ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
10.10.2025Справа № 910/9571/25
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» (01010, місто Київ, вул.Острозьких Князів, будинок 32/2, Ідентифікаційний код юридичної особи 31570412)
до проТовариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОС» (02140, місто Київ, ВУЛ. Б. ГМИРІ, будинок 13, ідентифікаційний код юридичної особи 31174467) стягнення штрафу у розмірі 704 034 грн. 44 коп.
Представники: без повідомлення представників сторін
Акціонерне товариство «УКРТРАНСНАФТА» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОС» (надалі також - «Відповідач») про стягнення штрафу у розмірі 704 034 грн. 44 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором на надання послуг з поточного ремонту об'єкта з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника № 22/436 від 19 липня 2022 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2025 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.08.2025 року направлена до електронного кабінету Сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставку процесуального документа до електронного кабінету Сторін.
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
19.07.2022 року між Акціонерним товариством «УКРТРАНСНАФТА» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІТОС» (Підрядник) було укладено Договір на надання послуг з поточного ремонту об'єкта з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника № 22/436, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник забезпечує, відповідно до дефектного акта і умов цього договору, надання послуг: «Поточний ремонт будівлі підпорної насосної станції ПНПС-1 ЛВДС «Кременчук», 39749, Полтавська область, Кременчуцький район, село П'ятихатки, вулиця Світанкова, 1 (інженерні та будівельні роботи, код 45220000-5 за ДК 021:2015), надалі - роботи. (а.с.10-53)
Підрядник зобов'язується своїми силами та з використанням власних матеріально-технічних засобів виконати роботи, що обумовлені в договорі та визначені дефектним актом, підрядник має право залучати до виконання договору третіх осіб - субпідрядників. (п.1.2 Договору)
Згідно з п.2.1 Договору договірна ціна є твердою та визначається на основі твердого кошторису, що є невід'ємною частиною договору (додаток № 2) і становить: без ПДВ - 5 874 577,77 грн, ПДВ - 1174915,55 грн. Разом з ПДВ - 7049493,32 грн.
Відповідно до п.4.1 Договору передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних будівельних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін.
У відповідності до п. 7.1.11 Договору підрядник зобов'язаний зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
У відповідності до п. п. 7.1.12 - 7.1.13 Договору підрядник зобов'язаний направити замовнику складену в електронній формі та зареєстровану в ЄРПН податкову накладну з дотриманням вимог про електронний підпис уповноваженої підрядником особи та з наявністю всіх обов'язкових реквізитів, передбачених податковим законодавством, не пізніше наступного дня з моменту її реєстрації. У разі якщо підрядник зареєстрував податкову накладну з порушенням строків, визначених пунктом 7.1.11 цього договору, але протягом 180 календарних днів із дати її складання, підрядник зобов'язаний направити податкову накладну замовнику, оформлену і зареєстровану належним чином, не пізніше останнього числа місяця, у якому фактично було зареєстровано таку податкову накладну.
Пунктом 9.11 Договору передбачено, що Підрядник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20 % вартості (ціни) виконаних робіт, на яку податкова накладна: а) не складена і не направлена замовнику; б) складена неналежним чином; в) не зареєстрована в ЄРПН; г) подана з порушенням строку її реєстрації в ЄРПН, а саме після закінчення 180 (сто вісімдесят) календарних днів із дати складання.
Згідно з п. п. 9.12 - 9.13 Договору підрядник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі, визначеному у пункті 9.11 цього договору протягом 5 календарних днів з моменту направлення замовником відповідної письмової вимоги, шляхом перерахування коштів на банківський рахунок замовника, реквізити якого зазначено в цьому договорі. Підрядник зобов'язаний компенсувати замовнику збитки, заподіяні порушенням порядку складання і подання податкової накладної, розрахунку коригування до неї у випадках, якщо в результаті цих порушень контролюючі органи зменшують податковий кредит замовника за такими податковими накладними, донараховують замовнику податки, збори, обов'язкові платежі, застосовують до нього штрафні (фінансові) санкції за порушення податкового законодавства за цими господарськими операціями з підрядником шляхом складання податкового повідомлення-рішення, акта перевірки або іншим шляхом підрядник зобов'язаний компенсувати замовнику збитки в сумі сплачених замовником у результаті неправомірних дій підрядника штрафних (фінансових) санкцій. Сума цих збитків виплачується підрядником замовнику на підставі відповідних підтвердних документів протягом 5 календарних днів з моменту отримання таких документів шляхом перерахування коштів на банківський рахунок замовника, реквізиту якого зазначено в цьому договорі.
Договір набирає чинності з моменту його укладання та діє до 31.12.2023 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. У випадку невиконання або неналежного виконання підрядником зобов'язань за цим договором (будь-які дії, бездіяльність чи рішення підрядника, що дають підстави замовнику вважати його зобов'язання за цим договором невиконаним чи виконаним неналежним чином), замовник має право відмовитися від договору в односторонньому порядку шляхом направлення підряднику повідомлення про таку відмову (п. п. 14.1, 14.2.1 Договору).
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору на надання послуг з поточного ремонту об'єкта з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника № 22/436 від 19.07.2022 року Відповідач виконав роботи, а Позивач в свою чергу прийняв вказані роботи, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт №7 за грудень-2 2022 року на суму 356 641 грн. 10 коп., №1 за вересень 2022 року на суму 409 921 грн. 96 коп., №6 за грудень 2022 року на суму 964 756 грн. 75 коп., №8 за березень 2023 року на суму 1 067 623 грн. 34 коп., №9 за квітень 2023 року на суму 791 459 грн. 98 коп., №5 за листопад 2022 року на суму 902 560 грн. 26 коп., №3 за жовтень 2022 року на суму 275 738 грн. 06 коп., №2 за вересень 2022 року на суму 1352176 грн. 42 коп., №4 за жовтень-2 2022 року на суму 109 320 грн. 53 коп., Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень-2 2022 року від 16.12.2022 року, за вересень 2022 року від 05.09.2022 року, за грудень 2022 року від 05.12.2022 року, за березень 2023 року від 06.03.2023 року, за квітень 2023 року від 07.04.2023 року, за листопад 2022 року від 14.11.2022 року, за жовтень 2022 року від 17.10.2022 року, за вересень-2 2022 року від 20.09.2022 року, за жовтень-2 2022 року від 27.10.2022 року. (а.с.57-137)
31.07.2023 року Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію №04-03ц1/5496-23 з вимогою сплатити штрафні санкції. (а.с.138-141)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач не склав та не зареєстрував в ЄРПН податкові накладні за актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт від 20.09.2022, актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт від 17.10.2022, актом № 4 приймання виконаних будівельних робіт від 27.10.2022, актом № 5 приймання виконаних будівельних робіт від 14.11.2022, актом № 6 приймання виконаних будівельних робіт від 05.12.2022, актом № 7 приймання виконаних будівельних робіт від 16.12.2022, актом № 8 приймання виконаних будівельних робіт від 06.03.2023. Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов Договору, Позивач просить Суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОС» штраф у розмірі 704 034 грн. 44 коп.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору на надання послуг з поточного ремонту об'єкта з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника № 22/436 від 19.07.2022 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору на надання послуг з поточного ремонту об'єкта з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника № 22/436 від 19.07.2022 року Відповідач виконав роботи, а Позивач в свою чергу прийняв вказані роботи, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт №7 за грудень-2 2022 року на суму 356 641 грн. 10 коп., №1 за вересень 2022 року на суму 409 921 грн. 96 коп., №6 за грудень 2022 року на суму 964 756 грн. 75 коп., №8 за березень 2023 року на суму 1 067 623 грн. 34 коп., №9 за квітень 2023 року на суму 791 459 грн. 98 коп., №5 за листопад 2022 року на суму 902 560 грн. 26 коп., №3 за жовтень 2022 року на суму 275 738 грн. 06 коп., №2 за вересень 2022 року на суму 1352176 грн. 42 коп., №4 за жовтень-2 2022 року на суму 109 320 грн. 53 коп., Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень-2 2022 року від 16.12.2022 року, за вересень 2022 року від 05.09.2022 року, за грудень 2022 року від 05.12.2022 року, за березень 2023 року від 06.03.2023 року, за квітень 2023 року від 07.04.2023 року, за листопад 2022 року від 14.11.2022 року, за жовтень 2022 року від 17.10.2022 року, за вересень-2 2022 року від 20.09.2022 року, за жовтень-2 2022 року від 27.10.2022 року, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.57-137)
У відповідності до п. 7.1.11 Договору підрядник зобов'язаний зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) з урахуванням граничних строків:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені:
- для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.
За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 ПК України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно з п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, вказаною нормою на продавця товарів/послуг покладено обов'язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.
Проте, в порушення умов Договору на надання послуг з поточного ремонту об'єкта з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника № 22/436 від 19.07.2022 року, Відповідач не склав та не зареєстрував в ЄРПН податкові накладні за актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт від 20.09.2022, актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт від 17.10.2022, актом № 4 приймання виконаних будівельних робіт від 27.10.2022, актом № 5 приймання виконаних будівельних робіт від 14.11.2022, актом № 6 приймання виконаних будівельних робіт від 05.12.2022, актом № 7 приймання виконаних будівельних робіт від 16.12.2022, актом № 8 приймання виконаних будівельних робіт від 06.03.2023.
Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Відповідачем всупереч вимог чинного законодавства України та умов Договору на надання послуг з поточного ремонту об'єкта з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника № 22/436 від 19.07.2022 року не було складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні.
При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь штраф у розмірі 704 034 грн. 44 коп.
Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов'язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов'язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язання, зокрема у випадку прострочення виконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України (який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин сторін) штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому Суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 9.11 Договору передбачено, що Підрядник зобов'язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20 % вартості (ціни) виконаних робіт, на яку податкова накладна: а) не складена і не направлена замовнику; б) складена неналежним чином; в) не зареєстрована в ЄРПН; г) подана з порушенням строку її реєстрації в ЄРПН, а саме після закінчення 180 (сто вісімдесят) календарних днів із дати складання.
Встановлюючи відповідальність Постачальника у виді штрафу у розмірі 20% від суми операції/й, по якій не зареєстровано, неправильно або несвоєчасно зареєстровано податкову/і накладну/ чи розрахунок/ коригування, Сторони у такий спосіб фактично передбачили компенсацію Позивачу негативних наслідків, яких він може зазнати у разі невиконання Постачальником передбаченого нормами податкового законодавства зобов'язання зі складення та реєстрації податкової накладної та неможливості отримання Замовника у зв'язку із цим податкового кредиту.
Тобто, передбачена пунктом 9.11 Договору, відповідальність Відповідача не пов'язана із виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає у разі невиконання продавцем вимог податкового законодавства.
Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду у справах від 02.05.2018 у справі №908/3565/16, від 10.05.2018 у справі №917/799/17, від 07.02.2019 у справі №913/272/18.
Зазначення сторонами у договорі про обов'язок відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної, розрахунку коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної у ЄРПН протягом передбаченого законодавством строку не призводить до зміни характеру відповідних правовідносин із податкових на господарські.
Таким чином, невиконання або неналежне виконання таких умов договору (здійснення реєстрації податкової накладної тощо) не є правопорушенням у сфері господарювання та не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у виді штрафної санкції.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у справах №913/272/18, №908/3565/16, №917/799/17.
Отже, передбачена пунктом 9.11 Договору відповідальність Постачальника не пов'язана з виконанням ним своїх зобов'язань щодо поставки товару, оскільки виникає в разі невиконання ним приписів податкового законодавства.
При цьому, невиконання Постачальником зобов'язання, яке виникає не перед контрагентом за договором поставки, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на Постачальника господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції, так як вказана санкція може наставати по факту порушення стороною умов саме господарського зобов'язання.
В той же час, Суд зазначає, що чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН покупцем послуг. Тому, з огляду на положення ст.201 ПК, саме на продавця за Договором покладено обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та/або розрахунки коригування до таких податкових накладних.
Вказаним зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №906/824/21, від 10.01.2022 у справі №910/3338/21, від 03.12.2018 у справі №908/76/18.
Хоча обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі №904/72/22.
Тому належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації належним чиним податкових накладних.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02 травня 2024 року у справі №910/155/23, від 19.04.2023 у справі №906/824/21.
Крім того, у п.5.14 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду зазначено, що хоча обов'язок відповідача зареєструвати податкову накладну (розрахунок коригування до податкової накладної) є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов'язку у господарському договорі такий обов'язок стає також господарсько-договірним зобов'язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків.
Таким чином, належним способом захисту порушеного права Позивача у даних правовідносин сторін є стягнення з Відповідача збитків, завданих внаслідок не реєстрації податкових накладних.
Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18, пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (провадження № 14-112цс19, пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункт 40)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18, пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18, пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19, пункт 48), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 14), від 15 лютого 2023 року у справі № 910/18214/19 (провадження № 12-8гс22, пункт 9.12).
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom), заява № 22414/93, Європейський суд з прав людини виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.
У постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
Проаналізувавши вищевикладене, Суд констатує, що обрання Позивачем такого способу захисту як стягнення штрафу на підставі п.9.11 Договору на надання послуг з поточного ремонту об'єкта з використанням власних матеріально-технічних засобів підрядника № 22/436 від 19.07.2022 року, є неефективним способом захисту, що є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, Суд не приймає до уваги посилання Позивача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 у справі № 910/6636/24, оскільки відповідно до ч.5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОС» про стягнення штрафу у розмірі 704 034 грн. 44 коп. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «УКРТРАНСНАФТА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІТОС» про стягнення штрафу у розмірі 704 034 грн. 44 коп. - відмовити у повному обсязі.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10 жовтня 2025 року.
Суддя О.В. Чинчин