Справа № 287/2322/25
1-кс/287/351/25
14 жовтня 2025 року м. Олевськ
Слідчий суддя Олевського районного суду Житомирської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за №12025060520000234 від 30.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, -
Слідчий СВ відділення поліції № 2 Коростенського районного управління поліції ГУНП в Житомирській області ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором Олевського відділу Коростенської окружної прокуратури ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна. У вказаному клопотанні слідчий просить накласти арешт на майно вилучене в ході огляду місця події 29.09.2025 року, а саме: предмет ззовні схожий на зброю - шляхом тимчасового позбавлення права ОСОБА_5 на відчуження, розпорядження і користування вказаним майном.
Слідчий ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, до суду надав письмову заяву з проханням розглядати клопотання без його участі у зв'язку з службовою зайнятістю.
Від прокурора ОСОБА_4 до суду надійшла письмова заява з проханням розглядати клопотання без його участі. Подане клопотання підтримує та просить задоволити.
Власник майна ОСОБА_5 до суду надав письмову заяву з проханням проводити розгляд клопотання без його участі, відносно задоволення клопотання не заперечує.
Відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого (а у визначених законом випадках дізнавача) та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Враховуючи стислі строки, встановлені законом для розгляду клопотання, вжиття судом необхідних заходів для забезпечення явки в судове засідання учасників кримінального провадження, слідчий суддя дійшов висновку про можливість розгляду клопотання без участі сторін та без фіксації даної процесуальної дії за допомогою технічних засобів відповідно до положень частини 1, 4 статті 107 Кримінального процесуального кодексу України.
Повно, всебічно і об'єктивно дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
З матеріалів клопотання вбачається, що 29.09.2025 року оперативними працівниками СКП відділення поліції №2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області виявлено місцевого жителя ОСОБА_5 , який мав при собі предмет схожий на обріз мисливської рушниці.
За даним фактом 30.09.2025 року СВ відділення поліції №2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області внесено відомості до ЄРДР та розпочато кримінальне провадження №120250060520000234 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
29.09.2025 року слідчими СВ відділення поліції №2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області проведено огляд місця події на ділянці автодороги поблизу с. Кам'янка, Коростенського району, Житомирської області в ході якого виявлено та вилучено предмет ззовні схожий на зброю.
Постановою слідчого вилучений в ході огляду місця події предмет ззовні схожий на зброю визнано речовим доказом по вказаному кримінальному провадженню.
Клопотання обґрунтоване тим, що на думку слідчого існують всі правові підстави для накладення арешту на вилучений предмет ззовні схожий на зброю, який в подальшому буде досліджено та оцінено органом досудового розслідування відповідно до вимог ст. 94 КПК України та буде прийнято законне процесуальне рішення у розумні строки.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального провадження, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Ч. 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.
У відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою згідно положень ч. 1 ст. 94 КПК України.
Відповідно до ст. ст. 89, 94 КПК України оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.
Так, слідчий суддя на даній стадії досудового розслідування для вирішення питання, зокрема, про застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для вирішення питання про арешт майна, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Стандарт доведення «достатні підстави», необхідність застосування якого передбачає ч. 3 ст. 170 КПК України, не вимагає від сторони обвинувачення надання безумовних та беззаперечних доказів, а передбачає необхідність наведення достатньо вагомих фактів та об'єктивних відомостей, аналіз яких у їх взаємозв'язку між собою дозволяє дійти висновку про відповідність вилученого майна критеріям речових доказів.
Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Частиною 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Усталена практика Європейського суду з прав людини вказує на те, що правомірність втручання у здійснення права власності з боку держави оцінюється з урахуванням того, що таке втручання повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»). Поняття загального (суспільного) інтересу, якому слугувало втручання у право власності під час кримінального провадження, Європейський суд з прав людини пов'язує з видом застосованого заходу обмеження або позбавлення права власності та використовує його у тісному взаємозв'язку з поняттям правомірної мети застосування відповідного заходу. У п. 188 рішення по справі «East / West Alliance Limited» проти України» вказано, що накладення арешту на речові докази може бути необхідним в інтересах належного відправлення судочинства, що є легітимною метою в «загальних інтересах» суспільства.
У рішенні по справі «Смирнов проти росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
В судовому засіданні встановлено, що вилучене під час огляду місця події майно, може відповідати критеріям ст. 98 КПК України, оскільки є всі підстави вважати, що вилучене майно може містити відомості, які будуть використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження, що в свою чергу свідчить про наявність необхідності в забезпеченні збереження вилученого майна.
Викладене в повній мірі підтверджується долученою до матеріалів клопотання постановою слідчого про визнання та долучення до справи речових доказів, згідно якої вищезазначений вилучений автомобіль визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
В свою чергу не накладення арешту на зазначене тимчасово вилучене майно може призвести до його знищення, приховування, що в свою чергу призведе до втрати доказів в рамках кримінального провадження та суттєво ускладнить процес встановлення істини по кримінальному провадженні.
Зв'язок даного майна із вчиненням злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, підлягає встановленню в процесі здійснення досудового розслідування, а отже арешт даного майна є виправданим.
В клопотанні про арешт майна прямо зазначено підставу та мету арешту майна, наведено відповідне обґрунтування, вказано обсяг та вид майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні, а також зазначено про відповідність цього майна критеріям ст. 98 КПК України.
Таким чином, враховуючи наявність правових підстав для накладення арешту на вилучений предмет ззовні схожий на зброю, оскільки існує необхідність в забезпеченні його збереження, слідчий суддя дійшов переконання, що захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна підлягає застосуванню.
Слідчий суддя вважає, що на даній стадії кримінального провадження існують достатні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.
Слідчий суддя роз'яснює, що відповідно до ст. 174 КПК України за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника чи володільця майна, якщо вони доведуть, що потреба у застосуванні такого заходу відпала, арешт майна може бути скасовано повністю або частково.
Керуючись ст.ст. 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя -
Клопотання слідчого СВ відділення поліції № 2 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР за №12025060520000234 від 30.09.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України- задоволити.
Накласти арешт на майно, вилучене у ході огляду місця події 29.09.2025 року, а саме: предмет ззовні схожий на зброю - шляхом тимчасового позбавлення права ОСОБА_5 на відчуження, розпорядження і користування вказаним майном.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя: ОСОБА_1