Провадження № 22-ц/803/6161/25 Справа № 187/1178/24 Головуючий у першій інстанції: Іщенко І. М. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
01 жовтня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року та на додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року у складі судді Іщенко І.М. по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, 3% річних та моральної шкоди,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що сторони 04.01.2024 року уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в розмірі 7500,00 доларів США, строком до 01.02.2024 року, про що написав розписку в присутності свідків. Однак, відповідач не виконав своїх зобов'язань і борг не повернув взагалі. Також позивач зазначає, що поніс моральні страждання через додаткові зусилля для захисту своїх прав. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 7500,00 доларів США, 3% річних від простроченої суми за період з 01.02.2024 по 28.06.2024, що становить 91,60 доларів США, а всього 7590,37 доларів США, моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування боргу 6112,00 доларів США - заборгованості за договором позики, що станом на час ухвалення рішення згідно офіційного курсу Національного банку України еквівалентно 257620,80 грн, та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 91,60 доларів США, що еквівалентно 3860,94 грн, а всього 6203,60 доларів, що становить 261481,74 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 2576,20 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. В іншій частині у задоволенні клопотання відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваних рішення та додаткового рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення і додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, залишення рішення місцевого суду без змін, скасування оскаржуваного додаткового рішення з ухваленням у цій частині нового судового рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що 04.01.2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, за умовами якого відповідач взяв у борг грошові кошти у відповідача в розмірі 7500,00 доларів США, зобов'язавшись повернути їх до 01.02.2024 року, що підтверджується письмовою розпискою, власноруч написаною та підписаною позичальником ОСОБА_2 04.01.2024 року, яка оглянута в судовому засіданні місцевого суду (а.с. 10).
Факт отримання грошових коштів в розмірі 7500,00 доларів США 04.01.2024 року відповідачем не заперечується. Однак, останній зазначає, що частково повернув кошти ОСОБА_1 в розмірі 58500,00 грн, на підтвердження чого надав копії дублікатів чеків від 23.08.2024 на суму 20000,00 грн та на суму 38500,00 грн (а.с.33).
Відповідно до дублікату чека, виданого 23.08.2024 АТ КБ “ПриватБанк», ОСОБА_4 29.02.2024 року перерахувала власні грошові кошти в розмірі 38500 грн на рахунок НОМЕР_1 , отримувач ОСОБА_1 (а.с.60).
07.04.2024 року ОСОБА_4 перерахувала власні грошові кошти в розмірі 20000,00 грн на рахунок НОМЕР_1 , отримувач ОСОБА_1 , що підтверджується дублікатом чека, виданого 23.08.2024 АТ КБ “ПриватБанк» (а.с. 60).
Представник позивача адвокат Ямполець І.С. не заперечувала отримання вказаних вище грошових коштів на картковий рахунок позивача в загальному розмірі 58500,00 грн, однак заперечувала, що ці кошти надійшли від належного боржника, пославшись на те, що свідок ОСОБА_4 позичала у ОСОБА_1 58500 грн на придбання собі кавомашини.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні місцевого суду пояснила, що є рідною сестрою ОСОБА_2 , який проходить службу в ЗСУ. За проханням брата вона перерахувала ОСОБА_1 29.02.2024 року на картку, номер якої їй дав по телефону ОСОБА_2 , особисті гроші в розмірі 38500,00 грн в якості часткового повернення боргу позивачу, а 07.04.2024 року перевела повторно позивачу 20000,00 грн. Заперечує, що особисто брала в борг у ОСОБА_1 будь-які грошові кошти на придбання кавомашини, вона з ним особисто не знайома, працює приватним підприємцем і має стабільний дохід.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно частини другої статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Частиною 2 вказаної вище статті встановлено, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 вказаної вище статті).
В постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг певної грошової суми, так і дати її отримання.
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Судом встановлено часткове повернення позики позивачу на загальну суму 58500,00 грн, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується дублікатами чеків, виданих 23.08.2024 АТ КБ “ПриватБанк» (а.с. 60).
Свідок ОСОБА_4 пояснила суду, що вона незнайома особисто із позивачем і ніяких договірних зобов'язань з ним не укладала, зі слів відповідача ОСОБА_2 їй було відомо, що позивач також проходив службу в ЗСУ; саме вона на прохання брата здійснила перерахування коштів на рахунок позивача двома платежами на загальну суму 58500,00 грн.; номер карткового рахунку їй повідомив її брат - відповідач у справі.
Пояснення представника позивача ОСОБА_3 , що повернення коштів в розмірі 58500,00 грн сестрою відповідача ОСОБА_4 на рахунок позивача було її виконанням зобов»язань, які не стосуються предмету позову, - є недоведеним. Позивачем не представлено будь-яких доказів укладення між ним і ОСОБА_4 договору позики, передачі останній грошових коштів, зокрема, договору, розписки про отримання коштів, платіжних документів, тощо. Клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколами судових засідань.
Відповідно до ст. 625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції на весь час прострочення, а також 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення сторонами у належній письмовій формі договору позики, факт отримання відповідачем позики у розмірі 7500,00 доларів США; враховуючи, що повернуто борг частково у розмірі 58500,00 грн (судом першої інстанції визначено еквівалент зазначеної повернутої частини боргу - 1388,0 дол.США), - суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимоги та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики в розмірі 6112,00 доларів США. (7500,00 доларів США з відрахуванням 1388,0 дол.США).
Підстави для стягнення з відповідача сплаченої частини боргу у сумі 58500,00 грн., що еквівалентно 1388,0 дол.США, - відсутні.
Посилання апелянта, що позика не була повернута у будь-якій частині - є безпідставним та непослідовними.
Так, позивач визнає факт одержання коштів у сумі 58500,00 грн., які були йому перераховані сестрою відповідача ОСОБА_4 (сестрою відповідача) у сумі 58500,00 грн.
У письмових поясненнях представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , які подані до місцевого суду через підсистему “Електронний суд» 11.09.2024, вказано що ОСОБА_4 робила “переказ власних коштів», які позивач надавав їй на покупку кавомашини (а.с. 42).
Згідно змісту письмової заяви ОСОБА_1 від 20.12.2024, поданої до місцевого суду 27.12.2024, позивач вказує, що відповідач декілька разів впродовж кінця 2023 року та початку 2024 року позичав у нього кошти, спочатку на подарунок його рідній сестрі - ОСОБА_5 (говорив, що має намір подарувати кавомашину), а 04.01.2024 просив позичити йому кошти на лікування матері (а.с. 72).
Тобто, спочатку позивач стверджував, що надавав кошти ОСОБА_4 на покупку кавомашини, а потім зазначив, що позичав раніше кошти відповідачу на подарунок сестрі (придбання кавомашини) та на лікування матері.
При цьому позивачем не доведено укладення будь-яких договорів позики з відповідачем, окрім договору від 04.01.2024 року на суму 7500,00 доларів США. Також не надано доказів надання готівкою чи перерахування на банківський рахунок коштів відповідачу, окрім 7500,00 доларів США 04.01.2024 року.
Необхідно зауважити, що кошти в сумі 38500 грн та 20000,00 грн були перераховані позивачу 29.02.2024 року та 07.04.2024 року відповідно, тобто після укладення договору позики від 04.01.2024 року (через два та три місяці). Таке часткове повернення коштів узгоджується також з умовами договору позики, відповідно до якого відповідач зобов'язався повернути всю суму до 01 лютого 2024 року. Будь-яких умов повернення позики однією сумою (7500,00 доларів США) чи після певної дати письмова розписка не містить.
Жодного доказу укладення позивачем будь-яких договорів позики з сестрою відповідача, передання останній грошових коштів готівкою чи перерахування на її рахунок ні місцевому, ні апеляційному судам не надано, клопотання про витребування таких доказів судом - не заявлено.
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції у мотивувальній частині рішення неправильно зазначались ініціали, прізвище свідка ОСОБА_4 , не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції допущено очевидну описку, яку суд першої інстанції вправі виправити з власної ініціативи чи за заявою сторони у справі. Водночас, позивач не скористався своїм правом звернення до суду із заявою про виправлення описки у судовому рішенні. Наведене порушення колегія визнає таким, що є формальним та підлягає усуненню судом першої інстанції.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 14 лютого 2020 року у справі №753/15983/16-ц.
Згідно з пунктом 9частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відшкодування моральної шкоди. Моральна шкода відшкодовується у випадках, передбачених законом або договором.
Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20, від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).
Позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди через неналежне виконання відповідачем умов договору з повернення суми позики.
Крім того, укладеним між сторонами договором позики не передбачено відшкодування відповідачем моральної шкоди позивачу, у зв'язку з неналежним виконанням ним своїх зобов'язань.
Тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн задоволенню не підлягають.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення моральної шкоди, у зв'язку з визнанням позову відповідачем, колегія зазначає наступне.
Від відповідача до місцевого суду надійшла копія письмових пояснень від 27.08.2024, за змістом яких, зокрема, він визнає позов та зазначає, що частково повертав кошти в сумі 58500,00 грн, просить зменшити суму позову на цю суму (а.с. 33). Тобто, відповідач вказує про часткове визнання ним позовних вимог, що стосуються суми позики. Будь-якої інформації щодо визнання заявлених позовних вимог про стягнення на користь позивача 3% річних та моральної шкоди ОСОБА_2 не зазначено.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17).
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Результат наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що визнання обставин, які не підлягають доказуванню можливе, зокрема, за умов: визнання їх всіма учасниками справи та відсутності у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від від 09 вересня 2020 року в справі №572/2515/15-ц.
Враховуючи непредставлення позивачем будь-яких доказів завдання йому моральної шкоди через неналежне виконання відповідачем умов договору з повернення суми позики, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія звертає увагу, що рішення місцевого суду, згідно змісту апеляційної скарги, оскаржене лише в частині залишених без задоволення позовних вимог про стягнення частини суми позики та моральної шкоди.
Тому суд апеляційної інстанції справу в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 несплаченого тіла позики у розмірі 6112,00 доларів США, визначення місцевим судом еквіваленту боргу 257620,80 грн, та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 91,60 доларів США з визначенням еквіваленту у розмірі 3860,94 грн, - не переглядає, згідно вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України.
Апеляційна скарга також не містить доводів про правильність приведених місцевим судом розрахунків заборгованості за сумою позики з урахуванням часткового повернення коштів, а також зазначення еквіваленту стягнутих сум.
Отже, рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщостосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч. 3 статті 270 ЦПК України).
За положеннями частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Представник позивача звернулась до місцевого суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 27000,00 грн.
На підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу місцевому суду надано копії договору про надання правової допомоги від 27.06.2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Ямполець І.С.; ордеру на надання правничої допомоги ОСОБА_1 ; свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю Ямполець І.С.; додаткової угоди №1 від 27.06.2024 року; додаткової угоди №2 від 30.12.2024 року; акту прийому-здачі наданих послуг від 31.01.2025 року, з якого вбачається, що адвокат Ямполець І.С. надав ОСОБА_1 наступні юридичні послуги: вивчення наданих клієнтом матеріалів та заслуховування пояснень, надання усної консультації та роз'яснень щодо стягнення заборгованості за договором позики, складання позовної заяви про стягнення заборгованості за договором позики, участь у судових засіданнях 27.08.2024, 17.10.2024, 14.11.2024 року, подання до суду заяви про слухання справ в режимі відеоконференції, а всього на загальну суму 27000,00 грн.
У розумінні положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, у зв'язку з неспівмірністю цих витрат, тощо, відповідачем не подавалось.
У відповідності до вимог п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені судові витрати на професійну правничу допомогу (27000,00 грн), пропорційно задоволеним позовним вимогам (92,89%) в розмірі 25080 (двадцять п'ять тисяч вісімдесят) грн 30 коп.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, залишив поза увагою, що суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Також, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено відповідачем, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).
Отже, додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року підлягає скасуванню, з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під розгляду справи у місцевому суді.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, додаткове рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення; рішення суду першої інстанції від 23 січня 2025 року в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Додаткове рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 07 лютого 2025 року - скасувати та ухвалити у скасованій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25080 (двадцять п'ять тисяч вісімдесят) грн 30 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 14 жовтня 2025 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді В.С. Городнича
М.Ю. Петешенкова