Провадження № 22-ц/803/9132/25 Справа № 932/5015/23 Головуючий у першій інстанції: Басова Н. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
01 жовтня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра у складі судді Басової Н.В. від 02 липня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа - П'ята дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,-
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона з 1986 року проживала у квартирі АДРЕСА_1 , а з 16 січня 1996 року зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 цього ж будинку. З 09 серпня 1979 року ОСОБА_3 проживав у квартирі АДРЕСА_3 вказаного будинку. Поступово між позивачкою та ОСОБА_3 виникла симпатія, вони ходили один до одного в гості, та у них зав'язались близькі стосунки. 23 лютого 2015 року ОСОБА_3 запропонував спільно проживати в його квартирі однією сім'єю, де вони проживали, мали взаємні права та обов'язки, спільний бюджет, вели спільне господарство. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира за адресою по АДРЕСА_4 та земельна ділянка у СТ «Буревісник», діл. НОМЕР_1 , Сурсько-Михайлівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області. Враховуючи, що позивачка та ОСОБА_3 до дня його смерті проживали однією сім'єю, то ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги за законом. Однак, їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з відсутністю документів, які підтверджують родинні відносини з померлим. Тому позивачка просила встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю як чоловіка та жінки без шлюбу з лютого 2015 року по день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Новокодацького районного суду м. Дніпра від 02 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, зміни оскаржуваного рішення в частині правового обгрунтування відмови у задоволення позову; в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що місце проживання позивачки з 16 січня 1996 року по цей час зареєстроване за адресою по АДРЕСА_5 , що підтверджується копією її паспорту серії НОМЕР_2 , виданого 06.12.2005Ленінським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області (а.с. 8-9 т.1).
ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 у період з 24.10.1981 по 26.11.2009, відповідно до копії паспорту позивачки та копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , виданого Новокодацьким відділом ДРАЦС у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 01.01.2023 (а.с. 16 т.1).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який з 09.08.1979 року був зареєстрований за адресою по АДРЕСА_6 . Це підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання особи від 23.12.2021 та копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 01.03.2023 (а.с. 11, 14, 219 т.1).
Згідно повної копії спадкової справи №277/2022 після ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , заведеної П'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою 20.09.2022, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса 20 вересня 2022 року звернулась ОСОБА_1 (позивачка), за межами шестимісячного строку (а.с. 217 т.1).
Відповідно до листа Відділу обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 03.10.2022 №14/5-8634, ОСОБА_3 , був зареєстрований за адресою по АДРЕСА_6 з 09.08.1979 року по 01.03.2022; інші зареєстровані особи за цією адресою на день смерті спадкодавця не зареєстровані (а.с. 55 т.1).
Постановою державного нотаріуса П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутової А.Г. від 11 січня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують родинні зв'язки з померлим та у зв'язку з відсутністю рішення суду про встановлення факту проживання однією сім'єю (а.с. 35, 222 т. 1).
Також установлено, що у провадженні Новокодацького районного суду міста Дніпра (до перейменування - Ленінський районний суд м. Дніпропетровська) перебуває цивільна справа №205/10357/23 за позовною заявою Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - П'ята дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання спадщини ОСОБА_3 відумерлою (а.с. 231 т.1).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2023 року у справі №205/10357/23 зупинено провадження до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі №932/5015/23 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа - П'ята дніпровська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Бутова А.Г., про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Свідок ОСОБА_5 місцевому суду надав пояснення, що позивачка є його колишньою тещею. Спочатку позивачка з ОСОБА_3 були друзями, а останні сім-вісім років вони жили разом. Познайомився свідок із спадкодавцем на дні народження у позивачки. З донькою позивачки свідок розлучився у 2023 році. Сім'я свідка проживала окремо від тещі, але приїжджали до неї в гості. Частіше ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали більше у позивачки, до магазину ходили разом, або ОСОБА_1 самостійно, адже вона була молодшою, також остання готувала їжу. Зі слів позивачки свідку відомо, що ОСОБА_3 зробив ОСОБА_1 пропозицію одружитися, вони ходили до відділу РАЦС, подавали заяву, однак зареєструвати шлюб не вдалося через необхідність виготовлення документів та лікування ОСОБА_3 (а.с. 3, 7-10 т. 2).
ОСОБА_6 в якості свідка місцевому суду показала, що позивачка є її невісткою (дружиною брата). Спочатку між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були дружні відносини, а потім у 2015 році позивачка перейшла до ОСОБА_3 та вони вели спільне господарство. ОСОБА_1 готувала їжу, прала речі, накривала на стіл (а.с. 4, 7-10 т. 2).
Свідок ОСОБА_7 зазначила, що проживає по АДРЕСА_7 . ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зустрічались, свідку достовірно не відомо де вони проживали разом та чи був у них спільний бюджет (а.с. 4, 7-10 т. 2).
ОСОБА_8 у якості свідка місцевому суду пояснила, що проживає за адресою по АДРЕСА_8 . Свідок знала ОСОБА_3 по спільним відвідуванням дач. Бачила разом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як вони прогулювались разом. Бачила їх не дуже часто, віталась з ними на АДРЕСА_9 не пам'ятає з якого часу бачила їх разом (а.с. 6, 7-10 т. 2).
Свідок ОСОБА_9 зазначив, що є сусідом позивачки та знає її давно - більше 25 років, проживає у її будинку на верхньому поверсі. Бачив як ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ходили за покупками разом (а.с. 2, 7-10 т. 2).
Згідно змісту позовної заяви, встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 позивачці необхідне, щоб реалізувати право на спадкування за законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України): перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки; друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері; третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця; четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини; п'ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постановах від 26 червня 2024 року у справі №489/8011/18, від 01 жовтня 2024 року у справі №638/11578/21.
Про це також зазначено у пункті 21 постанови Пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 Про судову практику в справах про спадкування».
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі №343/481/22).
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
У пункті 6 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 роз'яснено, зокрема, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Обов'язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебували у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільної участі у придбанні майна для спільного користування, у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин (постанова Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №695/1732/16-ц).
Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року в справі №531/295/19.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачкою не надано належних та допустимих доказів її постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з лютого 2015 року по день його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), зокрема, не надано доказів ведення спільного господарства, спільного бюджету не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
На підтвердження позовних вимог позивачкою надано акт від 01.01.2023, складений мешканцями будинку по АДРЕСА_10 - ОСОБА_10 (квартира АДРЕСА_11 ), ОСОБА_11 (квартира АДРЕСА_12 ), ОСОБА_12 (квартира АДРЕСА_13 ), про те, що позивачка та ОСОБА_3 проживали спільно однією сім'єю за адресою по АДРЕСА_6 з лютого 2015 року (а.с. 27, 166).
Вказаний вище акт не є належним та достатнім доказом у даній справі, адже не завірений депутатом, виконавчим комітетом міської (районної) ради, посадовою особою житлово-комунального підприємства чи ОСББ. Клопотання про допит у якості свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 позивачкою не заявлялось, вказані особи місцевому суду пояснень не надавали.
Також разом з позовом надано заяву без дати від імені ОСОБА_13 , згідно якої вона у період з 09.02.2022 по 23.02.2022 була лікуючим лікарем у ОСОБА_3 (лікарем неврологічного відділення КНП “Міська клінічна лікарня №4» ДМР); пацієнт знаходився у ясній свідомості, але загальний стан був важкий; під час перебування на лікуванні його постійно відвідувала одна жінка - ОСОБА_1 , яка доглядала за ним, годувала та допомагала його вдягати, возити на медичні дослідження; він звертався до неї і називав російською мовою “жена» (а.с. 36, 167 т.1).
Зазначена вище заява нотаріально не завірена, клопотання про допит у якості свідка лікаря неврологічного відділення КНП “Міська клінічна лікарня №4» ДМР ОСОБА_13 позивачкою не заявлялось та місцевим судом у якості свідка зазначений лікар не допитувалась. Крім того, наведена у заяві від імені ОСОБА_13 інформація не підтверджує тривалого спільного проживання позивачки зі спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету, взаємних прав та обов'язків, що притаманні подружжю (розподіл обов'язків та спільне вирішення питань життя сім'ї, обов'язки спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги).
Позивачкою представлено видаткова накладна та квитанція ТОВ “Епіцентр К» від 30.10.2021 про придбання мийки для кухні (а.с. 37 т.1), а також видаткова накладна та квитанція ТОВ “Епіцентр К» від 30.10.2021 про придбання столу (а.с. 38 т.1). Однак, ці докази не містять інформації про платника, а також не доведено мета та місце встановлення цих товарів (а.с. 206-209 т.1).
Надані квитанцій ПАТ “Державний ощадний банк України» про оплату житлово-комунальних послуг за період з березня 2015 року по червень 2015 року, з вересня 2015 року по квітень2016 року, з січня 2017 року по червень 2017 року, з жовтня 2017 року по листопад 2017 року (а.с. 39-48, 171-205 т.1) також не свідчать про спільне проживання позивачки із спадкодавцем, адже платником за вказаними квитанціями є ОСОБА_3 , а послуги сплачено по особовому рахунку за адресою по АДРЕСА_6 , тобто за спожитими житлово-комунальними послугами в належній йому за життя квартирі.
Вказані вище письмові докази (квитанції) підтверджують систематичну сплату за життя ОСОБА_3 житлово-комунальних послух за адресою його зареєстрованого місця проживання у квартирі, яка належала йому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину серії ВАР №919113, реєстровий №3-3046 від 078.11.2003, виданого Другою дніпропетровською державною нотаріальною конторою (а.с. 17-18).
Долучені до матеріалів справи сім квитанцій за лютий 2022 року про придбання продуктів харчування та ліків не містять інформації щодо предмета доказування, адже у них відсутня інформацію про платника (а.с. 51, 170 т.1). Також ці квитанції видані у лютому 2022 року, що не свідчить про тривалість ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету протягом п'яти років до часу відкриття спадщини.
Щодо показів свідків, допитаних місцевим судом, колегія зазначає наступне.
Свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 не надали пояснень, з яких можна було б достовірно встановити проживання однією сім'єю позивачки з ОСОБА_3 з лютого 2015 року по 26 лютого 2022 року, а лише зазначили, що бачили ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як вони прогулювались разом, ходили за покупками разом, тощо.
Показання свідків ОСОБА_5 (колишній зять позивачки) та ОСОБА_6 (дружина брата позивачки) не можуть самі по собі бути доказом тривалого (протягом п'яти років) спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як чоловіка та дружини.
Показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Така позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року в справі №531/295/19.
Крім того, зазначені вище свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є близькими особами позивачки, мають спільні родинні зв»язки та зацікавленість у результатах розгляду даної справи на користь позивачки, що негативно впливає на об»єктивність їх свідчень.
Необхідно також зауважити, що до матеріалів справи не долучено жодної спільної фотографії чи відеозапису ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період, як зазначає позивачка, їх спільного проживання, зокрема, під час святкування днів народження, свят, з дітьми, онуками, тощо.
Копії медичних документів ОСОБА_3 та фотографії місця його поховання взагалі не містять будь-якої інформації щодо предмета доказування (а.с. 21-22, 23-24, 50 т.1).
Отже, ні місцевому, ні апеляційному судам позивачкою не надано належних, допустимих та достатніх доказів для встановлення факту проживання позивачки однією сім'єю з ОСОБА_3 , як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з лютого 2015 року по день його смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), зокрема, не доведено ведення спільного господарства, спільного бюджету не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Необхідно також зауважити, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1269 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України).
Частиною першою статті 1272 ЦК України встановлено, що якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, установлено, що на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.
Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України (частина друга статті 4 ЦК України).
Актами цивільного законодавства України є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону (частина четверта статті 4 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням виміру ієрархії актів цивільного законодавства по вертикалі, свідчить, що:
правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються Цивільним кодексом України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України;
строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (статті 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (частина друга статті 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України);
законодавець як у статті 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості існування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини;
пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 25 січня 2023 року у справі №676/47/21.
Крім того, на підставі Постанови КМУ №469 від 09.05.2023 вказаний вище пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 - виключено з 23.05.2023.
Таким чином, ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , лише 20 вересня 2022 року, тобто з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Спадкодавець ОСОБА_3 проживав за адресою по АДРЕСА_6 один, а позивачка зареєстрована за іншою адресою - по АДРЕСА_5 .
Факт відкриття спадкової справи нотаріусом за заявою, поданою з порушенням строку, не може свідчити про прийняття особою спадщини, оскільки повноваження щодо поновлення строку для прийняття спадщини надані виключно суду (постанова КЦС ВС від 21 червня 2023 року у справі №175/1404/19).
Разом з тим, доводи апеляційної скарги про незазначення в рішенні місцевого суду про допит свідків, а також ненадання належної оцінки усім письмовим доказам, зокрема, акту про проживання від 10.01.2023, складеному мешканцями будинку, та заяві від імені ОСОБА_13 без дати, - заслуговують на уваги.
Однак, висновок суду про відмову в задоволенні позову є правильним, а тому не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
У зв'язку з вищевикладеним, оскаржуване рішення місцевого суду підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову; в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 02 липня 2025 року - змінити в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.
В іншій частині рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 02 липня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 14 жовтня 2025 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді В.С. Городнича
М.Ю. Петешенкова