Справа № 947/31824/25
Провадження № 2/947/5456/25
14.10.2025 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Позивач - Акціонерне товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» 26.08.2025 року звернулося до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №200896320201 від 21.10.2017 року в загальному розмірі 38053 гривні 19 копійок та судових витрат, з посиланням на те, що відповідачкою в добровільному порядку належним чином умови кредитних договорів не виконуються.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 28.08.2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено дату, час і місце судового засідання з повідомленням сторін по справі на 14.10.2025 року о 10 год. 30 хв.
У судове засідання призначене на 14.10.2025 року представник позивача не з'явився, однак в позові зазначив, що підтримує заявлені вимоги, просить розгляд справи провести за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
ОСОБА_1 (надалі за текстом - Відповідач) у судове засідання призначене на 14.10.2025 року також не з'явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлялась належним чином.
Згідно з п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з відповіді №1706232 від 27.08.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання відповідачки, оскільки остання не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, судом здійснювалось повідомлення останньої про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судових повісток, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу зареєстрованого місця проживання відповідачки, однак поштове повідомлення було повернуто до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за зазначеною адресою.
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Таким чином, відповідачка про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлена належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористалась процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомила.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 21.10.2017 року ОСОБА_1 звернулась до АТ «ПУМБ» із заявою №200896320201 на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, згідно з умовами якої банк надає відповідачці споживчий кредит у виді кредитної лінії на рахунок в сумі 1000,00 грн., строком на 12 місяців, реальна річна процентна ставка якого складає - 59.59% річних.
У заяві зафіксовано, що відповідачка у тому числі підтвердила, що ознайомлена з ДКБО, Тарифами Банку та цілком згодна, всі умови ДКБО їй зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
Того ж дня, відповідачкою підписано Паспорт споживчого кредиту, який містить інформацію про: контактні дані кредитодавця; інформацію та контактні дані кредитного посередника; основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача; інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача; порядок повернення кредиту; додаткову інформацію; інші важливі правові аспекти.
У відповідності до довідки про збільшення кредитного ліміту за кредитним договором №200896320201 від 21.10.2017 року укладеного з ОСОБА_1 , банком за даним кредитним договором встановлювались наступні кредитні лінії: 21.10.2017 року - 1000,00 грн.; 04.01.2018 року - збільшено до 5000,00 грн.; 18.05.2018 року - збільшено до 9300,00 грн.; 14.11.2018 року - збільшено до 14300,00 грн.; 15.03.2019 року - збільшено до 19300,00,00 грн.; 11.07.2019 року - збільшено до 24300,00 грн.; 19.11.2019 року - збільшено до 29300,00 грн.; 10.07.2020 року - збільшено до 34300,00 грн.; 11.09.2020 року - збільшено до 37300,00 грн.; 16.11.2020 року - збільшено до 49000,00 грн.; 27.02.2022 року - зменшено до 5492,00 грн.; 03.03.2022 року - збільшено до 10492,00 грн.; 13.05.2022 року - збільшено до 20984,00 грн.; 26.05.2023 року - зменшено до 23000,00 грн.
У відповідності до наданого представником позивача до позову розрахунку заборгованості за договором №200896320201 від 21.10.2017 року вбачається, що за відповідакою обліковується заборгованість за даним кредитним договором, яка станом на 09.04.2025 року у загальному розмірі становить - 38053,19 грн., що складається з: 22998 гривень 25 копійок - заборгованості за тілом кредиту, 15054 гривні 94 копійки.
Вказана сума заборгованості також підтверджується наданою до суду випискою за договором №200896320201 від 21.10.2017 року за період 21.10.2017-09.04.2025 р.р.
10.04.2025 року за вих. номером КНО-44.2.2/580 банком на адресу ОСОБА_1 скеровано письмову вимогу (повідомлення), яка містить інформацію про наявність заборгованості за кредитним договором №200896320201 від 21.10.2017 року, яка станом на 09.04.2025 року в загальному розмірі складає 38053,19 грн. та необхідність її погашення.
Невиконання відповідачкою своїх зобов'язань по вищезазначеному договору щодо своєчасного погашення кредиту, зумовило звернення АТ «ПУМБ» до суду із відповідним позовом.
Частиною 2 статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є у тому числі договори та інші правочини.
Згідно положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( ч.1 ст.638 ЦК України).
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 207 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію"). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Досліджуючи надані до суду докази, судом встановлено, що кредитний договір №200896320201 від 21.10.2017 року між позивачем та відповідачем було укладено в письмові формі у паперовому вигляді.
Судом враховується, що відповідачкою також було підписано Паспорт споживчого кредиту, який в свою чергу містить інформацію про розмір кредиту, розмір відсотків та порядок і умови сплати, строки погашення кредитних коштів, розмір, порядок та умови нарахування і сплати штрафів і пені за невиконання взятих на себе зобов'язань, реальні відсоткові ставки та орієнтовну загальну вартість кредиту, тощо.
Приймаючи викладене, а також, що в даному випадку зміст кредитних правовідносин між сторонами зафіксовано у декількох документах, суд вважає, що вказані обставини свідчать про повну обізнаність ОСОБА_1 про основні умови кредитування за вищевказаним кредитним договором №200896320201 від 21.10.2017 року.
Судом встановлено належне виконання позивачем своїх зобов'язань за кредитним договором №200896320201 від 21.10.2017 року з надання відповідачеві кредитних коштів в сумі 1000,00 грн.
З поданого представником позивача до позову розрахунку заборгованості вбачається, що за кредитним договором №200896320201 від 21.10.2017 року у відповідачки з підстав неналежного виконання своїх обов'язків за вказаним кредитним договором, станом на 09.04.2025 року, утворилась заборгованість за кредитом у загальному розмірі 38053,19 грн., що складається з: 22998 гривень 25 копійок - заборгованості за тілом кредиту, 15054 гривні 94 копійки.
Вказаний розрахунок боргу є зрозумілим та доступним, в тому числі містить усю необхідну інформації щодо періоду та розміру виникнення боргу.
Наявність заборгованості за кредитним договором також підтверджується відомостями наявними у поданій до суду виписці за кредитним договором №200896320201 від 21.10.2017 року.
Вказані докази на підтвердження наявності заборгованості відповідачки за договорами належать до первинних документів відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак є належними доказами щодо заборгованості відповідачки за кредитними договорами та беруться судом до уваги у сукупності з іншими доказами.
Відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження пред'явлення АТ «ПУМБ» жодних претензій щодо умов взятих в кредит грошових коштів.
При цьому, ОСОБА_1 не надано до суду жодних доказів на спростування вищенаведених обставин, на які посилається банк як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши на підтвердження цих обставин належні, допустимі та достовірні докази.
На підставі вищевикладеного, суд вважає достатніми докази, що підтверджують укладення між позивачем та відповідачем кредитного договору №200896320201 від 21.10.2017 року, умови яких належним чином виконані Банком.
Ухвалюючи рішення суду по даній справі, судом враховується, що відповідно до ч. 6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх неповнолітніх осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «ПУМБ» підлягають задоволенню, стягненню з відповідача, у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору №200896320201 від 21.10.2017 року, підлягає на користь позивача заборгованість за вказаним кредитним договором, яка станом на 09.04.2025 року становить у загальному розмірі 38053 гривні 19 копійок.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи задоволення позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають у відшкодування витрат зі сплати останнім судового збору - 2422,40 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 352-354 ЦПК України, ст. 509, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд,
Позов Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829) заборгованість: за кредитним договором №200896320201 від 21.10.2017 року, станом на 09.04.2025 року, у загальному розмірі 38053 (тридцять вісім тисяч п'ятдесят три) гривні 19 (дев'ятнадцять) копійок, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 22998 (двадцять дві тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім) гривень 25 (двадцять п'ять) копійок - заборгованості за тілом кредиту, заборгованості за відсотками 15054 (п'ятнадцять тисяч п'ятдесят чотири) гривні 94 (дев'яносто чотири) копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829) у відшкодування витрат зі сплати судового збору - 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривені 40 (сорок) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко