Справа № 120/944/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик Віталій Володимирович
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
13 жовтня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Гайсинської районної військової адміністрації Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. 24.01.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Гайсинської районної військової адміністрації Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просив:
- визнати рішення, оформлене протоколом №1 від 16.12.2024 року, Гайсинської районної військової адміністрації про відмову у направленні на проходження альтернативної (невійськові) служби ОСОБА_1 протиправним;
- зобов'язати Гайсинську районну військову адміністрацію розглянути повторно заяву ОСОБА_1 про заміну виконання військового обов'язку на альтернативну (невійськову) службу та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 за наслідком звернення із заявою ОСОБА_1 про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки суду, наданої у рішенні.
2. Позовні вимоги обґрунтовані протиправним рішенням Гайсинської районної військової адміністрації, оформленим протоколом №1 від 16.12.2024 року, про відмову у направленні на проходження альтернативної (невійськові) служби ОСОБА_1 та протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 за наслідком звернення із заявою ОСОБА_1 про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою.
3. 3 вересня 2025 року рішенням Вінницького окружного адміністративного суду в задоволенні позовних вимог відмовлено.
4. Апелянт ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
5. Апелянт зазначив, що є протиправним рішенням Гайсинської районної військової адміністрації, оформленим протоколом №1 від 16.12.2024 року, про відмову у направленні на проходження альтернативної (невійськові) служби ОСОБА_1 та протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 за наслідком звернення із заявою ОСОБА_1 про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
6. Позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 .
7. Відповідно до Довідки № 72 від 01.12.2024 року позивач є членом релігійної громади ІНФОРМАЦІЯ_4 » м. Вінниця з 24.06.2017 року.
8. 13.12.2024 року позивач звернувся до Гайсинської районної військової адміністрації Вінницької області з заявою щодо заміни йому військової служби на альтернативну (невійськову) службу, оскільки проходження військової служби суперечить його релігійним переконанням та не допускає використання і застосування зброї проти людини (ворога).
9. 16.12.2024 року на засіданні Комісії у справах альтернативної (невійськової) служби, яке оформлено витягом з протоколу від 16.12.2024 року №1, розглянуто заяву про направлення на альтернативну (невійськову) службу ОСОБА_1 та за результатами розгляду заяви комісією вирішено відмовити позивачу в направленні на проходження альтернативної (невійськової) служби.
10. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у заміні виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
ІІІ. ДОВОДИ СТОРІН
11. Позивач зазначив, що є протиправним рішенням Гайсинської районної військової адміністрації, оформленим протоколом №1 від 16.12.2024 року, про відмову у направленні на проходження альтернативної (невійськові) служби ОСОБА_1 та протиправною бездіяльністю ІНФОРМАЦІЯ_1 за наслідком звернення із заявою ОСОБА_1 про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою.
12. Відповідач вказав, що жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
13. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
14. Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
15. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
16. Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.
17. Згідно з положеннями статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
18. Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
19. У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
20. Зокрема, останнім Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 469/2024 від 23 липня 2024 року , продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб.
21. Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
22. Водночас, Указом Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 року № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов'язані та резервісти.
23. У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
24. Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає проходження військової служби.
25. Згідно з частиною 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
26. Приписами статті 3 Закону №2232-ХІІ передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
27. Згідно з частиною 1 статті 15 Закону №2232-ХІІ на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 27-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).
28. Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
29. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (ст. 1 Закону №3543-ХІІ).
30. Відповідно до частини 8 статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
31. На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
32. Статтею 23 Закону №3543-ХІІ встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
V. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
33. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої апеляційної скарги, Апеляційний Суд виходить з наступного.
34. Апелянт, посилаючись на обставини того, що він належить до релігійної організації, віровчення якої не допускає користування зброєю, що унеможливлює виконання позивачем військового обов'язку, вважає, що останній має право на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) службою.
35. Надаючи оцінку таким доводам апелянта суд зазначає, що пунктом 4 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".
36. Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12.12.1991 року №1975-ХІІ (далі - Закон №1975-ХІІ).
37. Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
38. Згідно із статтею 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
39. Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.
40. Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2 ст. 4 Закону №1975-ХІІ).
41. Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.
42. Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.
43. 10.11.1999 року постановою Кабінету Міністрів України №2066 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення №2066).
44. Згідно з пунктами 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.
45. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.
46. На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.
47. Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.
48. З матеріалів справи вбачається, що апелянт є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .
49. Тобто, у спірному випадку апелянт не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, що дає право на заміну такої служби альтернативною.
50. Колегія суддів звертає увагу на те, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.
51. При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
52. З огляду на викладене, на переконання колегії суддів апелянт не має права альтернативну (невійськову) службу, оскільки не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу.
53. Колегія суддів також зазначає, що Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не передбачено можливості надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, як і не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.
54. Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
55. Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові №9902/64/23 від 25.09.2023 року.
56. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, відмовляючи позивачу у заміні виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України.
VІ. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
57. Згідно зі ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
58. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
59. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
60. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
61. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
62. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, Апеляційний Суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які б були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.