Справа № 216/6423/25
провадження 3/216/2351/25
іменем України
09 жовтня 2025 року місто Кривий Ріг
Суддя Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області Цимбалістенко О.В., розглянувши матеріали, що надійшли з Військової частини НОМЕР_1 про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, гранатеметника механізованого відділення 2 механізованого взводу 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
І. Опис обставин, установлених під час розгляду справи.
31 липня 2025 року о 18 год. 30 хв. військовослужбовець солдать ОСОБА_1 знаходився в пункті постійної дислокації НОМЕР_2 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння в умовах воєнного стану, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, тремтіння пальців рук, а також поведінка, що не відповідає обстановці. Після чого був направлений до медичного закладу КП «Дніпровська багатопрофільна клінічна лікарня з надання психіатричної допомоги» ДМР місто Кривий Ріг, де відмовився від медичного огляду на стан алкогольного чи наркотичного сп'яніння, згідно висновку № 1130 від 31 липня 2025 року не пройшов обстеження у повному обсязі згідно чинного законодавства.
ІІ. Пояснення осіб, які беруть участь у справі про адміністративне правопорушення.
ОСОБА_1 згідно письмових пояснень з протоколом погодився. Просив розстрочити сплату штрафу на строк до 6 місяців.
ІІІ. Нормативний акт, що передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення.
Диспозицією ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність, в тому числі, за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння в умовах особливого періоду.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оборону України" особливий період-період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або до ведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного станув Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Положеннями ст. ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що військовослужбовці зобов'язані свято та непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, бути хоробрим і дисциплінованим, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Частиною 4 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Відповідно до ст. 298 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Положеннями ч. 1 ст. 307 КУпАП визначено, що штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
Згідно з ч. 2 ст. 301 КУпАП, відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 304 КУпАП, питання, зв'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Можливість розстрочки сплати штрафу передбачена положеннями ч. 1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», згідно яких за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Згідно з ст. 3 вказаного закону, примусовому виконанню підлягають рішення на підставі у тому числі постанов судів у справах про адміністративні правопорушення.
Хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїз Торія проти Іспанії", від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України»).
ІV. Оцінка суду.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується:
- протоколом про адміністративне правопорушення А3283 № 45 від 31 липня 2025 року, який відповідає вимогам ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила;
- письмовими поясненнями;
- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
Досліджені та перевірені судом обставини поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суду не надано.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена у повному обсязі.
V. Накладення стягнення за адміністративне правопорушення.
Відповідно до положень ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно зі ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу ОСОБА_1 , з метою виховання правопорушника та попередження наступних правопорушень, суд дійшов висновку про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
VІ. Інші питання, які вирішує суд при розгляді даної справи.
Положеннями ст. 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.
Проте, військовослужбовці звільняються від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у справах, пов'язаних з виконанням військового обов'язку, а також під час виконання службових обов'язків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Чернігівського апеляційного суду від 28.07.2022 у справі № 732/280/22, постанові Волинського апеляційного суду від 21.02.2023 у справі № 163/1899/22.
Щодо розстрочення сплати штрафу.
Верховним Судом неодноразово зазначалось, що заходи примусу повинні ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства (постанови від 31.01.2023 у справі № 759/6139/22, від 27.10.2022 у справі № 546/526/18, від 30.11.2022 у справі № 379/1657/18).
Суд також звертає увагу, що попри відсутність в Кодексі України про адміністративні правопорушення положень, що безпосередньо регулюють питання розстрочення сплати штрафу, подібну можливість надає засудженим Кримінальний кодекс України.
Так, згідно ч. 4 ст. 53 КК України з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 16.02.2021 по справі № 263/10894/2020, в ситуаціях, коли нормами КУпАП чітко не врегульовано ті чи інші питання, суди відповідно до усталеної судової практики, яка ґрунтується на системному аналізі міжнародних актів з урахуванням рішень Конституційного Суду України, в певних випадках вправі застосовувати принцип аналогії закону. У цьому випадку найбільш близьким до адміністративно-деліктної галузі права є кримінальне процесуальне законодавство.
ЄСПЛ неодноразово вказував на кримінально-правовий характер адміністративних правопорушень.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, під дію кримінального аспекту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод підпадають порушення Правил дорожнього руху, у відношенні яких передбачено накладення штрафу чи обмеження у праві керування автомобілем, («Лутц проти Німеччини» (Lutz v. Germany), п.182).
Правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, виходячи з критеріїв Енгеля(Engel and Others v. the Netherlands, рішення 8 червня 1976 року, заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), відноситься до «кримінальних» у розумінні ЄСПЛ.
Ураховуючи наведене, вказана справа про адміністративне правопорушення підпадає під дію кримінального аспекту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Таким чином, становище правопорушника у справі про адміністративне правопорушення не може бути гіршим, ніж становище засудженого у кримінальній справі, оскільки протилежний підхід призвів би до порушень загальних засад справедливості судочинства та верховенства права.
Ураховуючи наведене, суд приходить до висновку, що розстрочення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу не суперечить законодавству України і відповідатиме завданням здійснення судочинства на засадах справедливості та верховенства права.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 35, 172-20, 251, 280, 283-285, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -
Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп.
Розстрочити виконання постанови в частині сплати штрафу в розмірі 17000,00 грн. (сімнадцять тисяч гривень) на строк 6 (шість) місяців, встановивши, що штраф в розмірі 17000,00 грн. (сімнадцять тисяч гривень) стягується з ОСОБА_1 в наступні строки та порядку: до 09.11.2025 сплачується частина штрафу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень); до 09.12.2025 сплачується частина штрафу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень); до 09.01.2026 сплачується частина штрафу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень); до 09.02.2026 сплачується частина штрафу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень); до 09.03.2026 сплачується частина штрафу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень); до 09.04.2026 сплачується частина штрафу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суддя О.В.ЦИМБАЛІСТЕНКО