вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" вересня 2025 р. Справа№ 910/11920/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Майданевича А.Г.
Ткаченка Б.О.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Гасанова М.Ю.;
від відповідача: Пономарь С.Г.;
за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Несена Павла Ігоревича
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025, повний текст рішення складено 24.03.2025
у справі № 910/11920/24 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Несена Павла Ігоревича
до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»
про усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішень господарських судів
До Господарського суду міста Києва з позовом звернувся Фізична особа-підприємець Несен Павло Ігоревич до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності шляхом заборони обмеження здійснення платежів клієнтами АТ КБ «Приватбанк», отримувачем яких є ФОП Несен П. І.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24 відмовлено у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Несена Павла Ігоровича до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням, Фізична особа-підприємець Несен Павло Ігоревич звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ФОП Несен П.І. до Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» в повному обсязі. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ФОП Несен П.І. судові витрати: судовий збір у розмірі 3 633,60 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що рішення банку перешкоджає праву Несен П.І. на вільне ведення господарської діяльності, а дії зі сторони банку є обмеженням прав інших клієнтів щодо розпорядження їх грошовими коштами.
Скаржник не заперечує щодо розірвання ділових відносин, та не просить поновити їх із Відповідачем. Однак, дії банку не обмежилися лише розірванням ділових відносин, закриття рахунку, відмовою від проведення фінансової операції із позивачем. Відповідач обмежує надходження переказів на рахунок позивача в іншому банку від своїх клієнтів, шляхом залишення операцій без виконання. Суд першої інстанції не дослідив та не визначив правову позицію щодо конкретно цього обмеження. Та жодним чином не підтвердив або не спростив правомірність зазначеного обмеження.
На думку скаржника, правомірність блокування карткового рахунку є можливою лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму», а також за умови дотримання строків зупинення фінансових операцій та блокування картки.
Скаржник зазначає, що відповідачем не було надано офіційних роз'яснень причин відмови в банківському обслуговуванні інших клієнтів щодо переказів на його рахунок в іншому банку та з зазначенням конкретного переліку документів, що він має надати для зняття такого обмеження та судом першої інстанції зазначене було не досліджено та не обгрунтовано.
Також скаржник повідомив, що сума судових витрат, які поніс позивач, складається з судового збіру в розмірі 3 633,60 грн. за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду (з урахуванням коефіцієнту 0,8) та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн., підтверджується договором про надання правової допомоги, специфікацією до договору, актом надання послуг та рахунком на оплату.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що виходячи з аналізу норм Цивільного кодексу України у взаємозв'язку з нормами спеціального Закону та підзаконного акту про фінансовий моніторинг, вбачається, що банки наділені прямим обов'язком встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин стосовно клієнтів у разі зокрема неможливості виконувати визначені Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів. Аналогічне стосується відмови від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка через встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику, яка також є обов'язковою для банків за Законом. Водночас, законодавство про фінансовий моніторинг зобов'язує банки як суб'єктів фінансового моніторингу самостійно визначати ризики подальшого обслуговування клієнтів та уникати виявлених ризиків через застосування процедури де-рискінгу.
Відповідач зазначає, що банк самостійно визначає види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткового інформації для здійснення ПЗНП (п. 5 Додатку 6 «Посилені заходи належної перевірки клієнта» до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу).
Відповідач наголошує, що у позивача відсутні будь-які претензії до АТ КБ «ПриватБанк» щодо розірвання ділових відносин, та не просить поновити їх із відповідачем.
Також, позивач зазначає, що відповідач нібито обмежує платежі клієнтів банку на користь позивача, при цьому, не підтверджує це жодними доказами, не зазначає ПІБ або найменування клієнтів, не надає доказів в обмеженні перерахування, не надав виписок по рахункам, не надав письмових доказів, у відповідності з якими банком нібито було відмовлено в перерахуванні коштів, тощо, що підтверджувало б фактичне обмеження в перерахуванні коштів.
Здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, відповідач вважає логічним висновок про відмову у стягненні судових витрат з відповідача.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/11920/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Несена Павла Ігоревича на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24. Призначено справу № 910/11920/24 до розгляду у судовому засіданні 27.05.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2025 задоволені заяви представників Фізичної особи-підприємця Несена Павла Ігоревича та Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Ткаченка Б.О. який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, розгляд справи призначений на 27.05.2025 об 11 год. 40 хв. не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2025 призначено розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Несена Павла Ігоревича на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24 на 29.07.2025.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, у судовому засіданні оголошено перерву до 09.09.2025 о 12:30 в режимі відеоконференції.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/11920/24 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні 09.09.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва 13.03.2025 у справі № 910/11920/24 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ФОП Несен П.І. до Акціонерного Товариства Комерційний Банк «Приватбанк» в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 09.09.2025 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, в межах своєї діяльності відповідачем проведено фінансовий моніторинг рахунку клієнта - позивача та встановлено наступне:
- Несен П.І. (позивач), зареєстрований як ФОП з 13.01.2022, основний КВЕД 45.20 - Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; основний КВЕД не відповідає операціям, здійсненим по рахунку 2600* клієнта; згідно анкети від 01.2023 - наймані працівники відсутні; рахунки відкриті в інших банках - відсутні; ресурси для ведення підприємницької діяльності згідно Youcontrol - відсутні;
- загальний обсяг операцій по рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.08.2023 по 01.12.2023 (4 місяці) складає 5,3 млн. грн;
- надходження по рахунку: зараховуються платежі за запчастини від значної кількості ФО і ФОП;
- видатки по рахунку: 5,1 млн. грн переказано на власну карту клієнта № НОМЕР_2 з подальшим конвертування у готівку (2,8 млн. грн.) і переказом на карти/рахунки 3-х осіб;
- сплата незначних сум податків, виплата заробітної плати не зафіксована.
За таких обставин, враховуючи відсутність ресурсів, аномальний обсяг діяльності, відсутність розуміння організації бізнесу відповідача, відповідач листом № 20.1.0.0.0/7-240123/86396 від 23.01.2024 надіслав позивачу запит з проханням надати інформацію та документи, на підставі яких ним здійснювалися операції за період з 01.09.2023 по рахунках/картках, відкритих відповідачем, зокрема: договорів, укладених з основними контрагентами та супутніх документів; договорів, укладених з основними постачальниками (накладних, актів, специфікацій ТТН та інших документів, які пояснюють взаємодію); документів цільового використання коштів, в т.ч. готівкових, переказаних на особисті карти з рахунку НОМЕР_3; пояснити можливість самостійного виконання комерційних зобов'язань при відсутності найманих працівників; виписки з поточних рахунків відкритих в інших банках за останні 6 місяців за наявності.
У якості відповіді позивачем надано відповідачу договір, акти надання послуг ТОВ «Нова пошта» та ТОВ «Нова Пей», водночас не було надано документів щодо закупівлі товару (накладні, ТТН), документів власності/оренди ресурсів, наявності найманих працівників, не пояснено фізичну можливість самостійного опрацювання мільйонного обсягу діяльності самостійно.
У зв'язку з цим відповідач розцінив відповідь позивача (клієнта) на запит як формальну, а його діяльність банк визначив підозрілою та такою, що направлена на реалізацію оптимізаційної схеми поділу реального бізнесу на номінальних власників - ФОПів з метою зниження бази оподаткування, тому було прийнято рішення про встановлення неприйнятно високого ризику даного клієнта та відмову від підтримання ділових відносин шляхом розірвання з ним ділових відносин та закриття рахунків, про що 02.03.2024 листом № 20.1.0.0.087-240302/107 відповідач проінформував позивача.
Також листом № 20.1.0.0.0/7-240527/60852 від 24.06.2024 відповідач повідомив позивача про прийняття рішення щодо повернення без виконання документів на перекази, одержувачем за якими є позивач та зупинення переказів грошових коштів відносно позивача.
Не погодившись з указаними рішеннями банку позивач звернувся зі скаргою до Національного банку України та відповідача у відповідь на що відповідач надіслав лист позивачу № 20.1.0.0.0/7-240822/77321 від 30.08.2024, в якому вказав про зупинення переказів грошових коштів відносно позивача на підставі Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
Національний банк України за результатами розгляду скарги позивача щодо здійснення перевірки діяльності відповідача повідомило, що НБУ не наділений повноваженнями, визначеними Конституцією України, Законом про Національний банк та іншими законами України, щодо: втручання у відносини між банками та їх клієнтами з метою вирішення спірних питань, які виникають у процесі надання банківських послуг; надання попереднього підтвердження правомірності дій (рішень) банку до здійснення аналізу таких дій (рішень) під час здійснення нагляду за банком; здійснення виїзних перевірок банків або безвиїзного нагляду з питань ПВК/ФТ за банками на підставі звернень фізичних осіб/фізичних осіб - підприємців; усі питання, пов'язані з обслуговуванням у банку, мають вирішуватися клієнтом безпосередньо з банком.
Водночас, Державна служба фінансового моніторингу України у відповіді на адвокатський запит від 05.08.2024 (лист № 3127/820-05 від 12.08.2024) вказала, що запитувана інформація відноситься до таємниці фінансового моніторингу та відповідно до статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» у служби відсутні правові підстави для надання запитуваної інформації на адвокатський запит.
Вважаючи рішення відповідача щодо зупинення фінансових операцій за своїми рахунками неправомірними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Статтею 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов'язань за правочинами щодо фінансових інструментів, вчиненими на організованому ринку капіталу та поза ним, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов'язань на певних підставах не допускається.
Згідно з частинами 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до частини 2 статті 1075 Цивільного кодексу України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: 1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; 2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; 3) у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення; 4) в інших випадках, встановлених договором або законом.
Частиною 4 статті 1075 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) визначено, що банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі: відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку; наявності підстав, передбачених Законом України »Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту; наявності підстав, передбачених Податковим кодексом України. Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» банки є суб'єктами первинного фінансового моніторингу.
Згідно з пунктом 39 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.
У відповідності до частини 1 статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, враховуючи відповідні критерії ризику, зокрема, пов'язані з його клієнтами, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, видом товарів та послуг, що клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу, способом надання (отримання) послуг. Ризик-орієнтований підхід має бути пропорційний характеру та масштабу діяльності суб'єкта первинного фінансового моніторингу.
Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» критерії ризиків визначаються суб'єктом первинного фінансового моніторингу самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених відповідно: Національним банком України - для суб'єктів первинного фінансового моніторингу, щодо яких Національний банк України відповідно до статті 18 цього Закону виконує функції державного регулювання і нагляду; центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, - для інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу.
Частиною 6 статті 7 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» встановлено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі, зокрема, неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією.
Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, зокрема, забезпечувати відповідно до вимог, встановлених відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, належну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу, що належним чином надасть можливість виявляти порогові та підозрілі фінансові операції (діяльність) незалежно від рівня ризику ділових відносин з клієнтом (проведення фінансових операцій без встановлення ділових відносин) та повідомляти про них спеціально уповноважений орган, а також запобігати використанню послуг та продуктів суб'єкта первинного фінансового моніторингу для проведення клієнтами фінансових операцій з протиправною метою; забезпечувати функціонування належної системи управління ризиками, застосування у своїй діяльності ризик-орієнтовного підходу та вжиття належних заходів з метою мінімізації ризиків; здійснювати належну перевірку нових клієнтів, а також існуючих клієнтів; забезпечувати моніторинг фінансових операцій клієнта (у тому числі таких, що здійснюються в інтересах клієнта) на предмет відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик, включаючи в разі необхідності інформацію про джерело коштів, пов'язаних з фінансовою(ими) операцією(ями).
У пункті 34 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначено, що належна перевірка - заходи, що включають: ідентифікацію та верифікацію клієнта (його представника); встановлення кінцевого бенефіціарного власника клієнта або його відсутності, у тому числі отримання структури власності з метою її розуміння, та даних, що дають змогу встановити кінцевого бенефіціарного власника, та вжиття заходів з верифікації його особи (за наявності); встановлення (розуміння) мети та характеру майбутніх ділових відносин або проведення фінансової операції; проведення на постійній основі моніторингу ділових відносин та фінансових операцій клієнта, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у суб'єкта первинного фінансового моніторингу інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі, в разі необхідності, про джерело коштів, пов'язаних з фінансовими операціями); забезпечення актуальності отриманих та існуючих документів, даних та інформації про клієнта.
Згідно з частиною 2 статті 11 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати кожен із заходів належної перевірки. Обсяг дій при здійсненні кожного із заходів належної перевірки визначається суб'єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням ризик-профілю клієнта, зокрема рівня ризику, мети ділових відносин, суми здійснюваних операцій, регулярності або тривалості ділових відносин.
Відповідно до частини 3 статті 12 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний, наскільки це можливо, проводити аналіз та вивчення підстав і цілей усіх фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: є складними фінансовими операціями; є незвично великими фінансовими операціями; проведені у незвичний спосіб; не мають очевидної економічної чи законної мети. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин з метою визначення, чи є такі фінансові операції або дії клієнта підозрілими.
За приписами частини 1 статті 15 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі:
- якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб'єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;
- встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;
- подання клієнтом чи його представником суб'єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб'єкта первинного фінансового моніторингу;
- виявлення у порядку, встановленому відповідним суб'єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою;
- якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.
Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону про ПВК/ФТ.
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції, у тому числі, у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей.
У випадках, передбачених цією частиною, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний протягом одного робочого дня, але не пізніше наступного робочого дня з дня відмови, повідомити спеціально уповноваженому органу про спроби проведення фінансових операцій та про осіб, які мають або мали намір відкрити рахунок/встановити ділові відносини та/або провести фінансові операції або з якими розірвано ділові відносини (закрито рахунок) на підставі цієї статті, а також про проведення фінансових операцій щодо зарахування коштів, які надійшли на рахунок такого клієнта, та про фінансові операції, в проведенні яких було відмовлено (абз. восьмий ч. 1 ст. 15 Закону про ПВК/ФТ).
Відповідно до п. 1 додатку 12 до Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Національного банку України № 65 від 19.05.2020 (далі - Положення НБУ № 65) банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин / відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції у випадках, передбачених ч. 1 статті 15 Закону про ПВК/ФТ.
Таким чином, у силу вимог Цивільного кодексу України та приписів спеціального законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів, банк зобов'язаний в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, у тому числі шляхом розірвання договорів.
При цьому обов'язок банку, як суб'єкта первинного фінансового моніторингу, відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту категорії ризику на рівні неприйнятно високого ризику. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 910/18504/20, від 28.02.2023 у справі № 910/1855/21 та від 09.01.2024 у справі № 922/1253/23.
Згідно з п. 11 додатку 1 до Положення № 65 банк з урахуванням ризик-профілю клієнта на постійній основі проводить моніторинг ділових відносин та фінансових операцій клієнтів, що здійснюються у процесі таких відносин, щодо відповідності таких фінансових операцій наявній у банку інформації про клієнта, його діяльність та ризик (у тому числі про джерело коштів, пов'язаних із фінансовими операціями) у порядку, визначеному в додатку 1 до Положення.
Якщо за результатами моніторингу ділових відносин клієнта банк виявляє підозрілі фінансові операції (діяльність), то банк за потреби вживає заходів щодо переоцінки рівня ризику таких ділових відносин з клієнтом та вживає посилені заходи належної перевірки (ПЗНП) у разі присвоєння високого рівня ризику (п. 12 додатку 1 до Положення № 65).
Банк самостійно визначає види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення ПЗНП (п. 5 Додатку 6 до Положення № 65).
Згідно з п. 6 додатку 6 до Положення № 65 банк повинен підвищити ступінь і характер моніторингу ділових відносин із клієнтом з метою визначення, чи є фінансові операції або дії клієнта підозрілими, у разі виявлення фінансових операцій, що відповідають хоча б одній із таких ознак: 1) є складними фінансовими операціями; 2) є незвично великими фінансовими операціями; 3) проведені в незвичний спосіб; 4) не мають очевидної економічної чи законної мети; 5) не відповідають інформації щодо запланованої клієнтом діяльності з використанням послуг банку, отриманої банком від клієнта під час установлення мети та характеру ділових відносин із ним.
Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі неможливості виконувати визначені цим Законом обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом або фінансовою операцією; наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною (ч. 6 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ).
Відповідно до п. 61 розділу IV Положення № 65 банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у випадках, визначених ч. 6 ст. 7 Закону про ПВК/ФТ, в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах банку з питань ПВК/ФТ, а також щодо: 1) клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій ВК/ФТ, інших злочинів; 2) клієнтів (осіб), щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками.
Неприйнятно високий ризик - це максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу (п. 39 ч. 1 ст. 1 Закону про ПВК/ФТ).
Пунктом 6 додатку 15 до Положення № 65 визначено, що банк під час розроблення правил/сценаріїв відбору фінансових операцій має враховувати ризик-профіль клієнта, інформацію, отриману в результаті здійснення належної перевірки клієнта та іншу доступну йому інформацію (зокрема отриману від правоохоронних органів). Банк також забезпечує виявлення фінансових операцій, що не відповідають: 1) запланованій клієнтом діяльності під час установлення ділових відносин із ним (ураховуючи анонсований обсяг фінансових операцій, види послуг до використання)/оновленій під час його обслуговування; 2) ризик-профілю клієнта (зокрема фінансові операції, що здійснюються клієнтом, не мають раціонального обґрунтування, ураховуючи інформацію, отриману в результаті здійснення заходів належної перевірки, та/або не є типовими для клієнтів, подібних за розміром/видом діяльності/величиною доходу/соціальним статусом).
Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм спеціального законодавства про фінансовий моніторинг, вбачається, що банк зобов'язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин стосовно клієнтів у разі, зокрема, неможливості виконувати визначені Законом про ПВК/ФТ обов'язки або мінімізувати виявлені ризики, пов'язані з таким клієнтом, а також щодо клієнтів (осіб), щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та/або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.
У разі встановлення для клієнта (групи клієнтів) неприйнятно високого ризику, банк у порядку ст. 15 Закону про ПВК/ФТ зобов'язаний відмовитись від договірних відносин з таким (такими) клієнтом (-ами).
Відповідно до п. 11 додатку 19 Положення № 65 критеріями ризику, що притаманні відповідній послузі (продукту) банку, зокрема, є таке: клієнт використовує продукти (послуги), які мають хоча б одну з наступних ознак: проведення фінансових операцій на незвично великі суми (або загальний оборот), що є невластивим для відомої банку діяльності клієнта; велика частка готівкових операцій, що є невластивим для відповідного виду діяльності клієнта.
Додатком 20 до Положення № 65 визначено індикатори, що стосуються діяльності чи поведінки клієнта, а саме: клієнт (представник клієнта) не може зрозуміло пояснити, у чому полягає його ділова діяльність (характер діяльності); клієнт (представник клієнта) не бажає або відмовляється надавати інформацію, потрібну для вжиття заходів належної перевірки, надає її в недостатній мірі або надає сумнівну інформацію, яку важко перевірити; існують підстави підозрювати, що надані інформація/документи для НПК містять неправдиві або підроблені відомості (зокрема, очевидними є значні невідповідності, допущені суттєві помилки); за рахунком клієнта - суб'єкта господарювання не сплачено жодних або сплачено в незначному розмірі (у розмірі, що очевидно не відповідає обсягам проведених фінансових операцій) обов'язкових платежів, які притаманні звичайній господарській діяльності (наприклад, платежі за оренду приміщень, сплата комунальних послуг, податків до бюджету).
II. Індикатори, що стосуються фінансових операцій клієнта:
- тривалий час спостерігається аналогічна тенденція щодо обсягу дебетових та кредитових фінансових операцій за рахунком клієнта протягом одного дня (незвично швидке проходження коштів через рахунок, тобто незначне сальдо на початок та кінець дня та великі щоденні обороти коштів за рахунком) (п. 25 додатку 20 Положення № 65);
- фінансова операція/сукупність пов'язаних між собою фінансових операцій не є характерною/характерними для звичайної діяльності клієнта (наприклад, цілі, тип та обсяг операції), а надані пояснення не є аргументованими. Відбулися значні зміни в обсягах фінансових операцій, що здійснюються за рахунками клієнта (п. 27 додатку 20 Положення № 65);
- оборот за рахунком клієнта (юридичної особи) в основному складається з дебетових безготівкових платежів та кредитових готівкових виплат. Проведення клієнтом фінансових операцій у великому обсязі з готівкою, що не пов'язані з основним видом діяльності клієнта, та/або проведення значної кількості операцій з використанням карткових рахунків (п.41-42 додатку 20 Положення № 65);
- фізична особа отримує на свій рахунок грошові кошти як кредит на суму, що вочевидь суттєво перевищує її фінансові можливості в частині повернення такого кредиту. У подальшому заборгованість оплачується або юридичними особами за договорами переведення боргу/договорами поруки, або безпосередньо фізичною особою - позичальником, однак за рахунок коштів, які не є його власними доходами, а надходять від юридичних осіб (наприклад, як фінансова допомога). Платежі клієнта - суб'єкта господарювання в призначеннях зазвичай не містять зрозумілої та чіткої мети (зокрема зазвичай містять лише посилання на номери контрактів або рахунків-фактур, не зазначаючи вид товару чи послуги). Клієнт (суб'єкт господарювання) здійснює регулярні платежі стороні чи сторонам, які, здавалося б не пов'язані з підприємницькою діяльністю клієнта, а підстава та мета платежів є незрозумілими (п. 50, 53, 55 додатку 20 Положення № 65).
III. Індикатори за різними видами продуктів (послуг):
- обсяг готівкових операцій за рахунком клієнта не відповідає обсягу, що є притаманним виду і масштабам діяльності клієнта; за рахунком клієнта здійснюються регулярні фінансові операції готівкою на великі округлені суми; клієнт знімає значні суми коштів готівкою з метою проведення подальших готівкових розрахунків з контрагентами, проте, не може належно це підтвердити документально; значна частина (понад 30 %) щомісячного дебетового або кредитового обороту за рахунками клієнта складається з готівкових операцій, якщо це не є характерним для виду діяльності клієнта (п. 68 додатку 20 Положення № 65).
Як зазначає відповідач, на час виникнення спірних правовідносин, внутрішнім документом, що встановлював порядок припинення ділових відносин з клієнтами щодо яких встановлювався неприйнятно високий ризик ділових відносин був Порядок відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнта Банку, що затверджений рішенням Правління банку у формі протоколу № 23 від 18.05.2021 (далі - Порядок).
Згідно з п. 1.1 Порядку порядок відмови від підтримання ділових відносин та закриття рахунків клієнтів банку є окремим внутрішнім документом АТ КБ «Приватбанк», який розроблено на виконання Закону про ПВК/ФТ, Положення № 65, інших законодавчих та нормативно-правових актів, інших внутрішніх документів банку, що регулюють питання відмови та закриття рахунків, в тому числі з метою опису порядку дій підрозділів банку під час здійснення ними процедур відмови від підтримання ділових відносин/обслуговування, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку, у випадках передбачених статтею 15 Закону про ПВК/ФТ, зокрема, у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами вивчення підозрілої діяльності (операцій) або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей, розподілу обов'язків та повноважень між структурними підрозділами банку з метою недопущення в роботі банку порушень законодавства України у сфері ПВК/ФТ.
Згідно з додатком 3 до Порядку банк зобов'язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунку (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмовитися від проведення фінансової операції у випадках: встановлення клієнту неприйнятно високого ризику; ненадання клієнтом необхідних для здійснення НПК документів чи відомостей. Вказане відповідає абзацу третьому частини 1 статті 15 Закону про ПВК/ФТ.
Пунктом 4.3 Порядку визначено, що за результатом поглибленої перевірки клієнта уповноважені працівники напрямку «Фінансовий моніторинг» складають обґрунтовані висновки із пропозиціями стосовно доцільності/недоцільності відмови у підтриманні ділових відносин/обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (ів).
Пунктом 4.4 Порядку передбачено, що висновок складається у вигляді службової записки у ПК «ПриватДок» та має містити всебічне викладення обставин, фактів подій, що призвели до виникнення підозри, аргументований аналіз проведеного фінансового розслідування та чітке зазначення підстав для відмови від підтримання ділових відносин із клієнтом/обслуговуванні клієнта шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку (Із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону про ПВК/ФТ). Висновки за клієнтами, які мають групові ознаки (підстави) для відмови, можуть формуватися однією службовою запискою. Висновок з пропозиціями стосовно доцільності відмови направляється Відповідальному працівнику банку для розгляду та прийняття рішення, який оформлюється службовою запискою у ПК «ПриватДок», використовуючи шаблон 100101,100202, адресат - відповідальний працівник банку.
Пунктом 4.5 Порядку визначено, що відповідальний працівник банку/особа, уповноважена відповідальним працівником банку за результатами розгляду висновку приймає остаточне рішення щодо наявності відсутності підозр, про відмову від підтримання ділових відносин/встановлення неприйнятно високого ризику або про відхилення висновку. Надання/проставлення адресатом резолюції «Дозволяю» на висновку у вигляді службової записки у ПК «ПриватДок» є датою прийняття рішення про відмову в підтриманні ділових відносин із клієнтом.
Як вже зазначалось, правовою підставою для відмови в підтриманні ділових відносин з позивачем банк визначив абзац 3 частини 1 статті 15 Закону про ПВК/ФТ, тобто встановлення неприйнятно високого ризику.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про обґрунтованість підозр банку, викладених у висновку фінансового моніторингу відповідача від 01.03.2024, враховуючи те, що відповідно до операцій по рахунку ФОП Несен П.І. за період з 01.08.2023 по 01.12.2023, на рахунок позивача було зараховано 5,3 млн. грн в якості оплати за запчастини від значної кількості фізичних та юридичних осіб, проте, доказів здійснення господарської діяльності позивачем надано не було, а саме: первинних документів та документів, що підтверджували б трудову діяльність працівників, виплату їм заробітної плати, документального підтвердження сплати податкових платежів. У подальшому позивач одразу перерахував 5,1 млн. грн на свій рахунок фізичної особи ОСОБА_1 з подальшим конвертування у готівку (2,8 млн. грн) і переказом іншої суми на карти/рахунки 3-х осіб.
Водночас позивачем не надано будь-яких пояснень банку (відповідача) щодо обґрунтування доцільності переведення грошових коштів (2,8 млн грн) на його власну карту фізичної особи коштів у готівку та переказ залишку суми на карти інших осіб, не надав будь-яких документів для підтвердження факту використання знятих готівкових коштів з карткових рахунків, не надав доказів реальності здійснення господарської операції, зокрема, первинних документів, на підставі яких можливо встановити, що вся сума 5,3 млн. грн спрямовувалася на закупівлю запчастин. При цьому проведення таких операцій на незвично великі суми за нетривалий проміжок часу (4 місяці) не відповідає виду основної діяльності ФОП, що могло свідчити про підозрілу фінансову діяльність позивача та підпадає під індикатори ризиків, що встановлені у Положенні № 65, яким керується відповідач при здійсненні фінансового моніторингу.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, закриття рахунків було ініційовано самим позивачем, що свідчить заява Несена П.І. від 05.03.2024 про закриття всіх рахунків та перерахування залишку коштів.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідач, здійснивши належну перевірку здійснення фінансових операцій позивача та виявивши підозрілу діяльність останньої (значний обіг коштів по рахунках, відсутність економічної та законної мети фінансових операцій, підтвердження здійснення господарської діяльності, не надання всіх документів на вимогу банку), керуючись спеціальним Законом про фінансовий моніторинг, виконав власний обов'язок суб'єкта фінансового моніторингу та встановив позивачу неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з ним для уникнення ризиків використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.
Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом.
Згідно з пунктами 3.1.1.7.1., 3.1.1.7.2. Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті банку https://privatbank.ua/terms, банк має право витребувати, а клієнт зобов'язаний надати інформацію та/або офіційні документи, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством або внутрішніми документами банку документи та відомості, які необхідні банку з метою виконання вимог законодавства у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Інформація, необхідна для вивчення клієнта, встановлюється банком на підставі офіційних документів та/або інформації, одержаної від клієнта (представника Клієнта) та засвідченої ним, а також з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою).
Банк відмовляється від підтримання ділових відносин/відмовляє особі (клієнту) у обслуговуванні, у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовляється від проведення фінансової операції на підставах, визначених у підрозділі 1.1.7 «Належна перевірка клієнта, вимоги FATCA, санкційні вимоги, зобов'язання з інформування, відмова від підтримання ділових відносин/проведення операцій» цих Умов та Правил.
Отже, відмова від підтримання ділових відносин відповідача з позивачем шляхом розірвання договору є наслідком проведеної перевірки та встановлених обставин відносно позивача.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на те, що рішення відповідача, прийняте відносно позивача (встановлення неприйнятно високого ризику, відмова від підтримання ділових відносин, розірвання договору обслуговування), є таким, що відповідає приписам законодавства, натомість позивачем не надано суду доказів протиправності рішення відповідача про встановлення неприйнятно високого ризику щодо його діяльності, тобто позивачем не доведено порушення відповідачем будь-яких його прав та/або законних інтересів, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Так, відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Водночас, скаржник, стверджуючи, що відповідач порушив не лише права ФОП Несен П.І., а й права третіх осіб - платників, попри те, що не надав доказів того, що відповідач обмежує платежі клієнтів банку на користь позивача, не надав також доказів про надане йому законом право звертатись до суду в інтересах інших осіб.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Несена Павла Ігоревича на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Несена Павла Ігоревича на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі № 910/11920/24 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/11920/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 14.10.2025.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді А.Г. Майданевич
Б.О. Ткаченко