Житомирський апеляційний суд
Справа №278/3302/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/899/25
Категорія ст.422-1 КПК Доповідач ОСОБА_2
09 жовтня 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали кримінального провадження №12025060610000131 від 01.04.2025 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 16.09.2025,
Зазначеною ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання сторони захисту та обвинуваченого про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 на більш м'який.
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 - задоволено.
Продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів - до 15.11.2025 (включно).
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду, як незаконну, та постановити нову ухвалу, якою застосувати щодо обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем його постійного проживання: АДРЕСА_1 , з покладенням на нього обов'язків. При цьому, зазначає, що з моменту свого затримання (12.05.2025) та повідомлення про підозру ОСОБА_8 не вчиняв спроб переховування або втечі. Так, процесуальна поведінка підозрюваного ОСОБА_8 в період із 30.03.2025 по 12.05.2025, вочевидь говорить про те, що, маючи можливість переховуватися від слідства, він цього не зробив, а навпаки сприяв розслідуванню, прибуваючи на виклики та добровільно виконуючи загальні обов'язки підозрюваного, а тому, твердження прокурора про можливість переховуватися від органів досудового розслідування є надуманим та не підтверджується я доказами. З цього приводу сторона захисту звертає увагу суду на наступні обставини. Досудове розслідування кримінального провадження розпочате 01.04.2025. Звертає увагу, що 26.06.2025 слідчим було вручено стороні захисту та всім підозрюваним постанову про завершення досудового розслідування та надання доступу учасникам досудового розслідування до матеріалів досудового розслідування, по справі проведено судово-медичну та комплексну експертизи, допитано всіх свідків та проведено слідчий експеримент. Крім того, прокурор під час судового розгляду вказував на те, що всі речові докази, які під час огляду місця події були слідством віднайдені та вилучені знаходяться в його володінні. А тому, всі речі та документи вже перебувають у розпорядженні/володінні сторони обвинувачення, підозрюваний не може ніяким чином знищити або спотворити їх, оскільки саме слідчий або прокурор несе персональну відповідальність за збереження таких доказів. Вважає, що можливість впливу підозрюваного на потерпілих та свідків, у свою чергу, ґрунтується на припущеннях сторони обвинувачення та не підтверджується доказами. Крім того, ключовий свідок сторони обвинувачення - ОСОБА_9 взагалі про обвинуваченого ОСОБА_8 не згадує. Звертає увагу на міцні соціальні зв'язки підозрюваного ОСОБА_8 , у якого утриманні перебуває четверо малолітніх дітей: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а дружина ОСОБА_14 перебуває у декретній відпустці по догляду за дворічною дитиною, єдиним годувальником у сім'ї був і залишається ОСОБА_8 . Наголошує, що суд не мотивував своє рішення з точки зору зміни підозри у зв'язку з перекваліфікацію на ч.2 ст.121 КК України, при цьому не змінив запобіжний захід, залишивши найбільш суворий - тримання під вартою. Крім того, суд не дослідив жодного доказу, що підтверджували б твердження прокурора, хоча сторона захисту у судовому засіданні наголошувала на тому, що до клопотання прокурора від 15.09.2025, прокурором не було додано жодного доказу, який й би доводив твердження прокурора у клопотанні. Також, як убачається із клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 15.09.2025 року воно було подано тільки відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , а слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Ухвала від 16.09.2025 не відповідає вимогам п.4 ч.1 ст.196 КПК України, оскільки не містить посилання суду на докази, які обґрунтовують обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, передбачених статтею 177 КПК України, оскільки жодного доказу стороною обвинувачення додано не було до клопотання.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
У відповідності до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
У відповідності до виділених матеріалів судового провадження №278/3302/25, в провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12025060610000131 від 01.04.2025 по обвинуваченню, у тому числі, і ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 16.09.2025 в судовому засіданні Житомирським районним судом Житомирської області, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 (а.п.31) про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 .
Вирішуючи клопотання прокурора, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
В свою чергу, сторона захисту була відповідно ознайомлена з цим клопотанням, безпосередньо в судовому засіданні заперечувала про задоволення цього клопотання, просила застосувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, наводивши відповідні доводи на спростування позиції прокурора, тощо (а.п.30). Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено.
Вирішуючи зазначене клопотання прокурора, після відповідного обговорення в судовому засіданні між всіма учасниками провадження, суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів у своїй ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне судове рішення, зазначивши мотиви в існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які виправдовують продовження тримання під вартою обвинуваченого.
Під час розгляду клопотання прокурора, судом першої інстанції належно досліджені доводи обвинуваченого та його захисника викладені останніми безпосередньо в судовому засіданні про зміну запобіжного заходу, тощо, цим доводам дана відповідна оцінка та належний аналіз.
В свою чергу, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом факту винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання продовження строку запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості обвинувачення, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованому йому кримінального правопорушення відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції при постановленні вироку.
Таким чином, апеляційні посилання сторони захисту на відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження його вини в інкримінованому кримінальному правопорушенні, з урахуванням пояснень свідка ОСОБА_9 , в даному випадку є безпідставними та передчасними, тобто явно неспроможними та виходять за межі апеляційного розгляду на даному етапі розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
В свою чергу, на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають оцінці судом характер, тяжкість та наслідки кримінальних правопорушень, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
В даному випадку, твердження адвоката про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його підзахисного, та можливість застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу - цілодобового домашнього арешту, на думку апеляційного суду, є непереконливими.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
Так, на думку апеляційного суду, наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів, може вдатися до відповідних дій.
В свою чергу, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, яке відповідно до ст.12 КК України, є тяжким, та за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.
З огляду на це останній під тяжкістю можливого покарання об'єктивно може вчиняти спроби переховування від суду.
Крім того, слід врахувати і фактичні обставини інкримінованих злочинних дій, послідовність та зухвалість, значну суспільну небезпечність цих дій вчинених в групі осіб пов'язану з насильством, тощо, що не тільки підсилює зазначений процесуальний ризик, а й свідчить про явну значну суспільну небезпечність особи обвинуваченого.
Жодних відповідних доказів на спростування вище наведених фактів суду апеляційної інстанції - не надано.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду, який на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати.
Крім того, суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду про наявність ризику незаконного впливу на відповідних учасників провадження в даному провадженні. Так, при встановленні наявності вказаного ризику, апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників процесу під час судового засідання, крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, враховуючи, що всі учасники кримінального провадження судом ще не допитані станом на теперішній час на стадії судового розгляду, ризик впливу на них існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від учасників провадження та дослідження їх судом.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції відповідно до ст.178 КПК України, врахував інкриміновані фактичні обставини цього кримінального провадження, його характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_8 у разі визнання його винним, дані про його особу, тяжкість злочинів, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених п.п.1, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Оскаржуване рішення суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15.12.2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
Застосовуючи (продовжуючи) запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
Також, апеляційний суд приймає до уваги, що жодних розумних гарантій добросовісної поведінки ОСОБА_8 на вказаній стадії кримінального процесу, а ні суду першої інстанції, а ні апеляційному суду надано не було.
За таких обставин суд апеляційної інстанції визнає безпідставними доводи обвинуваченого про те, що суд не обґрунтував неможливість застосування до останнього більш м'якого запобіжного заходу, та недоведеністю ризиків зазначених в клопотанні прокурора.
Посилання захисника на те, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки та на утриманні 4-х малолітніх дітей, належну попередню процесуальну поведінку останнього, зміну кваліфікації злочинних дій, як і гарантування обвинуваченого належного дотримання процесуальних обов'язків, не достатньо доводять по-за розумним сумнівом дотримання обвинуваченим відповідної сталої процесуальної поведінки.
Враховуючи доведеність прокурором ризиків, передбачених п.п.1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 16.09.2025, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів - до 15.11.2025 (включно), - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :