Справа № 640/11975/22 Суддя (судді) першої інстанції: Куденков К.О.
30 вересня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Грибан І.О.,
при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,
від позивача (апелянта): не з'явився;
від відповідача: Дехтяров В.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 (ОСОБА_1) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС, відповідач-1), Державної міграційної служби України (далі - ДМС, відповідач-2), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 22 від 21.01.2022 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 24.06.2022 р. № 25-22 про відхилення скарги на рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення про оформлення громадянину Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 документів для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
На виконання вимог Закону № 3863-ІХ наказом ДСА України від 16.09.2024 № 399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (Порядок № 399).
Пунктом 22 Порядку № 399 встановлено, що на підставі отриманих примірників протоколу та переліку судових справ відповідальною особою протягом семи робочих днів після завершення автоматизованого розподілу судових справ передаються судові справи до судів, визначених за результатами автоматизованого розподілу.
На виконання зазначених положень справу №640/11975/22 було передано Донецькому окружному адміністративному суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, у якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2025 року та 18 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії та на підставі пункту 3 частини першої статті 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Від Державної міграційної служби України надійшов Відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року залишити без змін.
Також до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення від позивача, в яких останній наголошує на тому, що висновки суду про реальну мету приїзду Позивача в Україну не відповідають фактичним обставинам справи, зазначає що станом на час подання цих пояснень строки давності виконання обвинувального вироку стосовно Позивача в Німеччині сплинули. Крім того, повторно звертає увагу суду на наявність у Позивача обґрунтованих та достатніх підстав стати жертвою переслідувань за ознакою приналежності до єврейської культури.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року суд ухвалив перейти із письмового провадження у відкрите судове засідання та призначено розгляд справи № 640/11975/22 у відкритому судовому засіданні на 12 серпня 2025 року о 12:00 год., визнавши явку позивача обов'язковою.
11 серпня 2025 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення з питання ідентифікації позивача з єврейською культурою, до якого було додані 4 фотографії, зроблених під час відвідування останнім релігійної громади (місце та час невідомі) та квитанція про благодійний внесок на суму 5000 грн від 11.08.2025 р.
11 серпня 2025 року від представника позивача надійшло клопотання про залучення перекладача.
12 серпня 2025 року суд, протокольною ухвалою, задовольнив клопотання позивача про залучення перекладача.
В залі судового засідання судом винесено на обговорення надані представником позивача 11 серпня 2025 року пояснення щодо ідентифікації позивача з єврейською культурою та оголошено перерву до 13 серпня 2025 року об 11:40 для надання додаткових доказів.
13 серпня 2025 року об 11:27 та 11: 28 від представника позивача надійшли клопотання про відкладення судового засідання.
13 серпня 2025 року в залі судового засідання судом винесено зазначене вище клопотання на обговорення та заслухавши думку представника відповідача, колегія суддів ухвалила задовольнити клопотання та відкласти розгляд справи на 23 вересня 2025 року о 12:10.
22 вересня 2025 року від представника позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
23 вересня 2025 року в залі судового засідання судом винесено на обговорення зазначене вище клопотання та заслухавши думку представника відповідача, колегія суддів ухвалила задовольнити клопотання представника позивача та відкласти розгляд справи на 30 вересня 2025 року об 11:40.
29 вересня 2025 року та 30 вересня 2025 року від представника позивача надійшли клопотання про відкладення судового засідання.
В судовому засіданні 30 вересня 2025 року представник відповідача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив залишити рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року без змін.
Інші сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, що не заважає розгляду справи за наявною явкою.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, мотивуючи це наступним.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є громадянином Федеративної Республіки Німеччини - відповідно до наявної в матеріалах справи копії паспортного документу.
З копії особової справи позивача (2021 KYIV0223) встановлено наступне.
ОСОБА_1 подав заяву-анкету від 30.12.2021 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У вказаній заяві позивач просив визнати його біженцем через побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, зокрема, у зв'язку із тим, що він ідентифікує себе з єврейською культурою. Також вказано, що останній перебуває на території України у зв'язку із здійснення щодо нього екстрадиційної перевірки, крім того відносно нього судом застосовано домашній арешт.
В анкеті від 30.12.2021 зазначено, що ОСОБА_1 залишив територію Німеччини 24.09.2020 та прибув до України. Позивач вказав, що не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в інших країнах через побоювання звертатися з такою заявою в інших країнах ЄС, оскільки вважає, що про всі його показання та побоювання будуть проінформовані компетентні органи Федеративної Республіки Німеччини.
Серед причин виїзду з країни постійного проживання (Федеративної Республіки Німеччини) вказав, що має побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, зокрема, у зв'язку із тим, що він ідентифікує себе з єврейською культурою. Посилається на те, що право-радикальні групи набирають популярність та на їх ворожість до євреїв. Також посилався на напади на представників єврейської меншини та представників інших національностей у м. Халле і м. Ганау.
Суду надано копію ордеру від 04.12.2019, виданого у ФРН, на арешт позивача (переклад).
У матеріалах справи наявний протокол затримання особи від 25.07.2021 щодо затримання позивача, який знаходиться в міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до Німеччини за вчинення злочинів (шахрайство).
У протоколі співбесіді від 12.02.2022 на питання що саме позивачу загрожує в Німеччині він відповів, що він постійно боїться, що його можуть образити, побити, нанести тяжкі пошкодження з приводу ситуації, яка склалась в Німеччині. Також позивач зазначив, що в Німеччині його звинувачують в тому, що він продав товар та не надіслав його покупцю (товар не надійшов покупцю).
Також відповідно до вказаного протоколу позивач зазначив, що його остання місце проживання в м. Берлін, а країну походження залишив у березні 2020 року, прибув в Україну 21.03.2020. Його маршрут пролягав через Чехію.
Відповідачем-1 складений висновок від 21.01.2022, відповідно до якого вважається за доцільне прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивача, оскільки його заява є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, визначені п. 1 або 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У висновку від 21.01.2022 відповідач-1 зазначив, що єдиною причиною переслідування позивач визначає свою приналежність (ідентифікацію) до єврейської культури. В аналізі правдоподібності враховані посилання заявника на антисемітські настрої у ФРН, кремі випадки насилля в м. Галле у 2019 році і в м. Ганау у 2020 році, та те, що він вважає себе незахищеним. Водночас зазначено, щодо заявник не надав жодних усних або письмових пояснень щодо переслідування саме його на території ФРН. Враховані пояснення позивача щодо відкритих кримінальних справ у ФРН. Також зазначено, що щодо особистих погроз на території ФРН позивач посилався лише на загальну інформацію про побутові образи від однокласників, співробітників.
Крім того, відповідачем-1 враховано загальну інформацію про країну походження (Німеччину) і зазначив, що за останні два роки кількість антисемітських виступів у ФРН підвищилась, але відсутні підстави вважати, що влада ФРН не звертає на це уваги і не шукає шляхів вирішення проблеми. Усі інциденти розслідуються поліцією, МВС ФРН обіцяє жорстко карати за всі види антисемітизму, науковці шукають оптимальні шляхи просвіти для населення. ЦМУ ДМС враховані надані позивачем річний звіт Федеральної асоціації- бюро дослідження та реєстрації антисемітизму і статтю Віце-президенти Бундестагу від 09.10.2021. ЦМУ ДМС враховані екстрадиційні матеріали щодо позивача.
Відповідач-1, серед іншого, зазначив, що твердження, надані позивачем носять загальний характер. Надані пояснення та документи не підтверджують слова заявника щодо його переслідування у ФРН. Заявник не обґрунтовує неможливості свого повернення до ФРН і не зазначає будь-яких реальних чинників, які б вказували на небезпеку для нього чи переслідування у ФРН за будь-якою конвенційною ознакою. Указав, що звернення позивача із заявою є лише його спробою затягнення процедури екстрадиції.
На підставі вказаного висновку наказом ЦМУ ДМС від 21.01.2022 № 22 позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Правовою підставою наведено ч. 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
На підставі вказаного наказу позивач надане повідомлення від 21.01.2022 № 4 про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування до позивача смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
Адвокат позивача подав до ДМС скаргу від 11.02.2022, яким просив скасувати наказом ЦМУ ДМС від 21.01.2022 № 22 і зобов'язати відповідача-1 прийняти рішення про оформлення документів.
У ДМС складено висновок від 24.06.2022, відповідно до якого вважається за доцільне відхилити скаргу адвоката позивача. Цей висновок містить аналогічне обґрунтування, яке неведене у висновку від 21.01.2022.
ДМС склало повідомлення від 11.07.2022 № 41, в якому зазначено, що відповідно до статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ДМС прийнято рішення від 24.06.2022 № 25-22 про відхилення скарги позивача на рішення відповідача-1.
У рішенні від 24.06.2022 № 25-22 зазначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято ЦМУ ДМС на підставі повного і всебічного вивчення обставин, наявних у матеріалах справи та є правомірним і обґрунтованим.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог дійшов висновків про те, що відповідачами встановлено і в суді доведено відсутність у позивача умов, зазначених в п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI. Наголошено на відсутності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суспільні відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні урегульовані Законом України від 08 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI).
Відповідно до пунктів 1, 4, 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами 1, 5 статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Частиною 6 статті 5 Закону № 3671-VI визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Умови, за яких особа не визнається біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту наведені у статті 6 Закону № 3671-V за змістом якої не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:
а) расової належності;
б) релігії;
в) національності (громадянства);
г) належності до певної соціальної групи;
д) політичних поглядів.
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
При вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнанні біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту мають ураховуватися конвенційні підстави, наведені вище.
Обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.
Порядок оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та порядок попереднього розгляду заяв визначені ст. 7, 8 Закону № 3671-VI.
Частиною 6 статті 8 Закону № 3671-VI визначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Згідно з статтею 4 Директива Ради Європейського Союзу 2004/83/ЕС від 29 квітня 2004 року «Про мінімальні стандарти кваліфікації та статусу громадян третіх країн або осіб без громадянства як біженців або осіб, які взагалі потребують міжнародного захисту та змісту наданого захисту» які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини, в разі якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Директива Ради ЄС 2004/83/ЕС від 29 квітня 2004 року у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (А) смертної кари; (В) катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та (С) серйозної особистої загрози життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.
За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.
При зверненні до ГУ ДМС із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 77), позивач вказав, що підставою такого звернення є те, що він має побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, зокрема, у зв'язку із тим, що ідентифікує себе із єврейською культурою.
Однак, дослідивши матеріали справи в тому числі матеріали особової справи 2021 RYIV0223, встановлено що жодних документів що ідентифікують ОСОБА_1 із єврейською культурою останнім не надано, більш того в паспорті, анкеті особи, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, реєстраційному листкі на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та під час протоколу співбесід зазначено та підтверджено самим позивачем, що останній є німцем за національністю.
Також, з зазначених документів судом встановлено, що мови якими володіє ОСОБА_1 є німецька, англійська, французька (слабо). При цьому він не був членом жодних організацій ( політичних, релігійних, військових, громадських) (а.с. 103).
Під час опитування на запитання чи був позивач причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами надав відповідь «ні» (а.с.103).
Також, в матеріалах справи містяться данні зі слів заявника, що його бабуся була єврейкою, однак будь-яких документів на підтвердження цих тверджень позивачем не було надано відповідачу, тим більше таких не було надано під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.
Крім того, матеріалами справи підтверджено, що в обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивачем не зазначено, що саме йому загрожує у випадку повернення до ФРН.
Судом, як і відповідачами під час розгляду його заяви і скарги не встановлено переслідування позивача за будь-якою з конвенційних ознак в країні походження, побоювання переслідування достовірними доказами або логічним обґрунтуванням не підтверджено.
Позивачем в заяві-анкеті зазначено наступне: «Наявність дозволу на перебування в Україні та термін його дії: відсутній; на території України перебуваю у зв'язку із здійсненням щодо мене екстрадиційної перевірки відповідно до Ухвали Шевченківського районного м. Києва від 17.12.2021 р. відносно мене застосовано домашній арешт».
В контексті встановленого суд звертає увагу на таке:
04.12.2019 у Федеративній Республіці Німеччині було складено ордер на арешт позивача;
21.03.2020 ОСОБА_1 перетнув кордон України;
25.07.2021 позивач був затриманий за перебування у розшуку Інтерполу на вимогу компетентних органів Федеративної Республіки Німеччини з метою арешту та подальшої екстрадиції до Німеччини.
30.12.2021 звернувся до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області з заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту в Україні.
Відтак, позивач звернувся з заявою про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту в Україні через 5 місяців після затримання та більш ніж через 1,5 роки після перетину кордону України, при цьому обставини, що заважали зверненню для встановлення відповідного правового статусу не встановлені.
У постанові від14 березня 2018 року у справі №820/1502/17 Верховний Суд зазначив, що враховуючи те, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати його прибуття в Україну, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підставою для звернення позивача до компетентних органів стало небажання подальшої екстрадиції до Німеччини та, відповідно, відбування покарання не пов'язаного з релігійними/політичними поглядами тощо (шахрайство) в країні походження.
Підсумовуючи вищевикладене, провевши аналіз щодо обставин, викладених в заяві, та інформації по країні його походження, слід дійти висновку, що для нього не може існувати реального ризику порушення статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року.
Таким чином, позивач не може розглядатись як особа, якій у разі повернення до країни походження, може загрожувати катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, тобто такою, що потребує додаткового захисту.
Відповідно до пункту 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань.
З аналізу матеріалів особової справи вбачається, що позивач не довів ризику загрози своєму життю та свободі, не навів достатньої аргументації своїм побоюванням, або доказів того, що ці побоювання є аргументованими.
Також, матеріали справи свідчать про відсутність дискримінації стосовно позивача за національною ознакою. Позивач, як він зазначив, ніколи не був членом жодної політичної партії, релігійної, військової або громадської організації, а відтак побоювання зазнати переслідувань при поверненні носять характер припущень. Позивач не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, яке пов'язане з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами. Позивач ніколи не брав участі у діяльності політичних партій, релігійної чи інших організацій.
При цьому, надані позивачем фото докази зроблені під час відвідування останнім релігійної громади (місце та час невідомі) та квитанція про благодійний внесок на суму 5000 грн від 11.08.2025 р. не є підставою для висновку про неповне врахування відповідачем обставин під час прийняття наказу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 22 від 21.01.2022 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином інформація, повідомлена позивачем не є підставою для визнання його біженцем у відповідності до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Так, кваліфікація для надання додаткового захисту полягає у встановленні ризиків зазнати серйозної шкоди у випадку повернення заявника до країни походження.
Відповідно до положень статті 15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/ЕС серйозна шкода (кваліфікаційна умова додаткового захисту) включає в себе: - смертну кару або приведення її у виконання; - тортури, нелюдське, або принизливе поводження чи покарання для заявника в країні походження; - серйозна і індивідуальна загроза життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.
Вказане, в свою чергу, кореспондується з умовами, які містяться у пункті 13 частини першої статті 1 Закону (правова дефініція «особа, яка потребує додаткового захисту»).
У зв'язку з вищевикладеним, немає підстав вважати, що позивач має підстави стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи, або політичних переконань.
При цьому, колегія суддів зазначає, що для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в даному випадку недостатньо ідентифікації себе ОСОБА_1 із єврейською культурою, оскільки визначальною ознакою для (навіть гіпотетичної) наявності побоювань стати жертвою переслідувань має бути ідентифікація позивача із єврейською культурою іншими особами на території країни походження.
Отже, позивачем не було надано суду документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків відносно позивача, що відповідали б вимогам пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як і не надано доказів ідентифікації його з єврейською культурою.
Таким чином, висновок відповідача щодо відсутності підстав для попередньої кваліфікації позивача як жертви переслідувань за однією з передбачених ознак саме біженця є обґрунтованим.
Позивачем не доведено, що перебування у країні походження або повернення до неї загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наявності підстав для прийняття ДМС України відповідного рішення.
В даному випадку, відповідно до зібраної судом інформації по країні походження позивача вбачається, що його повернення до Федеративної Республіки Німеччина не несе останньому особистої загрози життю чи здоров'ю.
Отже, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що в разі повернення до Федеративної Республіки Німеччина буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості позивача та інші суттєві порушення прав людини або позивач зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території Федеративної Республіки Німеччина.
Таким чином, наведені норми діючого законодавства, наведені Позивачем обставини та вказані Відповідачем факти про Позивача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що причини, які Позивач зазначає, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Таким чином, Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області обґрунтовано зроблено висновок про те, що Позивач не бажає повертатись до країни своєї громадської належності з причин, що не мають ознак, за наявності яких особу можна визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуване рішення, яким Позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято Відповідачем на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з використанням своїх повноважень обґрунтовано, та з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення, з чим погоджується і колегія суддів.
Доводи позивача в частині не відповідності фактичним обставинам справи висновку суду першої інстанції щодо реальної мети приїзду Позивача в Україну, з огляду на сплив строків давності виконання обвинувального вироку стосовно нього в Німеччині відхиляються колегією суддів, оскільки спірні правовідносини виникли у 2021-2022 роках та, відповідно, судом в першу чергу розглядається правомірність наказу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 22 від 21.01.2022 р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Суд дійшов висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції, керуючись принципом верховенства права зазначає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 9, 34, 77, 242, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан
(Повний текст постанови суду виготовлено 10 вересня 2025 року)