вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Справа №910/4698/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання - Ярітенко О.В.
представники сторін:
від позивача: Павлік І.П.
від відповідача: Івченко В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Рябенка Рєната Романовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 (повний текст складено 04.07.2025)
у справі №910/4698/25 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Рябенка Рєната Романовича
до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"
про визнання недійсним одностороннього правочину
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Рябенко Рєнат Романович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про визнання недійсним одностороннього правочину, вчиненого відповідачем щодо розірвання договору банківського обслуговування, за яким позивачу відкрито рахунок № НОМЕР_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач необґрунтовано та безпідставно відмовився від договору банківського обслуговування, укладеного з позивачем.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/4698/25 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було представлено суду жодних документів, які б спростовували висновки АТ КБ "Приватбанк", як суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ФОП Рябенко Р.Р. звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/4698/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ФОП Рябенко Р.Р. посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, позивач зазначає про те, що єдиною підставою прийняття відповідачем рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору від 14.10.2024 відносно ФОП Рябенка Р.Р. стало ненадання останнім запитуваної інформації від відповідача. Тобто, позивач фактично був позбавлений можливості надати відповідь на запит банку від 05.09.2024 №20.1.0.0.0/7-240905/39582 та запитувані документи, оскільки не знав про нього, а рішення відповідача щодо припинення ділових відносин було передчасним.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2025 апеляційну скаргу ФОП Рябенка Р.Р. у справі №910/4698/25 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Рябенка Р.Р. на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/4698/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 01.10.2025. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4698/25. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 11.08.2025.
31.07.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/4698/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 задоволено клопотання представника АТ КБ "Приватбанк" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
08.08.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ФОП Рябенка Р.Р., а рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/4698/25 залишити без змін.
Так, на переконання відповідача, спірний правочин відповідає статтям 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та вчинений АТ КБ "Приватбанк" в дотримання вимог законодавства про фінансовий моніторинг, у зв'язку з чим позовні вимоги ФОП Рябенка Р.Р. є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Заяви та клопотання учасників справи з процесуальних питань, результати їх вирішення.
31.07.2025, через систему "Електронний суд", позивачем подані додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких останній просить суд долучити до матеріалів справи ряд нових доказів, а саме документи, які підтверджують, що позивач вів господарську діяльність (договір поставки, видаткові накладні, рахунки фактури, рахунки на оплату, накладні).
Відповідно до статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Так, скаржник стверджує, що він не був обізнаний про те, які документи мав надати відповідно до звернення відповідача від 05.09.2024 №20.1.0.0.0/7-240905/39582, а суд першої інстанції їх не витребував.
У той же час, з матеріалів справи вбачається, що ухвала Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 про відкриття провадження у справі №910/4698/25 доставлена до електронного кабінету позивача - 23.04.2025. Тобто, позивач був обізнаний про розгляд судом даної справи та не був позбавлений можливості подати відповідні документи до суду першої інстанції у встановленому законом порядку.
Колегія суддів не визнає поважними причини пропуску позивачем строку на подачу доказів у даній справі.
У силу статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Отже, з метою забезпечення своєчасного розгляду справ і правової визначеності, унеможливлення зловживання процесуальними правами та підвищення ефективності судочинства в цілому, чинним ГПК України встановлено точний порядок та присічні строки вчинення процесуальних дій, визначено стадії судового процесу, запроваджено розумні обмеження, у тому числі щодо подання доказів.
Так, з аналізу наведених вище норм слідує, що суд апеляційної інстанції може прийняти до розгляду докази, які не були подані стороною до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках за умови, якщо учасник справи доведе, що з об'єктивних, незалежних від нього причин не мав можливості подати їх до суду першої інстанції.
Разом із тим, позивач не надав докази неможливості подання документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
За наведених обставин, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання позивача про долучення до матеріалів справи документів, оскільки на підставі частини 3 статті 269 ГПК України останній, не надав суду апеляційної інстанції доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 01.10.2025 з'явились представники сторін.
Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/4698/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/4698/25 залишити без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 15.04.2024 ФОП Рябенко Р.Р. здійснює підприємницьку діяльність на території України, основним видом економічної діяльності якої є: 33.17. Ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів.
19.04.2024 в АТ КБ "Приватбанк" (Банк) відкрито ФОП Рябенку Р.Р. поточний рахунок № НОМЕР_1 на підставі заяви-приєднання до Умов та Правил надання послуг Бізнес-картка для фізичних осіб-підприємців від 2024 року та Анкети належної перевірки клієнта від 19.04.2024.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що починаючи з 14.10.2024 він не зміг користуватися своїм рахунком, а у відповідному відділенні Банку повідомлено про заблокування такого рахунку, у зв'язку з припиненням ділових відносин між позивачем та Банком.
Так, представник позивача звертався до Банку з адвокатським запитом від 24.02.2025 №2402-1/25 щодо надання документів, у тому числі тих, які підтверджують підстави припинення правовідносин між ФОП Рябенком Р.Р. та Банком.
У відповідь на вказаний адвокатський запит Банк листом від 07.03.2025 №20.1.0.0.0/7-250228/57919-БТ повідомив про закриття рахунку № НОМЕР_1 . Також зазначив, що 14.10.2024 прийнято рішення про відмову від підтримання ділових відносин/відмову в обслуговуванні шляхом розірвання ділових відносин/розірвання договору у зв'язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику/ненадання необхідних для здійснення належної перевірки документів чи відомостей/неможливістю здійснення ідентифікації та/або верифікації, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників/подання недостовірної інформації/подання інформації з метою введення в оману Банк. Також на відповідні запити представника позивача зазначено, що 05.09.2024 та 15.10.2024 на адресу ФОП Рябенка Р.Р. направлені звернення Банку та повідомлення про відмову від підтримання ділових відносин, відповідно. Однак, вони були повернуті на адресу Банку.
Вважаючи таке рішення Банку протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду, у якому вказує на відсутність обґрунтованих підстав для відмови від договору банківського обслуговування, у зв'язку з чим вчинений відповідачем односторонній правочин щодо розірвання договору, за яким позивачу відкрито рахунок № НОМЕР_1 , на переконання позивача, має бути визнано недійсним.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
У частині 1 статті 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з частинами 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином, сторонами укладено договір банківського обслуговування шляхом приєднання позивача до Умов та Правил відповідача, що при розгляді справи сторонами не заперечується.
За змістом частин 1, 3 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Частиною 1 статті 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, спір у справі виник у зв'язку з неправомірним, на думку позивача, розірванням договірних відносин Банком в односторонньому порядку.
Згідно з частинами 3, 5 статті 202 ЦК України одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України).
За загальним правилом, визначеним в статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частин 1, 3 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Частиною 2 статті 1075 ЦК України передбачено, що банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка:
1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це;
2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;
3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення;
4) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Водночас, за частиною 4 статті 1075 ЦК України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі:
- відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку;
- наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту;
- наявності підстав, передбачених Податковим кодексом України. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон) спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.
Статтею 6 Закону визначено, що суб'єктами первинного фінансового моніторингу є, зокрема, банки.
Згідно з частиною 1 статті 7 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Відповідно до частини 3 статті 7 Закону критерії ризиків визначаються суб'єктом первинного фінансового моніторингу самостійно, з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно: Національним банком України - для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України, відповідно до статті 18 цього Закону, виконує функції державного регулювання і нагляду; центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу.
За приписами частини 6 статті 7 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі: неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.
За приписами частини 2 статті 8 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов'язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов'язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб'єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії (частина 7 статті 11 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими.
За змістом частини 1 статті 15 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі, зокрема встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
У випадках, передбачених цією частиною, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено.
Пунктом 39 частини 1 статті 1 Закону визначено, що неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу, відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженим постановою правління Національного банку України від 19.05.2020 №65 (далі - Положення).
Де-рискінг - це явище, за якого суб'єкт первинного фінансового моніторингу відмовляє у встановленні (підтриманні) ділових відносин з клієнтами з метою уникнення ризиків, а не управління ними (підпункт 13 пункту 5 Положення).
Пунктами 34-37 Положення передбачено, що банк зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку.
Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації.
Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень.
Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.
Критерії ризиків визначаються банком самостійно, з урахуванням критеріїв ризиків, установлених Національним банком у додатку 19 до Положення, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національного банку. Банк визначає пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 Положення).
Згідно з пунктом 55 Положення шкала для класифікації рівнів ризику ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) обов'язково має містити високий та неприйнятно високий (підкатегорія високого ризику, який є максимально високим ризиком, що не може бути прийнятий банком) рівні ризику.
Пунктом 61 Положення передбачено, що банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених частиною 6 статті 7 Закону, у інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також щодо:
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів;
- клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.
Відповідно до пункту 1 додатку №12 до Положення банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у т.ч. шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/ відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених частиною 1 статті 15 Закону.
Пунктом 3 додатку №12 до Положення встановлено, що у випадках, передбачених частиною 1 статті 15 Закону, банк зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити СУО про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/установити ділові відносини та/або провести фінансові операції, або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі статті 15 Закону, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, у проведенні яких було відмовлено.
Згідно з пунктом 8 додатку №12 Положення банк має визначити у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ порядок відмови, в передбачених Законом випадках, від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити:
1) перелік уповноважених працівників банку/колегіальних органів банку, які мають право приймати рішення щодо відмови в установлених Законом випадках;
2) процедуру розгляду та прийняття уповноваженими працівниками банку відповідних рішень, а також їх документування;
3) складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону) у кожному випадку;
4) порядок інформування відповідального працівника банку або працівника, уповноваженого відповідальним працівником банку, щодо прийняття рішення щодо відмови;
5) порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов'язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону (з посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті).
Відповідно до пунктів 3.1.1.7.1, 3.1.1.7.2 Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку https://privatbank.ua/terms, Банк має право витребувати, а клієнт зобов'язаний надати інформацію та/або офіційні документи, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством або внутрішніми документами Банку документи та відомості, які необхідні Банку з метою виконання вимог законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Інформація, необхідна для вивчення клієнта, встановлюється Банком на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від клієнта (представника клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).
Банк відмовляється від підтримання ділових відносин/відмовляє особі (клієнту) у обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовляється від проведення фінансової операції на підставах, визначених у підрозділі 1.1.7 "Належна перевірка Клієнта, вимоги FATCA, санкційні вимоги, зобов'язання з інформування, відмова від підтримання ділових відносин/проведення операцій" цих Умов та Правил.
Відповідно до пунктів 1.1.8.2-1.1.8.4 Умов та Правил Банк ініціює розірвання договору та закриває рахунок/рахунки в наступних випадках/за наявності однієї з таких обставин: якщо протягом 12 місяців з дня відкриття рахунку або протягом 12 місяців підряд відсутні будь-які ініційовані клієнтом операції за рахунком та відсутній залишок коштів на рахунку; у разі отримання від контролюючих органів інформації про державну реєстрацію припинення клієнта або самостійного виявлення таких відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; у випадку порушення клієнтом своїх зобов'язань за договором, у тому числі щодо актуалізації даних, а також у випадку, якщо було з'ясовано, що дія договору суперечить законодавству України або може призвести до фінансових збитків, погіршення іміджу Банку; за наявності підстав, передбачених законодавством з питань фінансового моніторингу; у разі встановлення факту надання клієнтом недостовірної інформації для встановлення податкового резидентства та статусу податкового резидентства своїх власників істотної участі та кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) та іншої обов'язкової інформації відповідно вимог FATCA, CRS; у випадку виникнення у Банку підозри або виявлення ознак незаконних операцій із платіжним інструментом з боку клієнта. При цьому залишок коштів на рахунку клієнта перераховується на відповідний рахунок згідно з обліковою політикою Банку та повертається клієнту на його першу вимогу, за умови виконання клієнтом вимог щодо ідентифікації та верифікації його особи та підтвердження належності йому цих грошових коштів; у випадку технічної неможливості обслуговування клієнта в подальшому; в разі прийняття Банком рішення про припинення відкриття та/або обслуговування поточних рахунків в певній іноземній валюті; в інших випадках, передбачених законодавством України та договором.
Про розірвання договору Банк повідомляє клієнта шляхом направлення повідомлення способом, узгодженим сторонами у пункті 1.1.3.2.1 цього договору. Клієнт повинен відповісти на повідомлення протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту направлення йому такого повідомлення та подати до Банку заяву про закриття рахунку та перерахування залишків коштів - Платіжну інструкцію про переказ залишку коштів на рахунках клієнта на рахунки клієнта в іншому банку з урахуванням вимог пункту 1.1.8.5 цього договору. У разі неотримання Банком відповіді протягом зазначеного строку вважається, що клієнт згоден з розірванням договору. Рахунок закривається після спливу тридцяти календарних днів з дня відправлення клієнту такого повідомлення (або в інші строки, передбачені в повідомленні) та здійснення завершальних операцій по рахунку.
У випадках, передбачених законодавством України, розірвання договору за ініціативою Банку та закриття рахунку може здійснюватися без повідомлення клієнта та без отримання від нього згоди.
Таким чином, нормами чинного законодавства України, Положенням, Умовами та Правилами надання банківських послуг визначений обов'язок відповідача як на встановлення неприйнятного високого ризику ділових відносин щодо клієнтів, у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією та клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підозра про здійснення ними операцій ВК/ФТ, учинення інших злочинів, так і обов'язок відповідача на відмову від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції.
Верховний Суд у постанові від 20.01.2022 у справі №910/18504/20 зазначив, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку, у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Разом із тим, право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка, з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику, не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.
Право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.
Згідно зі статтею 21 Закону фінансові операції або спроба їх проведення незалежно від суми, на яку вони проводяться, вважаються підозрілими, якщо суб'єкт первинного фінансового моніторингу має підозру або має достатні підстави для підозри, що вони є результатом злочинної діяльності або пов'язані чи стосуються фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. При визначенні того, чи є підозрілою фінансова операція або діяльність, суб'єкт первинного фінансового моніторингу враховує типологічні дослідження, підготовлені спеціально уповноваженим органом та оприлюднені ним на своєму вебсайті, а також рекомендації суб'єктів державного фінансового моніторингу.
Отже, Законом передбачено, що наявність у суб'єкта первинного фінансового моніторингу обґрунтованих підозр здійснення фіктивної діяльності є достатнім для прийняття певних рішень відносно клієнтів.
Порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунку (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом встановлюється банком самостійно у внутрішніх документах із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (підпункт 8 пункту 26 Положення).
Таким чином, з травня 2020 року банк уповноважений самостійно встановлювати перелік внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу, в тому числі, і тих документів, що регламентують порядок визначення і встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин.
З наданого відповідачем "Висновку НФМ. Розірвання ділових відносин, клієнт ФОП Рябенко Рєнат Романович…./ХД Підозріла діяльність/" вбачається, що його складено, відповідно до внутрішнього Порядку здійснення поглибленої перевірки клієнтів та відповідно до Типологічного дослідження "Типологічне дослідження відмивання доходів від податкових злочинів", затвердженого наказом Державної служби фінансового моніторингу України від 21.12.2020.
Зі змісту вищевказаного висновку вбачається, що Напрямком "Фінансовий моніторинг" Банку проведено заходи ПЗНП та аналіз фінансових операцій ФОП Рябенка Р.Р. щодо наявності/відсутності індикаторів підозрілості фінансових операцій щодо ФОП Рябенка Р.Р., за результатами якого виявлено обґрунтовані підозри про здійснення позивачем операцій ВК/ФТ, інших злочинів, що є підставою для встановлення клієнту неприйнятно високого ризику ділових відносин. За результатами вивчення діяльності клієнта, наявні підстави вважати використання клієнтом продуктів Банку (карткові рахунки) для проведення операцій, що мають ознаки схемності та не мають явного економічного змісту/логічних пояснень; наявні підозри щодо вчинення фінансових операцій з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів.
Так, Банк визнав фінансові операції позивача підозрілими за ознакою, визначеною в статті 12 Закону та додатку №6 Положення, а саме: є незвично великими фінансовими операціями; не мають очевидної економічної чи законної мети; не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним.
У зв'язку з наведеним та проведеним Банком аналізом руху коштів по картці позивача, який відображено у Висновку НФМ, встановлено такі індикатори підозрілості фінансових операцій, відповідно до додатку №20 Положення:
5. клієнт має велику кількість рахунків або платіжних карток, потреба у яких не є зрозумілою або не відповідає його бізнес-потребам;
12. фінансові операції за рахунком фізичної особи не відповідають ризик-профілю клієнта (зокрема, віку, професії та доходам);
15. характер фінансової операції та/або обставини, за яких вона ініціюється, дають підстави вважати, що вона здійснюється від імені та/або на користь іншої сторони, особа якої не розкрита банку;
16. за рахунком клієнта - суб'єкта господарювання не сплачено жодних або сплачено в незначному розмірі (у розмірі, що очевидно не відповідає обсягам проведених фінансових операцій обов'язкових платежів, які притаманні звичайній господарській діяльності (наприклад, платежі за оренду приміщень, сплата комунальних послуг, податків до бюджету);
27. фінансова операція/сукупність пов'язаних між собою фінансових операцій не є характерною/характерними для звичайної діяльності клієнта (наприклад, цілі, тип та обсяг операції), а надані пояснення не є аргументованими;
30. відбулися значні зміни в обсягах фінансових операцій, що здійснюються за рахунками клієнта;
55. клієнт (суб'єкт господарювання) здійснює регулярні платежі стороні чи сторонам, які здавалося б не пов'язані з підприємницькою діяльністю клієнта, а підстава та мета платежів є незрозумілими.
Відтак, у зв'язку з наявністю у Банку підстав вважати, що обслуговування позивача та характер або наслідки його фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання Банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення, прийнято рішення про встановлення ФОП Рябенку Р.Р. неприйнятно високого ризику та відмову від підтримання з ним ділових відносин шляхом розірвання договору банківського обслуговування та закриття рахунків.
Таким чином, відповідач, здійснивши належну перевірку ФОП Рябенка Р.Р. та, виявивши підозрілу діяльність останнього, керуючись спеціальним Законом про фінансовий моніторинг, виконав власний обов'язок суб'єкта фінансового моніторингу та встановив позивачу неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з ним для уникнення ризиків використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.
Суд першої інстанції правомірно визнав долучені відповідачем до матеріалів справи документи належними та такими, що підтверджують існування правових підстав для встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику.
Крім того, з наданих відповідачем доказів встановлено, що Банком направлявся на дійсну адресу позивача, яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, лист від 05.09.2024 №20.1.0.0.0/7-240905/39582, у якому відповідач запитував відповідні документи та інформацію, а саме: фінансову звітність, декларацію про майновий стан і доходи, декларацію про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, довідку про суму сплачених податків з доходів фізичної особи, довідку про доходи, а також опис бізнесу з визначенням змісту та мети діяльності, наявність/відсутність штату найманих працівників, основних джерел та обсягів надходження коштів, та іншу інформацію, яка визначає характер діяльності. Однак, даний лист повернуто Банку.
Водночас витребування документів та/або інформації, необхідних для здійснення перевірки клієнта, відповідно до частини 7 статті 11 Закону та Умов та Правил є правом, а не обов'язком Банку, у зв'язку з чим доводи позивача про неможливість ним надання відповідних документів та інформації Банку та передчасність оспорюваного правочину правомірно відхилені судом першої інстанції.
Разом з тим, позивачем не представлено місцевому господарському суду жодних документів, які б спростовували висновки Банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Доводи позивача щодо ненадання відповідачем рішення про відмову від підтримання ділових відносин та відсутності можливості встановлення органу чи посадової особи, яка прийняла відповідне рішення визнані судом першої інстанції необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи, оскільки складений Висновок НФМ, у вигляді службової записки від 14.10.2024 погоджений відповідною резолюцією Члена Правління Банку (з питань комплаєнсу) Разумним А.А.
З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/4698/25 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга ФОП Рябенка Р.Р. задоволенню не підлягає.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на ФОП Рябенка Р.Р.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Рябенка Рєната Романовича на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/4698/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2025 у справі №910/4698/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/4698/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано суддями 15.10.2025, у зв'язку з перебуванням судді Сітайло Л.Г. (з 07.10.2025 до 14.10.2025) у відпустці.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран