ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
02096, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/15299/23
провадження № 2/753/872/25
16 червня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Каліушка Ф.А.
при секретарі Володько С.С.
за участю:
представника позивача Шалашової В.І. ;
відповідача ОСОБА_2 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики -
У серпні 2023 року ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно з умовами якого позивач передав відповідачці у власність грошові кошти в сумі 1 812 120,00 грн, що станом на дату укладання договору було еквівалентно 70 025,00 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання договору, а відповідач зобов'язалася повернути отримані кошти до 11 лютого 2023 року.
Згідно з пунктом 2.2. договору позика повертається у строки та порядку, визначеному пунктом 2.6. договору, у гривнях за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день кожної передачі грошових коштів в рахунок повернення позики.
Пунктом 2.4. договору встановлено, що про кожен факт повернення позики або її частини в готівковій формі позивач або уповноважена ним особа надає відповідачу власноручно підписану ним розписку про отримання грошових коштів.
За період користування позикою відповідачем повернуто суму еквівалентну5 500,00 доларів США. Повернення коштів здійснювалось нею у період із квітня до листопада 2020 року наступними платежами:
-еквівалент 1 000,00 доларів США у квітні 2020 року;
-еквівалент 1 000,00 доларів США у травні 2020 року;
-еквівалент 1 000,00 доларів США у червні 2020 року;
-еквівалент 1 000,00 доларів США у липні 2020 року;
-еквівалент 1 000,00 доларів США у вересні 2020 року;
-еквівалент 500,00 доларів США у листопаді 2020 року.
З огляду на викладене, відповідач, у встановлений строк (до 11 лютого 2023 року), не повернула суму позики в повному обсязі, чим порушила умови договору та взяті на себе зобов'язання.
Сума неповернутої суми позики станом на 25 серпня 2023 року становить 2 497 117,50 грн, що за середнім курсом продажу долара США комерційними банками (38,70 грн за 1 долар США) еквівалентно 64 525,00 доларів США.
Розрахунок заборгованості: (70 025,00 доларів США - 5 500,00 доларів США) * 38,70 грн = 2 497 117,50грн.
Згідно із пунктом 3 договору, при неповерненні чи несвоєчасному повернені суми позики або її частини, у строки, визначені пунктом 2.6. цього договору, позичальник сплачує позикодавцеві пеню у розмірі 1 (один) процент від суми простроченого платежу за кожен день прострочки сплати боргу.
Розмір пені станом на дату подання цього позову за період із 26 серпня 2022 року до 25 серпня 2023 року (включно) становить 9 114 478,88 грн.
Розрахунок пені: 2 497 117,50 грн ? 1% х 365 днів = 9 114 478,88 грн.
Отже, загальний розмір заборгованості відповідачки перед позивачем становить еквівалент 11 611 596,38 грн, з яких: 2 497 117,50 грн, що за середнім курсом продажу долара США комерційними банками еквівалентно 64 525,00 доларів США - заборгованість з повернення позики, 9 114 478,88 грн - пеня за період із 26 серпня 2022 року до 25 серпня 2023 року (включно).
Загальний розрахунок заборгованості: 2 497 117,50 грн + 9 114 478,88 грн = 11 611 596,38 грн.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором позики від 11 березня 2020 року у розмірі 11 611 596,38 грн, з яких: 2 497 117,50 грн - заборгованість з повернення позики, 9 114 478,88 грн - пеня за період із 26 серпня 2022 року до 25 серпня 2023 року (включно). Крім того просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судові витрати понесені позивачем у розмірі 13 420,00 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 11 січня 2024 року відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.
У березні 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до суду відзив на позовну заяву, в якій просив витребувати у позивача розписку або інший документ, який підтверджує отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 812 120,00 грн. Відмовити у задоволенні позову у розмірі 11 611 596,38 грн та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 1 143 534,00 грн, оскільки позивачем не надано розписку або інший документ, який підтверджує отримання ОСОБА_2 саме тієї суми грошових коштів яка зазначена у договорі позики. Крім того, вказав, що не погоджується з розрахунком пені, оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, яка виникла у період дії в Україні воєнного стану, тому позовні вимоги в частині стягнення пені (неустойки) задоволенню не підлягають на підставі пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, якими встановлено звільнення від такого обов'язку позичальників під час воєнного стану.
У березні 2024 року ОСОБА_3 подав заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом, та в якій позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму заборгованості за договором позики від 11 березня 2020 року у розмірі 3 960 311,37 грн, з яких: 2 513 311,75 грн - заборгованість з повернення позики, 1 447 062,62 грн - відсотки за період із 11 березня 2020 року до 18 березня 2024 року (включно). Крім того, стягнути з ОСОБА_2 судові витрати понесені позивачем у розмірі 13 420,00 грн.
У березні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Шалашова В.І. подала до суду відповідь на відзив, в якому просила позов задовольнити у повному обсязі вказуючи, що письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику у розмірі, передбаченому умовами правочину. Крім того, факт отримання грошей також підтверджується договором іпотеки, укладеним 11 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю.
У квітні 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до суду відзив на заяву про зменшення позовних вимог, в якій посилався на необхідність встановлення надання саме ОСОБА_3 позики ОСОБА_2 та встановлення факту передачі грошей позивачем відповідачці у користування, а тому просив витребувати у позивача розписку або інший документ, який підтверджує отримання ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 1 812 120,00 грн саме від ОСОБА_3 . Також просив відмовити у задоволенні позову у розмірі 3 960 311,37 грн та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 1 143 534,00 грн, оскільки вимоги позивача у заявленому розмірі є безпідставними та необґрунтованими.
У квітні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Шалашова В.І. подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що оскільки борг за договором позики не повернуто, то позивач має право на стягнення процентів за користування такою позикою.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу визначено судді Каліушку Ф.А.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 23 вересня 2024 року прийнято до розгляду дану цивільну справу та призначено її до розгляду по суті спору.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 березня 2025 року в рамках розгляду цієї справи здійснено повернення до стадії підготовчого судового засідання. Замінено судове засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Призначено справу в порядку загального позовного провадження в підготовче судове засідання.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 10 квітня 2025 року призначити справу до розгляду по суті та закрито підготовче засідання.
В судовому засіданні представник позивача уточнені (зменшені) позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими з підстав заявлених у заяві про зменшення позовних вимог та просила задовольнити у повному обсязі. Відповідач, у свою чергу, заперечила проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у їх задоволенні з підстав безпідставності та недоведеності.
Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно та всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 11 березня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір позики, згідно з умовами якого позивач передав відповідачці грошові кошти в сумі 1 812 120,00 грн, що за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання договору становило 70 025,00 доларів США, а відповідач зобов'язалася повернути отримані кошти до 11 лютого 2023 року (пункт 1 договору).
Згідно з пунктом 2.2. договору позика повертається у строки та порядку, визначеному пунктом 2.6. договору, у гривнях за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день кожної передачі грошових коштів в рахунок повернення позики.
Пунктом 2.4. договору встановлено, що про кожен факт повернення позики або її частини в готівковій формі позивач або уповноважена ним особа надає відповідачу власноручно підписану ним розписку про отримання грошових коштів.
Відповідно до пункту 2.6. договору позики, позика повертається частинами в наступному порядку:
2.6.1. Не пізніше 11 числа кожного місяця, починаючи з квітня 2020 року позичальник повертає частину позики у сумі, яка буде еквівалентна 2 000,00 доларам США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому пунктом 2.2. цього договору;
2.6.2. У період із 11 січня 2023 року до 11 грудня 2023 року позичальник повертає частину позики у сумі, яка буде еквівалентна 2 025,00 доларам США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому пунктом 2.2. цього договору;
2.6.3. У разі повернення позичальником частини позики у розмірі, більшому, ніж передбачено пунктом 2.6.1. цього договору, сторони укладають договір про внесення змін до цього договору, в якому визначають новий графік повернення позики.
Згідно з пунктом 3 договору, при неповерненні чи несвоєчасному повернені суми позики або її частини, у строки, визначені пунктом 2.6 цього договору, позичальник сплачує позикодавцеві пеню у розмірі 1 (один) процент від суми простроченого платежу за кожен день прострочки сплати боргу.
Відповідно до пункту 4 договору своїм підписом під цим договором позичальник підтверджує факт отримання грошей в сумі 1 812 120,00 грн, що еквівалентно 70 025,00 доларів США за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання договору, від позикодавця.
За період користування позикою відповідачкою повернуто суму, еквівалентну 5 500,00 доларів США. Повернення коштів здійснювалось відповідачем у період із квітня до листопада 2020 року наступними платежами:
-еквівалент 1 000,00 доларів США у квітні 2020 року;
-еквівалент 1 000,00 доларів США у травні 2020 року;
-еквівалент 1 000,00 доларів США у червні 2020 року;
-еквівалент 1 000,00 доларів США у липні 2020 року;
-еквівалент 1 000,00 доларів США у вересні 2020 року;
-еквівалент 500,00 доларів США у листопаді 2020 року.
Наявний в матеріалах справи договір позики є дійсним і не оспорювався в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом частин першої та другої статті 207 ЦК України, у редакції, чинній на час укладення договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Згідно із статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.
За змістом статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно із статтею 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частиною третьою статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, судом встановлено, що в порушення умов договору позики від 11 березня 2020 року, відповідач не виконала свої зобов'язання та не повернула позивачу у строк до 11 лютого 2023 року у повному обсязі кошти за договором позики, чим істотно порушила умови договору та вимоги частини першої статті 1049 ЦК України, згідно з якою позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Згідно з частинами першою та другою статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Традиційним є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов'язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов'язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов'язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. Якщо екстраполювати розуміння валюти боргу крізь призму ціни договору, то потрібно зробити висновок, що валюта боргу визначатиметься при укладенні договору за допомогою встановлення ціни в договорі.
За своєю сутністю ціна договору - це збірне поняття, що може стосуватися як вартості певної речі, так і права (права найму, виключного права на використання торговельної марки, права на частку в статутному капіталі, права вимоги тощо). Ціна відображає мінову вартість певного об'єкта, за способом вираження вона може бути грошовою та/або натуральною. Грошове вираження ціни відбувається, відповідно, в національній або іноземній валюті. За такого тлумачення поняття ціни договору буде ширшим і охоплюватиме валюту боргу, тобто ті грошові одиниці, в яких сторони оцінили мінову вартість певного об'єкта.
Таким чином, ЦК України надає сторонам договору можливість встановити «валютне застереження» у вигляді грошового еквівалента в іноземній валюті при укладенні договору. При цьому грошовий еквівалент в іноземній валюті буде виступати складовим елементом ціни в договорі.
За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами.
У зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, тому сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом валюти на день платежу.
Згідно з пунктом 2.6. договору позики, сторони домовились, що позика повертається частинами, в наступному порядку:
2.6.1. Не пізніше 11 числа кожного місяця, починаючи з квітня 2020 року позичальник повертає частину позики у сумі, яка буде еквівалентна 2 000,00 доларам США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому пунктом 2.2. цього договору;
2.6.2. У період із 11 січня 2023 року до 11 грудня 2023 року позичальник повертає частину позики у сумі, яка буде еквівалентна 2 025,00 доларам США за курсом, визначеним в порядку, передбаченому пунктом 2.2. цього договору.
За таких обстави, оскільки сторони договору позики домовилися про встановлення «валютного застереження», то сума, що підлягала сплаті у гривні, на підставі пункту 2.2. вказаного договору, має визначатися за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день платежу.
Враховуючи визначену в договорі еквівалентність позики у розмірі 70 025,00 доларів США та здійснення відповідачкою погашення основного зобов'язання у розмірі 5 500,00 доларів США, станом на 18 березня 2024 року заборгована сума позики складала 2 513 311,75 грн (64 525,00 доларів США (70 025,00 доларів США - 5 500,00 доларів США)).
Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, оскільки розмір боргу підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, відповідачкою не спростований, визначений договором позики строк для повернення грошових коштів закінчився, сторонами не надано суду доказів, які б свідчили про виконання відповідачкою своїх зобов'язань за договором позики у повному обсязі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми позики підлягають задоволенню у розмірі 2 513 311,75 грн.
Щодо стягнення відсотків за договором позики за період із 11 березня 2020 року до 18 березня 2024 року (включно), суд зазначає наступне.
Отже, як зазначено вище, 11 березня 2020 року між сторонами було укладено договір позики, згідно з умовами якого сторони погодили суму позики (1 812 120,00 грн, що еквівалентно70 025,00 доларів США) та строк її повернення (до 11 лютого 2023 року), проте договором не встановлений розмір процентів, тож відповідно до статті 1048 ЦК України їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Суд, дослідивши наданий позивачем розрахунок, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачки відсотків за користування отриманими в борг коштами за період із 11 березня 2020 року до 18 березня 2024 року у розмірі 957 124,69 грн, нарахованих відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України на суму боргу в іноземній валюті.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором позики у розмірі 3 470 436,44 грн, яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 2 513 311,75 грн та відсотків у сумі 957 124,69 грн. У задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог (87,63 %) з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 11 759,95 грн.
На підставі викладеного та керуючись стст. 12, 81, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором позики у розмірі 3 470 436,44 грн, яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 2 513 311,75 грн. та відсотків у сумі 957 124,69 грн, а також судовий збір у розмірі 11 759,95 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.
Дата складення та підписання повного тексту рішення 01 жовтня 2025 року.