8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" жовтня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/2821/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шарко Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія БАЛЕКС", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Локєр", м. Харків
про стягнення 21332,00 грн
без виклику учасників справи
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Балекс", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Локєр", відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 21332,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо здійснення поставки оплаченого позивачем товару. Витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 18.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у справі Товариство з обмеженою відповідальністю "Локєр", в порушення вимог ч.6 ст.6 ГПК України не зареєстрував електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи та про його право подати відзив на позовну заяву, копія ухвали суду від 18.08.2025 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Проте, поштове відправлення було повернуто підприємством поштового зв'язку АТ "Укрпошта" на адресу суду без вручення з відміткою "за закінченням терміну зберігання", що підтверджується довідкою АТ "Укрпошта" про причини повернення від 24.08.2025.
За приписами статті 89 ЦК України, юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
Згідно з частиною другою статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містяться, зокрема відомості щодо місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону, Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Одночасно, частинами першою, четвертою статті 10 Закону визначено, що у разі якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи-підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Згідно п.5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, сплив процесуального строку встановленого для розгляду справи, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
У межах здійснення господарської діяльності Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Балекс" 20.04.2023 звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Локєр", код ЄДРПОУ 34954626 (далі - ТОВ "Локер", відповідач) із замовленням на поставку товарів: лава приставна С-2000 у кількості 1 шт. та шафа для одягу Locker 302 у кількості 5 шт.
Замовлення було здійснене через сайт компанії https://loker.uaprom.net/, у відповідь на яке 21.04.2024 на електронну пошту менеджера із постачання ТОВ "Компанія Балекс" ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) надійшов лист від ТОВ "Локєр" (info@Locker.com.ua) з подякою за замовлення, із зазначенням адреси доставки товару (м. Харків, просп. Героїв Харкова, 135-А).
Відповідачем було виписано позивачу рахунок-фактуру №21/04-2 від 21.04.2023 з детальним переліком, назвою, кількістю та ціною товару, загальна сума яких становить 21332,0 грн (у т. ч. ПДВ 3555,33 грн): лава приставна С-2000 у кількості 1 шт. на суму 1866,25 грн; шафа для одягу Locker 302 у кількості 5 шт. на суму 15910,42 грн.
Означений рахунок містить умови оплати: передоплата 100%.
Позивач вказує, що за усної домовленістю сторін ТОВ "Локєр" зобов'язалося поставити товар протягом 7 (семи) днів з дати отримання оплати, а рахунок-фактура №21/04-2 від 21.04.2023 підписаний Андрєєвим О. В., який відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є керівником ТОВ "Локєр", та скріплений печаткою ТОВ "Локєр".
Прийняття пропозиції відповідача позивачем підтверджується вчиненням останнім відповідних конклюдентних дій - оплатою рахунку-фактури платіжною інструкцією №0000086371 від 25.04.2023 на суму 21332,0 грн з призначенням платежу: "оплата за лави, шафу згідно рах. №21/04-2 від 21.04.2023. У тому числі ПДВ 20% 3555,33 грн".
Позивач зазначає, що товари відповідно до рахунку-фактури №21/04-2 від 21.04.2023 так і не були поставлені ТОВ "Локєр" на адресу ТОВ "Компанія Балекс". Спроби позивача зв'язатися за всіма номерами телефонів, вказаними на сайті ТОВ "Локєр" виявилися безуспішними, як і направлені листи на електронну пошту з проханням зв'язатися.
Позивач зазначає, що 01.06.2023 зв'язався через месенджер Viber з керівником ТОВ "Локєр" ОСОБА_2 (тел. НОМЕР_1 ), який повідомив, що компанія з лютого 2023 року не працює, та запропонував написати лист щодо повернення коштів. Але кошти повернуті не були.
27.03.2025 ТОВ "Компанія Балекс" на юридичну адресу ТОВ "Локєр" (вул. Ігоря Муратова (колишня назва вул. Тінякова), буд. 30, кв. 47, м. Харків, 61000) направило претензію на повернення коштів за непоставлений товар згідно з рахунком-фактурою №21/04-2 від 21.04.2023 у розмірі 21332,00 грн. Претензія була направлена цінним листом з описом вкладення засобами поштового зв'язку Укрпоштою, що підтверджується накладною №6100150493583.
Втім, відправлення було повернуто ТОВ "Компанія Балекс" з причини закінчення встановленого терміну зберігання.
Станом на дату звернення ТОВ "Компанія Балекс" з позовною заявою до суду відповідачем не були повернуті грошові кошти у сумі 21332,00 грн за непоставлений товар.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Доказів наявності між сторонами договору поставки на підставі, якого було виставлено рахунок №21/04-2 від 21.04.2023, матеріали справи не містять.
У свою чергу, позивачем підтверджено обставини щодо виставлення відповідачем рахунку №21/04-2 від 21.04.2023.
У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно із ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч.1 ст.641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 ЦК України).
Згідно із ст.644 ЦК України, якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Ураховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.205, 207, 639 ЦК України досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом виставлення відповідачем рахунку на оплату товару та оплати позивачем такого товару.
Отже, враховуючи наведені норми законодавства та дії сторін, суд зазначає, що зобов'язальні правовідносини позивача та відповідача виникли шляхом укладення договору поставки у спрощений спосіб.
Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначалося судом вище, на виконання умов договору, укладеного в спрощений спосіб, позивач здійснив попередню оплату товару у повному обсязі в сумі 21332,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №0000086371 від 25.04.2023.
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем до теперішнього часу не був поставлений покупцеві товар всупереч умовам договору поставки, укладеного у спрощений спосіб між сторонами.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.
Як встановлено судом, позивач сплатив відповідачу 25.04.2023 передоплату у розмірі 100%.
Відповідачем поставка оплаченого товару не була здійснена, наразі відповідач не повернув позивачу грошові кошти в сумі 21332,00 грн.
За наведених вище обставин судом встановлено, що відповідач порушив свої договірні зобов'язання, не здійснив поставку товару та не здійснив повернення суми попередньої оплати, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 21332,00 грн, факт існування якої позивачем належним чином доведений та відповідачем не спростований.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про повне задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛОКЄР" (вул. Ігоря Муратова (колишня назва вул. Тінякова), буд. 30, кв. 47, м. Харків, 61177, код ЄДРПОУ 34954626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ БАЛЕКС" (просп. Героїв Харкова, буд. 135-А, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 00383343) суму заборгованості у розмірі 21332,00 грн та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 2422,40 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повне рішення складено "15" жовтня 2025 р.
Суддя Л.В. Шарко