сільською радою Вінницького району Вінницької області, про присвоєння адреси земельній ділянці, а також рішення Вінницької районної державної адміністрації № 34 від 25.01.2010.
Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:004:0724 було виготовлено ТОВ «Юридично-земельний союз «Альянс» (ЄДРПОУ 35949947).
У подальшому, 19.12.2019 між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 було укладено договір міни земельних ділянок, відповідно до якого ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:004:0724, площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , в обмін на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:004:0723, площею 0,09 га, розташовану за адресою: Вінницька область, Вінницький район, Агрономічна сільська рада, яка належала ОСОБА_5 .
Допитана, як потерпіла, ОСОБА_6 повідомила, що у березні 2025 року, під час спроби реєстрації права власності на земельну ділянку, вона дізналася, що вказана земельна ділянка з невідомих їй причин вже зареєстрована у Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_5 . Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:004:0724 було набуте ОСОБА_7 на підставі підроблених документів.
Наведені обставини підтверджуються витягом з ЄРДР №62025240040001409 від 31.03.2025 та іншими документами доданими на обґрунтування клопотання.
Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 0520680200:01:004:0724 являється об'єктом кримінально протиправних дій, а відтак, відповідно до статті 98 КПК України, остання має значення речового доказу у кримінальному провадженні.
Постановою слідчого від 26.09.2025 вказану земельну ділянку визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №№62025240040001409 від 31.03.2025.
Згідно з пунктом першим частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Наведене свідчить про те, що вищевказана земельна ділянка була об'єктом кримінально протиправних дій, а відтак, відповідно до статті 98 КПК України, має значення речового доказу у кримінальному провадженні, оскільки містить відомості, які можуть бути використані, як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
В той же час, відповідно до пунктів 5, 6 частини другої статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно.
Таким чином, враховуючи правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наявність об'єктивної необхідності та виправданість такого втручання у права і свободи особи, слідчий суддя вважає, що арешт на земельну ділянку із кадастровим номером 0520680200:01:004:0724, площею 0,1000 га, яка належить ОСОБА_5 , необхідно накласти шляхом заборони розпоряджатися вказаним майном будь-яким чином, однак без позбавлення власників та користувачів права користування земельною ділянкою.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 131, 132, 167, 170, 172, 173, 309, 372, 395 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання прокурора задовольнити.
Накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 0520680200:01:004:0724, площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), шляхом заборони розпоряджатися вказаним майном (відчуження, поділ, об'єднання, передання в заставу тощо), однак без позбавлення власника права користування земельною ділянкою.
Виконання та контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_4 .
Зобов'язати прокурора відділу Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_8 повідомити заінтересованих осіб про накладання арешту на вищевказане майно.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення, однак оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя