П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
14 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/6408/25
Головуючий в 1 інстанції: Катаєва Е.В. Дата і місце ухвалення: 23.05.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів : Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
В березні 2025 року громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС в Одеській області №315055 від 09.01.2025р. про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 09.02.2009р., виданих громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов'язати ГУ ДМС в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання, виданої громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДМС України в Одеській області №315055 від 09.01.2025р. про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 09.02.2009р., виданих громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язано Головне управління ДМС України в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з Головного управління ДМС України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не повне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення від 23.05.2025р. з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням відповідача на те, що пункт 6 частини першої статті 6 Закону України «Про імміграцію» зобов'язує орган міграційної служби здійснити організацію роботи щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання особам, які звернулися із заявою про обмін посвідки на постійне проживання. За наслідками розгляду заяви позивача від 13.11.2024р. про обмін посвідки на постійне проживання (у зв'язку з непридатністю посвідки для подальшого використання) Головним управлінням ДМС України в Одеській області встановлено, що на момент звернення 26.12.2008р. до ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області із заявою щодо надання дозволу на імміграцію в Україну громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 вже була повнолітньою, а тому підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», не мала. З вказаного слідує, що позивач була документована посвідкою на постійне проживання всупереч Закону України «Про імміграцію», за відсутності підстав для її отримання, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.12-1 Закону, є підставою для визнання недійсним дозволу на імміграцію.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що 09.01.2025р. ГУ ДМС в Одеській області було прийнято рішення №5101130100017468 про примусове повернення до країни походження або третьої безпечної країни громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на 30.05.2025р. вказане рішення в судовому порядку не оскаржується.
Також, апелянт посилається на те, що зобов'язавши Головне управління ДМС України в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції здійснив втручання в дискреційні повноваження відповідача
Громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ГУ ДМС в Одеській області залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач зазначає, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для застосування п.1 ч.1 ст.12-1 Закону України «Про імміграцію», оскільки відповідачем не надано жодного доказу подання ОСОБА_1 свідомо неправдивої інформації або використання нею недійсних чи підроблених документів. Навпаки, дата народження була відкрито зазначена у перекладі паспорта та в свідоцтві про народження, наданих органу ДМС ще у 2008 році. Ці документи пройшли перевірку у встановленому законодавством порядку і саме на їх підставі виданий дозвіл на імміграцію. Скасування дозволу на імміграцію можливе за умови встановлення конкретних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме іммігрантом протиправних дій відповідно до ст.12 Закону України «Про імміграцію». До того ж, органом ДМС не враховано, що позивач вже понад 17 років проживає в Україні, де сформувала центр життєвих інтересів, є матір'ю трьох неповнолітніх дітей - громадян України, має сталі соціальні, культурні та сімейні зв'язки з українським суспільством.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дочкою громадянки В'єтнаму та іммігрантки в Україні ОСОБА_2 , яка має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , видану 25.05.2007р.
Також, позивач є матір'ю трьох неповнолітніх дітей - громадян України, а саме: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та дочок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвами про народження від 07.12.2010р. серії НОМЕР_3 , від 08.04.2020р. серії НОМЕР_4 , від 28.07.2021р. серії НОМЕР_5 та паспортами громадян України для виїзду за кордон.
26.12.2008р. громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 звернулася до відділу Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ (ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області) із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну, оскільки є дочкою громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 , яка є іммігранткою та має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , видану 25.05.2007р., відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію».
За результатом розгляду заяви ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області затверджено висновок від 06.02.2009р., яким вирішено перебування на території України громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважати законним. В зв'язку з тим, що мати заявниці має дозвіл на імміграцію та документована посвідкою на постійне проживання в Україні, ОСОБА_1 має право на отримання дозволу на імміграцію в Україну згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію».
ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області видало громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україні № НОМЕР_6 від 06.02.2009р. та її документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_7 від 09.02.2009р. терміном дії безстроково.
13.11.2024р. позивач звернулася до ГУ ДМС в Одеській області із заявою №205045171 про обмін посвідки на постійне проживання у зв'язку з непридатністю попередньої посвідки для подальшого використання.
За результатом розгляду заяви ГУ ДМС в Одеській області прийняло рішення від 15.11.2024р. №51032300023759 про відмову у оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання. Підставою відмови в оформленні посвідки зазначено п.п.3 п.62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. №321.
09.01.2025р. ГУ ДМС в Одеській області прийнято висновок про визнання недійсними дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання, видані громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому зазначено, що Головним управлінням виявлено, що на момент звернення із заявою ОСОБА_1 була вже повнолітньою, отже підстав для отримання дозволу на імміграцію не мала. Заявниця отримала дозвіл на імміграцію в Україну та була документована посвідкою на постійне проживання всупереч Закону України «Про імміграцію», за відсутністю підстав для його отримання, у зв'язку з чим рішенням від 15.11.2024р. №51032300023759 їй було відмовлено в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання.
Того ж дня ГУ ДМС в Одеській області прийняло рішення №315055 від 09.01.2025р. про визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.1 ч.1 ст.12-1 Закону України «Про імміграцію» та, як наслідок, на підставі п.п.1 п.64, п.п.4 п.72 Порядку №321, скасовано та визнано недійсною посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_7 від 09.02.2009р.
Вважаючи протиправним рішення ГУ ДМС в Одеській області №315055 від 09.01.2025р. громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 оскаржила його в судовому порядку.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов та скасовуючи спірне рішення ГУ ДМС в Одеській області №315055 від 09.01.2025р., виходив з того, що відповідачем не доведено підстав для застосування п.1 ч.1 ст.12-1 Закону України «Про імміграцію», оскільки оскаржуване рішення не містить посилань, які саме відомості, надані заявницею, є свідомо неправдивими, або які саме документи є підробленими чи недійсними. Суд зазначив, що сам по собі факт досягнення ОСОБА_1 повноліття станом на дату звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію не свідчить про надання нею свідомо неправдивих відомостей. Вказана інформація була об'єктивно відомою та відображена в поданих документах, зокрема у паспорті та свідоцтві про народження, які містять дані про дату народження. Відомості про вік позивача не приховувалися та не спотворювалися, а були відкритими для перевірки уповноваженим органом під час розгляду заяви, та за результатом всебічної перевірки оформлено дозвіл на імміграцію в Україні та посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_7 від 09.02.2009р.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначає Закон України «Про імміграцію» від 07.06.2001р. №2491-III (далі - Закон №2491-III)
Відповідно до ст. 1 Закону №2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.
Статтею 11 Закону №2491-III визначений порядок в'їзду іммігрантів в Україну і видачі посвідки на постійне проживання, згідно якої особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону №2491-ІІІ (в редакції, станом на 09.02.2009р.) дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Пунктом 6 частини другої статті 4 Закону №2491-ІІІ передбачено, що квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
У свою чергу, умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені статтею 9 Закону №2491-III.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
З аналізу вищенаведених норм Закону України «Про імміграцію» вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та дозвіл на імміграцію не видається.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію, визначено відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002р. №1983 (далі - Порядок №1983).
У відповідності до підпункту 2 пункту 2 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.
Згідно пункту 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Пунктом 14 Порядку №1983 визначено, що територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до регіональних органів СБУ, Національного центрального бюро Інтерполу та Держкомкордону.
Зі змісту вимог Порядку №1983 слідує, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.
Як зазначалося колегією суддів, ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області видало громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україні № НОМЕР_6 від 06.02.2009р. та її документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_7 від 09.02.2009р. на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» (як неповнолітній дочці громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 , яка є іммігранткою та має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 25.05.2007р.).
Підставою для визнання недійсним дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 від 09.02.2009р., виданих громадянці Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ГУ ДМС в Одеській області зазначило п.1 ч.1 ст.12-1 Закону України «Про імміграцію».
Зокрема, орган ДМС виходив з того, що на момент звернення із заявою від 26.12.2008р. про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 була вже повнолітньою, отже підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію», не мала. Заявниця отримала дозвіл на імміграцію в Україну та була документована посвідкою на постійне проживання всупереч Закону України «Про імміграцію», за відсутністю підстав для його отримання.
Сторонами у справі не заперечується, що станом на 26.12.2008р. громадянка Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була повнолітньою, а тому не мала підстав для отримання дозволу на імміграцію, як неповнолітня дитина іммігранта.
В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначену обставину прийняв до уваги. Однак, за висновками суду, у відповідача не було підстав для визнання недійсним рішення про надання дозволу на імміграцію, передбачених п.1 ч.1 ст.12-1 Закону №2491-III, оскільки оскаржуване рішення №315055 від 09.01.2025р. не містить посилань, які саме відомості, надані заявницею, є свідомо неправдивими, або які саме документи є підробленими чи недійсними.
При цьому, судом першої інстанції не враховано, що за змістом п.1 ч.1 ст.12-1 Закону №2491-III в редакції від 24.11.2024р. дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, що підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності.
У разі визнання недійсним дозволу на імміграцію визнається недійсною посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.
Тобто, згідно вказаної норми дозвіл на імміграцію визнається недійсним органом, що його надав, серед іншого, якщо з'ясується, що його надано на підставі документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону.
У даному випадку наданими в грудні 2008 року громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 документами (зокрема, які підтверджують її вік) не підтверджено її статус неповнолітньої дочки громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 , яка є іммігранткою та має посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , видану 25.05.2007р. А відтак, передбачених пунктом 6 частини другої статті 4 Закону №2491-ІІІ підстав для отримання дозволу на імміграцію позивач не мала.
При вирішенні спору суд першої інстанції допустив не правильне застосування положень п.1 ч.1 ст.12-1 Закону №2491-III. Зокрема, суд обмежився наданням правової оцінки спірному рішенню відповідача через призму положень вказаної норми, що визначає про визнання недійсним дозволу на імміграцію, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, в той час як відповідна норма містить також й положення про те, що відповідний дозвіл визнається недійсним також у випадку, якщо з'ясується, що його надано на підставі документів, які не підтверджують наявність підстави для отримання дозволу на імміграцію, передбаченої статтею 4 цього Закону.
При цьому, пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про імміграцію» визначено обов'язок центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, організувати роботу щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання особам, які звернулися із заявою про обмін посвідки на постійне проживання або набуття громадянства України, а також у разі встановлення обставин, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню, визнанню недійсним відповідно до статей 12, 12-1 цього Закону, забезпечення ведення провадження щодо прийняття такого рішення.
На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку про правомірність спірного рішення Головного управління ДМС України в Одеській області №315055 від 09.01.2025р. та відсутність підстав для його скасування.
Що ж до посилань позивача на те, що при прийнятті спірного рішення органом ДМС не враховано, що вона є матір'ю трьох неповнолітніх дітей - громадян України, то колегія суддів зазначає, що вказана обставина може бути підставою для отримання громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 дозволу на імміграцію поза квотою імміграції на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію».
Згідно вказаної норми дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що постановлене Одеським окружним адміністративним судом рішення від 23.05.2025р. є таким, що прийняте з не правильним застосуванням п.1 ч.1 ст.12-1 Закону №2491-III, а тому воно підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.317 КАС України з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 .
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року скасувати.
Ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволенні позову громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: О.А. Шевчук