Провадження №2/760/3040/25
Справа №760/22373/23
14 жовтня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі
головуючої судді - Усатової І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Омельяненко С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, суд, -
Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь по розпискам від 07.07.2016 та 15.07.2017 суму основного боргу у розмірі - 1097320,30 грн., інфляційні нарахування у розмірі - 34016,93 грн., три проценти річних у розмірі - 12897,27 грн., та розписці від 25.08.2018 суму основного боргу у розмірі - 477297, 06 грн., інфляційні нарахування у розмірі - 3341,07 грн., три проценти річних у розмірі - 2118,41 грн., що разом складає загальну суму 1626991,04 грн.
Позивачка свої вимоги обґрунтовує тим, що 07 липня 2016 року між нею та ОСОБА_2 , було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якого вона передала відповідачу грошову позику в розмірі - 600 000 грн., що на дату 07.07.2016 по курсу НБУ, який складає 24,8419 грн. за 1 долар США, що у загальній сумі складало 24152,74 доларів США. Вищевказану грошову суму в національній валюті України, але в розмірі що дорівнює еквіваленту сумі 24152,74 доларів США, згідно курсу НБУ на дату фактичного повернення цього боргу, відповідач зобов?язувався повернути їй, до першого лютого дві тисячі дев?ятнадцятого року.
15 липня 2017 року між позивачкою та ОСОБА_2 , було укладено договір позики у формі розписки, у відповідності до якого вона передала відповідачу грошову позику в розмірі - 400 000 грн., що на дату 15.07.2017 по курсу НБУ, який складав 25,9686 грн. за 1 долар США, що у загальній сумі складало - 15403,22 доларів США. Вищевказану грошову суму в національній валюті України, але в розмірі що дорівнює еквіваленту сумі 15403,22 доларів США, згідно курсу НБУ на дату фактичного повернення цього боргу, відповідач зобов?язувався повернути позивачці, до першого лютого дві тисячі дев?ятнадцятого року.
25 серпня 2018 року між позивачкою та ОСОБА_2 , був укладений додатковий договір позики у формі розписки, у відповідності до якого позивачка передала відповідачу ще одну грошову позику в розмірі - 500 000 грн., що на дату 25.08.2018 по курсу НБУ, який складав 27,8855 грн. за 1 долар США, що у загальній сумі складало - 17930,47 доларів США. Вищевказану грошову суму в національній валюті України, але в розмірі що дорівнює еквіваленту сумі 17930,47 доларів США, згідно курсу НБУ на дату фактичного повернення цього боргу, відповідач зобов?язувався повернути позивачці, до першого травня дві тисячі дев?ятнадцятого року.
Зазначила, що вказані позики були надані нею відповідачу, виключно для цілей придбання та ремонту квартири за адресою АДРЕСА_1 , на підтвердження чого відповідач потім надав їй копію договору № 28-0807/2016-1 від 08.07.2016, про його участь у Фонді фінансування будівництва.
Загальна сума основного боргу по вказаним трьом розпискам, в національній валюті України, склала 1574617, 36 грн.
Пояснила, що до 01.02.2019, так і до 01.05.2019 відповідач борг їй так і не повернув, а на її телефонні дзвінки він не відповідав, то 12.06.2019 вона направила відповідачу письмову вимогу про повернення вказаного боргу, до 18.06.2019, без будь яких штрафних санкцій з її боку.
Вказала, що відповідачем сума боргу не повернута, тому з відповідача також підлягають к стягненню інфляційні втрати та три проценти річних. По першій і другій розсписці за період з 01.02.2019 по 24.06.2019 розмір інфляційних втрат складає 34016, 93 грн, розмір трьох процентів річних складає 12897,27 грн. По третій розписці за період з 01.05.2019 по 24.06.2019 розмір інфляційних втрат складає 3341,07 грн, розмір трьох процентів річних складає 2118,41 грн.
Вищенаведене стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2019 справу передано у провадження судді Усатовій І.А.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 16.07.2019 відмовлено у задоволенні клопотання позивачки про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 16.07.2019 залишено позовну заяву без руху та надано строк позивачу на усунення недоліків.
Ухвалою судді Солом'янського районного суду міста Києва від 26.07.2019 у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.
23.08.2019 до суду від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі, проти позовних вимог позивачки не заперечував.
Ухвалою суду від 05.12.2019 у справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання сторони не з'явилися, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином, в матеріалах справи від позивачки міститься заява про розгляд справи без її участі.
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи. Виходячи з цього, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в справі доказами.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.
У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з'явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України).
З урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Відтак, суд зазначає датою ухвалення рішення дату складання повного його тексту, не зважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 07.07.2016 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав в борг відповідачу грошові кошти в сумі 600 000 грн., а відповідач взяв на себе зобов'язання повернути грошові кошти у строк до 01.02.2019, про що свідчить власноруч написана розписка, яка міститься в матеріалах справи.
15.07.2017 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав в борг відповідачу грошові кошти в сумі 400 000 грн., а відповідач взяв на себе зобов'язання повернути грошові кошти у строк до 01.02.2019, про що свідчить власноруч написана розписка, яка міститься в матеріалах справи.
25.08.2018 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав в борг відповідачу грошові кошти в сумі 500 000 грн., а відповідач взяв на себе зобов'язання повернути грошові кошти у строк до 01.05.2019, про що свідчить власноруч написана розписка, яка міститься в матеріалах справи.
Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.
Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Як передбачено положеннями ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тобто, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Як зазначав неодноразово Верховний Суд в своїх постановах, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
З матеріалів справи вбачається, що надана позивачем на підтвердження своїх вимог розписка підписана ОСОБА_2 , проти чого не заперечував і відповідач.
Верховний Суд у своїй постанові від 12.11.2020 року (справа № 154/3443/18) зазначив, що розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Відповідно до ст. 509 цього Кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Звертаючись до суду з позовом, сторона позивача посилається на те, що після настання строку повернення позики, відповідач свої зобов'язання по поверненню отриманих грошових коштів не виконав, чим порушує права позивача, що стало підставою для звернення до суду з позовом.
Згідно розписки від 07.07.2016 позичальник зобов'язаний повернути грошову суму в національній валюті України, але в розмірі, що дорівнює еквіваленту сумі 24152,74 доларів США, згідно курсу НБУ на дату фактичного повернення цього боргу, тобто до 01.02.2019.
Згідно розписки від 15.07.2017, позичальник зобов'язаний повернути грошову суму в національній валюті України, але в розмірі, що дорівнює еквіваленту сумі 15403,00 доларів США, згідно курсу НБУ на дату фактичного повернення цього боргу, тобто до 01.02.2019.
Згідно розписки від 25.08.2018, позичальник зобов'язаний повернути грошову суму в національній валюті України, але в розмірі, що дорівнює еквіваленту сумі 17930,47 доларів США, згідно курсу НБУ на дату фактичного повернення цього боргу, тобто до 01.05.2019.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, певних змістом зобов'язання (неналежне виконання). При цьому, за вимогами статті 611 цього Кодексу, при порушенні зобов'язання наступають правові наслідки, установлені договором або законом.
Оскільки на порушення норм закону та умов договору позики відповідач свої зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, позику у визначений договором строк не повернув, у зв'язку із чим у позивача наявні підстави вимагати виконання умов договору із застосуванням встановленим законом правових наслідків його неналежного виконання.
Виходячи з викладеного вище, а саме, встановлення факту невиконання відповідачем зобов'язань за договором позики, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивачки про стягнення з відповідача на її користь основного боргу в сумі 1574617,30 грн.
Окрім того, позивачка, посилаючись на те, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання за договорами позики, просила стягнути з відповідача:
- за розписками від 07.07.2016 та 15.07.2017 інфляційні нарахування у сумі 34016, 93 грн; три проценти річних у сумі 12897, 27 грн;
- за розпискою від 25.08.2018 інфляційні нарахування у сумі 3341,07 грн; три проценти річних у сумі 2118,41 грн.
Як передбачено ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як передбачено нормами Закону від 3 липня 1991 р. № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З наданого позивачкою розрахунку, який суд вважає арифметично правильним та таким, що відповідає обставинам справи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми встановленого індексу інфляції у розмірі та 3% річних, що розраховуються за період з 01.02.2019 по 24.06.2019 включно, в загальному розмірі 46914,20 грн. та за період з 01.05.2019 по 24.06.2019 включно, в загальному розмірі 5459,48 грн.
Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та їх задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 9605,00 грн., сплачений позивачкою при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 11, 202, 207, 509, 524, 525, 526, 530, 533, 610, 629, 631, 638, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 76-82, 133, 137, 141, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) суму основного боргу у розмірі 1574617,36 грн, інфляційні нарахування у розмірі 37 358, 00 грн, три проценти річних у розмірі 15015,68 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 9605, 00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.А. Усатова