номер провадження справи 19/136/25
06.10.2025 Справа № 908/2281/25
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Господарського суду Запорізької області Давиденко І.В., розглянувши матеріали справи № 908/2281/25
за позовом: Фермерського господарства "ВОЛОШКИ" (45062, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Волошки, вул. І.Франка, 9, ідентифікаційний код 36127741)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІХОВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПМАШИН» (69008, Запорізька обл., м. Запоріжжя, Південне шосе, 81, ідентифікаційний код 45608681)
про стягнення 179 485,86 грн
без виклику учасників справи
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вх. № 2502/08-07/25 від 24.07.2025) Фермерського господарства «ВОЛОШКИ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІХОВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПМАШИН» про стягнення 179 485,86 грн заборгованості та розірвання договору №12533/02.2025 від 24.02.2025 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2025 справі присвоєно єдиний унікальний номер 908/2281/25 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.
Позов обґрунтовано приписами ст. ст. 526, 536, 549, 625, 662, 663, 693 ЦК України, ст. 193,265 ГК України та мотивовано невиконанням відповідачем умов договору № 12533/02.2025 від 24.02.2025 та не поставкою обумовленого товару.
Ухвалою господарського суду від 29.07.2025 вищевказану позовну заяву на підставі ч. ч.1, 2 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви терміном десять днів.
06.08.2025 від Фермерського господарства «ВОЛОШКИ» через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків, докази сплати судового.
Ухвалою від 06.08.2025, після усунення заявником первинно допущених недоліків заяви, суд прийняв позовну заяву ФГ «ВОЛОШКИ» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІХОВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПМАШИН» про стягнення 179 485,86 грн, розірвання договору до розгляду та відкрив провадження у справі №908/2281/25, присвоїв справі номер провадження 19/136/25; ухвалив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників; розгляд справи по суті визначив розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Тією ж ухвалою суд встановив відповідачу строк для надання суду відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а позивачу - строк для надання суду відповіді на відзив - протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Відповідно до частин 2 і 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Статтею 248 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Ухвала про відкриття провадження у справі від 06.08.2025, яка надсилалась на адресу місцезнаходження відповідача, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 69008, м. Запоріжжя, вул.Південне шосе, буд.81, повернулась до суду 26.08.2025 з відміткою в довідці пошти: «за закінченням терміну зберігання».
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
Згідно з календарним штемпелем відділення поштового зв'язку, що міститься на конверті адресованому відповідачеві в якому на адресу суду повернулася ухвала про відкриття продовження у справі, днем вручення ухвали є 23.08.2025, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Отже останнім днем строку для подання відзиву, встановленим в ухвалі суду про відкриття провадження, є 08.09.2025.
Судом встановлено, що в установлений ухвалою суду строк, відзив до суду не надійшов.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/1524/25 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об'єктивного розгляду спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 06.10.2025.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
Між Фермерським господарством «ВОЛОШКИ» (покупець, позивач ) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ОРІХІВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПМАШИН» (постачальник, відповідач) укладено договір № 112533/02.2025 (далі- Договір).
За умовами п. 1.1 Договору, Постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупця товар - Бочка МЖТ-10 із відцентровим насосом, 1 шт., ціна з ПДВ 300 000,00 грн, а Покупець зобов'язується своєчасно прийняти наступний товар та здійснити його оплату на умовах цього Договору.
Відповідно до п. 3.1 Договору, загальна вартість товару становить 300 000,00 грн з ПДВ.
Згідно з п.п. 3.2-3.4 Договору, оплата товару проводиться в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний в реквізитах даного Договору, в наступному порядку: попередні оплата Товару здійснюється Покупцем в розмірі 50%- 150 000,00 грн у день підписання Сторонами даного Договору. Залишок у розмірі 50% від суми, вказаної в п.3.1 - Покупець сплачує в період до т6 місяців з моменту поставки Товару Покупцю. Дато. Оплати вважається дата зарахування грошових коштів з розрахункового рахунку покупця на розрахунковий рахунок Постачальника.
Відповідно до п. 4.5 Договору, поставка товару здійснюється протягом 14-ти робочих днів, після здійснення Покупцем попередньої оплати Товару згідно з п.3.3 Договору.
Пунктом 3.9 Договору визначено, що Постачальник зобов'язується надати покупцеві податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови, щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством України, із застосуванням електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних (якщо податкова накладна повинна бути надана Постачальником Покупцеві за чинним законодавством України). Податкова накладна оформлюється в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Згідно з п.6.1 Договору, у випадку порушення умов Договору сторони несуть відповідальність, визначену цим Договором та відповідним чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Пунктом 6.4 Договору сторони узгодили, що за прострочення передачі Товару, згідно пункту 4.1 Договору, Постачальник сплачує на користь Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ вартості Товару, за кожний день прострочення.
Відповідно до п. 9.5 Договору, Договір/Додаткову угоду до даного Договору може бути достроково розірвано на вимогу Покупця або Постачальника у разі порушення Постачальником строку поставки Товару більше ніж на 5(п'ять) робочих днів (п.9.5.2 Договору).
Згідно з п.9.6 Договору, Покупець або Продавець, у разі прийняття рішення про розірвання Договору, письмово повідомляє про це інших Сторін не пізніше ніж за 15 календарних днів до вступну в дію такого рішення.
Відповідно до п. 10.1 Договору, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання обома Сторонами і скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2025 року, але в будь якому разі до повного виконання Сторонами зобов'язань по даному Договору, в тому числі гарантійних зобов'язань.
Закінчення строку дії Договору не звільняє Сторони від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за Договором, яке мало місце під час дії Договору. (п.10.2 Договору).
З матеріалів справи вбачається, що сторонами укладено Специфікацію № 1 від 24.02.2025, якою визнано: найменування товару- Бочка МЖТ-10 із відцентровим насосом, кількість - 1 штука, ціна без ПДВ в грн - 250 000,00 грн, вартість в грн всього без ПДВ 250 000,00 грн, разом з ПДВ 300 000,00 грн.
Відповідачем виставлений рахунок на оплату №000533 від 24.02.2025 за товар- Бочка МЖТ-10 із відцентрованим насосом на суму 300 000,00 грн.
Позивач на виконання умов Договору оплатив 50% передплати в розмірі 150000,00 грн, відповідно до платіжної інструкції № 973 від 27.02.2025.
Отже, позивач виконав взяті на себе за даним Договором зобов'язання оплатив 50% товару на суму 150 000,00 грн, проте, в порушення умов укладеного між сторонами Договору, відповідач взяті на себе зобов'язання з поставки Товару не виконав.
В зв'язку з відсутністю поставки товару за договором, позивач направив до відповідача лист-вимогу №5 від 03.04.2025 про повернення коштів передплати в розмірі 150 000,00 грн. Зазначена вимога залишена відповідачем без реагування.
Також в зв'язку з порушенням відповідачем п.3.9 Договору,позивач надіслав лист-скаргу №6 від 18.04.2025 на адресу ДПС.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором, наявність заборгованості стали підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Відповідно до приписів ст. 625 ЦК України позивачем заявлено до стягнення витрат від інфляції на суму 3013,65 грн, 3% річних в розмірі 1220,55 грн.
Також, на підставі п. 6.4 Договору позивач заявив до стягнення з відповідача пеню розмірі 25 224,66 грн.
Враховуючи наведені порушення відповідачем умов договору, позивачем на підставі п. 9.5 Договору та ст. 651 ЦК України також заявлено вимогу про розірвання договору №12533/02.2025 від 24.02.2025.
Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 цієї ж норми ЦК України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 530 ЦК України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату). Якщо строк (період) виконання боржником зобов'язання не встановлений або зазначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в любий час. Боржник повинен оплатити такий борг в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги, якщо зобов'язання негайного виконання не витікає із договору або актів цивільного законодавства.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору, позивачем здійснено оплату 50% товару, передплату на суму 150 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №973 від 27.02.2025 на суму 150 000,00 грн. з призначенням платежу « за бочку МЖТ-10 із відцентровим насосом згідно рахунку №000533 від 24.02.2025.
Виходячи зі змісту Договору, зокрема пункту 3.5 Договору, поставка товару здійснюється протягом 14-ти робочих днів, після здійснення Покупцем попередньої оплати відповідно до п.3.3 Договору.
Враховуючи здійснення попередньої оплати товару 27.02.2025, відповідач повинен був поставити товар до 19.03.2025 включно.
Матеріали справи свідчать, що відповідач зобов'язання з поставки товару не виконав, обумовлений Специфікацією 1 та Договором товар не поставив.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, то покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже у розумінні приписів наведеної норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передплати за непоставлений товар. Право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове зобов'язання - повернути кошти.
Відповідачем з урахуванням ст. ст. 73, 76, 77, 80 ГПК України, не надано належних та допустимих доказів повного виконання умов договорів поставки, доводи та докази наведені позивачем в обґрунтування позову не спростовані.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 150000,00 грн основного боргу є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
За порушення відповідачем зобов'язань щодо строків поставки товару, позивачем, заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 25 224,66 грн за період прострочення з 20.03.2025 по 26.06.2025.
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Відповідно до п. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини друга, третя статті 549 ЦК України).
Пунктом 6.4 Договору передбачено, що за прострочення передачі Товару згідно з п. 4.1 Договору, Постачальник сплачує на користь Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ вартості Товару, за кожен день прострочення.
Факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару за договором підтверджується матеріалами справи та є доведеним.
Аналіз статей 612, 625, 530 ЦК України свідчить, що для оцінки правильності нарахування позивачем пені та компенсаційних санкцій слід встановити не тільки документально підтверджену суму боргу, а й дату, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто з'ясувати момент прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Прострочення слід розглядати як юридичний склад, що тягне за собою зміну правовідносин сторін по зобов'язанню, яке не виконано в строк. Складовими прострочення при цьому є такі юридичні факти: наявність між сторонами договірних відносин, настання строку виконання зобов'язання, невиконання стороною зобов'язання у встановлений строк.
Судом перевірено розрахунок позивача щодо заявленої до стягнення пені, який є арифметично правильним.
Суд задовольняє вимоги позивача про стягнення пені в заявленому розмірі - 25224,66 грн.
Позивач також просив суд стягнути з відповідача 3% річних 1220,55 грн та 3013,65 грн інфляційних нарахувань.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Заявлена сума втрат від інфляції перевірена судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що втрати від інфляції за період квітень-травень 2025 з суми основного боргу 150 000,00 грн складають 3013,65 грн.
Суд, вважає обґрунтованим заявлення до стягнення з відповідача втрати від інфляції, задоволенню підлягає сума заявлена позивачем в розмірі 3013,65 грн.
Перевіривши розрахунок 3 % річних, судом встановлено, що він є правильним, обґрунтованим та також підлягає задоволенню в розмірі 1220,55 грн.
Позивачем також заявлено вимогу про розірвання договору з постачальником.
При цьому, позивач посилається на порушення відповідачем істотних умов договору, що полягають у нездійсненні відповідачем поставки товару.
Згідно зі ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожним праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №920/418/19).
Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитися в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору). (Постанова Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 914/2178/19).
У договорі поставки, який укладено між сторонами, у пункті 9.5.2 визначено право на дострокове розірвання договору за ініціативою однієї із сторін в разі порушення Постачальником строку поставки Товару більше ніж на 5 (п'ять) робочих днів.
Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати в реальних збитках і (або) упущеній вигоді; її розмірі, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - “значної міри» - позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.
Відповідно до статті 16 ЦК України розірвання порушеного договору є способом захисту цивільних прав, оскільки розірвання кредитором порушеного договору спрямоване на припинення правовідношення у такому договорі. Такий спосіб захисту (1) застосовується у відповідь на порушення боржником договору (2) застосовується з ініціативи кредитора (3) спрямований на захист прав кредитора та (4) позбавляє боржника певних суб'єктивних прав. У такому разі боржник позбавляється права вимагати виконання договору кредитором, оскільки розірвання договору тягне для боржника, який допустив порушення, цілком конкретний негативний наслідок - він позбавляється суб'єктивних прав, наданих йому договором.
Контрагент може порушити як основне зобов'язання, заради якого укладався договір, так і будь-який інший договірний обов'язок. Якщо має місце порушення будь-якого договірного обов'язку, у кредитора теоретично виникає право на розірвання договору, але і таке порушення має бути істотним для наділення кредитора правом на судове розірвання порушеного договору.
Одним із факторів, що може братися до уваги, є питання про те, наскільки боржник, який порушив договір, реально заінтересований у збереженні договору: чи не спричинить розірвання договору для нього значної шкоди. Розірвання порушеного договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості правопорушення.
Предметом договору поставки постачання є товару - бочка МЖТ-10 із відцентровим насосом. Тобто, укладаючи оспорюваний договір позивач сподівався на отримання товару від відповідача, зокрема вчасно в обумовлені договором строки.
Позивач перерахував грошові кошти відповідачу, сподіваючись на отримання товару, однак відповідач товар не поставив, будь-яких доказів того, що товар може бути поставлений у найближчий час відсутні.
Звернення до відповідача для позасудового врегулювання спору не дали позитивного результату.
Оскільки судом встановлені істотні порушення відповідачем договору, позивач позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, позовна вимога про розірвання угоди визнається судом обґрунтованою та судом задовольняється.
Статтями 7, 13 ГПК України закріплено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в розмірі 150000,00 грн, 3% річних в розмірі 91220,55рн, втрати від інфляції в розмірі 3013,65 грн, пеня в розмірі 25 224,66 грн.
Судовий збір, в порядку ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Розірвати Договір №12533/02.2025 від 24.02.2025, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОРІХОВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПМАШИН» та Фермерським господарством «ВОЛОШКИ».
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОРІХОВСЬКИЙ ЗАВОД СІЛЬГОСПМАШИН» (69008, Запорізька обл., м. Запоріжжя, Південне шосе, 81, ідентифікаційний код 45608681) на користь Фермерського господарства «ВОЛОШКИ» (45062, Волинська обл., Ковельський р-н, с. Волошки, вул. І.Франка, 9, ідентифікаційний код 36127741) основний борг в розмірі 150 000,00 (сто п'ятдесят тисяч гривень 00 коп.), 3% річних в розмірі 1220,55 грн (одна тисяча двісті двадцять гривень 55 коп.), втрати від інфляції в розмірі 3013,65 грн (три тисячі тринадцять гривень 65 коп.), пеню в розмірі 25224,66 (двадцять п'ять тисяч двісті двадцять дві гривні 66 коп.), судовий збір в розмірі 10 160 (десять тисяч сто шістдесят) грн 21 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
У зв'язку з постійними повітряними тривогами через загрозу ракетних обстрілів обласного центру і, відповідно, наявністю обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці, рішення складено та підписано - 15.10.2025.
Суддя І.В. Давиденко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.