07 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/2308/25 пров. № А/857/35220/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
за участю секретаря судового засідання: Вербінець Є.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року, ухвалене суддею Іванчулинець Д.В. у м. Ужгороді о 13:32 у справі №260/2308/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області в особі Хустського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
01 квітня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області в особі Хустського відділу Головного управління Державної міграційної служби в Закарпатській області, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 12 травня 2025 року просив:
-визнати протиправними дії головного спеціаліста Хустського відділу Головного управління Державної міграційної служби у Закарпатській області Наталії Щуфань, які виразилися у прийнятті рішення № 2124130100017991 від 18.03.2025, затверджене начальником Хустського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області Суринець Василем Васильовичем про примусове повернення ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства;
-скасувати рішення № 2124130100017991 від 18.03.2025 прийняте головним спеціалістом Хустського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, затверджене начальником Хустського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області Суринець Василем Васильовичем про примусове повернення ОСОБА_2 ( ОСОБА_4 .О), ІНФОРМАЦІЯ_1 до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
-визнати протиправним рішення б/н від 12.10.2021 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, адреса: 88017, вул. Грибоєдова, 12 А, м.Ужгород, код ЄРДПОУ: 37809328 про скасування набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку не виконанням поданого зобов'язання про припинення іноземного громадянства, яке підписане керівником територіального підрозділу ДМС України Василем Суринець, посадовою особою територіального органу ДМС України Вікторією Філіп та керівником територіального органу ДМС України Ігорем Михайлишин;
- скасувати рішення б/н від 12.10.2021 Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області, адреса: 88017, вул. Грибоєдова, 12 А, м. Ужгород, код ЄРДПОУ: 37809328 про скасування набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 у зв'язку не виконанням поданого зобов'язання про припинення іноземного громадянства, яке підписане керівником територіального підрозділу ДМС України Василем Суринець, посадовою особою територіального органу ДМС України Вікторією Філіп та керівником територіального органу ДМС України Ігорем Михайлишин.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що за час проживання на території України він ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності не притягався, починаючи з 1997 року постійно проживав та працював на території України, документований в податковому органі ідентифікаційним номером 2468715516, за місцем роботи характеризується позитивно. Зазначає про наявність в Україні тісних родинних зв'язків, успадкованого та особистого майна (нерухомості). Зазначає, що ним вживались заходи щодо припинення громадянства російської федерації, однак невидача документа про припинення іноземного громадянства пов'язана із незалежними від позивача обставинами, про що позивач повідомляв відповідача. В апеляційній скарзі також висловив побоювання, що в разі повернення до російської федерації скаржнику може загрожувати небезпека для життя і здоров'я через особисте ставлення та осуд військової агресії російської федерації.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що позивач двічі притягувався до адміністративної відповідальності за порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Покликаючись на наявність передбачених пунктом 1 статті 21 Закону України «Про громадянство України» підстав (позивач не виконав зобов'язання щодо припинення іноземного громадянства. Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про громадянство України», рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону, внаслідок невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства) вказує на правомірність прийняття ГУ ДМС України в Закарпатській області рішення про припинення громадянства України, відповідно до пункту 1 статті 21 Закону України «Про громадянство України»
Зазначає, що позивач фактично з 12.11.2021 проживає в Україні не законно.
Згідно доводів відповідача, рішення Хустського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 18.03.2025 відносно позивача приймалось з урахуванням та дослідженням всіх обставин справи і є правомірним, а вимоги позивача - необґрунтованими.
Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 16 травня 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням до ГУ ДМС України в Закарпатській області. Разом із заявою та встановленим переліком документів, позивач подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, в якому зазначав про те, що зобов'язується протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство росії.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатом розгляду поданих документів 05 серпня 2019року ГУ ДМС України в Закарпатській області прийнято рішення про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» та видано довідку ГУ ДМС у Закарпатській області № 319 про реєстрацію особи громадянином України.
13 серпня 2019 року позивач звернувся із заявою про оформлення тимчасового посвідчення громадянина України, яке у подальшому йому видано дійсне з 13 серпня 2019 року до 05 серпня 2021 року за № 0Т002758.
Водночас, у ході моніторингу виконання зобов'язань іноземними громадянами, щодо припинення попередніх громадянств, у 2021 році Головним управлінням ДМС у Закарпатській області встановлено не виконання позивачем зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом двох років з моменту набуття громадянства України, що є підставою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України». Про що було складено довідку та надіслано для відповідного реагування до Хустського районного відділу ГУ ДМС у Закарпатській області.
Як наслідок, Хустським відділом ГУ ДМС України в Закарпатській області 06 жовтня 2021 року сформовано подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України позивача.
Рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 12 жовтня 2021 року оформлено припинення ОСОБА_1 громадянства України, у зв'язку з невиконанням зобов'язання припинити іноземне громадянство.
18 березня 2025 року головним спеціалістом Хустського відділу Головного управління ДМС України у Закарпатській області Щуфань Н.Й. за результатами розгляду матеріалів щодо ОСОБА_1 прийнято рішення № 2124130100017991 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, яке затверджено начальником Хустського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області Суринець В.В.
У вказаному рішенні встановлено, що 18 березня 2025 року у ході проведення цільових профілактичних заходів з нагляду та контролю за виконанням законодавства в міграційній сфері в м. Хуст працівниками відділу Хустського відділу ГУ ДМС у Закарпатській області виявлено громадянина російської федерації ОСОБА_2 , ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає на території України з порушенням правил перебування, а саме: після закінчення дозволеного терміну перебування не покинув територію України у встановлений законом строк. Громадянин російської федерації ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 , документований паспортом громадянина росії: НОМЕР_1 24.10.2012 по 24.10.2022, вище зазначеного іноземця притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 203 КУпАП. Постановою про накладення адміністративного стягнення накладено штраф у розмірі 5 100,00 грн. Громадянин росії ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , до органів та підрозділів міграційної служби з заявою і документами, необхідних для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не звертався, підстав для подальшого законного перебування в Україні у нього немає.
ОСОБА_1 , вважаючи рішення № 2124130100017991 від 18 березня 2025 року про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства та рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Закарпатській області від 12 жовтня 2021 року про припинення громадянства України, у зв'язку з невиконанням зобов'язання припинити іноземне громадянство протиправними, звернувся до суду з вимогами про їх скасування.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI.
За змістом ч.1-3 ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Частиною першою статті 26 Конституції та статтею 3 Закону № 3773 визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України,- за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про громадянство України», іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх заявою прийняті до громадянства України.
Умовами прийняття до громадянства України, крім інших умов визначених цією статтею, є подання іноземцем зобов'язання припинити іноземне громадянство.
Іноземці, які подали зобов'язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.
Відповідно до пунктів 1-3 Правил оформлення і видачі тимчасового посвідчення громадянина України, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1111, тимчасове посвідчення громадянина України - документ, який посвідчує особу і підтверджує її належність до громадянства України.
Тимчасове посвідчення видається особам, які досягли шістнадцятирічного віку, набули громадянства України та взяли зобов'язання припинити іноземне громадянство протягом одного року з моменту набуття громадянства України.
За змістом положень спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150 «Про затвердження Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства» (далі Інструкція № 353/271/150) іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Приписами пункту 5 розділу I вказаної Інструкції визначено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є:
дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Згідно з п.3 розділу II Інструкції №353/271/150 у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов'язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення.
Відповідно до п.5 розділу II Інструкції №353/271/150 іноземець зобов'язаний самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
За змістом п.10 розділу I Інструкції №353/271/150 рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Як вже зазначалося вище, ГУ ДМС України в Закарпатській області прийняло рішення про припинення громадянства України, відповідно до пункту 1 статті 21 Закону України «Про громадянство України», оскільки позивач не виконав зобов'язання щодо припинення іноземного громадянства.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про громадянство України», рішення про оформлення набуття громадянства України скасовується, якщо особа набула громадянство України відповідно до статей 7, 8, 10-13, 15 цього Закону, внаслідок невиконання зобов'язання, взятого особою у зобов'язанні припинити іноземне громадянство (підданство), в декларації про відмову від іноземного громадянства або в декларації про відсутність іноземного громадянства.
Відповідно до частини сімнадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773), особи, стосовно яких прийнято рішення про припинення громадянства України або стосовно яких скасовано рішення про оформлення набуття громадянства України, зобов'язані виїхати з України або звернутися із заявою про надання дозволу на імміграцію протягом 30 днів з дня прийняття такого рішення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України, за винятком звернення цієї особи із заявою про надання дозволу на імміграцію, вона підлягає видворенню в установленому законодавством порядку.
З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено, що позивач фактично з 12 листопада 2021 року проживає в Україні не законно.
Згідно статті 23 Закону №3773 нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Приписами статті 68 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Відтак, за порушення вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме проживання на території України за документами термін дії яких закінчився позивача вперше притягнуто до адміністративної відповідальності 21 листопада 2024 року за частиною другою статті 203 КУпАП.
Повторно позивача притягнуто за проживання на території України за документами термін дії яких закінчився 18 березня 2025 року.
Відповідно до ст. 26 Закону №3773 іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
З системного аналізу наведених вище правових норм можна дійти висновку про те, що іноземець або особа без громадянства, які перебувають в Україні можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, зокрема якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.
Враховуючи вище викладене та з метою забезпечення вимог законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства на підставі статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Хустським відділом ГУ ДМС у Закарпатській області 18 березня 2025 року прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства №2124130100017991.
З огляду на встановлені фактичні обставини та приписи чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що оскаржене рішення прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень обґрунтовано та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.
Позивачем факт невиконання обов'язку неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів шляхом вчинення необхідних дій для легітимізації свого перебування в Україні не спростовано.
Крім того, судом першої інстанції слушно вказано на те, що позивачеві було достеменно відомо про зобов'язання припинити громадянство рф протягом двох років з моменту набуття громадянства України, оскільки позивач сам зазначив про це у позовній заяві.
Щодо покликань скаржника те, що в Україні у нього тісні родинні зв'язки, колегія суддів зазначає, що факт укладення шлюбу на території України не є тотожним легалізації іноземця чи на території України, такий може бути лише підставою для оформлення права такої особи на проживання (перебування) в Україні, але не може сам по собі заміняти передбачені законом дії такої особи для реалізації цього права; бажання іноземця зберегти свої сімейні права покладає саме на цю особу передбачені чинним законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч чинного законодавства.
Щодо доводів про те, що території рф існує ймовірність загрози життю і здоров'ю через проукраїнську позицію, колегія суддів звертає увагу, що рішення про примусове повернення, яке іноземець виконує самостійно, передбачає виїзд за межі території України не лише в країну походження, а і в третю країну, що спростовує такі побоювання повернення в країну походження.
Крім того, враховуючи те, що у позивача відсутні документи на право законного перебування на території України, позивач не відноситься до осіб, яким надано статус біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, тому підстави вважати, що ОСОБА_1 підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні.
Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обсяг дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на характер спірних правовідносин.
Керуючись статтями 195, 242, 288, 271, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року у справі №260/2308/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 10.10.25 згідно з ч.3 ст.321 Кодексу адміністративного судочинства України.