15 жовтня 2025 року Справа № 915/1469/25
м.Миколаїв
Суддя Господарського суду Миколаївської області Мавродієва М.В.,
розглянувши без повідомлення учасників справи заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову у справі
за позовом: Миколаївської міської ради,
до відповідача-1: Приватного підприємства «Алданн»,
відповідача-2: ОСОБА_1 ,
про: зобов'язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом демонтажу (знесення) нежитлової будівлі, скасування державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю,-
Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства «Алданн» та ОСОБА_1 з такими вимогами:
- зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою комунальної власності площею 30 кв.м по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу (знесення) будівель та споруд, у т.ч. нежитлової будівлі загальною площею 26,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , та приведення земельної ділянки у стан, придатний для її подальшого використання;
- скасувати державну реєстрацію права власності за Приватним підприємством «Алданн» на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1947504148101) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи (запис №33882175 від 28.10.2019);
- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1947504148101) з закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи (запис №56243736 від 13.08.2024).
Разом з позовною заявою Миколаївською міською радою до суду подано заяву, в якій вона просить суд вжити у даній справі наступні заходи забезпечення позову:
- накласти арешт на нежитлову будівлю АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1947504148101), належну ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
- заборонити державним реєстраторам, нотаріусам, іншим суб'єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1947504148101).
В обґрунтування такої заяви позивач вказує наступне:
- на теперішній час відповідач-2, будучи власником об'єкта нерухомого майна за адресом: АДРЕСА_2 ; може розпоряджатись ним на власний розсуд, у зв'язку з чим існує очевидна небезпека його відчуження на користь третіх осіб, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів власника землі шляхом усунення перешкод у користуванні, що унеможливить виконання рішення суду в даній справі, а позивачу необхідно буде звертатись до суду з іншими позовними заявами до нових власників вищевказаного об'єкту, що призведе до тривалого непоновлення інтересів територіальної громади та нецільового використання бюджетних коштів територіальної громади міста через необхідність повторної сплати судового збору;
- зі змісту позовних вимог вбачається, що невжиття заходів забезпечення позову по даній справі об'єктивно може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, зважаючи на норми ЦК України щодо можливості власника розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд. Так, в разі відчуження ОСОБА_1 належного йому майна за вказаною адресою або вчинення щодо нього будь-яких інших юридично значущих дій, що призведуть до зміни чи знищення існуючого об'єкту, навіть у випадку задоволення даного позову, рішення суду фактично виконати буде складно або й навіть неможливо.
Розглянувши заяву, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до норм ст.136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення реального виконання судового рішення у справі.
Відповідно до ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Згідно ч.4 ст.137 ГПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
За змістом статті 136 ГПК України у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між певним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову чи забезпечити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17.
Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Зокрема, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини»).
ЄСПЛ у своєму рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Європейським судом з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (рішення від 19.03.1997) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.
Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.
Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
Оскільки виконання в майбутньому судового рішення по даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від наявності у відповідача-2 права власності на спірне нерухоме майно, тому застосування заходів забезпечення позову, обраних позивачем, безпосередньо пов'язане із предметом позову.
Адекватність таких заходів забезпечення позову полягає у тому, що вони забезпечать реальне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Таким чином, суд вважає, що вжиття запропонованих заходів забезпечення позову відповідає вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Судом взято до уваги, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно та заборони вчинення дій, спрямованих на передачу у власність або у користування, та реєстраційних дій щодо зазначеного вище об?єкта нерухомості гарантуватиме ефективний захист і поновлення прав та інтересів позивача в разі задоволення позову, не становитиме надмірний та непропорційний тягар для відповідачів, і є співрозмірним із вимогами, які заявлені позивачем.
Суд також приймає до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.09.2020 по справі №753/22860/17, що невжиття власником об'єкту нерухомого майна активних дій, які могли би підтвердити його намір відчужити такий об'єкт не спростовують висновки про наявність у особи, яка є одноособовим власником можливості вільно розпорядитись об'єктом нерухомості, якщо не вжити заходів забезпечення позову.
За такого вбачається, що заходи забезпечення позову мають на меті гарантувати виконання у майбутньому рішення суду. При цьому сам факт наявності права власності на спірний об'єкт вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись належним йому нерухомим майном.
При цьому, у пунктах 5.17, 5.18, 5.19 постанови Верховного Суду від 06.12.2023 у справі №917/805/23 висловлено позицію щодо відсутності обов'язку у позивача доводити належними та допустимими доказами наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Так, Верховний Суд зазначає, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).
Окрім того, суд вказує, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав, або інтересів позивача без порушення, або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
В той же час, арешт - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанова Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19 ).
Тобто, накладення арешту на нерухоме майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу-2 - ОСОБА_1 , а лише тимчасово обмежить його право розпоряджатися таким майном на користь інших осіб.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Таким чином, врахувавши предмет спору у даній справі, встановивши зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову і предметом позовну, взявши до уваги те, що невжиття заходів до забезпечення позовних вимог може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, чим фактично буде нівельована функція судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню в обраний заявником спосіб, оскільки невжиття запропонованих ним заходів може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Керуючись ст.ст.136-140, 234, 235 ГПК України, суд,-
1. Заяву Миколаївської міської ради про забезпечення позову, - задовольнити.
2. Накласти арешт на нежитлову будівлю АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1947504148101), належну ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
3. Заборонити державним реєстраторам, нотаріусам, іншим суб'єктам та посадовим особам, які уповноважені здійснювати реєстраційні дії в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нежитлової будівлі АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1947504148101).
4. Ухвала є обов'язковою та набирає законної сили з 15.10.2025.
5. Дана ухвала є виконавчим документом та дійсна для пред'явлення до примусового виконання протягом трьох років.
За даною ухвалою:
Стягувач: Миколаївська міська рада (54001, Миколаївська обл., м.Миколаїв, вул.Адміральська, 20; ідент.код 26565573).
Боржник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).
Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 ГПК України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.В.Мавродієва