Справа № 167/400/25 Головуючий у 1 інстанції: Гармай І. Т.
Провадження № 22-ц/802/909/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.
14 жовтня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_2 , на рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 02 червня 2025 року,
У квітні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 02 серпня 2023 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 00461-08/2023. Відповідно до умов договору відповідачу був наданий фінансовий кредит в розмірі 4500 грн на умовах строковості, зворотності та платності, який він зобов'язався повернути та сплатити відсотки за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором.
Вказував, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме- надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк, визначені умовами договору.
Відповідач, користуючись коштами, наданими йому товариством не виконав своєчасно та у повному обсязі свої зобов'язання, не вносив платежі, передбачені умовами договору, не повернув отримані кошти, а також несплатив проценти за користування кредитом. У зв'язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов договору у відповідача утворилася заборгованість.
Зазначав, що 29 січня 2024 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 29012024-1, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП», в тому числі й до ОСОБА_1 за кредитним договором № 00461-08/2023 від 02 серпня 2023 року.
Вказував, що у зв'язку з порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідач має заборгованість у розмірі 24856,50 грн, з яких: 4500 грн - заборгованість за тілом кредиту та 20356,50 грн - заборгованість за відсотками. Зазначає, що для добровільного врегулювання спору на поштову адресу відповідача був направлений лист-повідомлення про заміну кредитора за кредитним зобов'язанням та досудова вимога про погашення заборгованості.
На підстав наведеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 00461-08/2023 від 02 серпня 2023 року в розмірі 24856,50 грн та судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 02 червня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 00461-08/2023 від 02 серпня 2023 року в розмірі 24856 гривень 50 копійок, з яких: 4500 гривень - сума основного боргу за кредитом, 20356 гривень 50 копійок - заборгованість за відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 2422 гривні 40 копійок судового збору.
Не погоджуючись із даним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 через свого представника Плечука О. П. подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки, чи є спосіб підписання електронним підписом достатнім для безумовного підтвердження укладення кредитного договору, враховуючи необхідність захисту прав споживача фінансових послуг. Також не надано оцінки суперечності в інформації, наданої АТ «ПриватБанк», відповідно до якої інформація про платника відсутня. Крім цього, вказує, що посилання на верифікацію клієнта ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви по ідентифікації клієнта від 03 травня 2024 року є нерелевантним до факту укладення договору 02 серпня 2023 року, оскільки верифікація відбулась значно пізніше. Суд беззастережно прийняв розрахунок заборгованості, наданий позивачем, при цьому сума нарахованих відсотків значно перевищує суму основного боргу. Вказує, що договір про надання фінансового кредиту ставить відповідача в нерівні умови, оскільки проценти за користування кредитом є неспівмірними із сумою наданого кредиту та з його змісту не зрозуміло, яка відсоткова ставка буде застосовуватись: передбачена договором про надання фінансового кредиту чи паспортом споживчого кредиту. Також вважає даний договір таким, що не відповідає вимогам ч. 3 ст. 509 ЦК України, відповідно до якої зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Відповідно до статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення без змін з таких підстав.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд виходив із того, що ОСОБА_1 дійсно порушив свої зобов'язання за кредитним договором, а саме- не повернув кредит повністю у строк, встановлений договором, чим порушив покладені на нього зобов'язання, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення тіла кредиту та відсотків за користування кредитом є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають вимогам закону та встановленим обставинам справи.
Статтями 4, 5 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Як визначено статтею статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Відповідно до частин 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (частина 2 статті 639 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 був сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.
Установлено, що договір про надання фінансового кредиту № 00461-08/2023 від 02 серпня 2023 року, укладений між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 було підписано електронним підписом відповідача шляхом відтворення одноразового ідентифікатора W3837.
Кредитний договір містить персональні дані відповідача, зокрема, номер його картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, електронну адресу, а також номер банківського рахунку, на який перераховуватимуться грошові кошти, вказаний самим відповідачем під час укладення договору.
У кредитному договорі визначено порядок та умови надання фінансового кредиту, сплати процентів та строк дії.
Отже, все в сукупності свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 2.18. договору встановлено, що зі сторони клієнта договір підписується шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним Законом України «Про електронну комерцію».
Таким чином, позичальник ОСОБА_1 погодився на укладення договору саме такої форми, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису, а тому підписання відповідачем договору електронним підписом відповідає вимогам чинного законодавства.
Суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним факт укладення кредитного договору відповідачем з ТОВ «Стар Файненс Груп», оскільки цей правочин підписаний сторонами, у відповідності із Законом України «Про електронну комерцію».
Отже, доводи апеляційної скарги відповідача щодо неукладеності кредитного договору за наведених вище приписів закону та наданих суду доказів повністю спростовано матеріалами справи.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності належних доказів на підтвердження укладення кредитного договору не знайшли свого підтвердження, тому судом апеляційної інстанції відхиляються.
При цьому судом правильно встановлено, що позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, яка підлягає стягненню.
29 січня 2024 року між ТОВ «ФК «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 29012024-1. Відповідно до умов договору фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна договору) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами (портфель заборгованості). Внаслідок передачі (відступлення) права вимоги за цим договором фактор заміняє клієнта у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості, та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань за кредитними договорами.
Згідно з актом приймання-передачі письмового та електронного Реєстру боржників від 29 січня 2024 року до договору факторингу № 29012024-1 від 29 січня 2024 року клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників клієнта.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 29012024-1 від 29 січня 2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_3 в сумі 24856,50 грн, з яких: сума основного боргу за кредитом - 4500 грн, сума заборгованості за відсотками - 20356,50 грн.
Листом ТОВ «ФК «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» від 30 січня 2024 року ОСОБА_1 повідомлено про відступлення права вимоги заборгованості за договором про надання споживчого/фінансового кредиту № 00461-08/2023 від 02 серпня 2023 року на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та зазначено нові реквізити для погашення заборгованості.
14 квітня 2024 року ТОВ «ФК «Кредит капітал» було направлено відповідачу досудову вимогу, у якій повідомлено, що у разі невиконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, справу буде передано для проведення процедури примусового стягнення заборгованості.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Як передбачено ст.1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Врахувавши наведені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що долучені до позовної заяви матеріали містять належні і допустимі докази на підтвердження того, що до ТОВ «ФК «Кредит Капітал» перейшло право вимоги до відповідача за спірним договором у сумі 24856,50 грн, з яких: сума основного боргу за кредитом - 4500 грн, заборгованість за відсотками - 20356,50 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтовано високого розміру відсотків не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає погодженим між сторонами умовам договору.
Проценти нараховані за користування кредитом і не є відповідальністю за порушення зобов'язання, тобто не є неустойкою, яка може бути зменшена судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
З огляду на положення частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» включення у договори із споживачем несправедливих умов є підставою для визнання таких умов недійсними.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У матеріалах справи відсутні відомості про оспорення відповідачем у судовому порядку укладеного кредитного договору, визнання його в судовому порядку недійсним в цілому або в частині.
Отже, в силу вказаної вище презумпції правомірності правочину правомірність положень договору презюмується.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача по суті спору ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні відповідачем спірних правовідносин та положень законодавства,однак вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що місцевим судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 14 жовтня 2025 року - дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 02 червня 2025 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді