Справа № 521/6974/20 Головуючий у І інстанції: Брезіна Тетяна Миколаївна
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
13 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Ватаманюка Р.В. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Військової академії (м.Одеса) до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,
у квітні 2020 Військова академія (м. Одеса) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі у розмірі 56442,42 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач проходив навчання та військову службу у Військовій Академії м. Одеса з 26.07.2016 по 28.04.2017 на посаді курсанта. 28.04.2017 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) між Міністерством оборони України в особі начальника Військової академії м. Одеса і ОСОБА_1 , який був достроково розірваний, а відповідач був виключений із списків особового складу академії відповідно до наказу начальника Військовій академії (по стройовій частині) № 28-РС від 28.04.2017.
Після розриву контракту у відповідача виникло зобов'язання щодо відшкодування витрат на утримання під час навчання.
Позивачем розраховано фактичні витрати, пов'язані з утриманням відповідача в академії з дня його зарахування до академії по день виключення зі списків особового складу академії. Сума заборгованості складає 56442,42 грн.
Позивач просив стягнути з відповідача суму витрат, пов'язаних з його утриманням в академії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь Військової академії (м. Одеса) витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі у розмірі 56442,42 гривень
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає про пропущення строку звернення до суду з цим позовом, зокрема зазначає, у даному випадку підлягають застосуванню строки, визначені частиною 5 ст. 122 КАС України (місячний строк звернення).
Також зазначає, що позивач не надав доказів, які б свідчили про відмову відповідача добровільно відшкодовувати витрати та не надав розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення відповідачу.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить його залишити без змін.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 26.07.2016 року між Міністерством оборони України, в особі начальника військової академії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової службової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти.
Відповідно до абзацу 6 п. 1 контракту відповідач взяв на себе зобов'язання відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, військовому навчальному закладі, військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення цього закладу.
Пунктом 5 вказаного контракту визначено, що контракт укладено на час навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу.
Згідно з пунктом 9 контракту чинність контракту припинено 28.04.2017 року у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем.
Наказом військової академії від 28.04.2017 року № 28-РС солдата ОСОБА_1 , курсанта першого навчального курсу НОМЕР_1 навчальної групи факультету підготовки спеціалістів матеріально-технічного забезпечення Військової академії (м. Одеса), відраховано з числа курсантів Військової академії (м. Одеса) «у зв'язку із системним невиконанням умов контракту військовослужбовцем» та «через небажання продовжувати навчання».
Наказом військової академії від 28.04.2017 № 90 визначено солдату ОСОБА_3 відшкодувати витрати пов'язані з його утриманням у Військовій академії (м. Одеса) з 31.08.2016 по 28.04.2017 в сумі 56442,42 грн.
У довідці-розрахунку від 28.04.2017 №1/55/405 встановлено, що фактичні витрати, пов'язані з утриманням курсанта 1 навчального курсу факультету підготовки спеціалістів матеріально-технічного забезпечення за період навчання у Військовій академії (м. Одеса) ОСОБА_4 з 31.08.2016 по 28.04.2017, складають 56442,42 грн, зокрема: по грошовому забезпеченню 56407,14 грн, по продовольчому забезпеченню 35,28 грн, по речовому забезпеченню 0,00 грн, по медичному забезпеченню 0,00 грн, по спожитим комунальним послугам та енергоносії 0,00 грн, по оплаті транспортних послуг 0,00 грн (т. 1 а.с. 12).
ОСОБА_1 був ознайомлений із довідкою-розрахунком 28.04.2017, про що свідчить відмітка у довідці від 28.04.2017.
Витрати академії не відшкодовані, тому позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, враховуючи підставу відрахування відповідача від подальшого навчання у зв'язку з небажанням продовжувати навчання, та будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у військовому навчальному закладі, дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 обов'язку відшкодуванню витрат, пов'язаних із його утриманням під час навчання в академії.
Оцінюючи спірні правовідносини, які виникли між сторонами, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Спір у цій справі виник щодо відшкодування коштів, які витрачено на навчання ОСОБА_1 у Військовій академії (м. Одеса) у зв'язку із достроковим розірванням контракту, з подальшим проходженням строкової військової служби.
Так, за умовами укладеного 26.07.2016 між Міністерством оборони України в особі начальника Військової академії та ОСОБА_1 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, ОСОБА_1 добровільно взяв на себе зобов'язання, зокрема, відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в якому проходить військову службу (навчання), для проходження військової служби на посадах офіцерського складу в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення цього закладу.
ОСОБА_1 відраховано з числа курсантів Військової академії (м. Одеса) у зв'язку із розірванням контракту через небажання продовжувати навчання, розірвано контракт та відраховано з числа курсантів, відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок переведення, відрахування та поновлення курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони України N 490 від 24.12.1997.
Отже, чинність контракту було припинено 28 квітня 2017 року у зв'язку з відрахуванням відповідача з навчання через небажання продовжувати навчання.
Відповідно до витягу з наказу начальника Військової академії (м. Одеса) (по стройовій частині) від 28.04.2017 року № 90, відповідачу оголошено суму до відшкодування за час навчання в академії у розмірі 56442,42 грн (а.с.11). З довідкою-розрахунком витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, ОСОБА_1 ознайомився 28.04.2017 року під особистий підпис і зазначив, що з розрахунком згоден (а.с.12). Водночас, у цій довідці - розрахунку витрат не визначено строк (графа у розрахунку не заповнена), протягом якого відповідач має здійснити добровільне відшкодування витрат.
Тобто, фактично ОСОБА_1 не був обізнаний про строк, протягом якого він має добровільного сплатити витрати, пов'язані з його утриманням в академії.
Відповідно до норм частини десятої статті 25 Закону №2232-XII та пункту 7 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов'язаних з їх утриманням у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти № 964 від 12 липня 2006 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядку № 964), право на звернення до суду у позивача у цій справі може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови.
Аналогічний підхід до правозастосування вказаних норм при вирішенні подібних за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 340/685/19, від 10 жовтня 2019 року у справі № 140/721/19, від 28 травня 2021 року у справі № 320/7233/19, від 23 березня 2023 року у справі № 420/24331/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 400/4280/20, від 11 травня 2023 року у справі №400/4281/20, на які обґрунтовано покликається представник відповідача у касаційній скарзі.
При цьому також доцільно врахувати, що у разі дострокового розірвання контракту з курсантом, саме вищий навчальний заклад (позивач) здійснює розрахунок фактичних витрат за видами забезпечення відповідно до правил пунктів 2.1., 2.3 Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах №419/831/240/605/537/219/534, про що складає відповідні довідки-розрахунки, а також зазначає суму відшкодування у наказі про звільнення курсанта.
Тож зважаючи на нормативне регулювання спірних правовідносин, правильне вирішення спору цієї категорії залежить від того, чи було курсанта ознайомлено із розрахунком витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі, здійсненим відповідно до приписів Порядку № 964 та Порядку №419/831/240/605/537/219/534, та запропоновано йому добровільно відшкодувати такі витрати, адже саме з відмовою курсанта добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі законодавець пов'язує можливість звернення Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані відповідні навчальні заклади, з позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.
Застосовуючи таки алгоритм дій, визначений у нормативних актах, ВНЗ у вимірі обставин цієї справи, колегія суддів констатує, що після отримання рапорту ОСОБА_1 про небажання продовжувати навчання позивач повинен був здійснити розрахунок витрат, пов'язаних з утриманням відповідача в академії, відобразити узагальнену суму відшкодування у наказі про звільнення, а також надати останньому час на добровільне відшкодування таких витрат. І лише, у разі відмови ОСОБА_1 здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного позивачем строку добровільного відшкодування, він міг набути право звернутися до суду з відповідним позовом.
ОСОБА_1 наполягає, що не відмовлявся добровільно відшкодувати витрати, пов'язані з його утриманням у вищому навчальному закладі, однак позивачем не було встановлено строк, протягом якого він повинен був відшкодувати такі витрати, що підтверджується матеріалами справи.
Колегія суддів зазначає, що обізнаність відповідача з розрахунком витрат, пов'язаних з його утриманням в академії, не є рівнозначним наданню йому часу на добровільне відшкодування таких витрат.
Таким чином недоведення позивачем факту відмови відповідача від добровільного відшкодування витрат, пов'язаних з його утриманням у ВНЗ, та враховуючи положення частини десятої статті 25 Закону №2232-XII та пункту 7 Порядку № 964, у Військової академії (м. Одеса) були відсутні підстави для звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення таких витрат.
Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01 лютого 2024 року в справі № 400/210/21.
Крім того, оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо пропуску Військовою академією строку звернення до суду з цим позовом та необґрунтованого поновлення судом першої інстанції строку звернення до суду, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Положеннями частини другої статті 122 КАС України встановлено різні строки звернення до адміністративного суду для суб'єктів владних повноважень та для інших осіб.
За частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 123 КАС України.
Згідно зі статтею 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Верховний Суд наголошував на тому, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №804/285/16 від 12 грудня 2018 року).
Отже до спорів про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, тобто у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду (постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 листопада 2020 року у справі №160/11957/19).
Разом із тим, Верховний Суд неодноразово акцентував увагу на тому, що право на звернення до суду у позивача (вищого навчального закладу) у цій категорії справ може виникнути лише у випадку відмови відповідача добровільно відшкодувати витрати та може бути реалізоване протягом одного місяця з дня такої відмови, про що було зазначено вище.
Тобто саме із відмовою відповідача добровільно відшкодувати витрати на його утримання у вищому навчальному закладі законодавець пов'язує можливість звернення навчального закладу з позовом про стягнення такого відшкодування у судовому порядку.
Вирішуючи питання обчислення строків звернення до суду із позовною заявою про стягнення витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, Верховний Суд у справах № 560/1389/20 (постанова від 21 січня 2021 року), № 420/9694/20 (постанова від 21 грудня 2021 року), дійшов висновку, що строк звернення до суду з позовом про проходження публічної служби необхідно обчислювати з наступного дня після закінчення строку для добровільного відшкодування витрат.
ОСОБА_1 наказом від 26 липня 2016 року № 398 зараховано курсантом на перший курс навчання до Військової академій та наказом від 26 липня 2016 року № 42-РС призначено на посаду курсанта. На підставі наказу № 201 відповідача з 31 серпня 2016 року зараховано на всі види забезпечення за курсантськими нормами (т.1 а.с. 7-9).
Наказом від 28 квітня 2017 року № 28-РС відповідача відраховано з числа курсантів Військової академії (м. Одеса) у зв'язку із розірванням контракту через небажання продовжувати навчання, розірвано контракт про проходження військової служби (навчання). Наказом №90 від 28.04.2017 відповідачу оголошено суму до відшкодування за час навчання в академії у розмірі 56442,42 грн (т. 1 а.с.10-11).
З довідкою-розрахунком витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, відповідач ознайомився - 28 квітня 2017 року. З розрахунком погодився та зобов'язувався оплатити суму в касу або на рахунок Військової академії (м. Одеса), про що особисто зробив відповідний напис та поставив свій підпис у довідці цим же числом. Водночас, у цій довідці-розрахунку витрат не визначено строк (графа у розрахунку не заповнена).
Після отримання рапорту ОСОБА_1 про небажання продовжувати навчання позивач повинен був здійснити розрахунок витрат, пов'язаних з утриманням відповідача в академії, відобразити узагальнену суму відшкодування у наказі про звільнення, а також надати останньому час на добровільне відшкодування таких витрат. І лише, у разі відмови відповідача здійснити таке відшкодування у добровільному порядку, з наступного дня після спливу визначеного позивачем строку добровільного відшкодування, він міг набути право звернутися до суду з відповідним позовом.
Поруч із цим, ураховуючи, що Військовою академією (м. Одеса) не вказано, який саме строк наданий ОСОБА_1 для погашення заборгованості, то фактично останній не був обізнаний про терміни, протягом яких він має добровільно сплатити витрати, пов'язані з його утриманням в академії.
Отже, під час прийняття наказу відповідача повідомлено про необхідність відшкодування суми витрат на його навчання та її розмір - 56442,42 грн.
Однак позов до Малиновського районного суду міста Одеси було подано Військовою академією (м. Одеса) засобами поштового зв'язку лише 27 квітня 2020 року, тобто через 3 роки після прийняття відповідних наказів про відрахування курсанта.
Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що даний позов подано із суттєвим (тривалим - 3 роки) пропуском строку на звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України, і матеріали справи не містять доказів в обґрунтування поважності причин, які об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на судовий захист.
У цій справі, початок перебігу строку не може бути пов'язаний з відмовою відповідача добровільно відшкодувати витрати, оскільки позивач не визначив такого терміну, при цьому, за встановлених обставин, останній протягом трьох років, а станом на дату відкриття провадження Чернівецьким окружним адміністративним судом 6 років, був обізнаний про невиконання відповідачем вимоги про відшкодування витрат на навчання, проте не було вчинено дій щодо встановлення строку для відшкодування витрат.
Невстановлення Військовою академією (м. Одеса) будь-якого строку, свідчить про пасивну поведінку суб'єкта владних повноважень у здійснені захисту прав, невжиття ним активних дій для дотримання місячного строку звернення, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України, що обраховується з моменту закінчення терміну добровільного виконання (що мало ним усвідомлюватися).
Таким чином позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду. Він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2024 року у справі № 420/20386/23.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що до правовідносин, які склались у цій справі, потрібно застосовувати місячний строк для звернення до суду, передбачений ч.5 ст.122 КАС України.
Позивачем подано адміністративний позов до суду засобом поштового зв'язку лише 27.04.2020, тобто з пропуском строку, який передбачено приписами ч.5 ст.122 КАС України.
В свою чергу, ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 27.04.2023 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк позивачу на усунення виявлених судом недоліків.
В подальшому, з метою виконання ухвали суду першої інстанції позивачем подано заяву про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.
Оцінюючи доводи позивача, з якими він пов'язував поважність причин пропуску строку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що реалізація позивачем свого права з порушенням визначених процесуальним законом строків пов'язана не з наявністю поважних причин, які цьому об'єктивно перешкоджали, а зумовлена тим, що позивач вважав, що вказаний позов повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства, хоча Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі №804/285/16 викладено правову позицію, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що позивач не навів поважних причин пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом, який передбачено ч.5 ст.122 КАС України, не подав доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду.
З цих підстав, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта, що позивач, звернувшись до суду 27.04.2020 року, пропустив місячний строк звернення до суду та не навів поважних причин для його поновлення.
З цих підстав суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що строк звернення з позовом до суду позивачем пропущено без поважних причин, що свідчить про відсутність підстав для поновлення такого строку.
Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно з п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
У свою чергу, ст.123 КАС України передбачено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду:
якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.3 ст.123 КАС України);
якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду(ч.4 ст.123 КАС України).
Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та залишення позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом Військової академії (м.Одеса) до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі скасувати.
Адміністративний позов Військової академії (м.Одеса) до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі залишити без розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Ватаманюк Р.В. Капустинський М.М.