Справа № 703/6206/25
2-а/703/76/25
15 жовтня 2025 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Ігнатенко Т.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
встановив:
10 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить: скасувати постанову №1894 від 24 серпня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про накладення на нього адміністративного стягнення за ч.3 ст.210-1 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 17000 гривень; закрити справу про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на його користь 605 гривень 60 копійок в рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04 вересня 2025 року на адресу місця проживання позивача простою кореспонденцією через відділення поштового зв'язку «Укрпошта» поступив лист на йог ім'я від ІНФОРМАЦІЯ_1 . Із зазначеного листа довідався, що 24 серпня 2025 року постановою №1894 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено штраф у сумі 17000 гривень. Згідно даної постанови слідує, що рішенням військово-лікарської комісії від 08 листопада 2023 року позивача було визнано обмежено придатним до військової служби та повторний медичний огляд до 05 червня 2025 року не пройшов з метою придатності до військової служби. Цим самим зазначено, що позивач порушив обов'язок обмежено придатних до військової служби, що визначений п.2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №3621-ІХ від 21 березня 2024 року, а отже вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Із зазначеною постановою позивач незгідний. Так. У серпні 2024 року під час проходження ним військово-лікарської комісії в ІНФОРМАЦІЯ_2 його було направлено на консультацію до лікаря-інфекціоніста в м. Черкаси. 29 серпня 2024 року, 10 вересня 2024 року та 10 жовтня 2024 року ним пройдено консультації в лікаря-інфекціоніста в КНП «Черкаська міська інфекційна лікарня». Відповідні висновки спеціаліста ним надавалися до військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Крім того зазначає, що в зв'язку з тим, що він має незадовільний стан свого здоров'я та хворіє за діагнозом В18.2. Хронічний вірусний гепатит С, фаза реплікації вірусу, з порушенням функцій печінки - мінімальний цитологічний синдром, він перебуває на амбулаторному лікуванні у кабінеті замісної підтримувальної терапії з 23 листопада 2024 року по теперішній час в КНП «Черкаська обласна психіатрична лікарня» Черкаської обласної ради, та кожні два місяці з'являється до ІНФОРМАЦІЯ_3 по повістках, де повідомляю про перебування на лікуванні, зокрема 10 липня 2025 року йому було вручено повістку про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 10 вересня 2025 року з причин уточнення своїх персональних даних. Зазначені обставини, на думку позивача, свідчать про те, що він хворіє та перебуває на лікуванні.
Крім того, у постанові посилається на доказ підтвердження вини на відомості з ЄДРПВР відносно ОСОБА_3 , що є недопустимим доказом. У постанові посилаються на доказ відносно іншої особи. Таким чином, постанова не містить доказів на підтвердження його винуватості.
Також, резолютивна частина постанови, яка винесене 24 серпня 2025 року, містить напис, що вона набирає законної сили 04 серпня 2025 року, тобто раніше набрала законної сили, чим вона складена.
В супереч нормам КУпАП, посадовою особою не враховано наявність обставин, які виключають наявність у нього складу адміністративного правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, що стягнення за собою застосування п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Зазначені обставин, на думку позивача, свідчать про те, що постанова №1894 від 24 серпня 2025 року є протиправною та підлягає скасуванню.
З урахуванням вищевказаних обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 16 вересня 2025 року визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом, поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, відкрито провадження в адміністративній справі за вищевказаним позовом, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідачу встановлено строк для подачі до суду відзиву на позовну заяву.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини 5 статті 262 КАС України не надходило.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_1 ) у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 до суду не подав, будь-яких клопотань чи заяв про неможливість подання відзиву у встановлений судом строк від відповідача не надходило.
Частиною 2 статті 175 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами справи. Водночас, суд враховує, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, приходить до наступного.
Згідно диспозиції ч.1 ст.210-1 КУпАП, адміністративна відповідальність за даною частиною статті настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Відповідно до диспозиції ч.3 ст.210-1 КУпАП, адміністративна відповідальність за даною частиною статті настає за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Згідно Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.
Згідно п.2 Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 12 лютого 2025 року № 4235-IX установлено, що «громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов'язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.
Такі громадяни зобов'язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані та резервісти Служби безпеки Українидо Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов'язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду».
Відповідно до ст.235 КУпАП, адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Судом встановлено, що 24 серпня 2025 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 полковник ОСОБА_2 , за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , одружений, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не працює, паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , виніс постанову №1894 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с.12).
Як вбачається з вищевказаної постанови, начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено: «Військовозобов'язаний ОСОБА_1 рішенням військово-лікарської комісії від 08 листопада 2023 року був визнаний обмежено придатним до військової служби. ОСОБА_1 по 05 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.
Цим він порушив обов'язок обмежено придатних до військової служби, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №3621-ІХ від 21 березня 2024 року: до 05 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Для цього військовозобов'язаний повинен був самостійно звернутися до ТЦК та СП з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду або самостійно отримати направлення через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного та резервіста.
ОСОБА_1 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення вину визнав. Пояснив, що не знав.
Винність ОСОБА_3 підтверджена відомостями в ЄДРПВР про те, що цей військовозобов'язаний, як визнаний обмежено придатним до військової служби, не проходив з 08 листопада 2023 року по 05 червня 2025 року медичного огляду з метою встановлення придатності до проходження придатності до проходження військової служби.
Своїми діями ОСОБА_1 вчинив правопорушення, визначене ч.3 ст.210-1 КУпАП, як порушення військовозобов'язаними законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
Вищевказаною постановою, яка оскаржується позивачем ОСОБА_1 , останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, визначеного ч.3 ст.210-1 КУпАП, та на нього накладено штраф у сумі 17000 гривень.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 , останній просить суд скасувати винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 постанову №894 по справі про адміністративне правопорушення від 24 серпня 2025 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.3 ст.210-1 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст.252 КУпАП, посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно ч.5 ст.258 КУпАП, Протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частинi правопорушень, вчинених військовозобов'язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.
В оскаржуваній постанові зазначено, що « ОСОБА_1 під час складання протоколу про адміністративне правопорушення вину визнав. Пояснив, що не знав».
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що у зв'язку з вчиненням позивачем ОСОБА_1 інкримінованого йому відповідачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, відносно позивач ОСОБА_1 , у відповідності до вимог ст.254 КУпАП, мав бути складений протокол про адміністративне правопорушення, за результатами розгляду якого і мала бути винесена постанова №1894 у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 24 серпня 2025 року.
Однак, доказів складання відповідачем відносно позивача ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП матеріали справи не містять та відповідачем не надано, при цьому уповноважена особа відповідача на такий протокол, як на доказ, передбачений ст.251 КУпАП, вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення в оскаржуваній постанові не посилається.
За таких обставин, суд позбавлений об'єктивної можливості встановити зміст протоколу про адміністративне правопорушення, який був складений відповідачем відносно ОСОБА_1 та за результатами розгляду якого відповідач виніс оскаржувану постанову, а відтак і встановити, які саме дії (бездіяльність) позивача ОСОБА_1 , що мають ознаки адміністративного правопорушення, були встановлені відповідачем та викладені у вищевказаному протоколі про адміністративне правопорушення, кваліфікацію таких дій чи бездіяльності позивача ОСОБА_1 , а також, що такі дії (бездіяльність) позивача ОСОБА_1 та їх правова кваліфікація відповідають обставинам вчинення останнім адміністративного правопорушення та правовій кваліфікації, що відображені в оскаржуваній постанові.
Крім того, в оскаржуваній постанові уповноважена особа відповідача стверджує, що «Військовозобов'язаний ОСОБА_1 рішенням військово-лікарської комісії від 08 листопада 2023 року був визнаний обмежено придатним до військової служби. ОСОБА_1 по 05 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.
Винність ОСОБА_3 підтверджена відомостями в ЄДРПВР про те, що цей військовозобов'язаний, як визнаний обмежено придатним до військової служби, не проходив з 08 листопада 2023 року по 05 червня 2025 року медичного огляду з метою встановлення придатності до проходження придатності до проходження військової служби».
Однак, відомості, які наявні в ЄДРПВР щодо ОСОБА_3 про те, що останній як військовозобов'язаний, що визнаний обмежено придатним до військової служби, не проходив з 08 листопада 2023 року по 05 червня 2025 року медичного огляду з метою встановлення придатності до проходження придатності до проходження військової служби, не можуть бути доказом, що підтверджує обставини, які стосуються позивача ОСОБА_1 , та викладені в оскаржуваній постанові.
Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Однак, відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_2 жодного доказу, на підтвердження викладених в оскаржуваній постанові обставин вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, у розпорядження суду не надано.
Таким чином, з матеріалів справи суд позбавлений об'єктивної можливості встановити, що позивач ОСОБА_1 військово-лікарською комісією був визначений обмежено придатним до військової служби, наявність у позивача ОСОБА_1 обов'язку, встановленого пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №3621-ІХ від 21 березня 2024 року, а саме пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби до 05 червня 2025 року, а також, що позивач ОСОБА_1 не пройшов такий огляд.
Згідно приписів частин 1, 2 та 3 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
З огляду на викладене, зважаючи на відсутність належних доказів, які б підтверджували факт вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, викладеного в оскаржуваній постанові у справі про адміністративне правопорушення, враховуючи те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд приходить до висновку, що уповноваженою особою відповідача при винесенні оскаржуваної постанови, всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів не здійснено.
Згідно п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п. 48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
Єдиним доказом вчинення позивачем ОСОБА_1 адміністративного правопорушення є сама оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення, в якій зафіксовано порушення, на думку уповноваженої особи ІНФОРМАЦІЯ_3 , обов'язку, встановленого пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» №3621-ІХ від 21 березня 2024 року. Однак, оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ОСОБА_1 правопорушення, в якій при цьому відповідач посилається на інформацію, яка отримана з ЄДРПВР, що не стосується позивача, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17.
Відповідно до вимог ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17 Закону України «Про міжнародні договори», міжнародні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Передбачено також, що коли міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
У рішеннях ЄСПЛ значну роль у розширенні сфери застосування п.2 ст.6 Конвенції грає тлумачення двох ключових понять цієї статті - «кримінальне обвинувачення» і «суперечки про громадянські права». У справі «Кадубец проти Словаччини» (Eur. Court H.R. Kadubec v. Slovakia, Judgmentof 2 September 1998. Reports. 1998 VI), представник держави-відповідача наполягав на тому, що в цій справі йдеться про адміністративний проступок, а не про кримінальне звинувачення і, отже ст.6 не може бути застосована. Однак Європейський суд з прав людини не погодився з аргументом відповідача, хоча і визнав, що внутрішнє право країни не вважає кримінальними діяннями, за вчинення якого був покараний заявник. Проте ця обставина, на думку Суду, не має великого значення, так само як і те, який державний орган розглядав справу. Таким чином, зазначена міжнародно-правова норма гарантує кожній людині доведення вини тільки в законному порядку та на підставі законно добутих доказів.
Враховуючи викладене, суд вважає, що в справі про адміністративне правопорушення підлягає застосуванню положення ст.62 Конституції України про те, що винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а.
На підставі вищевикладеного, враховуючи, що будь-яких доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем не надано, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що постанова про притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, є незаконною та підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне правопорушення, відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України, закриттю, що буде відповідати повному та належному захисту прав позивача, який здійснений, відповідно до імперативних приписів ст.286 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно чеку АТ «Укрпошта» з номер транзакції 2186240514 від 10 вересня 2025 року, позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 605 гривень 60 копійок.
Враховуючи, що позовній вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, у відповідності до ч.1 ст.139 КАС України, на користь позивач слід стягнути сплачений ним судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.8, 9, 62 Конституції України, ст.9, 222, 245, 251, 280 КУпАП, ст.77, 90, 132, 134,139, 205, 229, 241-246, 255, 286, 288 КАС України, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Скасувати постанову №1894 від 24 серпня 2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 , по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, у виді штрафу у розмірі 17000 гривень.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП, - закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 (шістдесят) копійок за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Сторони у справі:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Головуючий Т.В. Ігнатенко