Провадження № 11-кп/803/2924/25 Справа № 175/3120/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
09 жовтня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 05 серпня 2025 року стосовно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Костянтинівці Донецької області,
у провадженні за клопотанням засудженого про заміну або повне звільнення від додаткового покарання у виді позбавлення права керування траспортними засобами,
за участю:
прокурора ОСОБА_7
засудженого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_8
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції та короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 05 серпня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання засудженого про заміну або повне звільнення від додаткового покарання у виді позбавлення права керування траспортними засобами.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що станом на дату подання клопотання засудженим до суду минуло 11 місяців 11 днів з дня його звільнення умовно-достроково від відбування основного покарання, яке було призначено вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2020 року, тобто менше 1/2 частини, визначеної ч. 1 ст. 81 Кримінального кодексу України (далі - КК) як обов'язкової умови.
Крім того, відповідно до норм чинного законодавства заміна покарання на більш м'яке може бути застосована виключно до осіб, які відбувають покарання у вигляді: обмеження, позбавлення волі або ж довічного позбавлення волі, у зв'язку із чим заміна додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами не передбачена.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі засуджений просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою звільнити його від подальшого відбування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами або замінити його більш м'яким видом, що не обмежує право на працю.
Вказує, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив та оцінив обставини справи, не врахував подані ним докази, його особисті характеристики, позитивну поведінку після відбуття основного покарання, щире каяття та факт добровільного відшкодування шкоди потерпілим, а також не застосував принцип індивідуалізації покарання та пропорційності обмежень. Посилаючись на практику ЄСПЛ вважає, що суд проігнорував, що продовження заборони на керування транспортними засобами є непропорційним обмеженням прав, а також не врахував обставини, які у сукупності підтверджують відсутність підстав для подальшого виконання додаткового покарання.
Позиції учасників судового провадження.
В судовому засіданні засуджений та захисник підтримав апеляційну скаргу та з підстав, викладених в ній, просили її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги засудженого, посилаючись на її безпідставність, просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Мотиви суду.
Відповідно до ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями ч. 3 ст. 55 КК визначено, що при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.
За вимогами ст. 81 КК особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
Як слідує із роз'яснень Верховного Суду України щодо правильного та однакового застосування вказаної норми закону України про кримінальну відповідальність, які містяться в постанові Пленуму ВСУ від 26.04.2002 року № 2 “Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» умовно дострокове звільнення від відбування покарання можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можуть бути застосовані тільки після фактичного відбуття тієї частини строку покарання, яка зазначена у ч. 3 ст. 81, ч. 4 ст. 82 та ч. 3 ст. 107 КК.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за змістом ст. 81 КК є правом, а не обов'язком суду.
Суд першої інстанції належним чином дотримався вказаних вимог закону, дослідив усі обставини справи, повно та всебічно вивчив дані про особу засудженого та дійшов обґрунтованого висновку про передчасне звернення останнього з клопотанням про звільнення його умовно-достроково від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_6 був засуджений вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2020 року за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у вигляді восьми років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.
30 липня 2024 року ухвалою Машівського районного суду Полтавської області звільнено засудженого ОСОБА_6 умовно-достроково від подальшого відбування основного покарання за вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2020 року на невідбутий строк три роки одинадцять місяців п'ятнадцять днів позбавлення волі, із залишенням додаткової міри покарання.
07 серпня 2024 року засуджений ОСОБА_6 звільнений умовно-достроково на невідбутий строк три роки одинадцять місяців п'ятнадцять днів позбавлення волі, із залишенням додаткової міри покарання із Державної установи «Машівська виправна колонія № 9».
Отже строк відбуття додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами засудженому розпочався 07 серпня 2024 року.
18 липня 2025 року засуджений звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про звільнення його умовно-достроково від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, тобто після спливу 11 місяців 11 днів з дня його звільнення умовно-достроково від відбування основного покарання.
За таких обставин суд, врахувавши вимоги закону, дійшов переконливого висновку, що засуджений не набув права бути звільненим умовно-достроково від відбування додаткового покарання, оскільки на час звернення до суду з відповідним клопотанням не відбув визначену частину покарання, що є обов'язковою умовою для можливості застосування положень ст. 81 КК.
Посилання засудженого в апеляційній скарзі щодо наявності обставин, які, на його думку, у сукупності підтверджують відсутність підстав для подальшого виконання додаткового покарання, були предметом дослідження судом першої інстанції, яким надана належна оцінка та обґрунтовано спростовані судом в ухвалі, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Неспроможними також є доводи засудженого про можливість замінити йому невідбуту частину покарання більш м'яким видом, не пов'язаним з обмеженням його права керування транспортними засобами.
Згідно з вимогами ст. 82 КК невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.
З наведених вимог видно, що заміна покарання на більш м'яке може бути застосована виключно до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження, позбавлення волі або ж довічного позбавлення волі, проте заміна додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами вказаними нормами не передбачена, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання в цій частині.
Враховуючи вищевикладене та те, що умовно-дострокове звільнення застосовується в кожному конкретному випадку індивідуально, вирішується на розсуд суду і відноситься до дискреційних повноважень суду, апеляційний суд дійшов висновку, що для досягнення цілей покарання умовно-дострокове звільнення в даному випадку є передчасним, засуджений не набув права на умовно-дострокове звільнення відповідно до ст. 81 КК, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги є непереконливими, тому її слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 539 КПК, апеляційний суд
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Чечелівського районного суду міста Дніпра від 05 серпня 2025 року, якою відмовлено в задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_6 про заміну або повне звільнення від додаткового покарання у виді позбавлення права керування траспортними засобами залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_____________________ ______________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4