ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.10.2025Справа № 916/1065/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Невечери С.А. розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ"
до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації
про стягнення 1 995 378,00 грн, що еквівалентно 52534,00 доларів США
представники учасників процесу:
від позивача: Бумба О.А.
від відповідача: не з'явився
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Держави Російська Федерація в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення спричинених збитків у сумі 1 995 378,00 грн, що еквівалентно 52 534,00 доларів США за курсом НБУ на дату оцінки (31.12.2023), з яких 1 824 913, 00 грн, що еквівалентно 48 046,00 дол США - реальних збитків та 170 465,00 грн, що еквівалентно 4 488 дол США - упущена вигода.
В обґрунтування позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" посилається на спричинення збитків у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у вигляді пошкодження майна базових станцій.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань.
Господарський суд Одеської області ухвалою від 25.03.2025 матеріали позовної заяви (вх. №1092/25 від 20.03.2025) у справі №916/1065/25 передав за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2025 справа №916/1065/25 передана на розгляд судді Турчину С.О.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.04.2025 позовну заяву залишив без руху.
14.04.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.04.2025 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 916/1065/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначив на 22.05.2025, зобов'язав позивача здійснити переклад даної ухвали та позовної заяви на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту (адресу) Генеральної прокуратури Російської Федерації - еrp_support@genproc.gov.ru, докази чого надати суду. Також суд постановив направити переклад даної ухвали на російській мові з нотаріальним засвідченням його вірності в Посольство Російської Федерації в Республіці Молдова (MD-2004, Republik of Moldova, Chisinau, Stefan cel Mare Boulevard, 153).
29.05.2025 від позивача через систему "Електронний суд", а також засобами поштового зв'язку надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.
У підготовчому засіданні 22.05.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 12.06.2025.
У підготовчому засіданні 12.06.2025 представник позивача заявив усне клопотання про відкладення підготовчого засідання для можливості подання витягу зі звіту.
У підготовчому засіданні 12.06.2025 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засіданні на 17.07.2025.
17.07.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи витягу зі Звіту в тій частині, що стосується базових станцій, що є предметом спору у цій справі.
У підготовчому засіданні 17.07.2025 суд постановив долучити до матеріалів справи клопотання про приєднання доказів від 17.07.2025.
У підготовчому засіданні 17.07.2025 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 11.09.2025.
У судовому засіданні 11.09.2025 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 02.10.2025.
У судовому засіданні 02.10.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання 02.10.2025 не з'явився.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, суд зазначає таке.
До повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території РФ регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу РФ.
12.01.2023 прийнято Закон України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності".
З 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється.
Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.
Частиною 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.
З метою дотримання основних засад господарського судочинства, суд у цій справі вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, зокрема, шляхом: публікації оголошення про дату, час і місце проведення засідань на офіційній веб-сторінці Господарського суду міста Києва; направлення примірника ухвали суду та його перекладу на російську мову на наявну в мережі Інтернет електронну адресу Генеральної прокуратури Російської Федерації - еrp_support@genproc.gov.ru (направлення здійснював позивач), а також на поштову адресуПосольство Російської Федерації в Республіці Молдова.
Поштове відправлення № RM061259482UA вручено отримувачу 06.05.2025, що підтверджується відомостями із сайту Укрпошта.
Отже, відповідач був повідомлений про розгляд справи.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд доходить висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Одночасно, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Приймаючи до уваги, що відповідач був повідомлений про розгляд справи, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
У судовому засіданні 02.10.2025 судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення у порядку ст.240 Господарського процесуального кодексу України.
Позиція позивача
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є постачальником електронних комунікаційних послуг, якого внесено до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг за № 381.
На території Одеської області розташовані базові станції мобільного зв'язку позивача - радіотехнічні об'єкти, структурні одиниці побудови мережі стільникового зв'язку, що забезпечують радіо інтерфейс між користувачами і мережею в межах зони обслуговування цієї базової станції.
Однак, 02.08.2023 приблизно о 02:35 невстановленими військовослужбовцями РФ в умовах вторгнення в Україну та ведення РФ війни проти України у порушення існуючих правил та звичаїв війни умисно здійснено масований обстріл БПЛА (дронами камікадзе "Шахид") інфраструктури на території м. Ізмаїл та Ізмаїльського району Одеської області, в результаті чого відбулося влучання бойового снаряду, випущеного військами РФ по базовій станції №OD2001, що розміщується за адресою: АДРЕСА_4, що стало наслідком знищення згаданої БС, належної позивачу.
Крім того, 24.02.2022 внаслідок військової агресії РФ проти України та бойових дій, відбулося влучання бойового снаряду, випущеного військами РФ по телекомунікаційному обладнанню для базової станції № НОМЕР_1, що розміщується за адресою: Одеська область, Ізмаїльський р- н, селище Біле вул. б/н (острів Зміїний), що стало наслідком знищення згаданого обладнання, належного позивачу.
Позивач зазначає, що селище Біле Вилківської міської територіальної громади (острів Зміїний) визначалося територією активних бойових дій з 24 лютого 2022 року по 04 липня 2022 року.
З урахуванням викладеного, позивач зазначає, що через збройну агресію РФ зазнав реальних збитків внаслідок пошкодження та знищення майна на загальну суму 1 824 913, 00 грн, що еквівалентно 48 046,00 дол США, розмір яких підтверджується звітом про оцінку
Крім того, внаслідок не функціонування базової станції НОМЕР_2 на території Одеської області упущена вигода позивача становить 170 465,00 грн, що еквівалентно 4 488 дол США.
Позиція відповідача.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" (попереднє найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТЕЛІТ", створене 12.12.1994, основним видом економічної діяльності позивача є діяльність у сфері безпроводового електрозв'язку.
На території Одеської області були розташовані базові станції мобільного зв'язку ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ", зокрема: базова станція №OD2001 та обладнання для розміщення базової станції № НОМЕР_1.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2007 наказом ТОВ "АСТЕЛІТ" затверджено Акт комісії з прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта у сфері телекомунікації "Мережа оператора ТОВ "АСТЕЛІТ" для надання послуг мобільного зв'язку стандарту GSM-900/DCS-1800. Базова станція №OD2001 за адресою Одеська обл. м. Ізмаїл, вул. Портова, 4".
17.03.2015 Українським державним центром радіочастот позивачу видано Дозвіл №БС2100-2001-51-0232773 на експлуатацію радіоелектронного засобу цифрового стільникового радіозв'язку ІМТ-2000 (UMTS).
Також 09.11.2020 Українським державним центром радіочастот позивачу видано Дозвіл №БС900-6401-51-0653551 на експлуатацію РЕЗ базової станції цифрового стільникового радіозв'язку GSM-900.
Відповідно до вказаних вище дозволів, власником РЕЗ базової станції та РЕЗ є позивач, місце розташування: Одеська обл, м. Ізмаїл, вул. Портова, 4.
01.07.2023 між ТОВ "САН ЛОГІСТИК" як орендарем та позивачем, як суборендарем укладено договір №OD2001/5 суборенди нерухомого індивідуально визначеного майна, відповідно до якого орендар передає, а суборендар приймає в строкове платне користування майно з частини крівлі елеватора, літера "М", що знаходиться за адресою: Одеська обл. м. Ізмаїл, вул. Портова, 4.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Робочого проєкту "Мережа оператора ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" для надання послуг мобільного зв'язку стандартів GSM-900/GSM-1800/IMT-advanced. Нове будівництво базової станції за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, с. Біле (острів Зміїний)", позивачем було заплановано будівництво базової станції з ідентифікатором НОМЕР_1.
Балансовою довідкою від 15.07.2022 засвідчено перелік майна, яке є власністю позивача, пошкоджене у зв'язку з військовою агресією РФ та було виявлене на базовій станції НОМЕР_1 за адресою: Одеська область, Ізмаїльський район, с. Біле, з визначенням первинної вартості.
З Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження №12023162150000977, вбачається, що 02.08.2023 приблизно о 02:15 год невстановленими військовослужбовцями рф в умовах вторгнення в Україну та ведення рф війни проти України, у порушення існуючих правил та звичаїв війни, умисно здійснено масований обстріл БПЛА дронами інфраструктури та території м. Ізмаїл та Ізмаїльського району Одеської області, приміщення інфраструктури, вантажні автомобілі та інше майно.
Начальником відділу експлуатації мобільної мережі була складена Доповідна записка, відповідно до якої 02.08.2023 внаслідок військової агресії РФ проти України та бойових дій, відбулося влучання бойового снаряду, випущеного військами РФ по базовій станції №OD2001, що розміщується за адресою: АДРЕСА_4, що стало наслідком знищення згаданої БС, належної ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ".
В подальшому позивач звернувся до Ізмаїльського районного відділу поліції ГУ НП в Одеській області із заявою від 04.08.2023 №OD2001 про внесення відомостей про вищезазначене кримінальне правопорушення до ЄДР та залучити позивача в якості потерпілого.
Як вбачається з відповіді Ізмаїльського районного відділу поліції ГУ НП в Одеській області від 02.12.2024, заява позивача від 04.08.2023 була долучена до матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023162150000977 від 02.08.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 438 Кримінального кодексу України.
Також на адвокатський запит позивача, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України було повідомлено, що матеріали кримінального провадження № 12023162150000977 від 02.08.2023 об'єднані з кримінальним провадженням № 22023160000000292 від 19.072023 та перебувають в провадженні 4 відділу управління досудового розслідування ГСУ СБ України.
27.09.2023 комісією позивача проведено обстеження основних засобів на об'єкті НОМЕР_2, за адресою: АДРЕСА_4 та складено інвентаризаційний опис, відповідно до якого сайт зруйновано повністю, перелік пошкоджених та відсутніх елементів наведено в інвентаризаційному описі та здійснено фотофіксацію.
Також Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження №12022160000000162, вбачається, що 24 лютого 2022 року представники підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, посягаючи на територіальну цілісність і недоторканність України, із застосуванням ракетної зброї, авіації здійснили збройний напад на військовий об'єкт, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем дислокації якого є АДРЕСА_1.
Начальником відділу експлуатації мобільної мережі була складена Доповідна записка, відповідно до якої 24.02.2022 внаслідок військової агресії РФ проти України та бойових дій, відбулося влучання бойового снаряду, випущеного військами РФ по телекомунікаційному обладнанню для базової станції № НОМЕР_1, що розміщується за адресою: АДРЕСА_2, що стало наслідком знищення згаданого обладнання,, належної ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ".
В подальшому позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою від 25.07.2022 НОМЕР_1 про залучення позивача в якості потерпілого.
Як вбачається з відповіді Слідчого відділу ІНФОРМАЦІЯ_2, заява позивача від 25.07.2022 № НОМЕР_1 була долучена до матеріалів кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022160000000162 від 27.02.2022 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1, ч. 3 ст. 110, ч. 1 ст. 146-1 Кримінального кодексу України.
Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 року № 376 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. згідно з яким територія с-ще Біле Вилківської міської територіальної громади (острів Зміїний) була зоною активних бойових дій у період з 24.02.2022 по 04.07.2022.
27.09.2023 комісією позивача проведено обстеження споруд та обладнання в місці використання основних засобів об'єкта НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_3 та складено інвентаризаційний опис, відповідно до якого сайт зруйновано повністю, перелік пошкоджених та відсутніх елементів наведено в інвентаризаційному описі.
Для встановлення розміру збитків, завданих внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації, позивач звернувся до суб'єкта оціночної діяльності - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-Консалтинг" із запитом щодо визначення збитків (у тому числі упущеної вигоди).
За результатами оцінки був складений Звіт про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди, що завдані ТОВ"ЛАЙФСЕЛЛ", у зв'язку з пошкодженням, втратою/знищенням майна ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації від 21.10.2024 року, відповідно до якого вартість реальних збитків, завданих рухомому майну, що належить позивачу в Одеській області станом на 31 грудня 2023 року складає 1 824 913 грн, або за курсом Національного банку України (далі НБУ) на дату оцінки 48 046 доларів США.
Крім того, згідно зі Звітом ТОВ "Дельта-Консалтинг" розмір упущеної вигоди позивача внаслідок не функціонування базової станції НОМЕР_2 на території Одеської області відповідно становить 170 465 грн або за курсом НБУ на дату оцінки 4 488 доларів США.
З урахуванням викладеного позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку 1 824 913, 00 грн, що еквівалентно 48 046,00 дол США реальних збитків та 170 465,00 грн, що еквівалентно 4 488 дол США упущеної вигоди.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Відповідачем у цій справі є Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації.
Відповідно до частини першої статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Частина перша статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи.
16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Відповідно до частини першої статті 11 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, ратифікованої Верховною Радою України 31 липня 2006 року, Україна вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для ефективного, пропорційного й такого, що відраджує, покарання за злочини тероризму.
Згідно із статтею 13 Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму, Україна зобов'язана вжити необхідних заходів для захисту й підтримки жертв тероризму, здійсненого на території України.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму ратифікованої Верховною Радою України 12 вересня 2002 року, Україна має зобов'язання щодо створення механізмів компенсації жертвам злочинів тероризму. У той же час, відсутність спеціального визначеного державою механізму компенсації (захисту порушеного права) не може бути підставою для відмови у захисті такого права загальними засобами, передбаченими законом, у тому числі шляхом звернення до суду.
Тож застосування судового імунітету Російської Федерації та відмова у розгляді по суті позову у цій справі означала би порушення Україною своїх міжнародно-правових зобов'язань відповідно до згаданих Конвенцій щодо боротьби з тероризмом (постанова Верховного Суду від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21).
Судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом
У своїй постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 Верховний Суд дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки "вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН". Зокрема, Верховний Суд встановив, що "такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача".
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.
Згідно із частиною першою статті 1 Статуту ООН Організація Об'єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Крім того, аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 року у справі щодо звинувачень у геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24.03.2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, у тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Проте, станом на час ухвалення цього судового рішення Російська Федерація не виконала приписів (вимог) ані Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022, ані наказу Міжнародного суду ООН від 16.03.2022 року, та продовжує військову агресію проти України та військові злочини проти цивільного населення та цивільних об'єктів у порушення норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, Женевських Конвенцій 1949 року та Додаткового протоколу I 1977 року до них.
Враховуючи те, що: предметом позову є відшкодування збитків, завданих збройною агресією РФ проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН, суд зазначає, що судовий імунітет Російської Федерації у даному випадку на спірні правовідносини не поширюється.
Звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки події, які стали підставою для вимог про відшкодування шкоди, мали місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Згідно з ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.
Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно з частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Водночас зі змісту частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Отже збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
У контексті наведеного суд зазначає, що за змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
24.02.2022 Російська Федерація розпочала широкомасштабний наступ на територію України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16.03.2022 у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
У преамбулі Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" вказано, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та Законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, а також визнано на найвищому міжнародному рівні.
Обстріл 02.08.2023 території м. Ізмаїл, а також захоплення острову Зміїний були висвітлені у засобах масової інформації у мережі Інтернет та є загальновідомими фактами.
Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і обстріл БПЛА дронами-камікадзе інфраструктури та території м. Ізмаїл та Ізмаїльського району Одеської області, а також збройний напад на військовий об'єкт, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцем дислокації якого є АДРЕСА_1, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
З наданих позивачем та наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що обстрілом, який був здійснений 02.08.2023 на території м. Ізмаїл та Ізмаїльського району Одеської області, а також військовою агресією РФ та бойовими діями на території с-ще Біле Вилківської міської територіальної громади (острів Зміїний) у період з 24.02.2022 по 07.07.2022 було пошкоджене належне позивачу майно, яке знаходилось за адресами: АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4, а саме базову станцію НОМЕР_2 та обладнання в місці використання основних засобів об'єкта базової станції НОМЕР_1.
Таким чином, в даному випадку суд встановив, що обстріл території м. Ізмаїл, протиправні бойові дії на території с-ще Біле Вилківської міської територіальної громади (острів Зміїний) та знищення (пошкодження) майна позивача є прямим наслідком протиправної та неспровокованої збройної агресії Російської Федерації.
Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі), відповідно до якої забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
Матеріали справи не містять жодних доказів використання базової станції № НОМЕР_2 та обладнання базової станції НОМЕР_1 у воєнних цілях, а відтак, дії відповідача внаслідок яких пошкоджено майно позивача, вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл та бойові дії, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу України факт заподіяння шкоди позивачу діями відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою майновою шкодою позивачу.
Щодо розміру завданих позивачу збитків, то суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: 18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Пунктом 2 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326) передбачено, що збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майно, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно бомбових ударів в ході збройної агресії Російської Федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права ( реальні збитки); та/або розмір доходу, який необхідний постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії Російської Федерації ( упущена вигода).
Основні показники, які оцінюються, зокрема, вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до п. 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Незалежна оцінка збитків проводиться суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (далі - суб'єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.
Цим же Додатком до Порядку визначено, що звіт про оцінку збитків - документ, в якому викладаються результати незалежної оцінки збитків, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання (оцінювачем) відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну діяльність в Україні".
Спільним наказом від 18.10.2022 р. № 3904/1223 Міністерства економіки України та Фонду державного майна України, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02.12.2022 р. за № 1522/38858, затверджена Методика визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Ця Методика застосовується під час оцінки (визначення розміру) реальних збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності внаслідок втрати, руйнування або пошкодження їх майна у зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації (далі - збройна агресія), оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності зазначеними суб'єктами господарювання, а також оцінки потреб у відновленні майна суб'єктів господарювання (п. 1 Методики).
Для визначення розміру збитків, на замовлення позивача ТОВ"Дельта-Консалтинг", яке є суб'єктом оціночної діяльності та діє на підставі Сертифікату суб'єкта оціночної діяльності № 583/202 від 06.12.2022, проведено оцінку, за результатами якої складено Звіт про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди, що завдані ТОВ"ЛАЙФСЕЛЛ", у зв'язку з пошкодженням, втратою/знищенням майна ТОВ "ЛАЙФСЕЛЛ" внаслідок військової (збройної) агресії Російської Федерації від 21.102024
Відповідно до вказаного звіту, реальні збитки, завдані позивачу внаслідок пошкодження майна позивача, що розташоване в Одеській області (базова станція № НОМЕР_2 та обладнання базової станції НОМЕР_1) становлять 1824913,00 грн, що еквівалентно 48046,00 доларів США на дату оцінки.
Оцінивши вказаний Звіт, суд вважає його належним та достовірним доказом на підтвердження дійсного розміру реальних збитків на загальну суму 1824913,00 грн, що еквівалентно 48046,00 доларів США.
Враховуючи військову агресію відповідача, обстріли м. Ізмаїл, бойові дії на території -ще Біле Вилківської міської територіальної громади, позивачу заподіяні збитки внаслідок пошкодження (знищення) рухомого майна, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача суми реальних збитків у розмірі 1824913,00 грн, що еквівалентно 48046,00 доларів США є законною, обґрунтованою та документально доведеною; крім того є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відповідного відшкодування.
За таких обставин, господарський суд вважає, що позов позивача до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації в частині стягнення реальних збитків у розмірі 1824913,00 грн, що еквівалентно 48046,00 доларів США є обґрунтованим, доведеним і таким, що ґрунтується на нормах українського і міжнародного права, а отже підлягає задоволенню судом.
Також позивач просить стягнути упущену вигоду в розмірі 170465,00 грн, що еквівалентно 4488,00 доларів США.
Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду, яка відрізняється від реальних збитків тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.
Майном може бути як існуюче майно, так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні легітимні сподівання на реалізацію майнового права. Легітимні сподівання за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті.
Водночас аналіз змісту положень чинного законодавства свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.
Тож у з'ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов'язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків та завдання - компенсацію дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.
Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.
Відмова у стягненні упущеної вигоди з огляду не доведення позивачем чіткого розміру заподіяних йому збитків не узгоджується із наведеним принципами та засадами цивільного законодавства, які є керівними ідеями, з яких мають виходити у своїй діяльності усі без винятку учасники цивільних (господарських) відносин та призводить до втрати захисної і відновлювальної функції відшкодування збитків.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб'єктивне право не було порушеним (невизнаним).
Тобто така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди перше за все є спрямованою на захист (відновлення) порушеного права потерпілого.
Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав позивача.
Отже, суд зазначає, що упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є неотриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати позивач за звичайних обставин, якби його право не було порушено, а відповідач додержувався правил здійснення господарської діяльності.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.
Таким чином, розрахунок упущеної вигоди має бути обґрунтованим та документально підтвердженим.
В обґрунтування наявності у сукупності всіх елементів складу правопорушення, яке тягне за собою відповідальність у вигляді відшкодування упущеної вигоди позивач посилається на ті ж обставини та доводи, що викладені ним в обґрунтування понесення реальних збитків.
Відповідно до пункту 5 розділу IV "Методичні засади оцінки (визначення розміру) упущеної вигоди (неотриманого прибутку) " визначення розміру упущеної вигоди передбачає проведення таких оціночних процедур: аналіз та визначення тривалості строку компаундування, у межах якого враховується упущена вигода від активу (майна); обчислення річного розміру грошових потоків та переведення в розмір на місяць протягом усього строку компаундування; обґрунтування складових ставки компаундування та її визначення; визначення майбутньої вартості грошових потоків на кінець строку компаундування шляхом компаундування цих грошових потоків.
З наданого позивачем Звіту про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди вбачається, що строк компаундування, який ліг в основу визначення розміру упущеної вигоди позивача в Одеській області, дорівнював періоду нефункціонування базової станції (який визначається періодом з моменту дати нанесення збитків (дати початку нефункціонування) по дату відновлення функціонування). Такий строк компаундування щодо базової станції НОМЕР_2 склав 2,40 місяці: з дати нанесення збитку (дати початку нефункціонування) - 02.08.2023 по дату відновлення функціонування - 14.10.2023.
Відповідно до Зіту про оцінку реальних збитків та упущеної вигоди, упущен вигода позивача становить 170465,00 грн, що еквівалентно 4488,00 доларів США.
За наведених обставин, матеріалами справи підтверджується, що саме через збройну агресію Російської Федерації позивач не міг користуватись майном (базовою станцією № НОМЕР_2) при здійсненні господарської діяльності, у зв'язку з чим не отримав прибутку та був позбавлений можливості здійснювати звичайну господарську діяльність, у зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з винної особи, крім реальних збитків, упущеної вигоди в розмірі 170465,00 грн, що еквівалентно 4488,00 доларів США, а тому зазначена позовна вимога також підлягає задоволенню.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
ВИСНОВКИ СУДУ.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" до Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації про стягнення реальних збитків у розмірі 1824913,00 грн, що еквівалентно 48046,00 доларів США та упущеної вигоди в розмірі 170465,00 грн, що еквівалентно 4488,00 доларів США.
При зверненні з позовом позивач не сплачував судовий збір, оскільки звільнений від його сплати в силу приписів п. 22 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", які визначають, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв'язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
Відповідно до частини 2 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Згідно зі статтею 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже судовий збір за розгляд даної справи у розмірі 29930,67 грн підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, к. 1, МСП-3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАЙФСЕЛЛ" (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 11, літ. "А", ідентифікаційний код 22859846) реальні збитки у розмірі 1824913,00 грн, що еквівалентно 48046,00 доларів США та упущену вигоду в розмірі 170465,00 грн, що еквівалентно 4488,00 доларів США.
Стягнути держави Російської Федерації в особі Генеральної прокуратури Російської Федерації (125993, Російська Федерація, м. Москва, вул. Велика Дмитрівка, буд. 15а, к. 1, МСП-3) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 29930,67 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 14.10.2025.
Суддя С.О. Турчин