Справа № 127/28654/25
15 жовтня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області
у складі головуючого судді Карпінської Ю.Ф.,
розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 , подану та підписану представником згідно з ордером ОСОБА_2 , про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання незаконним вивезення та утримання малолітньої дитини на території України та повернення її до місця постійного проживання,
У провадженні Вінницького районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа № 127/28654/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання незаконним вивезення та утримання малолітньої дитини на території України та повернення її до місця постійного проживання.
14.10.2025 представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Рождєствіна-Смук Г.П. подала до суду заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що «02.12.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. Від даного шлюбу на території р. Фінляндія у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилася дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З моменту народження і до 25.04.2025 дитина проживала разом батьком та матір?ю, спочатку в м. Каяні з 02.07.2023 до 21.09.2023, пізніше в м. Лахті - з 22.09.2023 до 03.04.2025 та з 04.04.2025 - в місті Еспо, республіка Фінляндія, до моменту вивезення 25.04.2025 ОСОБА_3 25 квітня 2025 року відповідач без згоди ОСОБА_1 та без рішення компетентного суду вивезла дитину з країни постійного проживання до України та утримує її там у невідомому місці в Україні. Про факт вивезення дитини з країни постійного проживання р. Фінляндія в Україну ОСОБА_1 повідомив Національну поліцію Вінницької області, зателефонувавши на гарячу лінію за номером телефону «102» 17.05.2025 та 11.06.2025. Відповідач 15.05.2025 подала позов про розірвання шлюбу з позивачем. 07.10.2025 рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області у справі № 143/419/25 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано. На неодноразові прохання позивача надати можливість спілкуватися з дитиною відповідач не реагує та, наразі, повністю перестала спілкуватися. Позивачем неодноразово надсилалися листи на Viber, Telegram, WhatsApp відповідача, здійснювалися дзвінки на телефон, проте відповідач перешкоджає нормальному спілкуванню з дитиною навіть через відеодзвінки. Відповідач у добровільному порядку не дає можливості спілкуватися з сином, перешкоджає батькові та дитині зустрічатися і спілкуватися, не повертає дитину на постійне місце проживання. Відповідач, мало того, що не надає батькові дитини ОСОБА_1 можливості вільно спілкуватися та бачитися зі своєю дитиною, самовільно без його згоди та дозволу вивезла дитину за кордон, та ще й тривалий час обмежує спілкування дитини з батьком, що тягне за собою негативні та невідновлювальні наслідки для дитини, враховуючи вік дитини, якій для всебічного розвитку, виховання та належного психічного стану потрібна не лише мати, а й батько. Розлучення малолітньої дитини з батьком є прямою загрозою щонайменше її психологічному здоров'ю, оскільки лише за умови особистого контакту дитини з обома батьками забезпечуватиметься дотримання рівності батьківських прав обох батьків та право дитини на особисте спілкування з батьками, що розуміє батько дитини ОСОБА_1 , але не усвідомлює, очевидно, мати дитини ОСОБА_5 . Сам факт подання позову про повернення дитини до р. Фінляндія може спонукати відповідача вивезти дитину з території України в іншу країну, що ускладнить розгляд справи та унеможливить виконання рішення суду та поновлення порушених прав у разі задоволення позову. Невжиття заходів забезпечення позову може утворити загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у цій справі та в поновленні порушених прав дитини, а також необхідністю забезпечення прав дитини і батька на спілкування з огляду на можливість тривалого судового розгляду цивільної справи за вказаним позовом, враховуючи те, що дитину викрадено від батька ще 25.04.2025».
Тому представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Рождєствіна-Смук Г.П. просить в порядку забезпечення позову у цивільній справі № 127/28654/25 «заборонити ОСОБА_3 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії, направлені на вчинення перешкод у побаченнях та спілкуванні батька ОСОБА_1 та його малолітньої дитини ОСОБА_4 ; зобов'язати ОСОБА_3 та будь-яких інших осіб забезпечити спілкування (контакт) батька ОСОБА_1 та його малолітньої дитини ОСОБА_4 шляхом відеозв?язку, телефонного зв?язку, зокрема, але не виключно, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom, щодня, з 18 год 00 хв до 20 год 00 хв; заборонити ОСОБА_3 особисто або через третіх осіб вивозити малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без дозволу його батька ОСОБА_1 до закінчення розгляду цієї справи; заборонити ОСОБА_3 , а також будь-яким іншим особам змінювати місце перебування (адресу, за якою наразі утримується дитина) малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без дозволу його батька ОСОБА_1 до закінчення розгляду цієї справи; заборонити малолітній дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будь-чиєму супроводі перетинати без дозволу його батька ОСОБА_1 державний кордон України до закінчення розгляду цієї справи; витребувати у ОСОБА_3 оригінал паспорта громадянина України для виїзду за кордон малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_1 , що виданий 26.08.2024 органом 2FIN, та передати представнику ОСОБА_1 - адвокату Рождествіній-Смук Ганні Петрівні до закінчення розгляду справи; зобов?язати ОСОБА_3 негайно (не пізніше одного дня з дня виникнення факту) повідомляти ОСОБА_1 про факти захворювання і заплановані/ургентні медичні втручання та лікування малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов?язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , завчасно (не пізніше одного дня) повідомляти ОСОБА_1 про від?їзд за межі населеного пункту (обставини та напрям) малолітньої дитини ОСОБА_4 , де він наразі утримується; зобов?язати ОСОБА_3 надати ОСОБА_1 , батькові малолітньої дитини ОСОБА_4 , інформацію про місця та графік навчання та/або відвідування дитиною дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій тощо, а також негайно (не пізніше, ніж протягом двох днів з дня виникнення факту) повідомляти ОСОБА_1 про факт і причини зміни чи припинення відвідування таких закладів /гуртків/секцій його малолітньою дитиною ОСОБА_4 ».
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Оглянувши заяву про забезпечення позову та матеріали цивільної справи № 127/28654/25, суд доходить такого висновку.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 ЦПК України.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Верховний Суд у постановах від 31.07.2024 (справа № 623/2015/21), від 29.07.2024 (справа № 761/80/23), від 15.07.2024 (справа № 361/5905/23) та в інших постановах виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.
Слід зазначити, що визначений положеннями ЦПК України перелік видів забезпечення позову не є вичерпним.
Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 17.06.2024 (справа № 644/1482/22), від 01.05.2024 (справа № 638/6777/23), від 21.02.2024 (справа № 201/9686/23), від 11.08.2022 (справа № 522/1514/21) та в інших.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21.02.2024 (справа № 201/9686/23).
Установлено, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання незаконним вивезення та утримання малолітньої дитини на території України та повернення її до місця постійного проживання. У позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить суд «визнати факт незаконного вивезення та утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Україні ОСОБА_3 ; зобов?язати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , протягом 10 (десяти) днів з дня отримання нею повного тексту рішення суду повернути малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до країни постійного проживання - республіки Фінляндія; у разі відмови ОСОБА_3 добровільно повернути ОСОБА_6 до республіки Фінляндія протягом 10 днів з дня отримання нею повного тексту рішення суду, здійснити відібрання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передати малолітню дитину батькові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , для її повернення до республіки Фінляндія».
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, адвокат Рождєствіна-Смук Г.П. в інтересах позивача ОСОБА_1 вказує на необхідність забезпечення контакту батька з малолітнім сином на час розгляду справи.
З матеріалів справи убачається, що між сторонами наявний спір.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У частині третій статті 9 Конвенції про права дитини визначено право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно врахувати дві умови: по-перше, у найкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015).
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hant v. Ukraine, №31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07.12.2006).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017, ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з якою що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про охорону дитинства», дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
У статті 4 Конвенції про контакт з дітьми зазначено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.
З огляду на вказані норми матеріального права батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.
У таких чутливих правовідносинах, ураховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про відібрання дитини, сприяння відновленню відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з батьком має переважати над намаганням матері обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з ним.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 (справа № 344/16653/16-ц) та від 31.08.2022 (справа № 545/3933/21).
Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дітей неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Зокрема, у рішенні від 04.09.2018 у справі «Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії» ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов'язаний, у тому числі, зі встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті.
Підстави для забезпечення позову є суб'єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.
Враховуючи викладене, з урахуванням права батька на особисте спілкування з дитиною, його ставлення до виконання своїх обов'язків, відсутність підстав, які обмежують право на таке спілкування, а також враховуючи ту обставину, що їхнє спілкування буде сприяти відновленню та налагодженню емоційних стосунків батька з його малолітньою дитиною, і ця обставина відповідатиме найкращим інтересам дитини, з метою запобігання втраті емоційного контакту батька ОСОБА_1 з малолітньою дитиною ОСОБА_4 , погіршенню психоемоційного зв'язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову у виді заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, направлені на вчинення перешкод у побаченнях та спілкуванні батька ОСОБА_1 та його малолітньої дитини ОСОБА_4 , а також зобов'язання ОСОБА_3 забезпечити спілкування (контакт) батька ОСОБА_1 та його малолітньої дитини ОСОБА_4 шляхом відеозв?язку, телефонного зв?язку, зокрема, але не виключно, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom, відповідає нормам процесуального права.
Спілкування батька з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову, враховуючи, що цей спір виник із сімейних правовідносин і предметом спору не є визначення способів участі батька у вихованні дитини.
Водночас, враховуючи вік дитини ОСОБА_4 , відсутність у суду відомостей про графік його сну/відпочинку, відвідування ним дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій, суд не вбачає доцільності визначати конкретні години для спілкування (контакту) батька ОСОБА_1 та його малолітньої дитини ОСОБА_4 шляхом відеозв?язку, телефонного зв?язку, оскільки визначення конкретного часу для спілкування може зумовити порушення усталеного графіку дитини.
Крім того, забезпечення позову у виді зобов?язання ОСОБА_3 повідомляти ОСОБА_1 про факти захворювання і заплановані/ургентні медичні втручання та лікування малолітньої дитини ОСОБА_4 , а також надавати ОСОБА_1 інформацію про відвідування дитиною дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій тощо, на думку суду, забезпечуватиме право ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини ОСОБА_4 та відповідатиме інтересам дитини.
Вирішуючи доцільність забезпечення позову у виді заборони ОСОБА_3 особисто або через третіх осіб вивозити малолітню дитину ОСОБА_4 за межі України без дозволу його батька ОСОБА_1 до закінчення розгляду цієї справи, а також у виді заборони малолітній дитині ОСОБА_4 у будь-чиєму супроводі перетинати без дозволу його батька ОСОБА_1 державний кордон України до закінчення розгляду цієї справи, суд враховує, що у даній справі спір виник між батьками малолітньої дитини щодо незаконного, на думку позивача, переміщення дитини та утримання її на території України, а також повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України.
У частині першій статті 7 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей визначено, що центральні органи співпрацюють один з одним і сприяють співробітництву між компетентними органами своїх держав з метою забезпечення негайного повернення дітей та досягнення інших цілей цієї Конвенції.
Гаазька Конвенція була розроблена і підписана з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивезено або які незаконно утримуються.
У пункті «b» частини другої статті 7 Гаазької Конвенції визначено, що центральні органи безпосередньо або через посередника вживають усіх належних заходів для того, щоб, зокрема, запобігти нанесенню подальшої шкоди дитині або збитку зацікавленим сторонам шляхом вжиття або спричинення вжиття тимчасових заходів.
Відповідно до ст. 3 Гаазької Конвенції, переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; та b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.
Згідно зі ст. 12 Гаазької Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини.
Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
Якщо судовий або адміністративний орган в запитуваній державі має підстави вважати, що дитина була переміщена до іншої держави, він може зупинити процедури або відмовити в прийнятті заяви про повернення дитини.
Предметом позовних вимог у справах про повернення дитини до іноземної держави є визнання незаконним вивезення та/або утримання на території країни тимчасового перебування дитини, забезпечення повернення її до постійного місця проживання, а також питання піклування про дитину, яке охоплює права, пов'язані з піклуванням будь-якої особи про дитину і, зокрема, право визначати місце проживання дитини й вирішення питань про тимчасовий чи постійний виїзд за кордон.
Таким чином, з урахуванням положень пункту «b» частини другої статті 7, статті 12 Гаазької Конвенції позивачі у справах про повернення дитини до іноземної держави можуть подавати до суду клопотання про вжиття заходів для забезпечення позову. Зокрема, такими заходами забезпечення можуть бути заборона дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.
У спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України.
У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною у постанові від 14.02.2022 (справа № 754/7569/21).
Суд враховує, що між сторонами дійсно існує спір щодо незаконного, на думку позивача, переміщення дитини та утримання її на території України, а також повернення дитини до місця її постійного проживання за межами України, під час вирішення якого підлягають доведенню обставини щодо неправомірної зміни місця проживання дитини, тому забезпечення позову у виді заборони ОСОБА_3 особисто або через третіх осіб вивозити малолітню дитину ОСОБА_4 за межі України без дозволу його батька ОСОБА_1 до закінчення розгляду цієї справи, а також у виді заборони малолітній дитині ОСОБА_4 у будь-чиєму супроводі перетинати без дозволу його батька ОСОБА_1 державний кордон України, є доцільним та співмірним з заявленими вимогами позову, а невжиття таких заходів може призвести до істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 та утруднити виконання рішення суду в майбутньому.
Суд враховує і те, що на території України тривають воєнні дії, що не виключає можливості виникнення певних обставин, пов'язаних з небезпекою для життя та здоров'я дитини, та необхідністю у зв'язку з цим вивезення дитини за межі України, а тому обмеження права виїзду малолітньої дитини за межі України саме без належної згоди батька залишає можливість у випадку настання загрозливої для життя і здоров'я дитини ситуації виїзду дитини за межі України у безпечне місце.
Водночас, враховуючи, що у даному випадку слід застосувати вищенаведений захід забезпечення позову у виді заборони ОСОБА_3 особисто або через третіх осіб вивозити малолітню дитину ОСОБА_4 за межі України без дозволу його батька ОСОБА_1 до закінчення розгляду цієї справи, а також у виді заборони малолітній дитині ОСОБА_4 у будь-чиєму супроводі перетинати без дозволу його батька ОСОБА_1 державний кордон України, суд не вбачає доцільності витребовувати у ОСОБА_3 оригінал паспорта громадянина України для виїзду за кордон малолітньої дитини ОСОБА_4 та передачу його представнику ОСОБА_1 - адвокату Рождествіній-Смук Г.П. до закінчення розгляду справи.
Враховуючи запровадження на території України воєнного стану, у разі виникнення певних обставин, пов'язаних з небезпекою для життя та здоров'я дитини, та необхідністю у зв'язку з цим з дозволу батька вивезення дитини за межі України, відсутність у ОСОБА_3 оригіналу паспорта громадянина України для виїзду за кордон малолітньої дитини ОСОБА_4 перешкодить останній забезпечити безпеку дитини ОСОБА_4 шляхом перетину державного кордону України та виїзду в іншу країну.
Крім того, враховуючи безпекову ситуацію в Україні в умовах воєнного стану, а також гарантовані Конституцією України свободу пересування та вільний вибір місця проживання, суд вважає, що застосування заходів забезпечення позову у виді заборони ОСОБА_3 , а також будь-яким іншим особам змінювати місце перебування (адресу, за якою наразі утримується дитина) малолітньої дитини ОСОБА_4 без дозволу його батька ОСОБА_1 до закінчення розгляду цієї справи, а також у виді зобов?язання ОСОБА_3 завчасно (не пізніше одного дня) повідомляти ОСОБА_1 про від?їзд за межі населеного пункту (обставини та напрям) малолітньої дитини ОСОБА_4 , де він наразі утримується, є неспівмірним заявленим позовним вимогам.
Більше того, стороною позивача взагалі не обґрунтовано доцільності/необхідності застосування саме таких видів забезпечення позову.
Враховуючи викладене, характер спірних правовідносин, обставини, викладені у позовній заяві та у заяві про забезпечення позову, суд доходить висновку, що подану заяву про забезпечення позову слід задовольнити частково, а саме: забезпечити позов шляхом: заборони ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, направлені на вчинення перешкод у побаченнях та спілкуванні батька ОСОБА_1 та його малолітньої дитини ОСОБА_4 ; зобов'язання ОСОБА_3 забезпечити спілкування (контакт) батька ОСОБА_1 та його малолітньої дитини ОСОБА_4 шляхом відеозв?язку, телефонного зв?язку, зокрема, але не виключно, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom; зобов?язання ОСОБА_3 повідомляти ОСОБА_1 про факти захворювання і заплановані/ургентні медичні втручання та лікування малолітньої дитини ОСОБА_4 ; зобов?язання ОСОБА_3 надавати ОСОБА_1 інформацію про відвідування дитиною дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій тощо; заборони ОСОБА_3 особисто або через третіх осіб вивозити малолітню дитину ОСОБА_4 за межі України без дозволу його батька ОСОБА_1 до закінчення розгляду цієї справи; заборони малолітній дитині ОСОБА_4 у будь-чиєму супроводі перетинати без дозволу його батька ОСОБА_1 державний кордон України.
У даному випадку враховано, що забезпечення позову у вищезазначені способи відповідають якнайкращим інтересам дитини, є співмірними позовним вимогам та будуть адекватними заходами з метою ефективного виконання судового рішення.
У частині сьомій статті 153 ЦПК України передбачено, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, а також вирішує питання зустрічного забезпечення.
Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову у суду відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов'язок суду на застосування зустрічного забезпечення згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України, ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Згідно з ч. 2 ст. 157 ЦПК України, примірник ухвали про забезпечення позову залежно від виду вжитих заходів одночасно з направленням заявнику направляється судом для негайного виконання всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Керуючись статтями 149-153 ЦПК України, суд -
Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання незаконним вивезення та утримання малолітньої дитини на території України та повернення її до місця постійного проживання (справа № 127/28654/25)- задовольнити частково.
Забезпечити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство юстиції України, Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про визнання незаконним вивезення та утримання малолітньої дитини на території України та повернення її до місця постійного проживання, а саме - до закінчення розгляду цивільної справи № 127/28654/25:
заборонити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчиняти будь-які дії, направлені на вчинення перешкод у побаченнях і спілкуванні батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , забезпечити спілкування (контакт) батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та його малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом відеозв?язку, телефонного зв?язку, зокрема, але не виключно, з використанням соціальних мереж (Telegram, Viber, WhatsApp) та/або програм Zoom;
зобов?язати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , повідомляти ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про факти захворювання і заплановані/ургентні медичні втручання та лікування малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов?язати ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , надавати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , інформацію про відвідування дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій тощо;
заборонити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , особисто або через третіх осіб вивозити малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі України без дозволу його батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
заборонити малолітній дитині ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будь-чиєму супроводі перетинати без дозволу його батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , державний кордон України.
В іншій частині заяву про забезпечення позову - залишити без задоволення.
Копію ухвали про забезпечення позову направити всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також відповідним державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.