01 жовтня 2025 року Справа № 915/723/25
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль С.М.,
за участі секретаря судового засідання Табачної О.С.,
з участю представників сторін:
від позивача: не присутній;
від відповідача-1: не присутній;
від відповідача-2: не присутній;
В судовому засіданні приймає участь прокурор Яценко В.А.
розглянувши справу № 915/723/25
За позовом заступника керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області, 55213, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. І. Виговського, 18;
в інтересах держави
в особі Мигіївської сільської ради,
55223, вул. Центральна (Первомайська), 50, с. Мигія, Первомайський район, Миколаївської області;
до 1. Комунального закладу “Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради, 55250, вул. Велика, 100 А, с. Лиса Гора, Первомайський район, Миколаївська область;
2. Фермерського господарства “Атей», 55250, вул. Шевченка, 14, с. Лиса Гора, Первомайський район, Миколаївська область;
про визнання недійсним договору про співробітництво при обробітку земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку державі, -
Заступником керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Мигіївської сільської ради пред'явлено позов до Комунального закладу “Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради (далі - Школа) та фермерського господарства “Атей» (далі - ФГ “Атей») з такими вимогами:
“Визнати недійсною договір про співробітництво при обробітку земельної ділянки, укладений між Комунального закладу “Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради та фермерським господарством “Атей».
Зобов'язати Фермерське господарство “Атей» (ЄДРПОУ 23085097) повернути Мигіївській сільській раді з правом оренди Комунального закладу “Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради земельну ділянку площею з кадастровим номером 4825484600:02:000:0020 площею 33,0174 га в межах території Мигіївської сільської ради Первомайського району».
Вимоги щодо недійсності правочину обґрунтовано наступним:
- укладений між Школою та ФГ “Атей» спірний договір є удаваним договором, так як ним прикриваються відносини сторін щодо оренди землі, на укладення якого у Школи відсутні достатні правові підстави та відповідний обсяг повноважень, що у відповідності до ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст. 207 ГК України, є підставою для визнання цього договору недійсним; Школа не здійснює навчальну підготовку за спеціальностями, пов'язаними з веденням сільського господарства; до обробітку землі ні учні, ні працівники Школи не залучаються;
- спірний договір одночасно містить елементи договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та договору про створення простого товариства, що суперечить положенням цивільного законодавства, якими не передбачено ведення спільної діяльності без створення юридичної особи та простого товариства;
- внаслідок укладення спірного договору фактично змінено цільове призначення земельної ділянки з дослідних і навчальних цілей на товарне сільгоспвиробництво.
Підстави для повернення державі земельної ділянки обґрунтовано посиланням на ст. 1212 ЦК України.
За такими вимогами ухвалою суду від 12.05.2025 відкрито провадження в даній справі та визначено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, цією ж ухвалою, зокрема, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України ? п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. При цьому, визначено провести розгляд справи №915/723/25 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану.
Ухвалою суду від 17.09.2025 закрито провадження у справі в частині вимог заступника керівника Первомайської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мигіївської сільської ради до Мигіївського ліцею Мигіївської сільської ради та Комунального закладу “Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради і фермерського господарства “Атей» про зобов'язання Фермерське господарство “Атей» повернути Мигіївській сільській раді з правом оренди Комунального закладу “Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради земельну ділянку площею з кадастровим номером 4825484600:02:000:0020 площею 33,0174 га в межах території Мигіївської сільської ради Первомайського району - у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Від відповідачів відзив на позовну заяву не надійшов, позовні вимоги не спростували.
Відповідачі також не скористалися правом направлення свого представника для участі в судовому засіданні; ухвала суду від 12.05.2025, отримано 14.05.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 167-168).
Ураховуючи викладене, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників відповідачів за наявними у справі матеріалами, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Вислухавши прокурора, який підтримав позов, дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2016 між Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області та Лисогірською спеціальною загальноосвітньою школою-інтернатом Первомайського району Миколаївської області (згідно рішення Миколаївської обласної ради від 16.03.2021 № 24 змінено тип та найменування на Комунальний заклад «Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради укладено договір оренди землі № 3/57-16-ДО (далі - договір оренди) з терміном дії до 21.12.2025, про що 24.11.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис за № 17830892.
Відповідно до п. п. 1, 2, 13 договору оренди Школою передано в оренду для дослідних та навчальних цілей земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 33,0174 га з кадастровим номером 4825484600:02:000:0020.
Положенням п. 7 договору оренди узгоджено його укладення терміном на 7 років та передбачено переважне право орендаря на поновлення договору на новий строк.
Договір, у відповідності до п. 4.1 такого правочину, набирає чинності з моменту підписання та його державної реєстрації.
Між Мигіївською сільською радою та Лисогірською спеціальною школою 20.11.2023 вчинено додаткову угоду до Договору оренди, згідно п. 1 якої на підставі рішення Мигіївської сільської ради від 15.11.2023 №39 поновлено договір оренди землі №3/57- 16-ДО від 22.09.2016 строком на 7 років.
В пункті 2.1. додаткової угоди передбачено внесення змін до договору оренди, а саме в преамбулі та тексті договору оренди від 22.09.2016 «Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області» в усіх відмінках замінено на «Мигіївська сільська рада Первомайського району Миколаївської області», а «Лисогірська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат Первомайського району Миколаївської області» у всіх відмінках змінено на «Комунальний заклад «Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради».
Пункти 4, 7 та 8 договору оренди також викладено в новій редакції, а саме: « 4. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 01.09.2023 з урахуванням коефіцієнта індексації складає 910 996, 71 грн»;
« 7. Договір укладено на 14 років»; « 8. Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється в розмірі 12% від нормативної грошової оцінки».
Між школою та ФГ “Атей» 06.09.2022 укладено договір про співробітництво при обробітку земельної ділянки (далі ? договір), згідно умов якого є взаємодія, співробітництво та навчання сторін договору при обробітку земельної ділянки площею 33,0174га, право користування якою належить КЗ Лисогірська спеціальна школа (п.п. 1.1 договору).
Умовами п.п. 2.1., 2.2 договору передбачено, що вкладом школи у спільну діяльність є право користування земельною ділянкою, а внеском ФГ “Атей»- роботи, грошові кошти, насіння, добриво, засоби захисту рослин та інші матеріальні цінності, необхідні для забезпечення циклу робіт на земельній ділянці.
За умовами договору навчальний заклад прийняв на себе обов'язок надати фермерському господарству доступ до спірної земельної ділянки, натомість ФГ “Атей» отримало право мати безперешкодний доступ до землі з метою одержання прибутку (господарська дяльність) та проводити на ній роботи (п. п. 2.1, 3.2 договору).
ФГ “Атей» реалізує сільгосппродукцію з земельної ділянки, а школа отримує за користування земельною ділянкою плату в розмірі 200 000 грн. до кінця року (4.1 договору).
Сторонами погоджено, що договір вступає в силу з 09.01.2024 та діє до 24.11.2030 (п.п. 8.1 договору).
Після відкриття провадження в даній справі закрито провадження у справі в частині вимог заступника керівника Первомайської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мигіївської сільської ради до Мигіївського ліцею Мигіївської сільської ради та Комунального закладу “Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради і фермерського господарства “Атей» про зобов'язання Фермерське господарство “Атей» повернути Мигіївській сільській раді з правом оренди Комунального закладу “Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради земельну ділянку площею з кадастровим номером 4825484600:02:000:0020 площею 33,0174 га в межах території Мигіївської сільської ради Первомайського району - у зв'язку з відсутністю предмета спору.
З урахуванням указаної обставини, предметом спору в даній справі є визнання недійсним укладеного між Комунальним закладом “Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради та Фермерським господарством “Атей».
Договору про співробітництво при обробітку земельної ділянки з підстав удаваності цього правочину, так як: 1) на думку прокурора, спірним договором прикриваються відносини сторін щодо суборенди землі, на укладення якого у Школи, як орендаря земельної ділянки відсутні достатні правові підстави та відповідний обсяг повноважень передання у суборенду; 2) використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням.
Таке, на думку прокурора, є підставою для визнання спірного договору недійсним у відповідності до ст.ст. 203, 207, 215 ЦК України.
Згідно чинного законодавства, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних наслідків визначені ст.ст. 215, 216 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п?ятою, шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов?язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов?язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, ? відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних наслідків визначені ст.ст. 215, 216 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п?ятою, шостою ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов?язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов?язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, ? відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ЦК України).
Удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215, ч. 3 ст. 203 ЦК України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею. Обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин, ніж ті, щодо яких було оформлено відносини.
Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і не дійсним, у залежності від того, наскільки він відповідає вимогам до правочинів, що містяться в ст. 203 ЦК України.
Питання здійснення спільної діяльності регламентуються главою 77 ЦК України.
Зокрема відповідно до ст.ст. 1130-1131 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність мають передбачати у тому числі координацію спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Із змісту викладених приписів законодавства випливає, що основними елементами договору про спільну діяльність є об?єднання вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності, і відповідні частки мають бути визначеними; обов?язки сторін у правовідносинах спільної діяльності не мають зустрічного характеру, натомість кожен учасник діє не для досягнення власних цілей, а в загальному інтересі. Сторони отримують блага в результаті спільної діяльності, а не від іншої сторони за договором і спільна діяльність учасників чітко скоординована.
Згідно ч. 1 ст. 1133 ЦК України, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.
Таким чином, характер правовідносин, що регулюється договором спільного використання полягає у об'єднанні вкладів учасників (майна, майнових прав тощо) для здійснення спільної діяльності.
Разом з тим, умовами спірного договору передбачається надання всіх повноважень щодо використання земельних ділянок (виробництво сільськогосподарської продукції; виконання робіт на земельних ділянках шляхом проведення агротехнічних робіт по вирощуванню сільськогосподарських культур, та вирощуванню сільськогосподарської продукції, тощо) виключно фермерському господарству “Атей».
Сторонами спірного договору не узгоджено спільних дій сторін заради досягнення мети договору, як і порядок обліку вирощеної сільськогосподарської продукції, отриманого доходу та матеріальних витрат, порядок розрахунку чистого прибутку, який підлягає розподілу між сторонами договору.
Натомість, пунктами 1.1, 2.1, 2.2, 3.2 договору визначені повноваження та обов'язки ФГ “Атей» щодо фактичного керівництва всім процесом спільної діяльності за укладеним договором, здійснення забезпечення виконання договору майном та грошовими коштами у розмірах необхідних для обробітку площі землі, та проведення фактичного використання земель для виробництва сільськогосподарської продукції.
Школа, як на момент укладення договору, не має можливості здійснювати господарську діяльність на наданих ФГ “Атей» землях та здійснювати спільну діяльність з метою отримання прибутку, а тому не може бути учасником спільної діяльності з метою отримання прибутку.
У відповідності до п. 2.1 договору, внеском Школи у спільну діяльність є право користування земельної ділянки, а також створенням гуртка сільськогосподарського призначення, для спостереження за технологічними процесами під час вирощування сільськогосподарської продукції.
Разом із тим, Школа не має профільного рівня освіти та не є професійно-технічним навчальним закладом, теоретичні знання учнів у яких закріплюються під час виробничої практики або виробничого навчання, а планування та обліку роботи гуртка “Юні рослинники» на 2024/2025, не є формами навчально-виробничого процесу з вирощування сільськогосподарської продукції та не потребують для їх проведення використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Також, організація вказаних занять не відповідає вимогам Наказу Міністерства освіти і науки України від 30.01.2015 №68, яким затверджено Положення про учнівські навчально-дослідні земельні ділянки.
Такі обставини, унеможливлюють будь-яку іншу, окрім передачі землі, участь Школи у спільному обробітку земельної ділянки.
Також, пунктами 4.1 договору передбачено порядок розрахунків між відповідачами, відповідно до яких освітній заклад, в залежності від розміру вкладу в спільний обробіток землі, має право на отримання своєї частки прибутку у розмірі 2000000 грн. до кінця року.
Отже, вказані розрахунки проведено за аналогією обчислення орендної плати за землю на час укладення договору оренди.
Викладені обставини в їх сукупності дозволяють дійти висновку про те, що жодної спільної господарської мети сторони не мали, оскільки господарську діяльність на земельних ділянках, що орендуються, здійснював лише підприємець; фактично земельні ділянки були передані у строкове платне користування підприємцю Потапенко.
Отже, укладений відповідачами договір про обробіток землі відповідає наведеному вище визначенню удаваного правочину.
Таке, згідно наведених вище приписів ст.ст. 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання спірного договору недійсним.
Законодавством визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов?язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється (ст. 236 ЦК України).
Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення та повернення майна не може розцінюватися як підстава для закриття провадження у справі у зв?язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.
Аналогічну позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.
Ураховуючи викладені вище приписи законодавства та висновки суду за результатом дослідження матеріалів справи, суд визнає позов прокурора підлягаючим задоволенню.
Господарським процесуальним законодавством передбачено покладання судових витрат, зокрема, витрат на оплату позовної заяви судовим збором, у разі задоволення позову, - на відповідача (ст. 129 ГПК України).
Ураховуючи викладене, витрати позивача на оплату позовної заяви судовим збором (в частині розглянутої судом вимоги про визнання договору недійсним), згідно платіжної інструкції від 30.04.2025 № 761 (внутрішній номер 420441241) у сумі 2422 грн. 42 коп., належить покласти на відповідачів пропорційно.
У судовому засіданні 01.10.2025, згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд
1. Позов заступника керівника Первомайської окружної прокуратури Миколаївської області задовольнити.
2. Визнати недійсним договір про співробітництво при обробітку земельної ділянки, укладений між Комунального закладу “Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради та фермерським господарством “Атей».
3. Стягнути з Комунального закладу “Лисогірська спеціальна школа» Первомайського району Миколаївської обласної ради (55250, вул. Велика, 100 А, с. Лиса Гора, Первомайський район, Миколаївська область, ідентифікаційний код 20904732) на користь Миколаївської обласної прокуратури (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 02910048 (р/р UA 748201720343150001000000340, ідентифікаційний код 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 1211 грн. 21 коп.
4. Стягнути з Фермерського господарства “Атей» (55250, вул. Шевченка, 14, с. Лиса Гора, Первомайський район, Миколаївська область, ідентифікаційний код 23085097) на користь Миколаївської обласної прокуратури (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 02910048 (р/р UA 748201720343150001000000340, ідентифікаційний код 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 1211 грн. 21 коп.
Рішення може бути оскаржено до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оформлене відповідно до статті 238 цього Кодексу, рішення підписано 15.10.2024.
Суддя C.М. Коваль.