Справа № 240/244/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лавренчук О.В.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
13 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, у якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії по інвалідності, в порядку визначеному ст.ст.30, 31, 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати відповідача призначити пенсію по інвалідності, в порядку визначеному ст.ст.30, 31, 33 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування пенсію", по інвалідності, з урахуванням періоду роботи із 30.10.1991 по 10.06.1993, та з 16.06.1993 по 20.03.1995, з часу звернення про призначення пенсії за інвалідністю із 29.07.2024.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, Управління посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач із 29.07.2024 є особою з інвалідністю третьої групи, що підтверджується випискою з акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №667509 (а.с. 66).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 03.09.2024 про призначення пенсії по інвалідності.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області, за принципом екстериторіальності, 03.09.2024 прийняло рішення №064350007670 від 10.09.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (а.с. 20, 65). У рішенні вказано:
Вік заявника 56 років 0 місяців 11 днів.
Необхідний страховий стаж відповідно до статті 32 Закону України від 09.07.2003 №1058-1V “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 13 років.
Страховий стаж особи становить 11 років 10 місяців 5 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви;
- за доданими документами до страхового стажу не зараховано;
- період роботи з 30.10.1991 по 31.12.1991 згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 від 02.04.2002, оскільки записи внесені в трудову книжку до дати її заповнення, що суперечить пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яким передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу;
- періоди роботи з 01.01.1992 по 10.06.1993, з 16.06.1993 по 20.03.1995, з 25.04.2002 по 04.11,2002, з 24.01.2003 по 21.04.2003, оскільки з 01.01.2023 рф припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;
- період роботи за 1989-1991 рр. згідно довідки №179/1/8624 від 30.08.2024 виданої Галузевим державним архівом (ГДА Міноборони), оскільки по батькові ( ОСОБА_2 ) не відповідає паспортним даним ( ОСОБА_3 ).
Додатковий коментар: відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутній необхідний страховий стаж 13 років."
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області листом повідомило позивача про рішення, прийняте 03.09.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області (а.с. 17).
Вважаючи відмову у призначені пенсії по інвалідності протиправною, позивач звернувся до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Тобто, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставах інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
Зі змісту рішення Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області вбачається, що позивачу до стажу не зараховано період із з 30.10.1991 по 31.12.1991 згідно дублікату трудової книжки НОМЕР_1 від 02.04.2002, з підстав: "оскільки записи внесені в трудову книжку до дати її заповнення, що суперечить пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яким передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу".
Так, судом першої інстанції досліджено наявну в матеріалах адміністративної справи копію трудової книжки НОМЕР_2 та встановлено наступне.
На першому аркуші вказаної трудової книжки міститься напис "Дублікат" та зазначено дата її заповнення - 02 квітня 2002 року.
У трудовій книжці містяться записи:
№1:Відкрите акціонерне товариство "Елекс" (російська федерація), 30.10.1991- прийнятий на роботу в цех №21 учнем (далі мова оригіналу) "сборщика п/п приборов", підстава внесення запису: Пр. 508 від 24.10.1991;
№2: 17.01.1992: присвоєно 2 розряд (далі мова оригіналу) "сборщика п/п приборов" в цех №21, підстава внесення запису: Пр. 518 від 31.01.1992;
№3: 01.07.1992: присвоєно 3 розряд (далі мова оригіналу) "сборщика п/п приборов" в цех №21, підстава внесення запису: Пр. 1824 від 16.07.1992;
№4: звільнений за статтею КЗпП рф, підстава внесення запису: Пр. №1479 від 10.06.1993
Порядок видачі дублікату трудової книжки визначено розділом 5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказами Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Відповідно до пункту 5.1 Інструкції, особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов'язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки.
Згідно пункту 5.2 Інструкції, дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень).
Пунктом 5.3 Інструкції передбачено, що якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.
Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки.
Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.
Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.
У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.
У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
Відповідачем не спростовано, що позивач у зв'язку із втратою оригіналу трудової книжки у встановленому порядку звернувся за отриманням дублікату.
На його заяву було видано дублікат трудової книжки, яка надає можливість встановити та підтвердити періоди трудової діяльності позивача та зарахувати їх до страхового стажу.
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що позивач не несе та не може нести відповідальність при оформлені роботодавцем дублікату трудової книжки.
Також, є цілком логічним, що дублікат трудової книжки містить більш пізню дати заповнення, ніж записи у ній, оскільки дублікат трудової книжки заповнювався за місцем роботи позивача при оформленні дублікату трудової книжки.
Крім того, слід зважати на те, що записи у трудовій книжці НОМЕР_2 зроблено чітко, без виправлень.
Запис про звільнення скріплено печаткою та підписом посадової особи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем безпідставно не зараховано до стажу позивача період із 30.10.1991 по 31.12.1991.
Щодо не зарахування до страхового стажу періодів робота позивача в російській федерації з підстав, що з 01.01.2023 рф припинила свою участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992", то колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до записів у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_2 позивач у періоди з 01.01.1992 по 10.06.1993, з 16.06.1993 по 20.03.1995, з 25.04.2002 по 04.11.2002, з 24.01.2003 по 21.04.2003 працював на території російської федерації.
Надаючи правову оцінку спірних правовідносин в цій частині, суд зауважує, що відповідно до основних положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, членами якої є Україна та Російська Федерація, Уряди держав-учасниць цієї Угоди, керуючись статтями 2, 4 Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, виходячи з необхідності захисту прав громадян в області пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава-учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави-учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які придбали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР по питань пенсійного забезпечення.
Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року визначено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 4 Угоди передбачено, що Держави-учасниці Угоди проводять політику гармонізації законодавства про пенсійне забезпечення.
Відповідно до частини 2 статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Зі змісту наведених норм слідує, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Суд зазначає, що при зверненні із заявою про перерахунок пенсії позивач надав трудову книжку, що містить записи про періоди роботи на підприємствах, що знаходяться на території російської федерації.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м.москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022.
Згідно ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не стосуються періодів трудової діяльності осіб, що мали місце в період дії вказаної Угоди, тобто до 01.01.2023.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу позивача періоду роботи на території російської федерації із 01.01.1992 по 10.06.1993 та із 16.06.1993 по 20.03.1995. Всього 3 роки 2 місяці 15 днів.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону № 1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до норм ч.1 ст.30 Закону №1058, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Приписами ч.1 ст.32 Закону №1058 встановлено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років (на час настання інвалідності); від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років (на день звернення за пенсією).
Зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 10.09.2024 вбачається, що відповідачем визнається наявність позивача страхового стажу 11 років 10 місяців 5 днів.
Під час розгляду справи судом, на підставі належних та достатніх доказів, встановлено протиправність не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів із 30.10.1991 по 31.12.1991, із 01.01.1992 по 10.06.1993, із 16.06.1993 по 20.03.1995, усього 3 роки 4 місяці 17 днів.
Отже, страховий стаж позивача становить більше 15 років, що є достатнім для призначення пенсії по інвалідності.
Між тим, за результатом розгляду заяви позивача від 03.09.2024, Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області прийняло рішення від 10.09.2024 №064350007670.
Враховуючи встановлені судом обставини, що підтверджуються належними доказами, суд першої інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення від 10.09.2024 №064350007670 є протиправним, а тому обґрунтовано скасовано, що не спростовано доводами апеляційної скарги.
Відповідно до приписів п.2 ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
З матеріалів справи вбачається, що позивачу інвалідність встановлено з 29.07.2024, а із заявою про призначення пенсії по інвалідності ОСОБА_1 звернувся 03.09.2024, тобто не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Отже, позивач набув права на призначення пенсії саме із 29.07.2024.
У справі, яка розглядається судом встановлено, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви від 03.09.2024 за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком.
Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 09 липня 2024 року у справі №240/16372/23, дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачці пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.
Як наслідок, судом першої інстанції належним чином відновлене порушене право позивача у спосіб зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу періоди: із 30.10.1991 по 31.12.1991, із 01.01.1992 по 10.06.1993, із 16.06.1993 по 20.03.1995.
За вказаних вище обставин, колегія суддів вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, що не спростовано доводами апеляційної скарги.
Щодо інших доводів скаржника, зазначених у апеляційній скарзі, колегія суддів, згідно ч.2 ст.6 КАС України застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Зокрема, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.