79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"06" жовтня 2025 р. Справа №921/241/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.
Суддів Бойко С.М.
Якімець Г.Г.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТС Трейдінг Україна" б/н від 30.06.2025 (вх. суду від 01.07.2025 № 01-05/2024/25)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2025 (повне рішення підписано 10.06.2025, суддя Руденко О.В.)
у справі № 921/241/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія міжнародних транспортних перевезень", м. Одеса
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТС Трейдінг Україна", м. Тернопіль
про: стягнення 86 617,31 грн,
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Академія міжнародних транспортних перевезень" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТС Трейдінг Україна" про стягнення 86 617,31 гривень заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що його контрагентом не виконано належним чином умови договору №23-15.02П від 15.02.2023 в частині повної оплати послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, через що в останнього виникла заборгованість в розмірі 64 268 грн основного боргу, 3 811,34 грн 3% річних та 18 537,97 грн інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2025 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТС Трейдінг Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Академія міжнародних транспортних перевезень" основний борг у розмірі 64 268 грн, 3% річних у розмірі 2 455 грн 32 коп., інфляційних втрат у розмірі 12 079 грн 11 коп. та 2 754 грн 80 коп. в повернення сплаченого судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.
Суд попередньої інстанції враховуючи, зокрема, часткові оплати відповідачем позивачу за надані послуги з перевезення вантажів з посиланням на договір перевезення №23-15.02 від 15.02.2023, дійшов висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг, відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь-яких зауважень, однак не сплачено у повному обсязі.
В частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, то суд першої інстанції вказав, що враховуючи період існування заборгованості, розмір боргу, часткову оплату, провівши відповідний перерахунок, суд вважає, що правомірно є заявлена позивачем сума інфляційних втрат в розмірі 12 079,11 грн та 3% річних в розмірі 2 455,32 грн.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГТС Трейдінг Україна" звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2025 у справі № 921/241/25 та прийняте нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Апелянт стверджує, що обов'язок замовника щодо здійснення оплати виникає лише після належного виконання позивачем своїх зобов'язань, зокрема після надання повного комплекту документів, передбачених пунктом 3.2.14 Договору.
Як зазначає апелянт, позивач не направляв ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна» оригінали міжнародних товарно-транспортних накладних.
На переконання апелянта, керуючись 3.2.14 Договору ТОВ «ГТС ТРЕЙДІНГ Україна» мав право не здійснювати оплату за послуги перевезення, у зв'язку з тим, що перевізник не надав весь необхідній перелік документів, що передбачений умовами договору який був погоджений сторонами.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Академія міжнародних транспортних перевезень" подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу ТОВ «ГТС Трейдінг Україна» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2025 у справі № 921/241/25 залишити без змін.
На думку позивача, доводи апелянта є безпідставними, оскільки до матеріалів справи долучено акт звіряння взаємних розрахунків від 06.06.2024 підписаний уповноваженими представниками позивача й відповідача і узгоджений з первинними документами (договором, актами виконаних робіт, рахунками, CMR/ТТН). Позивач вважає, що акт звірки є належним, допустимим доказом наявності боргу та фактом його визнання відповідачем.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2025 справу № 921/241/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТС Трейдінг Україна" б/н від 30.06.2025 (вх. суду від 01.07.2025 № 01-05/2024/25) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2025 у справі № 921/241/25; постановлено здійснювати розгляд справи № 921/241/25 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:
Між ТОВ "Академія міжнародних транспортних перевезень" (Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГТС Трейдинг Україна" (Замовник) 15.02.2023 було укладено договір №23-15.02 П на перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до п.1.2 якого Перевізник (Виконавець) бере на себе зобов'язання доставити ввірений йому для перевезення вантаж (згідно товарно-транспортною накладною на вантаж) за маршрутами відповідно до поданих Замовником заявок і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі, а Замовник зобов'язується сплатити плату за перевезення вантажу.
Даний договір регулює взаємовідносини сторін при здійсненні автомобільних перевезень нафтопродуктів (надалі-Вантаж) в міжнародному та внутрішньодержавному сполученнях (Україна, країни СНД та інші держави), транспортними засобами Перевізника (п.1.1 угоди).
Відповідно до п.2.2 договору перевезення вантажу проводиться на підставі письмової заявки (замовлення) Замовника. На кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), яке укладається у письмовій формі, підписується уповноваженою особою Замовника і передається Перевізнику за допомогою електронної пошти (сканкопія) або факсимільного зв'язку, в якому узгоджуються конкретні умови перевезення. А саме: найменування вантажу, вага, маршрути перевезення, дата і час подачі транспортного засобу під завантаження, вартість перевезення, кількість і тип необхідних транспортних засобів, адреса та місць завантаження і розвантаження вантажу, вантажоодержувач, спосіб навантаження та розвантаження, термін доставки вантажу одержувачу і інші особливості перевезення вантажу. Будь-які зміни, що вносяться до замовлення (заявки), повинні бути оформлені в письмовій формі і підписання обома сторонами. Замовлення (заявка) є невід'ємною частиною цього договору. У разі виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за цим договором пріоритетними є умови (відомості), зазначені у замовленні (заявці).
Факт виконання робіт (надання послуг) підтверджується Актом виконаних робіт (послуг), який складається Перевізником протягом 5-ти банківських днів після надання послуг, зазначеної у п.1.2 договору. Акт підписується уповноваженими представниками сторін. Підписи сторін засвідчуються печатками (п.2.5 угоди).
Згідно з п.3.2.14 укладеного правочину, після надання послуг з перевезення Перевізник зобов'язується протягом доби надати Замовнику наступні документи: рахунок-фактуру, акт виконаних робіт (послуг), податкову накладну, товарно-транспортну накладну.
У розділі 4 договору сторони погодили порядок розрахунків. Так, вартість послуг Перевізника узгоджується сторонами в Тарифних додатках до цього договору. Замовник проводить оплату Перевізнику за перевезення вантажу на підставі рахунку-фактури, протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання сторонами Акту виконаних робіт (послуг) та отримання Замовником інших документів, зазначених у п.3.2.14 угоди.
Згідно п.8.4. правочину якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення терміну дії договору не повідомить іншу сторону в письмовому вигляді про його розірвання, термін його дії буде автоматично продовжуватися на кожний наступний календарний рік. За відсутності такого повідомлення та з огляду на посилання на договір №23-15.02 від 15.02.2023 у первинних документах, що складені обома учасниками цього спору у 2024 році, суд прийшов до висновку про те, що його контрагенти за взаємною згодою поширили дію спірного правочину на 2024 рік.
На виконання досягнутих домовленостей за період з 09.03.2024 по 07.09.2024 Перевізником надано Замовнику послуги з перевезення нафтопродуктів на загальну суму 111 800 грн, що підтверджується такими документами, а саме:
1) Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №176 від 09.03.2024 на загальну суму 50 000 грн (Найменування послуг: “Послуги з перевезення нафтопродуктів автомобілем VOLVO FH460 д/н НОМЕР_1 , напівпричепом-цистерною LAG О-3-40 CL д/н НОМЕР_2 до кордону України за маршрутом Новий Іскир (Болгарія) - Рені (700 км)»); рахунок на оплату №127 від 05.03.2024; міжнародна товарна транспортна накладна CMR 253425z4; податкова накладна №62 від 09.03.2024.
2) Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №177 від 09.03.2024 на загальну суму 9600 грн (Найменування послуг: “Послуги з перевезення нафтопродуктів автомобілем VOLVO FH460 д/н НОМЕР_1 , напівпричепом-цистерною LAG О-3-39 CL д/н ВН0363ХG за маршрутом Рені - Одеса (298 км)»); рахунок на оплату №192 від 09.03.2024; товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №0000-000336/00002009 від 09.03.2024; податкова накладна №63 від 09.03.2024р.
3) Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №353 від 25.04.2024 на загальну суму 17000 грн (Найменування послуг: “Послуги з перевезення нафтопродуктів автомобілем VOLVO FH460 д/н НОМЕР_1 , напівпричепом-цистерною LAG О-3-40 CL д/н НОМЕР_3 до кордону України за маршрутом Констанца (Румунія) - Рені (237)»); рахунок на оплату №332 від 22.04.2024; міжнародна товарно-транспортна накладна CMR 2410/2024; податкова накладна №132 від 25.04.2024.
4) Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №386 від 25.04.2024 на загальну суму 9600 грн ( Найменування послуг: “Послуги з перевезення нафтопродуктів автомобілем VOLVO FH460 д/н НОМЕР_1 , напівпричепом-цистерною LAG О-3-40 CL д/н НОМЕР_3 за маршрутом Рені - Одеса (298 км)»); рахунок на оплату №386 від 25.04.2024; товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів №0000-000506/00002220 від 25.04.2024; податкова накладна №133 від 25.04.2024.
5) Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1044 від 07.09.2024 на загальну суму 16 000 грн (Найменування послуг: “Послуги з перевезення нафтопродуктів автомобілем VOLVO FH д/н НОМЕР_4 , напівпричепом-цистерною LAG О-3-39 Т д/н НОМЕР_3 до кордону України за маршрутом Констанца (Румунія) - Рені (237 км)»); рахунок на оплату №999 від 05.09.2024: міжнародна товарно-транспортна накладна CM 2410/2024; податкова накладна №31 від 07.09.2024.
6) Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1045 від 07.09.2024 на загальну суму 9600 грн (Найменування послуг: “Послуги з перевезення нафтопродуктів автомобілем VOLVO FH д/н НОМЕР_4 , напівпричепом-цистерною LAG О-3-39 Т д/н НОМЕР_3 за маршрутом Рені - Одеса (298 км)»; рахунок на оплату №1000 від 07.09.2024; товарно-транспортна накладна №Ф-1471 від 07.09.2024; податкова накладна №32 від 07.09.2024.
Акти здачі-приймання (надання послуг) підписані шляхом накладення електронного цифрового підпису від імені позивача - Ступаєнко Анастасією Іванівною, а від імені відповідача Дикуном Дмитром Анатолійовичем.
Між сторонами 06.06.2024 укладено Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.03.2024 по 06.06.2024, за змістом якого у відповідача наявна заборгованість перед позивачем на суму 86 200 грн. Вказаний Акт підписаний накладенням електронного цифрового підпису посадовими особами обох сторін договору.
Відповідачем 18.10.2024 частково здійснено оплату за здійсненне перевезення вантажу на суму 47 532 грн. Таким чином його заборгованість перед Перевізником за Договором №23-15.02 П від 15 лютого 2023, за твердженням останнього, становить 64 268 грн.
В подальшому, 19.03.2025, на адресу ТОВ "ГТС Трейдинг Україна" через систему електронного документообігу Medoc позивачем було направлено Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 19.03.2025, згідно якого у відповідача наявна заборгованість на суму 64 268 грн.
Отже, Замовником не виконано зобов'язання по оплаті Перевізнику вартості послуг у строк, обумовлений в п.4.2 договору №23-15.02 П від 15.02.2023, що слугувало підставою для звернення його контрагента до суду з позовом.
При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, а відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України).
Згідно зі статтею 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно ст. 2 Закону України "Про автомобільний транспорт" законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).
Крім того, укладений між сторонами договір про надання транспортних послуг має ознаки договору транспортного експедирування, а відповідно до ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
За змістом ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. У плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Як слідує з матеріалів справи, на виконання умов договору № 23-15.02 П від 15.02.2023 за період з 09.03.2024 по 07.09.2024 позивачем надано відповідачу послуги з перевезення нафтопродуктів на загальну суму 111 800 гривень. Вказане підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі-приймання робіт, міжнародними товарно-транспортними накладними, рахунками на оплату, про які зазначено судом вище.
Акти здачі-приймання (надання послуг) підписані шляхом накладення електронного цифрового підпису позивача, при цьому договір не містить застережень щодо заборони сторонам спілкуватись за допомогою електронної пошти або електронних месенджерів, як позивач, так і відповідач використовував такий спосіб спілкування та надіслання документів. До того ж, апелянтом не спростовується підписання таких актів, скаржник посилається лише на ненадання відповідачем необхідного переліку документів, що передбачений умовами договору.
У постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.06.2022 у справі № 922/1280/21, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19, від 07.07.2021 у справі № 587/2051/18, від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, Верховний Суд, зокрема, вказав, що на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»; статтею 5 зазначеного Закону визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною; за змістом статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Отже, електронний документ, на підставі якого між сторонами виникають права та обов'язки, має відповідати положенням Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа; відсутність електронного цифрового підпису на електронному доказі свідчить про те, що зміст такого документа не захищений від внесення правок та викривлення інформації.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку приходить, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг внутрішньодержавного та міжнародного перевезення вантажу, які були обумовлені договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом, у зазначених в ньому обсягах та із належною якістю.
При цьому, відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь-яких зауважень, підписано акти приймання-передачі.
Крім цього, у матеріалах справи наявний підписаний сторонами Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.03.2024 -06.06.2024, також до матеріалів справи долучено платіжну інструкцію про часткову оплату відповідачем позивачу грошових коштів за договором перевезення від 15.02.2023.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, в постановах від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, акт звірки взаємних розрахунків, хоча й не є первинним бухгалтерським документом, у разі його підписання уповноваженими особами обох сторін і підтвердження первинними документами, є належним письмовим доказом факту наявності заборгованості, її суми та її визнання боржником.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, доводи скаржника стосовно ненадання відповідачем оригіналів документів, передбачених пунктом 3.2.14 Договору (рахунків-фактури, актів виконаних робіт (послуг), податкової накладної, товарно-транспортної накладної) не спростовують факту виконання перевізником (позивачем) своїх зобов'язань за договором.
При цьому, таким пунктом не передбачено обов'язку позивача надати саме оригінали таких документів, як про це вказує апелянт.
У свою чергу, у матеріалах справи відсутні докази проведення оплати відповідачем позивачу за надані послуги в повному обсязі.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовами укладеного договору передбачено, що оплата за надані послуги здійснюється протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт (послуг) та отримання Замовником інших документів, зазначених у п.3.2.14. договору.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із поданим позивачем суду першої інстанції розрахунком, за неналежне виконання умов договору відповідачу за період з 16.03.2024 до 17.04.2025 нараховані інфляційні втрати на суму 18 537,97 грн та 3 811,34 грн 3% річних.
В межах доводів апеляційної скарги, перевіривши розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи період існування заборгованості, розмір боргу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно присудив до стягнення інфляційні втрати в розмірі 12 079,11 грн та 3% річних в розмірі 2 455,32 грн.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо відмови у задоволені позовних вимог про стягнення 1056,54 грн 3 % річних та 6 458,66 грн інфляційних втрат, то такі знаходяться поза межами апеляційного перегляду в розумінні ч.4 ст. 269 ГПК України, колегія суддів під час розгляду справи не встановила порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права на момент ухвалення судового рішення місцевим господарським судом в частині відмови у задоволенні таких позовних вимог, що є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2025 у справі № 921/241/25 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції:
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 255, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГТС Трейдінг Україна" б/н від 30.06.2025 (вх. суду від 01.07.2025 № 01-05/2024/25) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 04.06.2025 у справі № 921/241/25 - залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець