П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/5768/24
Головуючий І інстанції: Величко А.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установа «Центр пробації» на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року (м.Миколаїв, дата складання повного тексту судового рішення - 13.03.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установа «Центр пробації» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.06.2024р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ДУ «Центр пробації», в якому просила суд:
- визнати протиправними дії ДУ «Центр пробації» щодо нарахування і виплати йому додаткової винагороди в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, за період з 08.07.2022р. по 17.10.2022р. не у повному розмірі, а пропорційно за фактичний час несення служби розрахований у годинах;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок і виплату йому додаткової винагороди в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, за період з 08.07.2022р. по 17.10.2022р. з дотриманням «Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» (затв. наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2015р. №925/5), зокрема, п.8 відносно виплати грошового забезпечення за неповний місяць пропорційно відпрацьованому часу, в розрахунку за календарний день;
- визнати протиправними дії ДУ «Центр пробації» стосовно утримання податку на доходи з фізичних осіб в сумі - 28001,24 грн. та не проведення грошової компенсації під час проведення виплати йому по судовому рішенню у справі №400/4893/22 відповідно до вимог п.168.5 ст.168 ПК України;
- стягнути з ДУ «Центр пробації» на його користь податок на доходи з фізичних осіб в сумі - 28001,24 грн. відповідно до вимог п.168.5 ст.168 ПК України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання судового рішення від 29.11.2023р. у справі №400/4893/22 ДУ «Центр пробації» було нараховано позивачу додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 за період з 24.02.2022р. по 07.07.2022р. в розмірі 30000 грн. щомісячно, та за період з 08.07.2022р. по 17.10.2022р. в розмірі 30000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць. Однак, як зазначає позивач, додаткова винагорода за період з 08.07.2022р. по 17.10.2022р. нарахована не у повному розмірі, а пропорційно за фактичний час несення служби розрахований у годинах. У свою чергу, додаткова винагорода, встановлена вказаною Постановою, відноситься до щомісячних видів грошового забезпечення, а тому вона також підлягає виплаті пропорційно відпрацьованому відповідною особою часу в порядку, встановленому п.8 «Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» (затв. наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2015р. №925/5), а саме: розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного за повний місяць (30000 грн.), на кількість календарних днів цього місяця.
Окрім цього, позивач наголосив на тому, що ДУ «Центр пробації» протиправно не здійснила грошову компенсацію та виплату податку на доходи з фізичних осіб у сумі 28001,24 грн, що і стало підставою для звернення позивача до суду.
Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними дії ДУ «Центр пробації» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022р., за період з 08.07.2022р. по 17.10.2022р. не у повному розмірі, а пропорційно за фактичний час несення служби розрахований у годинах. Зобов'язано ДУ «Центр пробації» провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022р., за період з 08.07.2022р. по 17.10.2022р. з дотриманням вимог «Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» (затв. наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2015р. №925/5), зокрема п.8 щодо виплати грошового забезпечення за неповний місяць пропорційно відпрацьованому часу, в розрахунку за календарний день. Визнано дії ДУ «Центр пробації» щодо утримання податку на доходи з фізичних осіб в сумі 28001,24 грн. та не проведення грошової компенсації під час проведення виплати ОСОБА_1 по рішенню суду у справі №400/4893/22 відповідно до вимог п.168.5 ст.168 ПК України протиправними. Стягнуто з ДУ «Центр пробації» на користь ОСОБА_1 податок на доходи з фізичних осіб в сумі 28001,24 грн. відповідно до вимог п.168.5 ст.168 ПК України.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 16.04.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.03.2025р. і прийняти нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДУ «Центр пробації» та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
07.05.2025р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечувала щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просила оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
12.05.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Так, завданням адміністративного судочинства, згідно з ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як передбачено у ст.129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У силу вимог ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За приписами ст.370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
У відповідності до ч.1 ст.383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно з ч.6 ст.383 КАС України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст.249 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований, у тому числі ст.383 КАС України, має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами його застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень або дій суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із невиконанням судового рішення у відповідній справі, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Наявність же у КАС України спеціальних положень, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання адміністративного позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому КАС України (ст.383 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Таким чином, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Даний порядок оскарження дій суб'єкта владних повноважень, вчинених на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на ч.5 ст.383 КАС України, відповідно до якої, розгляд такої заяви здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом у постанові від 20.02.2019р. у справі №806/2143/15 та від 21.12.2020р. у справі №440/1810/19.
Так, як встановлено судом 1-ї інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1 проходив службу у ДУ «Центр пробації» в Миколаївській області з 24.02.2022р. по 17.10.2022р. та займав посаду начальника Очаківського міськрайонного сектору філії ДУ «Центр пробації» в Миколаївській області.
Як свідчать матеріали справи, 29.11.2023р. Миколаївським окружним адміністративним судом було ухвалено рішення у справі №400/4893/22, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 в повному обсязі у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022р. на період дії воєнного стану додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. за період з 24.02.2022р. по 17.10.2022р. Зобов'язано ДУ «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022р., за період з 24.02.2022р. по 07.07.2022р., в розмірі 30000 грн. щомісячно, а за період з 08.07.2022р. по 17.10.2022р в розмірі 30000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.
Зазначене вище судове рішення за наслідком його апеляційного перегляду набрало законної сили - 12.03.2024р.
Далі, на виконання цього рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2023р. у справі №400/4893/22, ДУ «Центр пробації» було нараховано та виплачено ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі - 189 786,20 грн., з яких, при цьому, утримано 2333,44 грн. військового збору (1,5%) та 28001,25 грн. податку з доходів (18 %).
Разом із тим, не погодившись із нарахуванням додаткової винагороди за період з 08.07.2022р. по 17.10.2022р., розрахованої пропорційно за фактичний час несення служби у годинах, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Так, наведені фактичні обставини беззаперечно вказують на те, що публічно-правовий спір між позивачем та відповідачем фактично вже було вирішено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2023р. у справі №400/4893/22, а даний спір насправді виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем зазначеного рішення суду. Тобто, заявлений у даній справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду, що набрало законної сили.
Проте, з цього приводу варто зазначити про те, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет, а також підстави, тобто коли дані позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються не тотожними.
Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Вказана вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під адміністративну юрисдикцію.
Підстави адміністративного позову - це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин.
Таким чином, п/вимоги ОСОБА_1 в частині нарахування та виплати додаткової винагороди, встановленої Постановою КМУ №168, за період з 08.07.2022р. по 17.10.2022р. не підлягають розгляду в межах окремої справи за правилами адміністративного судочинства, а можуть бути вирішені лише на підставі відповідної заяви, поданої в порядку ст.383 КАС України в межах справи №400/4893/22.
В контексті ч.4 ст.160 КАС України, наведені позивачем додаткові доводи не змінюють змісту позовних вимог та обставин справи.
А тому, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання рішення суду у справі №400/4893/22 порушуються його права, свободи або інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку ст.383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій або ж бездіяльності ДУ «Центр пробації» (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов, на що суд 1-ї інстанції безпідставно не звернув увагу.
Право на звернення до суду тісно пов'язано з обов'язком учасника справи, визначеним ч.2 ст.44 КАС України, добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
За таких обставин, гарантоване ст.55 Конституції України та ст.5 КАС України право особи на звернення до суду (у наведеній вище частині позовних вимог) реалізовано позивачем в іншій судовій справі, яка вирішена судом 1-ї інстанції 29.11.2023р. і рішення в якій набрало законної сили 12.03.2024р. Як наслідок, сторони, підстави і предмет в адміністративних справах №400/4893/22 та №400/5768/24 (яка переглядається) є в частині нарахування та виплати додаткової винагороди тими ж.
Суд апеляційної інстанції враховує, що фактично позивач, шляхом подання нового позову до суду із оскарженням одних і тих самих дій відповідача надає додаткове обґрунтування позовних вимог (у відповідній частині), однак при цьому, жодним чином не змінює предмет та підстави позову, так як не вважаються зміною підстав позову, доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміни посилань на норми матеріального чи процесуального права або наведення іншого праворозуміння таких норм.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.08.2023р. у справі №620/5901/20.
У цьому контексті, слід звернути увагу також і на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 16.01.2019р. у справі №686/23317/13-а, за змістом якої, суб'єкта владних повноважень не можна зобов'язати виконувати певне судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, що передбачений Законом України «Про виконавче провадження».
Водночас, суд 1-ї інстанції, оцінюючи вимоги позовної заяви, та, у даному випадку, виходячи із оцінки та аналізу всіх наведених у позовній заяві доводів позивача, повинен був застосовувати правові наслідки, що передбачені процесуальним законом у розрізі заявлених вимог.
Стаття 238 КАС України носить імперативний характер та містить виключний перелік підстав для закриття провадження у справі. Зокрема, такою підставою є наявність сукупності наступних умов: набрання законної сили постановою чи ухвалою суду про закриття провадження у такій самій справі; спір у справі повинен бути з одним і тим же предметом; спір у справі повинен бути заявлений з тих самих підстав.
Визначена п.4 ч.1 ст.238 КАС України підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом спорів, які вже розглянуті і остаточно вирішені по суті. Перешкодою для звернення до суду є наявність у тотожному спорі рішення або постанови суду, що набрали законної сили, або ухвали про закриття провадження.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.
Враховуючи зазначені норми процесуального закону, колегія суддів вважає те, що, у даному випадку, за встановлених обставин були підстави саме для закриття провадження у справі (в частині нарахування та виплати додаткової винагороди), а не задоволення таких позовних вимог.
На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про часткове порушення судом 1-ї інстанції при постановленні оскаржуваного рішення норм процесуального права, що відповідно до ст.319 КАС України, є підставою для часткового задоволення вимог апеляційної скарги позивача та скасування судового рішення суду 1-ї інстанції.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 22.08.2024р. у справі №160/2735/23.
Що ж стосується іншої частини заявлених позовних вимог, то колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 27.07.2023р. у справі №380/813/22, аналізуючи п.п.2 та 3 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. за №44), зазначив те, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування і виплата грошового забезпечення повинно бути проведене з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.
Аналогічний правовий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27.09.2023р. у справі №420/23176/21, від 27.09.2023р. у справі №420/23176/21, від 31.01.2024р. у справі №320/6441/22, від 18.04.2024р. у справі №160/10789/22 та від 30.04.2024р. у справі №360/700/23.
При цьому, згідно з п.п.4,5 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновками суду 1-ї інстанції про те, що нарахування та виплата грошового забезпечення повинна відбуватися із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб у відповідності до вимог Порядку №44, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Згідно зі ст.319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або ж провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ст.ст.238, 240 цього Кодексу.
Враховуючи межі та вимоги апеляційної скарги позивача, а також зважаючи на той факт, що станом на день звернення ОСОБА_1 до суду із позовом у даній справі в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування і виплату додаткової винагороди було таке, що набрало законної сили, судове рішення у справі між тими ж самими сторонами, про той самий предмет та фактично з тих самих підстав, провадження у справі №400/5768/24 за позовом ОСОБА_1 до ДУ «Центр пробації» у відповідній частині підлягає закриттю на підставі п.4 ч.1 ст.238 КАС України.
В іншій частині рішення суду 1-ї інстанції колегія суддів залишає без змін.
Керуючись ст.ст.238,308,311,315,316,319,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної установи «Центр пробації» - задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії Державної установи «Центр пробації» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168, за період з 08.07.2022 року по 17.10.2022 року не у повному розмірі, а пропорційно за фактичний час несення служби розрахований у годинах, і зобов'язання Державної установи «Центр пробації» провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168, за період з 08.07.2022 року по 17.10.2022 року з дотриманням вимог «Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України» (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2015 року №925/5), зокрема п.8 щодо виплати грошового забезпечення за неповний місяць пропорційно відпрацьованому часу, в розрахунку за календарний день.- скасувати, а провадження у справі №400/5768/24в цій частині - закрити на підставі пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.
В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України..
Повний текст постанови виготовлено: 13.10.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко