ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
13 жовтня 2025 року Справа № 126/506/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Крейбух О.Г. , суддя Коломис В.В.
при секретарі судового засідання Заславській В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.06.2025 (повний текст - 12.06.2025) у справі №126/506/22 (суддя Маслій І.В.)
за позовом Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Джулинської сільської ради
до ОСОБА_1
про зобов'язання повернути нерухоме майно
за участі представників:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
прокурор - Рункевич І.В.;
У березні 2022 року Керівник окружної прокуратури в інтересах Джулинської сільської ради, звернувся в Бершадський районний суд Вінницької області з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача повернути Джулинській сільській раді нерухоме майно, а саме приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,17 кв.м.
Бершадський районний суд Вінницької області рішенням від 17.11.2023 позов задовольнив. Зобов'язав ОСОБА_1 повернути Джулинській сільській раді нерухоме майно, а саме спірне приміщення побуткомбінату та вирішив питання щодо розподілу судового збору.
Вінницький апеляційний суд постановою від 20.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Бершадського районного суду від 17.11.2023 - без змін.
Верховний Суд постановою від 19.03.2025 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кот С.І., задовольнив. Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 17.11.2023 та постанову Вінницького апеляційного суду від 20.02.2024 скасував, провадження у справі закрив. Повідомив керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Роз'яснив керівнику Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області про його право протягом 10 днів з дня отримання постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
27.03.2025 до Верховного Суду надійшла заява керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області про направлення справи за встановленою юрисдикцією, у якій позивач просить справу направити до Господарського суду Вінницької області.
Ухвалою Верховного Суду від 02.04.2025 задоволено вказану заяву. Справу №126/506/22 передано для продовження розгляду до Господарського суду Вінницької області.
Рішенням Господарського суду Вінницької області від 11.06.2025 у справі №126/506/22 повністю задоволено позов Керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Джулинської сільської ради до ОСОБА_1 про зобов'язання повернути нерухоме майно. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути Джулинській сільській раді нерухоме майно, а саме - приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,17 кв.м. Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2481,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
В скарзі апелянт зазначає про порушення судом першої інстанції конституційного права на справедливий суд (ст.ст.55, 129 Конституції України), ігнорування вказівок Верховного Суду, порушення принципу "належного урядування", неправильну правову кваліфікацію договору як "неукладеного", неправильне застосування норм про нотаріальне посвідчення та порушення принципу пропорційності (ст. 1 Першого протоколу ЄКПЛ).
Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не врахував: 18-річну тривалість договірних відносин (з 2007 року), систематичну сплату орендної плати протягом десятиліття, добросовісність апелянта у виконанні договірних зобов'язань, принцип estoppel - заборону Джулинській сільській раді суперечити власним попереднім рішенням.
Вважає, що підлягають встановленню: тривалість договірних відносин між сторонами з 2007 року на підставі рішення Джулинської сільської ради №177 від 27.11.2007, систематична сплата орендної плати апелянтом протягом 2011-2020 років, обґрунтовані сподівання апелянта на законність користування майном, відсутність справедливої компенсації при позбавленні майнових прав.
На підставі викладеного відповідач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 11 червня 2025 року у справі №126/506/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №126/506/22 у складі: головуюча суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Маціщук А.В.
Листом №126/506/22/3770/25 від 11.07.2025 матеріали справи витребувано з Господарського суду Вінницької області.
24.07.2025 до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №126/506/22.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29 липня 2025 року у справі №126/506/22 залишено без руху апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
11.08.2025 від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Розпорядженням керівника апарату суду від 12.08.2025 у зв'язку з перебуванням у відпустці головуючої судді Бучинської Г.Б., судді Філіпової Т.Л., судді Маціщук А.В., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №126/506/22.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №126/506/22 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Крейбух О.Г., суддя Коломис В.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.06.2025 у справі №126/506/22 та призначено розгляд апеляційної скарги на 13.10.2025 об 14:00год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4. Запропонувати учасникам провадження у строк до 12.09.2025 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.
01.09.2025 до суду надійшов від керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві прокурор, зокрема зазначає, що з врахуванням обізнаності сторін про наявність спору, наявності доказів належного повідомлення учасників про місце та дату судових засідань, відсутності будь-яких клопотань або заяв від відповідача чи його представника, доводи апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними та необґрунтованими.
Стверджує, що оскільки строк дії договору від 02.01.2015 визначено з 01.01.2015 на 49 років, то такий договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, а право користування обов'язковій державній реєстрації відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Таким чином, з огляду на вказане договір від 02.01.2015 є не укладеним та є нікчемним за своїм змістом, а тому між його сторонами не виникли та не могли виникнути відповідні зобов'язання.
Договором визначено сплату орендної плати щомісячно. Разом з цим, із долучених відповідачем копії убачається, що з 02.01.2015 по 17.02.2020 здійснено 23 платежі, у той час як період 02.01.2015 - 17.02.2020 складає 60 місяців. Вказане аж ніяк не може свідчити про добросовісність орендаря та сплату орендної плати у повному обсязі за цим договором.
Також долучено копії документів, які не свідчать про оплату за користування комунальним майном, та не підтверджують належне та добросовісне виконання відповідачем ОСОБА_1 умов договору від 02.01.2015.
Прокурор звертає увагу, що органом місцевого самоврядування ще з 2019 року періодично вживались певні заходи для усунення порушень, під час користування комунальним майном ОСОБА_1 .
Прокурор наголошує, що спірне майно є комунальною власністю, а не приватною власністю ОСОБА_1 , а несвоєчасна та не в повному обсязі сплата ОСОБА_1 коштів за користування аж ніяк не вказують на його добросовісність та правомірність очікувань продовження безпідставного використання цього майна.
На підставі викладеного прокурор просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 11.06.2025 у справі №126/506/22 залишити без змін.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 13.10.2025 позивач та відповідач не забезпечили явку своїх представників, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином.
Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки учасники провадження у справі належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, враховуючи те, що позиція відповідача викладена безпосередньо в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 13.10.2025 прокурор заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, надав пояснення по справі; просив суд залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Господарського суду Вінницької області від 11.06.2025 у справі №126/506/22 - залишити без змін.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
За територіальною громадою сільської округи сіл Джулинка та Берізки-Бершадські в особі Джулинської сільської ради на підставі свідоцтва про право власності САВ 839218, виданого виконавчим комітетом Джулинської сільської ради, комунальним підприємством “Бершадське районне бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 26534471 зареєстровано 24.02.2009 право комунальної власності на нежитлову будівлю побуткомбінату за адресою: АДРЕСА_1 , про що зроблено запис №318.
02.01.2015 між Джулинською сільською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) підписано договір оренди приміщення, згідно якого п.п.1.1 якого орендодавець зобов'язується передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення, визначене у договорі, за плату і на обумовлений строкдля здійснення господарської діяльності.
Як погоджено у п.п.1.2 Договору приміщення, яке передається в оренду за договором, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,17 кв.м.
Відповідно до п.2.2. договору, орендна плата підлягає сплаті до 15 числа місяця наступного за розрахунковим, із розрахунку 3 грн за 1 кв.м., що в сумі становить 102,51 грн в місяць.
Згідно з п.2.1. Договору орендар сплачує орендодавцеві плату за користування приміщенням шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок зазначений орендодавцем.
Пунктом 7.1 Договору від 02.01.2015 визначено, що він набуває чинності з 01.01.2015 і діє 49 років.
Прокурор звертаючись до суду з даним позовом вказував, що договір є нікчемним, оскільки сторонами при його укладенні не дотримано усіх істотних умов при підписанні договору оренди приміщення комунальної власності, зокрема не у повній мірі зазначено об'єкт оренди, не визначено вартість майна з урахуванням її індексації, взагалі не передбачено забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо, а також не визначено такої істотної умови як страхування орендарем взятого ним в оренду майна. Крім того, прокурор зазначає про те, що відповідачем не укладено договір страхування майна, а також те, що відповідач як фізична особа-підприємець не є зареєстрованим. Також, договір нотаріально не посвідчувався.
Натомість, відповідач заперечував проти викладених у позові обставин та зазначав, що при укладені між ним та Джулинською сільською радою Договору оренди приміщення від 02.01.2015 було обумовлено всі його істотні умови.
Відповідачем до відзиву на позов було надано копії різного виду квитанцій, фіскальних чеків та касових ордерів.
Як вбачається з квитанцій від 07.04.2011, 04.05.2011, 03.06.2011, 07.07.2011, 03.08.2011 07.09.2011, 11.10.2011, 08.11.2011, 09.12.2011, 06.01.2012, 14.02.2012, 10.04.2012, 08.05.2012, 13.06.2012, 12.07.2012, 15.08.2012, 14.09.2012, 17.10.2012, 18.11.2012, 11.12.2012 16.01.2013, 14.02.2013, 14.03.2013, 16.04.2013, 15.05.2013, 14.06.2013, 15.07.2013, 15.08.2013, 12.09.2013 15.10.2013, 09.12.2013, 14.01.2014, 14.03.2014, 15.04.2014, 15.05.2014, 18.04.2017, 16.05.2017, 03.011.2017, 05.02.2017, 10.01.2018, 02.02.2018, 05.03.2018, 06.07.2018, 30.08.2018, 10.09.2018, 09.10.2018, 27.01.2019, 10.02.2019, 23.03.2019, 17.04.2019, 17.07.2019, 19.09.2019, 14.10.2019, 17.02.2020 в рядках “призначення» зазначено “орендна плата» без зазначення реквізитів договору, на підставі якого вона сплачена.
У квитанціях 20.04.2011, 22.07.2011, 19.06.2012, 12.07.2012, 15.08.2012 14.09.2012, 17.10.2012, 11.12.2012, 14.02.2013, 16.01.2013, 16.04.2013, 15.05.2013, 14.06.2013, 15.07.2013, 12.09.2013, 15.10.2013, 18.11.2013, 09.12.2013, 14.01.2014, 13.02.2014, 14.03.2014, 15.04.2014, 15.05.2014, 13.03.2020 у рядках “призначення» зазначено “єдиний податок з фізичних осіб».
Також долучено квитанції про сплату боргу на рахунки Бершадського відділу ДВС (2018 рік), за послуги зв'язку (2011 рік), за електроенергію (2011-2012 роки), фіскальні чеки про направлення у 2008-2009 роках рекомендованих листів, чеки з назвою - “видача готівки», квитанції до прибуткового касового ордеру за 2002-2007 роки.
Крім цього, відповідачем було долучено до матеріалів справи заяву від 22.01.2021 та звернення від 22.09.2021, адресовані голові Джулинської територіальної громади, в яких йде мова про виселення відповідача з орендованої кімнати.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави враховується наступне.
Згідно з ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст. 53 ГПК України).
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Також Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Згідно ч.ч.1, 5 Закону України в «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно з ст.142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Як встановлено ст.327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Прокурор посилається на порушення відповідачем матеріальних інтересів громади від імені якої виступає Джулинська сільська рада.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру» Гайсинською окружною прокуратурою скеровано 10.01.2022 за вихідним номером 51/1-42вих-22 лист щодо надання інформації про вжиті заходи щодо захисту інтересів держави та відновлення порушених прав.
Згідно з відповіді ради прокуратурі від 14.02.2022 №94/04/02-22 та доданих до неї копій документів вбачається, що органом місцевого самоврядування ще з 2019 року періодично вживались певні заходи для усунення порушень, які виявились не ефективними, та унаслідок яких порушення інтересів територіальної громади не усунуто.
Так, Джулинською сільською радою листом за вихідним №582 від 27.09.2019 ОСОБА_1 за місцем знаходження орендованого майна надсилався лист-повідомлення про те, що підписний договір не відповідає вимогам законодавства та є неукладеним. Також повідомлено, що сільською радою як власником будівлі готуються документи для проведення конкурсу на оренду приміщення, у якому він, за бажанням, може взяти участь.
Також сільською радою за вихідним №8 від 13.01.2021 ОСОБА_1 надіслано лист-попереджеиня про необхідність до 15.01.2021 здійснити добровільне вивільнення приміщення.
У подальшому сільською радою за вих.№571 від 07.09.2021 за місцем проживання ОСОБА_1 скеровано повідомлення про відмову від договору оренди, згідно якого, серед іншою, вказано на необхідність до 01.10.2021 звільнити спірне приміщення. Зазначене повідомлення згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення номер 2440013901675 отримано 10.09.2021 відповідачем особисто.
Крім того, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про приватизацію приміщення, яке ним зайнято (вхідний №1173 від 15.12.2021) Джулинською сільською радою 07.02.2022 надано відповідь за вихідним №64/04/02.22 про те, що законні підстави для приватизації майна комунальної власності відсутні. У відповіді заявника повідомлено про те, що на його адресу надсилалось повідомлення про відмову від договору оренди від 07.09.2021, яке ним отримано 10.09.2021, та яким його зобов'язано звільнити зайняте приміщення до 01.10.2021, що ОСОБА_1 не було здійснено у вказаний термін.
При цьому, відповідно до зазначеної вище відповіді Джулинської сільської ради 14.02.2022 №94/04/02-22, позовна заява до суду не подавалась у зв'язку з відсутністю коштів.
Отже, так як Джулинська сільська рада протягом тривалого часу не здійснює активних дій для порушення відповідачем матеріальних інтересів громади, тому у прокурора виникли підстави для представництва інтересів держави в суді в особі Джулинської сільської ради.
По суті позовних вимог колегія суддів дійшла наступних висновків.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як було встановлено, 02.01.2015 між Джулинською сільською радою та ОСОБА_1 підписано договір оренди приміщення, згідно якого останньому передано у тимчасове користування (оренду) приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,17 кв.м.
Прокурор звертаючись до суду з даним позовом вказує, що вищевказаний договір є нікчемним.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Як встановлено ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності, вимагаючи усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).
Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.
Предметом негаторного позову є вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.
Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то відпадає і підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права.
Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі №6-92цс15 та у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 у справі № 910/19865/17, від 23.10.2018 у справі №914/2728/17, у яких також зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Як встановлено ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Спірний правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму).
Відповідно до положень ч.1 ст.761, ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Законом України “Про оренду державного та комунального майна» (у редакції від 10.09.2014, яка діяла на момент підписання договору) визначено організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду, зокрема іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в комунальній власності та майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності.
Як встановлено ст.3 вказаного Закону, відносини щодо оренди майна, яке перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 10 даного Закону визначено істотні умови договору оренди, а саме: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. За згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.
Згідно з ч.1 ст.12 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Статтею 628 Цивільного кодексу України, якою унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як правильно відмічено судом першої інстанції, зі змісту Договору від 02.01.2015 не вбачається, що сторонами дотримано зазначених вище вимог, а саме: не у повній мірі зазначено об'єкт оренди, зокрема, не визначено вартість майна з урахуванням її індексації, не передбачено забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо.
При цьому, ч.3 ст.24 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» імперативно передбачено, що орендоване майно страхується орендарем на користь того учасника договору оренди, який бере на себе ризик випадкової загибелі чи пошкодження об'єкта оренди.
Однак, у договорі не визначено такої істотної умови як страхування орендарем взятого ним в оренду майна, в результаті ОСОБА_1 на користь Джулинської сільської ради як власника майна, який несе ризик випадкової загибелі чи пошкодження такого майна, договір його страхування не укладено, що суперечить наведеним вище нормам.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.6 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства. Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов'язана зареєструватись як суб'єкт підприємницької діяльності.
Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що відповідач зареєстрований як фізична особа підприємець, хоч пунктом 1.1 Договору встановлено, що вказане приміщення передано для здійснення господарської діяльності.
Так, відповідно до ч.2 ст.793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Частиною 1 статті 794 Цивільного кодексу України визначено, що право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, враховуючи те, що спірний договір оренди між Джулинською сільською радою та відповідачем, укладений строком на 49 років, прокурор обґрунтовано вказує на необхідність здійснення його державної реєстрації та нотаріального посвідчення.
Крім того, про обов'язковість державної реєстрації та нотаріального посвідчення договору оренди майна комунальної та державної власності вказує і Фонд державного майна України у своєму інформаційному листі вих.№10-16-23835 від 23.11.2020.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, при укладанні спірного договору в 2015 році Джулинська сільська рада та ОСОБА_1 не здійснили нотаріальне посвідчення даного договору та його державну реєстрацію.
Отже, спірний договір оренди комунального майна є неукладеним з відповідними наслідками, оскільки істотними умовами його договору є обов'язкова державна реєстрація договору та його нотаріальне посвідчення, тобто, спірний договір оренди майна 2015 року не є вчиненим та не породжує наслідків для сторін, які його вчинили.
Встановивши, що спірний договір не є укладеним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність належної правової підстави для користування відповідачем нежитловою будівлею побуткомбінату, за адресою: провулок Аптечний, 1, с.Джулинка Бершадського району Вінницької області, та наявністю у позивача, як володіючого спірним майном власника, правових підстав для звернення до відповідача, який протиправно за відсутності відповідної правової підстави користується вказаним майном, з вимогою про усунення перешкод у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування таким майном шляхом його повернення.
Посилання відповідача на оплату за користування комунальним майном згідно поданих квитанцій не спростовують факту нікчемності спірного договору оренди.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Як передбачено статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цією ж статтею визначено і орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Як захист права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц).
Враховуючи встановлений судом факт неукладення договору оренди, безпідставність та незаконність користування відповідачем об'єктом комунальної власності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність захисту права власності держави на спірне нерухоме майно та його поновлення шляхом зобов'язання відповідача повернути його Джулинській сільській раді.
Аналогічного висновку щодо вибору способу захисту порушеного права при заволодінні громадянами та юридичними особами об'єктами державної чи комунальної власності всупереч прямих заборон, визначених законодавством (перехід до них права володіння чи користування) дійшов Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №359/3162/16-ц.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком про безпідставність твердження представника відповідача про необхідність застосування судом наслідків пропуску строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, оскільки позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується у зв'язку з тим, що правопорушення є триваючим, а відтак, негаторний позов може бути пред'явлений позивачем доти, поки існує саме правопорушення.
Як встановлено ч.ч.1, 2 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на встановлені обставини та наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про задоволення позову керівника Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах Джулинської сільської ради Гайсинського району Вінницької області про зобов'язання Цюпу Віталія Миколайовича повернути Джулинській сільській раді нерухоме майно, а саме приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 34,17 кв.м.
Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у справі покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.06.2025 у справі №126/506/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 14.10.2025.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Крейбух О.Г.
Суддя Коломис В.В.