Справа № 320/1258/24
10 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Мєзєнцева Є. І., суддів Епель О. В. Файдюка В. В., перевіривши апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпослуги" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,-
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року адміністративний позов - задоволено.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду Головним управлінням ДПС у м. Києві подано апеляційну скаргу.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року апеляційну скаргу залишено без руху, надано строк для усунення недоліків - 10 днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Підставою для залишення апеляційної скарги без руху послугувало те, що апелянтом було пропущено строк подання апеляційної скарги та не надано документу про сплату судового збору.
Вказана ухвала суду була скерована до електронного кабінету апелянта в системі Електронний Суд та доставлена 16 вересня 2025 року, що підтверджується матеріалами справи.
На виконання вимог цієї ухвали апелянтом 24 вересня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду подано клопотання про усунення недоліків, до якого додано копію платіжної інструкції від 11.09.2025 №4182 на суму 3633,60 грн., замість необхідної суми 18168 грн. Для сплати решти суми судового збору апелент просить продовжити строк усунення недоліків або відстрочити його сплату, обґрунтовуючи це тим, що контролюючий орган позбавлений можливості здійснити оплату судового збору, зважаючи на майновий стан органів ДПС на рахунку КВЕК 2800.
Також подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року, яке обґрунтоване тим, що контролюючий орган не мав можливості подати повторну апеляційну скаргу яка б відповідала б вимогам ст. 296 КАС України, у зв'язку з неможливістю сплатити судовий збір , що свідчить про об'єктивність пропуску причин пропуску строку та дає підстави для його поновлення.
Розглянувши клопотання про продовження строку для усунення недоліків або відстрочення сплати судового збору, колегія суддів вважає його необґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.
Стаття 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З метою виконання процесуального обов'язку сплати судового збору особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії.
Це стосується і суб'єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, а тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ.
Відповідно до ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади.
Отже, органи державної влади, в тому числі апелянт маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, має діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Верховний Суд в ухвалі від 05.07.2021 у справі № 320/10912/20 зазначив, що продовження процесуального строку є правом, а не обов'язком, суду і повинно здійснюватися за наявності для цього обґрунтованих підстав. Умовою продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги є наявність достатніх доказів того, що після такого продовження строку відпадуть обставини, які перешкоджають виконанню ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.
Згідно з ч. 1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Положеннями ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
У відповідності до ч. 1 ст. 8 вказаного Закону враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
За наведено вбачається, що законодавством не передбачено юридичним особам права для відстрочення або звільнення від сплати судового збору з підстав зазначених у вказаній нормі.
Щодо пропуску строку на апеляційне оскарження відповідачем, колегія суддів аналізуючи доводи заявника зазначає наступне.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України відповідач, який діє як суб'єкт владних повноважень, і має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведеною правовою нормою КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08.02.2023 у справі № 717/314/22, зазначив, що, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, виключно подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
Відповідно, внутрішня організація роботи щодо підготовки апеляційної скарги (належна або неналежна) не може вважатись поважною причиною пропуску процесуального строку апеляційного оскарження та, відповідно, не є доказом того, що скаржник з об'єктивних причин був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з моменту отримання її копії, а навпаки, свідчить про неналежну організацію роботи на підприємстві, безвідповідальність працівників та відсутність вимогливості і контролю за підлеглими з боку адміністрації.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Враховуючи те, що апелянт є суб'єктом владних повноважень, на нього покладено обов'язок забезпечувати безперебійне функціонування своїх підрозділів для своєчасного виконання відповідних напрямків роботи, зокрема щодо оскарження судових рішень у встановлені законом строки.
У той же час, законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, та після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії", справа "Креуз проти Польщі").
Крім того, ЄСПЛ зауважив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення у справі "Пономарьов проти України". Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (рішення у справі "Шишков проти Росії".
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Приведення апеляційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення).
У даному випадку, вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки в такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності, що узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.03.2018 по справі № 819/1224/15-а.
Відповідно, відповідач, який діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних чи фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо забезпечення неухильного виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту, а також сплати судового збору.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.
При цьому, суд апеляційної інстанції також враховує тривалість пропущеного строку.
Так, проміжок часу, який сплинув після ухвалення рішення судом першої інстанції та дати отримання його копії відповідачем до звернення з апеляційною скаргою вдруге є досить тривалим, та значно перевищує процесуальний строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, що вказує на відсутність процесуальної зацікавленості скаржника в апеляційному перегляді судового рішення у даній справі.
Сукупність цих обставин свідчить про допущення скаржником необґрунтованих зволікань щодо реалізації свого права на апеляційне оскарження судового рішення з дотриманням вимог КАС України.
У свою чергу, праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії".
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" ЄСПЛ роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.
Враховуючи зазначене вище, апеляційний адміністративний суд, з урахуванням правової позиції Європейського суду з прав людини та Верховного Суду приходить до висновку, що оскільки зазначені скаржником доводи для поновлення строку на апеляційне оскарження не свідчать про наявність обставин, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, підстави наведені апелянтом для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції не можуть бути визнані поважними, а пропущений строк таким, що підлягає поновленню.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України до суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Відповідно до ч. 3 ст. 299 КАС України питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Враховуючи, що станом на 10 жовтня 2025 року, апелянтом на виконання вимог ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року, вказані недоліки апеляційної скарги не було усунуто, суд дійшов висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Керуючись ст. ст. 169,295, 298, 299, 325, 329 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та про відстрочення сплати судового збору або продовження строку на усунення недоліків - відмовити.
Відмовити у відкритті провадження за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби в місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецпослуги" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач Є. І. Мєзєнцев
Судді О. В. Епель
В. В. Файдюк