П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/35179/24
Головуючий І інстанції: Скупінська О.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 18.06.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського відділу Державної виконавчої служби у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) і третьої особи - Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго» про визнання протиправними та скасування постанов, -
12.11.2024р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якому просила скасувати постанови державного виконавця від 09.10.2024р. про стягнення виконавчого збору в розмірі - 2241 грн. та про стягнення мінімальних витрат на проведення виконавчих дій в сумі - 269 грн., винесені у межах виконавчого провадження №76239064.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані постанови від 09.10.2024р. про стягнення виконавчого збору та про стягнення мінімальних витрат на проведення виконавчих дій, винесені у межах виконавчого провадження за №76239064, є протиправними, передчасними, неналежними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки у позивача взагалі відсутні правовідносини з приводу споживання тепла з Комунального підприємства «Білгород-Дністровськтеплоенерго», відсутні і не могли взагалі виникнути будь-які зобов'язання, у тому числі фінансові перед стягувачем з приводу споживання тепла з Комунального підприємства.
Разом із позовною заявою позивачем подано клопотання про звільнення від сплати судового збору, яке мотивовано її скрутним матеріальним становищем. Позивач зазначила, що починаючи з середини квітня 2016р. вона перебуває в статусі пенсіонерки, а її мінімальна пенсія є її єдиним джерелом доходу.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2024р. у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовлено та позовну заяву - залишено без руху.
10.12.2024р. до суду від позивача ОСОБА_1 надійшов лист від 04.12.2024р. з клопотанням про відвід судді Скупінської О.В.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 12.12.2024р. заявлений відвід судді Скупінській О.В. - визнано необґрунтованим, а справу передано до Відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи (канцелярії) суду для визначення судді у порядку ч.1 ст.31 КАС України для розгляду заяви про відвід судді.
У той самий день, тобто 12.12.2024р., ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду Токмілової Л.М. у задоволенні заяви позивача від 10.12.2024р. про відвід судді Скупінської О.В. - відмовлено.
31.12.2024р. до суду першої інстанції повторно надійшло аналогічне клопотання позивача про відвід судді Скупінської О.В.
Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 06.01.2015р. відвід судді Скупінській О.В. повторно визнано необґрунтованим, а справу знову передано до Відділу надання судово-адміністративних послуг та аналітичної роботи (канцелярії) суду для визначення судді у порядку ч.1 ст.31 КАС України для розгляду заяви про відвід судді.
08.01.2025р. ухвалою судді Токмілової Л.М. у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 31.12.2024р. про відвід судді ОСОБА_2 - відмовлено.
У подальшому, ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду від 14.01.2025р. у задоволенні повторного клопотання про звільнення від сплати судового збору було відмовлено, а позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто позивачці у відповідності до п.1 ч.4 ст.169 КАС України. Одночасно, позивачу роз'яснено, що повернення адміністративного позову не позбавляє її права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом.
Не погоджуючись із зазначеними процесуальними ухвалами від 12.12.2024р., від 06.01.2025р. та від 08.01.2025р. про визнання заявлених відводів необґрунтованими та, як наслідок, подальшої відмови у їх задоволенні, а також від 14.01.2025р. про повернення позову, ОСОБА_1 оскаржила їх в апеляційному порядку.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2025р. апеляційну скаргу (в частині за якою було відкрито апеляційне провадження) ОСОБА_1 - задоволено, ухвалу судді Одеського окружного адміністративного суду від 14.01.2025р. - скасовано, а справу №420/35179/24 направлено до суду першої інстанції - для продовження розгляду.
Ухвалою суду 1-ї інстанції від 02.06.2025р. клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - задоволено, звільнивши її від сплати судового збору, та відкрито провадження у справі.
При цьому, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 23.07.2025р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального і процесуального права, просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.06.2025р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
12.08.2025р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
Учасники справи, належним чином повідомлені про її розгляд, своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглянута в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги позивача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
21.09.2023р. рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у справі №495/8393/22 стягнуто з ОСОБА_1 (позивача) на користь КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» заборгованість за опалення в сумі 34521,55 грн, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2481 грн.
08.11.2023р. видано виконавчий лист у справі №495/8393/22.
15.04.2024р. постановою Одеського апеляційного суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» заборгованість за теплопостачання за період з 02.04.2017р. по 01.05.2022р. у розмірі 20907,78 грн. У той же час, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимог КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з травня 2006р. по 01.04.2017р. у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Також, з ОСОБА_1 стягнуто користь на КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» судовий збір у розмірі - 1502,60 грн. за подання позовної заяви. У свою чергу, стягнуто з КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» судовий збір на користь держави у розмірі - 1467,59 грн.
У зв'язку зі скасуванням судового рішення від 21.09.2023р. у справі №495/8393/22 постановою Одеського апеляційного суду від 15.04.2025, державним виконавцем було повідомлено листом від 23.10.2024р. за №9924/21.03, що згідно з постановою апеляційного суду від 15.04.2024р. у справі №495/8393/22, рішення суду від 21.09.2023р., на підставі якого виданий виконавчий документ, скасовано. У відповідності до п.5 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження №73724941 закінчено, про що винесена відповідна постанова.
04.10.2024р. КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» звернулося до органу виконавчої служби із заявою №429 про відкриття виконавчого провадження на підставі постанови апеляційного суду від 15.04.2024р. у справі №495/8393/22.
09.10.2024р. постановою державного виконавця Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Шевченко Т.В. відкрито виконавче провадження №76239064.
Пунктом 2 цієї ж постанови також було зобов'язано «боржника», протягом 5 робочих днів, подати декларацію про доходи та майно та попередити боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно з п.3 цієї ж постанови, з «боржника» також було стягнуто і виконавчий збір у розмірі 2241 грн.
09.10.2024р. постановою державного виконавця Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Шевченко Т.В. визначено для боржника Білецької І.Г. розмір мінімальних витрат виконавчого провадження:
плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження 69 грн.;
винесення постанови про стягнення витрат виконавчого провадження 60,25 грн.;
винесення постанови про стягнення виконавчого збору 39,75 грн.;
винесення постанови про відкриття виконавчого провадження 39,75 грн.;
винесення постанови про закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) 60,25 грн.;
Загальна сума мінімальних витрат: 269 грн.
У той же день, постановою державного виконавця Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Шевченко Т.В., на підставі ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 10% від суми боргу на користь Державного бюджету України у розмірі: 2241 грн.
23.10.2025р. постановою державного виконавця Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Степанової А.М. у межах виконавчого провадження №76239064, внесено зміни (доповнення) в автоматизованій системі виконавчого провадження, а саме:
замість № ВД: 813/3950/24 зазначити № ВД: 495/8393/22
замість Суб'єкт, що видав виконавчий документ: адміністративний суд зазначити Суб'єкт, що видав виконавчий документ: суд загальної юрисдикції
замість Суб'єкт, що видав ВД: Одеський адміністративний суд зазначити Суб'єкт, що видав ВД: Одеський апеляційний суд
замість Резолютивна частина:
Стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Білгород Дністровськтеплоенерго» заборгованість за теплопостачання за період з 02.04.2017р. по 01.05.2022р. у розмірі 20907,78 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Білгород Дністровськтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1502,60 грн. за подання позовної заяви.
зазначити Резолютивна частина:
стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» заборгованість за теплопостачання за період з 02.04.2017р. по 01.05.2022р. у розмірі 20907,78 грн.
стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1502,60 грн. за подання позовної заяви.
08.05.2025р. державний виконавець Білгород-Дністровського ВДВС у Білгород-Дністровському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Степанова А.М. у межах виконавчого провадження №76239064 (при примусовому виконанні постанови №495/8393/22, виданої 15.04.2024р. Одеським апеляційним судом), встановив, що у боржника відсутні кошти, рухоме та нерухоме майно на яке, згідно з чинним законодавством, можливо звернути стягнення, окрім єдиного доходу, а саме: пенсійних виплат, на які звернення стягнення тимчасово припинено на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ), згідно з п.10-2 розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження».
Залишок нестягненої суми за виконавчим документом 22410,38 грн.
Сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 0 грн.
Враховуючи викладене, керуючись п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець прийняв постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Пунктом 2 цієї постанови вказано, що виконавчий документ може бути повторно пред'явлено для виконання в строку до 08.05.2028р.
Не погоджуючись з постановами про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат на проведення виконавчих дій, позивачка звернулася до суду із даним адміністративним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, відповідно, відсутності правових підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однією з основних конституційних засад правосуддя, визначених ст.129-1 Конституції України, є обов'язковість судових рішень, а незабезпечення реального виконання судового рішення, що набрало законної сили, нівелює інститут судового захисту порушених прав особи, яка зверталася до суду.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентує порядок та особливості проведення кожної дії виконавчого провадження та дій органу державної виконавчої служби являється Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІ.
За приписами ст.1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими згідно з цим Законом, а також рішеннями, які у відповідності до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, серед іншого, законодавчо визначений комплекс певних дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012), а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012р. №11-рп/2012).
Так, примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України (ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII).
У відповідності до ч.1 ст.13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів.
У силу вимог ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1,3 ч.3 цієї ж статті регламентовано, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до Закону №1404-VIII, та накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.ч.5 та 6 ст.26 Закону №1404-VІІІ, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням суду, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець також зазначає і про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст.27 цього Закону.
Положеннями ч.ч.1,2 ст.27 Закону №1404-VІІІ регламентовано, що «виконавчий збір» - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.
«Виконавчий збір» стягується з «боржника» - до Державного бюджету України.
При цьому, варто зазначити, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або ж вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Як чітко передбачено ч.4 ст.27 Закону №1404-VІІІ, державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
При цьому, в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, які передбачені у п.п.1,2,4,6,9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 цього Закону), 11,14 та 15 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо виконавчий збір не було стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом, що прямо передбачено ч.3 ст.40 вказаного Закону.
Частиною 5 ст.27 Закону №1404-VIII визначено виключний перелік підстав, за яких виконавчий збір не стягується, зокрема:
- за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;
- у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;
- якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;
- за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;
- у разі виконання рішення приватним виконавцем;
- за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Окрім цього, у відповідності до ч.9 ст.27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає про те, що стягнення виконавчого збору та витрат є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець в межах відкритого виконавчого провадження, незалежно від проведених заходів з примусового виконання судового рішення, та є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження, у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Тобто, фактичне виконання судового рішення, окрім випадку такого виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень, не є обов'язковими умовами для стягнення виконавчого збору.
До того ж, зі змісту вказаних вище положень вбачається те, що стягнення виконавчого збору (окрім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення суду розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, а відтак, одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.
У свою чергу, стягнення з боржника виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов'язком державного виконавця.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28.04.2020р. у справі №480/3452/19, від 31.05.2021р. у справі №160/7321/19 та від 09.12.2021р. у справі №520/7192/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
У той же час, слід звернути увагу на те, що за приписами п.2 розділу VI «Інструкції з організації примусового виконання рішень» (затв. наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012р. за №512/5), витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли такий не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п.1, 3, 4, 6, 8 ч.1 ст.37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п.1, 2, 6, 7, 9 - 15 ч.1 ст.39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Отже, на думку суду, стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження, крім визначених законом випадків, пов'язується з початком примусового виконання, яке виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа.
Окрім того, суд вважає, що у даному випадку застосовним є правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.04.2020р. у справі №640/8425/19, в якій колегія суду зазначила про те, що Закон №1404-VІІІ є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, втім детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією №512/5, розробленою відповідно до вказаного Закону, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону №1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню.
Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Так, як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, 08.10.2024р. на примусовому виконанні Білгород-Дністровського ВДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), перебувала постанова №495/8393/22, видана 15.04.2024р. Одеським апеляційним судом, про стягнення з позивачки на користь КП «Білгород-Дністровськтеплоенерго» заборгованості за теплопостачання за період з 02.04.2017р. по 01.05.2022р. у розмірі - 20 907,78 грн. та судового збору у розмірі - 1 502,60 грн.
Як вже зазначалося вище, 09.10.2024р. державним виконавцем, у відповідності до вимог ст.ст.3, 4, 25, 26, 27 Закону №1404-VІІІ було відкрито виконавче провадження №76239064, про що винесена відповідна постанова, копія якої, як свідчать матеріали справи, була направлена сторонам.
При цьому, як видно матеріалів справи, одночасно із винесенням вказаної постанови, державним виконавцем, керуючись ст.42 Закону №1404-VІІІ та відповідно до п.2 розділу VI Інструкції №512/5, була також винесена постанова і про стягнення з «боржника» мінімальних витрат на проведення виконавчих дій в сумі 269 грн.
Окрім того, 09.10.2024р. державним виконавцем, на підставі ст.27 згаданого Закону, була винесена ще одна постанова - про стягнення з «боржника» виконавчого збору в розмірі 2241 грн.
Далі, 08.05.2025р. державним виконавцем у межах вказаного виконавчого провадження №76239064, при примусовому виконанні судового рішення, через встановлення у боржника (позивача) відсутніх коштів, рухомого та нерухомого майна на яке можливо було б звернути стягнення, окрім єдиного доходу, а саме: пенсійних виплат, на які звернення стягнення тимчасово припинено на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, було прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Так, суд попередньої інстанції, у цьому контексті, цілком вірно зазначив, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених п.п.1, 3, 4, 6 ч.1 ст.37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених п.п.1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого ч.9 ст.27 Закону), 11, 14 і 15 ч.1 ст.39 Закону №1404-VІІІ, державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору та стягнення мінімальних витрат на проведення виконавчих дій не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Таким чином, відповідно до Закону №1404-VІІІ та Інструкції, для стягнення виконавчого збору державний виконавець повинен винести постанову про стягнення виконавчого збору та стягнення мінімальних витрат на проведення виконавчих дій, а вже після повернення виконавчого документу, звернути її до примусового виконання шляхом реєстрації в автоматизованій системі та відкриття відповідного виконавчого провадження.
У той же час, визначаючись щодо обґрунтованості доводів автора апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу, що після повернення стягувачу виконавчого документа, а саме: постанови у справі №495/8393/22, ухваленої 15.04.2024р. Одеським апеляційним судом, оскаржувані постанови державного виконавця у встановленому законом порядку до примусового виконання ще не зверталися.
Судом першої інстанції при дослідженні автоматизованої системи виконавчого провадження не було встановлено відносно позивача відкритих проваджень з виконання вищевказаних постанов.
Отже, встановлені обставини свідчать про те, що на час звернення до суду у позивача фактично був відсутній обов'язок по сплаті виконавчого збору в розмірі 2241 грн. та мінімальних витрат на проведення виконавчих дій в сумі 269 грн. у виконавчому провадженню №76239064, а сам факт існування вказаних постанов на цей час ще не створює для позивача будь-яких негативних наслідків.
Продовжуючи вирішення спору, судова колегія зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу вимог ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
А тому, відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, серед іншого, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, неупередженості, добросовісності, розсудливості, рівності, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень ч.ч.1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування «поза будь-яким розумним сумнівом» (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей» (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише не спростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, підтверджені приєднаними до цієї справи доказами, оцінивши докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90 та 211 КАС України, суд апеляційної інстанції наголошує, що у спірних правовідносинах заявник не має публічного права (інтересу), котре б було порушено управлінським волевиявлення відповідача як суб'єкта владних повноважень.
Отже, підстав для задоволення даного позову колегією суддів, як і судом попередньої інстанції, не встановлено.
При цьому, як вбачається зі змісту апеляційної скарги, позивачем фактично було заявлено нові позовні вимоги, підставою яких стали наслідки прийнятих відповідачем оскаржуваних рішень у даній справі.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, переглядаючи судове рішення першої інстанції і діючи виключено в межах приписів ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч.5 ст.308 КАС України, не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З огляду на зазначене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.286,308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 13.10.2025р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко