ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.09.2025Справа № 910/4183/25
За позовом Київської міської ради, м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтертрейдінг", м. Київ
про стягнення 2 586 155,72 грн,
Суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Лейтар А.Г. (в порядку самопредставництва);
Пясковська О.В. (в порядку самопредставництва);
від відповідача: не з'явились.
03.04.2025 року Київської міської ради (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтертрейдінг" (відповідач) суми безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,8576 га (кадастровий номер 8000000000:91:109:0201) на вул. Нагірній, 47 у Шевченківському районі міста Києва за період з 12.03.2020 року по 28.02.2024 року в розмірі 2 586 155,72 грн.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/4183/25 передані на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 прийнято позовну заява до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.05.2025.
06.05.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що з 01.03.2022 року по 31.12.2022 року ставка орендної плати становить 0%, оскільки в цей період не підлягала сплаті орендна плата через перебування території міста Києва в зоні можливих (активних) бойових дій. Також відповідачем зазначено, що позивачем не наведена нормативно грошова оцінка землі, станом на розрахунковий період, що ставить під сумнів наведені позивачем розрахунки.
09.05.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що пільга щодо сплати орендної плати через перебування території міста Києва в зоні можливих (активних) бойових дій застосовується до користувачів з укладеними договорами оренди (орендарів земельних ділянок), в той час як відповідач був користувачем без укладеного договору оренди. Щодо нормативної грошової оцінки землі, то позивачем вказано, що нормативна грошова оцінка, згідно даних витягу із технічної документації, становить 26 135 257,16 грн, у зв'язку з чим наведений в позові розрахунок є вірним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 повідомлено сторін про те, що підготовче засідання, призначене на 27.05.2025 не відбудеться у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці. Наступне засідання призначено 15.07.2025.
В підготовчому засіданні 15.07.2025 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 19.08.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.09.2025.
В судовому засіданні 30.09.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Київська міська рада ухвалила рішення від 13.07.2023 року №7063/7104 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтертрейдінг» земельної ділянки в оренду для будівництва житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-громадського призначення на вул. Нагірній, 47 у Шевченківському районі міста Києва».
Згідно з вказаним рішенням вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтертрейдінг» (далі - ТОВ «ТД «Інтертрейдінг» або відповідач), за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,8576 га (кадастровий номер 8000000000:91:109:0201) для будівництва житлово-офісного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-громадського призначення (код виду цільового призначення - 02.07 для іншої житлової забудови) на вул. Нагірній, 47 у Шевченківському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - Земельна ділянка), у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 10 лютого 2014 року, номер запису про право власності 4622056).
На підставі цього рішення між Київською міською радою (далі - позивач) та ТОВ «ТД «Інтертрейдінг» було укладено договір оренди земельної ділянки від 29.02.2024 року №502.
Згідно з інформаційною довідкою від 04.03.2025 №416251970 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договір оренди Земельної ділянки зареєстровано 29.02.2024, орендодавець за яким Київська міська рада, орендар - ТОВ «ТД «Інтертрейдінг».
Також, згідно з інформаційною довідкою від 04.03.2025 №416251970 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної площею 0,8576 га на вул. Нагірній, 47 у Шевченківському районі міста Києва.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0005940142020 від 03.11.2020, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:109:0201 площею 0,8576 га, цільове призначення: 02.07 для іншої житлової забудови, проведена 11.12.2014 Головним управлінням Держземагенства на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 21.10.2014.
Отже, як зазнає позивач земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України з 11.12.2014.
Згідно з інформаційною довідкою від 03.04.2025 №420891779 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка забудована нежитловими будівлями з приміщеннями супутнього призначення загальною площею 2076,3 кв.м., що перебувають у власності ТОВ «ТД «Інтертрейдінг», на підставі Договору купівлі-продажу №1956к від 28.04.2006 (номер запису про право власності: 4622056 від 10.02.2014 року).
Зважаючи на те, що ТОВ «ТД «Інтертрейдінг» безоплатно використовувало земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:109:0201 без правовстановлюючих документів на неї з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, було підготовано розрахунок стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 12.03.2020 року по 28.02.2024.
Враховуючи те, що земельна ділянка сформована та є об'єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, про що свідчить витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку), як зазнає позивач, доцільно стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності з 12.03.2020 до 28.02.2024 в сумі 2 586 155,72 грн.
Відповідач у відзиві зазначив, що з 01.03.2022 року по 31.12.2022 року ставка орендної плати становить 0%, оскільки в цей період не підлягала сплаті орендна плата через перебування території міста Києва в зоні можливих (активних) бойових дій. Окрім того, позивачем не наведена нормативно грошова оцінка землі, станом на розрахунковий період, що ставить під сумнів наведені позивачем розрахунки.
У відповіді на відзив, позивачем наголошено, що пільга щодо сплати орендної плати через перебування території міста Києва в зоні можливих (активних) бойових дій застосовується до користувачів з укладеними договорами оренди (орендарів земельних ділянок), в той час як відповідач був користувачем без укладеного договору оренди. При цьому, нормативна грошова оцінка, згідно даних витягу із технічної документації, становить 26 135 257,16 грн, у зв'язку з чим наведений в позові розрахунок є вірним.
Правом на подачу до суду заперечень на відповідь не відзив відповідач не скористався.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
За частиною 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.
Частиною 1 статті 18 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.
За частиною 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
За змістом статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до статей 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" обов'язком органу місцевого самоврядування є здійснення в інтересах територіальної громади та від її імені права суб'єкта комунальної власності (у тому числі правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом права комунальної власності).
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про охорону земель" до повноважень Київської міської ради у галузі охорони земель належить, зокрема, організація і здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель відповідно до закону.
З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0005940142020 від 03.11.2020, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:109:0201 площею 0,8576 га, цільове призначення: 02.07 для іншої житлової забудови, на вул. Нагірній, 47 у Шевченківському районі міста Києва, проведена 11.12.2014 Головним управлінням Держземагентства на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 21.10.2014.
Згідно з інформаційною довідкою від 03.04.2025 №420891779 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка забудована нежитловими будівлями з приміщеннями супутнього призначення загальною площею 2076,3 кв.м., що перебувають у власності ТОВ «ТД «Інтертрейдінг», на підставі Договору купівлі-продажу №1956к від 28.04.2006 (номер запису про право власності: 4622056 від 10.02.2014 року).
Як було зазначено вище, Київська міська рада ухвалила рішення від 13.07.2023 року №7063/7104 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтертрейдінг» земельної ділянки на вул. Нагірній, 47 у Шевченківському районі міста Києва».
На підставі цього рішення між Київською міською радою та ТОВ ТД «Інтертрейдінг» укладено договір оренди земельної ділянки від 29.02.2024 №502.
Згідно з інформаційною довідкою від 04.03.2025 №416251970 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договір оренди земельної ділянки зареєстровано 29.02.2024, орендодавець за яким Київська міська рада, орендар - ТОВ «ТД «Інтертрейдінг».
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту означеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається з положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.
Суд зазначає, що власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі № 924/856/20.
Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року в справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані.
У постанові від 05.08.2022 року в справі № 922/2060/20 Верховний Суд, при розгляді спору в подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).
Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
У той же час, з матеріалів справи вбачається, що з 12.03.2020 року (строку позовної давності, який застосовується до даних правовідщносин) до моменту проведення державної реєстрації права користування (оренди) земельної ділянки на підставі Договору (28.02.2024 року), відповідач використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:109:0201, на якій розташований належний йому об'єкт нерухомості, без правовстановлюючих документів та державної реєстрації прав відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, а також без сплати орендної плати за землю в передбаченому законодавством розмірі.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (стаття 1213 Цивільного кодексу України).
Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд виходить з того, що згідно з чинним законодавством України зобов'язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Відповідач (набувач), не сплачуючи протягом певного періоду орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач (потерпілий) втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року в справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року в справі №922/3412/17, постанові Верховного Суду від 14.01.2019 року в справі №912/1188/17.
З аналізу норм статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, абзацу 4 частини 1 статті 144, абзацу 5 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.
Статтею 206 Земельного кодексу України, підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що власником майна, фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Києва в особі позивача (Ради). Отже, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у Товариства за рахунок їх неодержання позивачем.
Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини. Навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача в спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.
Встановлені обставини справи свідчать, що відповідач як власник об'єкту нерухомого майна, зокрема, протягом 12.03.2020 року - 28.02.2024 року включно, користувався спірною земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв'язку з чим місцевий бюджет недоотримував кошти у вигляді орендної плати за використання землі, а тому Товариство є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею.
Враховуючи наведене, відповідач зобов'язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Слід зазначити, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 року в справі № 922/1646/20 та від 04.03.2021 року в справі № 922/3463/19.
Спірна земельна ділянка, на якій розташований належний відповідачу об'єкт нерухомого майна та за користування якою Рада просила стягнути з відповідача безпідставно збережені ним кошти, є сформованою (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.
Згідно зі статтею 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Крім того, відповідно до положень підпункту 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Суд зауважує, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:109:0201, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, на переконання суду, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункт 71).
Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.
Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Судом встановлено, що згідно з витягом з технічної документації нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 02.02.2024 №НВ-9920038842024, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:109:0001 на 2024 рік становить 26 135 257,16 грн.
Відповідно до наданих розрахунків розмір плати за фактичне використання Товариством земельною ділянкою площею 0,8576 га з кадастровим номером 8000000000:91:109:0001 (ставка орендної плати - 3%) за адресою: місто Київ, вул. Нагірна, 47), за період з 12.03.2020 року по 31.12.2020 року становить 475 323,73 грн, з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року становить 589 723,68 грн, з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року - 648 705,34 грн, з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року становить 746 011,15 грн, а з 01.01.2024 року по 28.02.2024 року становить 126 391,82 грн, що загалом становить 2 586 155,72 грн.
При цьому, відповідно до даних ГУ ДПС у місті Києві (лист №1736/5/26-15-04-15-03 від 21.01.2025) відповідачем не сплачувався земельний податок.
З огляду на викладене, здійснивши перевірку вказаного розрахунку, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованим розміром безпідставно утримуваних відповідачем коштів за фактичне використання земельної ділянки площею 0,8576 га з кадастровим номером 8000000000:91:109:0201 за адресою: місто Київ, вул. Нагірна, 47, за спірний у даній справі період - з 12.03.2020 року по 28.02.2024 року є 2 586 155,72 грн.
Отже, з огляду на те, що відповідач у спірний період включно користувався земельною ділянкою площею 0,8576 га з кадастровим номером 8000000000:91:109:0201, без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки - територіальної громади в особі Ради, Товариство фактично зберегло в себе кошти у загальному розмірі 2 586 155,72 грн, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України повинно повернути ці кошти власнику земельної ділянки.
Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За умовами частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищенаведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Ради у даній справі та стягнення з Товариства на користь позивача безпідставно збережених коштів у розмірі 2 586 155,72 грн.
Судовий збір позивача у розмірі 31 033,87 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтертрейдінг" (ідентифікаційний код 33347727, місцезнаходження: 01010, м. Київ, вул. Острозьких Князів, буд. 8) на користь Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) суму безпідставно збережених коштів в розмірі 2 586 155,72 грн (два мільйона п'ятсот вісімдесят шість тисяч сто п'ятдесят п'ять гривень 72 копійки) та суму судового збору в розмірі 31 033,87 грн (тридцять одна тисяча тридцять три гривні 87 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 13.10.2025 року.
Суддя С. МОРОЗОВ