вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" вересня 2025 р. Справа№ 910/576/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Упадов Д.Д. (поза межами приміщення суду);
від відповідача: не з'явився, про дату місце та час судового засідання повідомлений належним чином;
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля»
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025
у справі № 910/576/25 (суддя Мандичев О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Параміта»
про стягнення 1 124 489,06 грн
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Товариство з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Параміта» 968 200,69 грн основного боргу, 123 581,75 грн інфляційного збільшення та 32 706,62 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/576/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Параміта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля» грошові кошти у розмірі 582 419 грн 69 коп., 3% річних у розмірі 1 672 грн 97 коп., інфляційні втрати у розмірі 15 240 грн 76 коп. та судовий збір у розмірі 7 740 грн 76 коп. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено повністю.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 в справі № 910/576/25 в частині відмови ТОВ «Буг Поділля» у задоволені позову. В цій частині ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовну заяву про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Параміта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля» 968 200,69 основного боргу, 123 581 грн 75 коп. інфляційного збільшення, 32 706 грн 62 коп. 3% річних.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник не погоджується із твердженнями Господарського суду міста Києва стосовно того, що в даному випадку у позивача відсутня можливість посилатися на ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки, строк виконання відповідачем зобов'язання не встановлений, а відтак є таким, що не настав, а тому відповідне право може з'явитися у позивача лише після направлення вимоги про поставлення товару у відповідний строк, в разі якщо відповідач таку вимогу не виконає та не поставить товар, що обґрунтовуємо наступним.
Скаржник вказує на те, що оскільки, між сторонами склалися довготривалі ділові відносини, замовлення на товар здійснювалися без письмового визначення строку поставки у заявках чи специфікаціях, а шляхом оплати рахунків на товар, а виконання зобов'язання постачальником із поставки товару здійснювалося в строк, що не перевищував одного кварталу із моменту здійснення покупцем попередньої оплати за товар. Таким чином, крайній строк поставки товару визначеного рахунком на оплату від 16.09.2023 настав 16.12.2023, а рахунком 15.11.2023 настав 15.02.2023.
Також скаржник зазначає, що описані вище обставини також стосуються і поставки піску, яка здійснювалась на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб, оскільки відповідачем виставлені рахунок на оплату від 04.09.2023 та рахунок на оплату від 15.11.2023, були оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується платіжними інструкціями 08 вересня 2023 по 17 листопада 2023 року. Висновок суду першої інстанції стосовно того, що строк поставки товару не визначено у договорі, і визначення строку поставки можливе лише шляхом пред'явлення вимоги покупцем - не є вірним. Оскільки, згідно приписів ст. 267 ГК України, що є спеціальною нормою по відношенню до приписів Цивільного кодексу України - строк поставки встановлено та постачальник прострочив виконання свого обов'язку.
Скаржник звертає увагу на факт, який був залишений судом першої інстанції поза увагою, а саме здійснення відповідачем часткової поставки піску, в межах договору на його поставку, укладеного в спрощенний спосіб, а саме: по рахунку від 04.09.2023 із 1000 тонн піску на загальну суму 850 000 грн, відповідачем було поставлено 629,22 тонни на суму 534 837 грн з ПДВ, а по рахунку від 15.11.2023 із 430 тонн піску на загальну суму 365 500 грн, відповідачем було поставлено 99,52 тонни на суму 84 592 грн.
На думку скаржника, Господарським судом міста Києва не взято до уваги, що:
- відповідач мав поставити відповідний товар в будь-якому випадку до моменту закінчення строку дії Договору. Строк дії договору, укладеного в спрощений спосіб, закінчився 04.09.2024 (в силу ч. 1 ст. 267 ГК України), однак товар так і не було поставлено;
- між сторонами склалися довготривалі ділові відносини, замовлення на товар здійснювалися без письмового визначення строку поставки у заявках чи специфікаціях, а виконання зобов'язання постачальником із поставки товару здійснювалося в строк, що не перевищував одного кварталу із моменту здійснення покупцем попередньої оплати за товар;
- відповідачем вже було здійснено часткову поставку піску на підставі виставлених ним рахунків від 04.09.2023 та 15.11.2023, які оплачені позивачем в повному обсязі.
Скаржник вказує на те, що правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч. 2 ст. 625 цього Кодексу. Аналогічна правова позиція викладена у п. 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідачем не було надано відзиву на апеляційну скаргу, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/576/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду суд 15.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/576/25. Призначено справу № 910/576/25 до розгляду у судовому засіданні 08.07.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2025 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 оголошено перерву у розгляді справи № 910/576/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 до 09.09.2025.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/576/25 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників у судове засідання та позиція учасників справи
Представники позивача у судовому засіданні 09.09.2025 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 в справі № 910/576/25 в частині відмови ТОВ «Буг Поділля» у задоволені позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити у повному обсязі позовну заяву про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Параміта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля» 968 200,69 грн основного боргу, 123 581 грн 75 коп. інфляційного збільшення, 32 706 грн 62 коп. 3% річних.
Представник відповідача у судове засідання 09.09.2025 не з'явився, про дату, місце та час судового засідання повідомлений належним чином.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 30.06.2023 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товару № 30/06/23/1 (далі - договір), згідно із п. 1.1. якого, відповідач, за договором постачальник, зобов'язався передати, а позивач, за договором покупець, отримати і оплатити товар ПД 3*2*0,16, в кількості та асортименті, які вказані в рахунках, оформлених накладних.
Відповідно до п. 2.1. договору, ціна за одиницю товару, що поставляється за цим договором, визначена сторонами та зазначається у накладних, які є невід'ємною частиною цього договору та узгодженими сторонами відповідно до цього договору.
Як визначено п. 3.1., 3.2. договору, поставка товару здійснюється на умовах даного договору та відповідно до діючого законодавства. Умови поставки: Умови поставки: СРТ (Інкотермс - 2010) складу Покупця м. Хмельницький, вул. Геологів 2Е, або склад №1 компанії перевізника ТОВ «Нова пошта»/ТОВ «Делівері»/ПП «Нічний експрес» у м. Хмельницький якщо інше не встановлено у додатках (специфікаціях) до договору.
Поставка товару здійснюється відповідачем протягом 5 (п'яти) календарних днів, з моменту отримання підтвердження замовлення від позивача (п. 3.3. договору).
За умовами п. 5.1., 5.2. договору, оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача на підставі рахунків, що виставлені на адресу позивача на умовах оплати на день отримання товару. Датою поставки товару вважається дата передачі товару, вказана у видатковій накладній, підписаній сторонами.
Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2023 року, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У разі відсутності письмових заяв з приводу розірвання договору від жодної із сторін, договір вважається пролонгованим на кожен наступний календарний рік на тих же умовах (п. 8.1. договору).
Як вказує позивач, за результатами виконання договору ним було здійснено оплату на загальну суму 4 796 961,58 грн, однак, загальна вартість товару, поставленого відповідачем за даним договором становить 3 828 760,89 грн, тобто, сума основної заборгованості останнього становить 968 200,69 грн.
Позивач зазначає, що ним направлялася вимога відповідачеві про сплату заборгованості в розмірі 968 200,69 грн, однак, вказана вимога не була ним отримана та повернулася за зворотною адресою.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що договір поставки № 30/06/23/1 від 30.06.2023 належним чином ним виконаний та за вказаним правочином будь-яка заборгованість постачальника перед покупцем відсутня, а різниця коштів у сумі 968 200,69 грн виникла на підставі інших зобов'язань, що склалися між сторонами даного спору, і підстави для її повернення (та, відповідно, стягнення за наслідками вирішення даної справи) наразі відсутні, оскільки між сторонами склалися договірні правовідносини щодо поставки трьох окремих видів товару - плити дорожньої, бетону та піску, на підставі трьох окремих договорів, одного письмового та двох, укладених у спрощений спосіб.
При цьому відповідач зазначає, що на підставі і на виконання договору поставки № 30/06/23/1 від 30.06.2023 він виставив позивачу рахунок на оплату № 0000000004 від 04.07.2023 на суму 1 020 000,00 грн, оплату якого позивач здійснив п'ятьма платіжними інструкціями (від 14.07.2023 № 956460828, від 17.07.2023 № 956460836, від 07.08.2023 № 956460917, від 11.08.2023 № 956460950 та від 14.08.2023 № 956460956) на загальну суму 1 020 000,00 грн, після чого, відповідач поставив позивачу плиту дорожню на загальну суму 1 020 000,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними.
В свою чергу, як зазначає відповідач, у період часу з 26 липня по 30 листопада 2023 року направив позивачу рахунки на оплату бетону на загальну суму 2 561 461,58 грн, які позивач у період часу з 31 липня по 01 грудня 2023 року платіжними інструкціями оплатив, перерахувавши відповідачу 2 561 461,58 грн, однак відповідач на виконання своїх зобов'язань здійснив поставку позивачу бетону на загальну суму 1 979 041,89 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, тобто за вказаним договором поставки відповідач недопоставив позивачу бетон на загальну суму 582 419,69 грн.
Відповідач звертає увагу, що в подальшому у період часу з 04 вересня по 15 листопада 2023 року він направив позивачу рахунки на оплату піску на загальну суму 1 215 500,00 грн, які були сплачені позивачем у період з 08 вересня по 17 листопада 2023 року платіжними інструкціями, однак відповідач, на виконання своїх зобов'язань, здійснив поставку позивачу піску на загальну суму 829 719,00 грн, тобто, відповідач недопоставив позивачу пісок на загальну суму 385 781,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Статтею 655 ЦК України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Договір, відповідно до статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вже зазначалось, на виконання договору поставки № 30/06/23/1 від 30.06.2023 відповідачем виставлено позивачу рахунок на оплату № 0000000004 від 04.07.2023 на суму 1 020 000,00 грн.
Оплату зазначеного вище рахунку позивач здійснив п'ятьма платіжними інструкціями від 14.07.2023 № 956460828, від 17.07.2023 № 956460836, від 07.08.2023 № 956460917, від 11.08.2023 № 956460950 та від 14.08.2023 № 956460956 на загальну суму 1 020 000,00 грн.
Відповідачем здійснено поставку товару, а саме: ПД 3*2 (Плита дорожня) на загальну суму 1 020 000,00 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними, які складені, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками: № КО000000007 від 19.07.2023; № КО000000008 від 20.07.2023; № КО000000009 від 22.07.2023; № КО000000010 від 26.07.2023; № 51 від 14.08.2023; № 50 від 21.08.2023; № 49 від 17.08.2023; № 48 від 18.08.2023; № 47 від 15.08.2023; № 46 від 11.08.2023; № 45 від 09.08.2023; № 44 від 07.08.2023; № 43 від 04.08.2023.
В подальшому, відповідач у період часу з 26 липня по 30 листопада 2023 року направив позивачу рахунки на оплату бетону № О000000006 від 26.07.2023, у № О000000008 від 28.07.2023, № О000000010 від 10.08.2023, № О000000012 від 06.10.2023, № 34 від 16.11.2023, № 28 від 24.11.2023, № 26 від 28.11.2023, № 47 від 30.11.2023 на загальну суму 2 561 461,58 грн.
З рахунків на оплату № О000000010 від 10.08.2023, № О000000012 від 06.10.2023, № 34 від 16.11.2023, № 28 від 24.11.2023, № 26 від 28.11.2023, № 47 від 30.11.2023 вбачається, що правовою підставою їх виставлення був договір поставки товару № 30/06/23/1 від 30.06.2023, про що вказано у зазначених рахунках.
При цьому, у рахунках на оплату № О000000006 від 26.07.2023, у № О000000008 від 28.07.2023 зазначено лише: Договір поставки.
Позивач у період часу з 31 липня 2023 року по 01 грудня 2023 року платіжними інструкціями оплатив вказані рахунки, перерахувавши відповідачу 2 561 461,58 грн.
Однак, відповідач на виконання своїх зобов'язань здійснив поставку позивачу бетону на загальну суму 1 979 041,89 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними, які складені, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками: № 4 від 18.07.2023; № 5 від 21.07.2023; № 6 від 24.07.2023; № 7 від 26.07.2023; № 8 від 31.07.2023; № 15 від 07.09.2023; № 10 від 16.10.2023; № 9 від 16.10.2023; № 13 від 17.10.2023; № 11 від 20.10.2023; № 17 від 23.10.2023; № 14 від 23.10.2023; № 16 від 26.10.2023; № 18 від 02.11.2023; № 25 від 03.11.2023; № 19 від 03.11.2023; № 27 від 06.11.2023; № 24 від 08.11.2023; № 26 від 08.11.2023; № 32 від 10.11.2023; № 23 від 13.11.2023; № 21 від 16.11.2023; № 12 від 18.11.2023; № 20 від 18.11.2023; № 21 від 18.11.2023; № 28 від 02.12.2023; № 26 від 01.12.2023; № 27 від 01.12.2023, і у вказаних видаткових накладних в графі «договір» зазначено: договір № 30/06/23/1 від 30.06.2023.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що позивач і відповідач вищевказаними конклюдентними діями, підтвердили, що поставка бетону була здійснена в межах договору № 30/06/23/1 від 30.06.2023, про що послідовно зазначали як в своїх односторонніх документах, таких як рахунки на оплату, так і у спільних - видаткових накладних.
Водночас, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що поставка бетону здійснювалася не в межах виконання договору № 30/06/23/1 від 30.06.2023, а в межах договору поставки, укладеного у спрощений спосіб, шляхом направлення рахунків та їх оплати, у зв'язку із чим, поведінка відповідача, на переконання господарського суду першої інстанції, із чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, тому доводи відповідача про те, що поставка бетону була здійснена не в межах виконання договору № 30/06/23/1 від 30.06.2023 оцінюється колегією суддів критично.
Таким чином, із матеріалів справи вбачається та вірно встановлено господарським судом першої інстанції те, що відповідачем не поставлено позивачеві бетону на загальну суму 582 419,69 грн.
Проти вказаного факту відповідач не заперечує.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Поставка товару здійснюється постачальником протягом 5 (п'яти) календарних днів, з моменту отримання підтвердження замовлення від покупця (п. 3.3. договору).
Водночас, відповідач своє зобов'язання з поставки товару на суму 582 419,69 грн не виконав, як в строк встановлений договором, так і станом на день розгляду справи судом.
За змістом ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов'язок здійснення попередньої оплати товару, тобто оплати до його передання продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути оплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її оплати встановлюються договором.
Непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Умовою застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю.
Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з накладної № 2901803730053 від 05.12.2024 та опису вкладення в цінний лист від 05.12.2024, позивач звертався до відповідача з вимогою № 04/12/2024 від 04.12.2024 про повернення грошових коштів, однак відповідач вказану вимогу залишив без виконання.
З огляду на викладене, зважаючи на виконання позивачем своїх зобов'язань з перерахування відповідачу попередньої оплати за товар (бетон), а також беручи до уваги неналежне здійснення відповідачем поставки цього товару позивачу, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що у позивача відповідно до ч. 1 та 2 ст. 693 ЦК України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати непоставленого товару, яким він скористався, направивши відповідачу, зокрема, вимогу № 04/12/2024 від 04.12.2024.
Відповідно до ст. 664 ЦК України, якими визначено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
У той же час, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 665 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 615 ЦК України, внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження поставки відповідачем позивачу товару на суму 582 419,69 грн, як і доказів, які свідчать про повернення ним позивачеві означеної суми грошових коштів у добровільному порядку, у зв'язку із чим, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про законність та обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 582 419,69 грн.
Крім того, відповідач у період часу з 04.09.2023 по 15.11.2023 направив позивачу рахунки на оплату піску на загальну суму 1 215 500,00 грн, а саме: № О000000016 від 04.09.2023, № 29 від 15.11.2023, у графі «договір» вказано: договір або договір пісок.
Позивач у період часу з 08 вересня 2023 по 17 листопада 2023 року платіжними інструкціями оплатив вказані рахунки, перерахувавши позивачу 1 215 500,00 грн, в призначенні платежу яких було посилання на вказані рахунки.
Відповідач на виконання своїх зобов'язань здійснив поставку позивачеві піску на загальну суму 829 719,00 грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними, тобто, вартість непоставленого відповідачем позивачеві піску складає 385 781,00 грн.
Слід зазначити, що ані в рахунках на оплату, ані у відповідних видаткових накладних немає посилань на договір № 30/06/23/1 від 30.06.2023, тобто, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що правовідносини з поставки товару, а саме піску, не є предметом його регулювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Враховуючи встановлені вище судом обставини, висновок про те, що між сторонами був укладений договір поставки піску у спрощений спосіб, є правильним.
Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи укладення договору у спрощений спосіб та відсутність у рахунках на оплату строку поставки товару, строк виконання такого зобов'язання ще не настав.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що скаржник у апеляційній скарзі не заперечує того, що замовлення на товар здійснювалися без письмового визначення строку поставки у заявках чи специфікаціях.
В матеріалах відсутні докази направлення позивачем вимог відповідачеві про поставку товару (піску), тобто, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що у даному випадку у позивача відсутня можливість посилатися на ч. 2 ст. 693 ЦК України, оскільки, як встановлено та не заперечується позивачем, строк виконання відповідачем зобов'язання не встановлений, а відтак є таким, що не настав, а тому відповідне право може з'явитися у позивача лише після направлення вимоги про поставлення товару у відповідний строк, в разі якщо відповідач таку вимогу не виконає та не поставить товар, у зв'язку із чим, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 385 781,00 грн є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Також позивачем за прострочення грошового зобов'язання, нараховано 123 581,75 грн інфляційних втрат та 32 706,62 грн 3% річних за період з 02.12.2023 по 16.01.2025.
У договорі не встановлено обов'язку відповідача повернути попередню оплату в разі не поставлення товару або прострочення поставки.
Як передбачено ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вже зазначалось, позивачем надіслано відповідачу вимогу № 04/12/2024 від 04.12.2024, яка була направлена 05.12.2024, що підтверджується накладною № 2901803730053 від 05.12.2024 та описом вкладення у цінний лист від 05.12.2024, у зв'язку із чим, з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу грошові кошти у розмірі 582 419,69 грн у строк по 12.12.2024, а з 13.12.2024 відповідач прострочив своє зобов'язання в частині повернення грошових коштів у розмірі 582 419,69 грн.
Докази повернення відповідачем позивачу грошових коштів у розмірі 582 419,69 грн у матеріалах справи відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, наведений позивачем у позовній заяві, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих із суми 582 419,69 грн, за період з 13.12.2024 по 16.01.2025, у розмірах 1 672,97 грн та 15 240,76 грн, відповідно, є арифметично правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду встановлені обставини справи, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а саме: стягнення з відповідача на користь позивача 582 419,69 грн грошових коштів, 3% річних у розмірі 1 672,97 грн та інфляційних втрат у розмірі 15 240,76 грн та відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/576/25, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Доводи скаржника про те, що оскільки, між сторонами склалися довготривалі ділові відносини, замовлення на товар здійснювалися без письмового визначення строку поставки у заявках чи специфікаціях, а шляхом оплати рахунків на товар, а виконання зобов'язання постачальником із поставки товару здійснювалося в строк, що не перевищував одного кварталу із моменту здійснення покупцем попередньої оплати за товар. Таким чином, крайній строк поставки товару визначеного рахунком на оплату від 16.09.2023 настав 16.12.2023, а рахунком 15.11.2023 настав 15.02.2023 і зазначені обставини також стосувались і поставки піску, яка здійснювалась на підставі договору, укладеного у спрощений спосіб, оцінюються колегією суддів апеляційної інстанції критично, оскільки твердження не можуть бути покладені в основу рішення, якщо вони є непідтвердженими фактами, при цьому рішення мають ґрунтуватися на доказах, які перевірені, достовірні та мають юридичну силу, як-от документи, свідчення, висновки експертів та інші доказові матеріали.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/576/25, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/576/25, відсутні.
Скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/576/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/576/25 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Буг Поділля» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/576/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 у справі № 910/576/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/576/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Постанова підписана 09.10.2025.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич