П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/25732/25
Перша інстанція: суддя Караван Р.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів - Бойка А.В., Єщенка О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2023 по 21.10.2024, включно, відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію-різницю грошового забезпечення 3872, 26 грн. в місяць за період з 01.09.2023 по 21.10.2024, включно, у загальній сумі 52 962,52 грн. відповідно до норм абзацу 6 пункту 5 Порядку №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок №44) за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 - залишено без руху.
Постановляючи таку ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що позов поданий позивачем з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України.
19 серпня 2025 року, на виконання ухвали суду, ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку, в якій звертає увагу на те, що із позовною заявою до суду першої інстанції він звернувся у строк менший ніж встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний термін, з моменту отримання інформації про розміри виплаченого грошового забезпечення, а тому вважає, що процесуальний строк звернення до суду не порушений.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовлено.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.
Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що ухвала суду про повернення позову постановлена з порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим просить її скасувати та направити позов до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що під час постановлення ухвали суд першої інстанції залишив поза увагою аргументи наведені у заяві про поновлення строку, зокрема, про те, що звернення до суду відбулося у строки, встановлені статтею 233 КЗпП.
Апелянт просить врахувати позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 24.06.2025 у справі № 480/10675/24, в якій касаційний суд досліджуючи питання щодо застосування строку звернення до суду із позовними вимогами щодо виплати сум грошового забезпечення, дійшов висновку, що початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України, слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення грошового атестата, розрахункового листа або довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
З огляду на наведене та враховуючи, що інформація про розмір виплаченого грошового забезпечення отримана 10.07.2025, а звернення до суду відбулося 29.07.2025, на переконання апелянта, висновки суду про пропуск строку звернення до суду є помилковими.
ВЧ НОМЕР_1 своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.
Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пункті 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини 1 статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно матеріалів справи предметом даного спору є перевірка правомірності дій та бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 та визнання права позивача на виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.09.2023 по 21.10.2024, відповідно до приписів Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та положень Порядку №1078.
Суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, виходив з того, що позивач не навів обґрунтованих доводів та не надав доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду, а доводи позивача на те, що про розмір виплаченого грошового забезпечення він дізнався з відповіді на його звернення, суд визнав необґрунтованими, оскільки індексація грошового забезпечення є щомісячним платежем і позивач, на думку суду, мав можливість дізнатися про їх розмір кожного місяця під час отримання виплат.
Посилаючись на позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 суд наголосив на тому, що позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів..
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Питання строків звернення до адміністративного суду врегульовано приписами статті 122 КАС України, згідно із частиною першою якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладені у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Як мовилося вище, предметом даного спору є перевірка правомірності бездіяльності ВЧ НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення під час проходження військової служби за період з 01.09.2023 по 21.10.2024, який охоплює часовий проміжок після внесення змін до статті 233 КЗпП України.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 29.07.2025, у зв'язку з чим суд вважав, що останній пропустив, встановлений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі, наголошує на тому, що тримісячний строк звернення до суду з позовом ним не пропущений, оскільки про порушення своїх прав дізнався після отримання інформації про розміри виплаченого грошового забезпечення.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково не надав належної оцінки вказаним доводам позивача.
З цього приводу колегія суддів вважає слушними посилання апелянта на позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 24.06.2025 у справі № 480/10675/24, відповідно до якої, початок перебігу строку звернення до суду, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Також колегія суддів звертає увагу, що аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, у постанові від 22.05.2025 у справі №620/15959/24, де суд указав, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами слід з'ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірний період грошового забезпечення, як-то докази направлення/ видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо..
Отже, повертаючись до обставин справи колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 у відповідь на його звернення листом від 10.07.2025 отримав від ВЧ НОМЕР_1 інформацію про розміри виплаченого грошового забезпечення, зокрема, надані довідка-розрахунок виплаченої індексації, особиста картка грошового забезпечення. До суду першої інстанції з даним позовом позивач звернувся 29.07.2025.
Наведене свідчить про те, що звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом відбулося у межах встановленого тримісячного строку з моменту отримання інформації про обсяг і характер виплачених сум.
Вказаний висновок апеляційного суду відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 23.01.2025 у справі №400/4829/24, від 29.04.2025 у справі №340/2467/24, від 30.04.2025 у справі №480/5508/24.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції щодо повернення позову ОСОБА_1 , а тому апеляційну скаргу слід задовольнити.
Повноваження суду апеляційної скарги за наслідками розгляду апеляційної скарги визначені у статті 312 КАС України.
Так, згідно із частиною 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, відповідно до статті 320 КАС України вказану ухвалу слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2025 року - скасувати.
Справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя О. А. Шевчук
суддя А. В. Бойко
суддя О. В. Єщенко