Єдиний унікальний номер 623/4055/21
Номер провадження 22-ц/818/273/25;
22-ц/818/274/25
09 жовтня 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
представника відповідача адвоката Кабанової А. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Золота Нива-1» на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 03 лютого 2022 року та на додаткове рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2022 року у складі судді Герцова О.М. у справі № 623/4055/21 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Золота Нива-1» про розірвання договору оренди та стягнення орендної плати та штрафних санкцій,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Золота Нива-1» (далі - ПП «Золота Нива -1») про розірвання договору оренди та стягнення орендної плати та штрафних санкцій.
Позов мотивовано тим, що 11 грудня 2007 року між нею з ПП «Золота Нива-1» укладено договір оренди, за яким нею передано підприємству в оренду земельну ділянку кадастровий номер 6322880500:01:000:0195, площею 5,6314 га, розташовану на території Олександрійської сільської ради, Ізюмського району строком на 10 років.
Договір було зареєстровано в Ізюмському міськрайонному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітетові по земельних ресурсах» про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 липня 2012 року за № 632288054001134.
17 липня 2015 року сторонами укладено додаткову угоду, якою подовжено строк дії договору на сім років.
Вказувала, що орендар систематично не сплачував орендну плату за договором оренди за 2018, 2019 та 2020 роки, чим порушено умови договору
Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 просила розірвати вказаний договір та стягнути заборгованість з виплати орендної плати та штрафних санкцій у загальному розмірі 18053,60 грн.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 03 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано договір оренди на належну ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 6322880500:01:000:0195, площею 5,6314 га, що розташована на території Олександрівської сільської ради, який зареєстровано в Ізюмському міськрайонному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітетові по земельних ресурсах» про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 липня 2012 року за № 632288054001134 та зареєстрований 21 липня 2017 року державним реєстратором виконавчого комітету Ізюмської міської ради, Харківської області, рішення про державну реєстрацію № 36255919.
Стягнуто з ПП «Золота Нива-1» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди землі від 10 грудня 2007 року, у розмірі - 18053,60 грн, яка складається з суми основного боргу з орендної плати за 2018-2020 роки у розмірі 16634,46 грн; 3 % річних у загальному розмірі - 886 грн 84 коп.; інфляційні збитки у загальному розмірі 532 грн 30 коп., а також 1816 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПП «Золота Нива-1» впродовж 2018 - 2020 років не виплачено позивачці орендну плату за користування її земельною ділянко, що є істотним порушенням умов Договору, а тому наявні підстави для розірвання договору оренди та стягнення заборгованості з орендної плати за вказаний період з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат.
Додатковим рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2022 року стягнути з ПП «Золота Нива-1» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 8000 грн.
Додаткове рішення мотивовано тим, що виходячи з фактичних обставин по справі, обсягу виконаної адвокатом роботи, критеріїв співмірності та розумності, суд першої інстанції вважав, що позивачу має бути відшкодовано 8000 грн витрат на правничу допомогу.
30 липня 2024 року через систему «Електронний суд» ПП «Золота Нива-1» подано апеляційну скаргу на вказані судові рішення в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неповне дослідження письмових доказів та встановлення обставин, що мають значення для справи, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 умисно з 2018 року не зверталась до ПП «Золота нива-1» за отриманням орендної плати, що свідчить про створення позивачем штучних підстав для визнання Договору недійсним або його розірвання.
З 2012 року до 2018 року ОСОБА_1 як і інші орендодавці для отримання орендної плати до 01 грудня кожного року (у строк, передбачений п.11 Договору) з'являлася до ПП «Золота нива 1» та отримувала її з каси відповідача за видатковими касовими ордерами, проте в подальшому позивачка за орендною платою не з'явилась та не зверталася з письмовими зверненнями стосовно перерахування цієї орендної плати на банківський або картковий рахунок тощо, з повідомленням відповідних реквізитів.
Оголошеннями в газетах «Обрії Ізюмщини» та «Всемъ» ПП «Золота нива-1» щороку запрошувало орендодавців, у тому числі ОСОБА_1 з'явитися до відповідача для отримання орендної плати за договорами оренди землі. Заборгованість по сплаті орендної плати за 2018-2020 роки виникла виключно з вини позивача з причини незвернення позивачки за її отриманням до відповідача.
Судом першої інстанції не надано оцінки реєстру безготівкових переказів від суб'єктів господарювання від 29 грудня 2021 року №RGMT211229141510 про здійснення ПП «Золота нива 1» 29 грудня 2021 року чотирьох грошових переказів через АТ «Ощадбанк» для виплати їх ОСОБА_1 :
1) на суму 5 546,30 грн з призначенням переказу: «Орендна плата за 2018 р. за договором оренди землі від 10 грудня 2007 року та додатковою угодою від 17 липня 2015 року»;
2) на суму 5 546,30 грн з призначенням переказу: «Орендна плата за 2019 р. за договором оренди землі від 10 грудня 2007 року та додатковою угодою від 17 липня 2015 року»;
3) на суму 5 546,30 грн з призначенням переказу: «Орендна плата за 2020 р. за договором оренди землі від 10 грудня 2007 року та додатковою угодою від 17 липня 2015 року»;
4) на суму 5 546,30 грн з призначенням переказу: «Орендна плата за 2021 р. за договором оренди землі від 10 грудня 2007 року та додатковою угодою від 17 липня 2015 року».
Щодо витрат на правничу допомогу, то позивачкою до закінчення судових дебатів, не було подано заяву про стягнення витрат на правничу допомогу. Усі додатки, додані до заяви про компенсацію судових витрат, не мають відношення до даної справи.
В матеріалах справи договір про надання правової (правничої) допомоги відсутній, а є інший договір - від 05 вересня 2021 року.
Розцінки на послуги Адвоката позивача не є співмірними з ринковими цінами на правничу допомогу, зокрема, з рекомендованими ставками гонорару, затвердженими рішенням Ради адвокатів Харківської області № 13/1/7 від 21 липня 2021 року.
Вказувало про неспівмірність розміру витрат на правничу допомогу.
Предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та судової практики, предмет, підстави позову та позиція сторін не змінювалися, обсяг і складність складених процесуальних документів, як і кількість та тривалість судових засідань не є значними.
По даній справі відбулось тільки одне судове засідання, в якому приймав участь адвокат Волченко Геннадій Валерійович ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), і таке засідання тривало менше 1 години.
Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 20 січня 2025 року відновлено втрачене судове провадження № 623/4055/21 (провадження2/623/1061/2021) за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Золота Нива-1» про розірвання договору оренди та стягнення орендної плати та штрафних санкцій в частині зібраних матеріалів.
Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву не скористалися.
У судове засідання апеляційного суду позивачка ОСОБА_1 не з'явилася.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 09 жовтня 2025 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників:
позивачкою ОСОБА_1 отримано 22 серпня 2025 року (т. 2, а.с.56);
адвокатом Волченко Геннадієм Валерійовичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 , отримано 15 серпня 2025 року (т. 2, а.с.55).
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, явка яких у судове засідання обов'язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ПП «Золота Нива-1» адвоката Кабанову А. В., яка підтримала апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.
Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані рішення суду першої інстанції від 03 лютого 2022 року відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України, в той час як додаткове рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2022 року у повній мірі вказаним нормам права не відповідає.
Судом встановлено, що 11 грудня 2007 року між ОСОБА_1 та ПП «Золота нива-1» укладено договір оренди на належну їй земельну ділянку кадастровий номер 6322880500:01:000:0195, площею 5,6314 га, розташованої на території Олександрівської сільської ради, Ізюмського району, строком на 10 (десять) років. Договір було зареєстровано в Ізюмському міськрайонному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Державному комітетові по земельних ресурсах» про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 16 липня 2012 року за № 632288054001134.(а.с.23-25).
17 липня 2015 року сторонами укладено додаткову угоду, якою подовжено строк дії договору на сім років. Вказана угода зареєстрована в державному реєстрі речових прав 21 липня 2017 року (а.с. 27, 28).
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.
Відповідно до статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.
Пунктом «в» частини 1 статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Згідно з частиною 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі»).
У пункті «д» частини 1 статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.
До відносин, пов'язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини 2 статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).
Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18).
Об'єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) дійшла висновку, що тлумачення пункту «д» частини 1 статті 141 ЗК України, частини 2 статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).
Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин 1 - 3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 просила суд розірвати договір оренди землі від 11 грудня 2007 року, укладений між нею та ПП «Золота нива 1», посилаючись на те, що відповідач починаючи з 2018 року не сплачує орендну плату.
Заперечуючи проти позовних вимог ПП «Золота нива-1» вказувало, що орендна плата неотримана з вини позивачки, оскільки вона не отримала її з каси відповідача за видатковими касовими ордерами, з заявами перерахування цієї орендної плати на банківський або картковий рахунок тощо з повідомленням відповідних реквізитів до підприємства не зверталась. Також, посилалось на реєстр безготівкових переказів від суб'єктів господарювання від 29 грудня 2021 року № RGMT211229141510, яким ПП «Золота нива-1» 29 грудня 2021 року здійснено загальний перекази орендної плати за 4 роки.
Між тим, відповідачем не надано доказів, що ним докладено усіх можливих зусиль щодо виплати орендної плати ОСОБА_1 за 2018-2020 роки, проте позивачка відмовлялася її отримувати.
Матеріали справи не містять даних, що ПП «Золота Нива-1» зверталось до нотаріальної контори для внесення належних з нього кредиторові грошей у депозит. Сам факт переказу грошових коштів на рахунок в АТ «Ощадбанк», який було проведено відповідачем після звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду, не свідчить, що зобов'язання виконано належним чином.
Отже, за таких обставин судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про систематичне порушення відповідачем строків сплати орендної плати та відповідно, наявністю підстав для розірвання договору оренди та стягнення грошових коштів.
Згідно з частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24.10. 2011 року у справі № 6-38цс11, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі № 6-42цс11) та нараховуються незалежно від вини боржника (постанова Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).
Заходи відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлена (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13).
Враховуючи, що відповідачем порушені строки внесення орендної плати за 2018- 2020 роки, які встановлені договором оренди, тобто, боржник прострочив виконання грошового зобов'язання, висновки суду, що позивач має право на отримання від відповідача трьох процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат є обґрунтованими.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У випадку, визначеному частиною 2 цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Як установлено в частині 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.
Частинами 1, 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов'язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов'язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов'язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).
Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.
Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб'єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106).
Відповідно до висновків, викладених у Постанові Верхвоного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 461/5420/14-ц при повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
Сторонами не заперечується, що в суді першої інстанції адвокат Волченко Г.В. здійснював представництво інтересів позивачки та приймав участь у судових засіданнях.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість компенсувати позивачу витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи значення справи для сторін, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, співмірність витрат зі складністю справи та виконаною роботою, часом, який необхідний для виконання такої роботи адвокатом, судова колегія вважає, що розмір вказаних витрат підлягає зменшенню до 5000 грн.
Згідно пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню лише у частині зменшення стягнутих судових витрат, по суті спору рішення суду залишено без змін, підстав для нового розподілу судового збору, понесеного у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Золота Нива-1» задовольнити частково.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 03 лютого 2022 року залишити без змін.
Додаткове рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 11 лютого 2022 року змінити.
Зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з Приватного підприємства «Золота Нива-1» (Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Забавне, вул. Харківська, 1 "Б", ЄДРПОУ 33897138) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 8000 грн до 5000 (п'ять тисяч) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 14 жовтня 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина