Справа № 240/3233/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва Вікторія Анатоліївна
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
13 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного агентства лісових ресурсів України про визнання відповіді незаконною, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду, з адміністративним позовом до Державного агентства лісових ресурсів України, в якому просив:
- визнати відповідь Державного агентства лісових ресурсів України за №10-30/6578-24 від 15.11.2024 на його запит від 14.11.2024 за №85 "14.11.24 ДАЛУ запит відрядження Смічик" незаконною;
- зобов'язати Державне агентство лісових ресурсів України надати йому відповідь на його запит від 14.11.2024 за №85 "14.11.24 ДАЛУ запит відрядження Смічик".
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 14.11.2024 звернувся спільно з громадською організацією "Проти придурків та ідіотів" до Державного агентства лісових ресурсів України з запитом "14.11.24 ДАЛУ запит відрядження Смічик", в якому, на підставі і в порядку, встановленому Законом України "Про доступ до публічної інформації", просив надати відомості про період перебування у відрядженнях у 2024 році (дати та місце), начальника Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Смічика Сергія Петровича. Однак, у відповіді №10-30/6578-24 від 15.11.2024, відповідач відповіді по суті запиту не дав, та повідомив, що в Держлісагентстві відсутня інформація про відрядження начальника Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Смічика С.П. Таку відповідь позивач вважає протиправною та звернувся за захистом своїх прав до суду.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною відповідь Державного агентства лісових ресурсів України за №10-30/6578-24 від 15.11.2024 на запит ОСОБА_1 від 14.11.2024 за №85 "14.11.24 ДАЛУ запит відрядження Смічик".
Зобов'язано Державне агентство лісових ресурсів України надати ОСОБА_1 відповідь на його запит від 14.11.2024 за №85 "14.11.24 ДАЛУ запит відрядження Смічик".
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом встановлено, що ОСОБА_1 14.11.2024 спільно з громадською організацією "Проти придурків та ідіотів" відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" звернувся до Державного агентства лісових ресурсів України із запитом №85 "14.11.24 ДАЛУ запит відрядження Смічик", в якому з посиланням на статтю 34 Конституції України, частину 5 статті 6, пункт 1 частини 1 статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" позивач просив надати:
"1. Відомості про період перебування у відрядженнях у 2024 році (дати та місце), начальника Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Смічика Сергія Петровича".
У цьому запиті вказано примітку такого змісту: "22.10.2024 №71 запитувач направив аналогічний запит до Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства. Відповідь не містила потрібної інформації".
15.11.2024 Державним агентством лісових ресурсів України надано відповідь №10-30/6578-24 ОСОБА_1 , Громадській організації "Проти придурків та ідіотів", в якій повідомлено, що в Держлісагенстві відсутня інформація про відрядження начальника Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Смічика С.П.
Вважаючи таку відповідь протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що інформація в листі від 15.11.2024 №10-30/6578-24, надана відповідачем на запит позивача від 14.11.2024, містить не повну інформацію, оскільки відповідач не зазначив обґрунтованих підстав неможливості задовольнити інформаційний запит позивача.
Відповідач не спростував те, що він є належним розпорядником інформації, запитуваної позивачем, не надав належних доказів відсутності у нього запитуваної позивачем інформації/документів.
З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що надану позивачу відповідь на його запит слід визнати протиправною та зобов'язати Державне агентство лісових ресурсів України надати ОСОБА_1 відповідь на його запит від 14.11.2024 за №85 "14.11.24 ДАЛУ запит відрядження Смічик".
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд неправомірно визнав протиправною відповідь Держлісагентства, оскільки така відповідь є листом-роз'ясненням, а не актом індивідуальної дії, який може бути визнаний незаконним.
Крім того, суд безпідставно вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив визнати відповідь незаконною, тоді як суд визнав її протиправною та додатково зобов'язав відповідача надати іншу відповідь.
Апелянт також зазначає, що у Держлісагентства відсутня запитувана інформація, оскільки законодавством не передбачено обов'язку погодження або ведення обліку відряджень керівників територіальних органів.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, тому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі- Закон України № 2939-VI) визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону України № 2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону України № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Як встановлено у частинах першій, третій статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави дійти висновку, що забезпечення доступу до публічної інформації залежить, у тому числі, від виду (характеру, суті) такої інформації, а кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту, якому кореспондує обов'язок розпорядника інформації надати на нього відповідь у визначений законодавством строк.
Слід також зазначити, що Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово в своїх постановах, застосовуючи частину першу статті 1 Закону № 2939-VI, зазначала про такі обов'язкові ознаки публічної інформації, як документованість, створення (отримання) інформації суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх повноважень або знаходження у володінні цього суб'єкта з інших підстав. Розпорядник публічної інформації зобов'язаний надати ту публічну інформацію, якою він володіє і яка певним чином задокументована (відображена на матеріальних носіях).
Тобто, розпорядник може і повинен надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, знаходиться поза площиною правового регулювання доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов'язань та/або відповідальності за надання / ненадання запитувачу такої інформації.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач в своєму запиті від 14.11.2024 позивач просив надати відомості про період перебування у відрядженнях у 2024 році (дати та місце), начальника Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Смічика Сергія Петровича.
Відповідаючи на запит позивача, Державне агентство лісових ресурсів України листом від 15.11.2024 №10-30/6578-24 повідомило, що в Держлісагенстві відсутня інформація про відрядження начальника Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства Смічика С.П.
Колегія суддів зазначає, що лист-відповідь розпорядника інформації на запит громадянина є не просто інформаційним повідомленням, а рішенням про задоволення чи відмову в задоволенні запиту на інформацію, яке прямо впливає на можливість реалізації позивачем свого суб'єктивного права.
Якщо розпорядник повідомляє про "відсутність інформації" без належного обґрунтування або не надає відомостей по суті запиту, він фактично приймає індивідуальне рішення про відмову у задоволенні запиту. Таке рішення, за своєю юридичною природою, є актoм індивідуальної дії в розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України, оскільки воно має зовнішній характер, стосується конкретної особи (запитувача) і породжує для неї правові наслідки - обмеження доступу до інформації.
Суд зауважує, що посилання апелянта на те, що Положення про міжрегіональні управління лісового та мисливського господарства, затверджене наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29.09.2022 №404, не передбачає погодження або узгодження відряджень начальників територіальних органів з боку Державного агентства лісових ресурсів України, не може бути підставою для висновку про відсутність у відповідача інформації щодо таких відряджень.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до пп. 14 та 16 п. 11 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 року №521, Голова Держлісагентства призначає на посади та звільняє з посад керівників територіальних органів, здійснює контроль за виконанням покладених на них завдань, а також вирішує питання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності зазначених осіб.
Таким чином, територіальні управління є структурно підпорядкованими Держлісагентству, виконують його завдання у межах компетенції, визначеної центральним органом виконавчої влади, і підзвітні йому у питаннях організації роботи та дисципліни.
З огляду на це, інформація про направлення начальників територіальних управлінь у службові відрядження, навіть якщо відповідні накази оформлюються на рівні територіальних органів, пов'язана з виконанням службових обов'язків таких посадових осіб, призначених і підконтрольних Держлісагентству, а отже, становить публічну інформацію, що перебуває у сфері володіння цього органу в розумінні ч.1 ст.1 та ч.2 ст.13 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Крім того, відповідно до п.3 Положення про Держлісагентство, цей орган забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового господарства як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Такий функціональний зв'язок між центральним апаратом і підпорядкованими структурами передбачає, що Держлісагентство має бути обізнане з питаннями службової діяльності своїх керівників, у тому числі щодо їх перебування у відрядженнях, які здійснюються в межах виконання управлінських повноважень державної служби.
Отже, твердження відповідача про відсутність у нього запитуваної інформації суперечить як змісту зазначених нормативно-правових актів, так і суті публічно-владних повноважень центрального органу виконавчої влади, який зобов'язаний забезпечувати облік, контроль і координацію діяльності територіальних управлінь.
Відповідно до ч.2 ст.22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", відповідь розпорядника інформації, яка не містить відомостей по суті запиту або повідомляє про відсутність інформації без наведення обґрунтованих причин неможливості її надання, вважається неправомірною відмовою у задоволенні запиту.
Крім того, ч.3 ст.22 цього Закону покладає на розпорядника обов'язок, у разі якщо запитувана інформація не знаходиться у його володінні, направити запит за належністю або повідомити запитувача, який саме суб'єкт володіє такою інформацією. Однак відповідач таких дій не вчинив, не переадресував запит до територіального управління, ані не навів об'єктивних підстав, що підтверджують неможливість надання запитуваних відомостей. Така поведінка свідчить про неналежне виконання розпорядником інформації своїх обов'язків, передбачених статтями 14, 19, 22 та 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації", і є проявом бездіяльності, яка обмежує гарантоване законом право громадянина на доступ до публічної інформації.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідь Державного агентства лісових ресурсів України №10-30/6578-24 від 15.11.2024 не відповідає вимогам закону, є формальною, неповною та такою, що не розкриває суті поставленого запитання, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано визнав її протиправною.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняття рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.