06.10.2025 Справа №565/1309/25 Провадження №2/607/4210/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Лукачат К. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛ. ЕН.ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЛ. ЕН.ГРУП» звернулося в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що 23.07.2024 між сторонами був укладений електронний договір про надання фінансового кредиту № 23776-07/2024.
Кредитний договір, у відповідності до норм частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України Про електронні документи та електронний документообіг, а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 11000,00 грн; строк кредитування 120 днів до 19.11.2024.
Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, утворилась загальна сума заборгованості 33000,00 грн, яка складається із: 11000,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 16500,00 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, та штрафу в розмірі 5500,00 грн.
У зв'язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 23776-07/2024 від 23.07.2024 у розмірі 33 000,00 грн та судові витрати.
У судове засідання представник позивача не з'явився, однак подав клопотання про розгляд справи без його участі, позов підтримує та проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, не повідомивши суду про причини своєї неявки, будучи повідомлена про дату, час та місце судового засідання. Правом на подання відзиву відповідач не скористалася та не подала заяву про розгляд справи без її участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Суд, постановив ухвалу про заочний розгляд справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду постановлено заочний розгляд справи.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що 23.07.2024 року між ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 23776-07/2024 від 23.07.2024, згідно якого відповідачка отримала 11 000 грн. строком на 120 днів із встановленим розміром процентної ставки 1,50% за день користування.
Вказаний кредитний договір разом із Правилами надання споживчих кредитів складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.
Позичальнику надано одноразовий ідентифікатор W3446, для підписання кредитного договору № 23776-07/2024 від 23.07.2024, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.
З квитанції про зарахування № 460796516 від 23.07.2024 вбачається, що ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» через систему платежів LiqPay здійснив видачу відповідачу коштів за кредитним договором № 23776-07/2024від 23.07.2024 в сумі 11 000,00 грн, платіж № платіжної картки НОМЕР_1 ,.
ТОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» виконало взяті на себе зобов'язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов кредитного договору.
В свою чергу, відповідач свої зобов'язання за користування кредитними коштами належним чином не виконувала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Зокрема, із розрахунку заборгованості за кредитним договором № 23776-07/2024від 23.07.2024, станом на 30.10.2024 утворилась загальна сума заборгованості 30000,00 грн, яка складається із: 11 000,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 16 500,00грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами; штрафу 5500,00 грн.
30.10.2024 між ТЗОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «ЕЛ. ЕН.ГРУП» укладено Договір факторингу № 30102024.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 33 000,00 грн, у зв'язку із порушенням зобов'язання за кредитним договором № 23776-07/2024 від 23.07.2024.
Суд погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України "Про споживче кредитування" та Законом України "Про електронну комерцію".
Зокрема, в ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, уклавши договір № 23776-07/2024 від 23.07.2024 в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, погодилася з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача, а тому, на думку суду цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Підписавши даний кредитний договір, відповідач, відповідно до статей 3, 627 ЦК України, добровільно погодилася на такі умови кредитного договору та взяла на себе відповідні зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за їх користування. Однак, у визначений строк їх не повернула, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення тіла кредиту та відсотків підлягає задоволенню повністю.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача штрафу за кожен день невиконання або неналежного виконаного зобов'язання, суд зазначає наступне.
Згідно п. 18 Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 5-30 год. 24 лютого 2022 року, який діє до теперішнього часу.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 5500,00 грн, не ґрунтується на вимогах закону та задоволенню не підлягає.
Згідно з статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач не надав будь-яких доказів в розумінні положень ст. 76-81 ЦПК України на спростування обставин, на які посилається позивач та не направив суду жодних заперечень щодо позовних вимог.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року №231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Як встановлено судом, 30.10.2024 між ТЗОВ «СТАР ФАЙНЕНС ГРУП» та ТОВ «ЕЛ. ЕН.ГРУП» укладено Договір факторингу № 30102024, предметом даного Договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору.
З огляду на те, що договір факторингу підтверджує належний перехід прав вимоги до відповідача від ТОВ «Стар Файнес Груп» до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЛ. ЕН. ГРУП».
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, що в даному випадку мають місце порушення з вини відповідача прав позивача щодо порядку погашення заборгованості за кредитним договором, суд дійшов висновку про задоволення частково позову, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 23776-07/2024 від 23.07.2024 в розмірі 27 500,00 грн.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до позовних вимог, ціна первісного позову у даній справі становила 33000,00 грн. Позовні вимоги задоволено частково на загальну суму 27 500,00 грн, в іншій частині відмовлено. Отже, розмір задоволених позовних вимог у пропорційному відношенні становить 83,33 % (27 500*100/33 000).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
Отже, підлягає розподілу судові витрати в сумі 2 422,40 грн, які слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема, 2 422,40 * 83,33/100 = 2 018,58 грн.
За таких обставин, суд вважає, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача 2 018,58 грн, сплаченого судового збору.
Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Суд враховує, що представником позивача в процесі розгляду даної справи було подано докази на підтвердження витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, судових витрат, пов'язаних із витратами на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, а саме: договір про надання правничої допомоги; вартість послуг (прейскурант); акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Питання гонорару та рахунків визначено сторонами у вищевказаному договорі про надання правничої допомоги.
Таким чином, представник позивача надала докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).
Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім цього, згідно правовою позицією Верховного Суду, викладеною у додаткових постановах від 12 січня 2023 року у справі № 908/2702/21 та від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, згідно якої під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями реальності, співмірності, а також розумності їхнього розміру, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Із урахуванням конкретних обставин, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).
Враховуючи наведене, суд вважає, що вказані в акті приймання-передачі послуги в розмірі 7 000,00 грн щодо проведення юридичного, фінансового аналізу боржника, а також складання, підписання та подання до суду позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника, та на переконання суду, не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, у розумінні приписів частини третьої статті 141 ЦПК України та не є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом робіт, а також не відповідає вказаному вище критерію розумності та обґрунтованості, оскільки, з огляду на зміст позовної заяви, її написання не вимагало у адвоката особливих зусиль чи вивчення нових обставин справи.
Також суд бере до уваги, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Подібний висновок викладений у постанові Верховного суду від 17.01.2024 у справі № 910/2158/23.
З огляду на вищевикладене, розподіляючи витрати, понесені на професійну правничу допомогу позивачем, суд, бере до уваги співмірність витрат зі складністю справи та із наданим адвокатом позивача обсягом послуг під час розгляду справи в суді, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги, виконані роботи, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для визначення розміру витрат та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.
Отже, підлягає розподілу судові витрати в сумі 4000,00 грн, які слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема, 4000,00 * 83,33/100 = 3 333,20 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 141, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 614, 629, 1046, 1048-1050 Цивільного кодексу України, суд,
Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛ. ЕН.ГРУП» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛ. ЕН.ГРУП» заборгованість за кредитним договором № 23776-07/2024 від 23.07.2024 в розмірі 27 500,00 грн (двадцять сім тисячі п'ятсот гривень 00 копійок) та 2 018,58 грн (дві тисячі вісімнадцять гривні 58 копійок) сплаченого судового збору, 3 333,20 грн (три тисячі триста тридцять три гривень 20 копійок) витрат на професійну правничу допомогу.
Відмовити у задоволенні інших позовних вимог.
Відповідачу направити копію заочного рішення суду, в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення суду або апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги заочного рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення суду може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, відповідачем може бути оскаржене заочне рішення суду в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, відповідачем з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення суду без задоволення, іншими учасниками справи з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину заочного рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного заочного рішення суду.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЛ. ЕН.ГРУП», унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 41240530, місцезнаходження м. Київ вул. М. Грушевського, буд. 10;
відповідач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 ..
Повний текст рішення суду складено та підписано 10 жовтня 2025 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко