06.10.2025 Справа №607/11739/25 Провадження №2/607/3655/2025
м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Вийванка О. М.
за участю секретаря судового засідання Лукачат К. Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю ««ВІН ФІНАНС» звернулось в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» було укладено кредитний договір L3649578.
Відповідно до умов кредитного договору Банк зобов'язується надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.
Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на дату звернення до суду з даним позовом заборгованість за кредитним договором складає 16 848,31 грн, з яких: тіло кредиту - 8500,00 грн, відсотки - 1265,00 грн, штраф - 2833,31 грн, комісія - 4250,00 грн.
01 липня 2019 року у правовідносинах за вказаною заборгованістю була здійснена заміна кредитора у зобов'язанні з ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Довіра та Гарантія», яка змінила найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС»на підставі договору факторингу. Боржника було повідомлено про заміну кредитора в зобов'язанні досудовою вимогою щодо виконання договірних зобов'язань та повідомленням про заміну кредитора в зобов'язанні.
Однак, взяті на себе зобов'язання відповідач належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на має заборгованість в розмірі 26 590,44 грн, яка складається: заборгованість за кредитним договором - 16 848,31 грн, сума збитків з урахування 3% річних - 1 514,96 грн, сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань - 8 227,17 грн.
У зв'язку із недосягненням згоди щодо досудового врегулювання спору, з підстав викладених у позові, позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № L3649578 від 27.01.2019 у розмірі 26 590.44 грн та судові витрати.
У судове засідання представник позивача не з'явився, однак просив розгляд справи провести без його участі та проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судове засідання не з'явилася, не повідомивши суду про причини своєї неявки, будучи повідомлена про дату, час та місце судового засідання. Правом на подання відзиву відповідач не скористалася та не подала заяву про розгляд справи без її участі.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, через неявку всіх учасників справи.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що 28.01.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» було укладено кредитний договір AG 1291137.
На підтвердження укладення Кредитного договору позивачем надано додаток про відкриття кредитної лінії № АМ8150679 до спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії № AG 1291137.
Відповідно до виписки з рахунку заборгованість за кредитним договором складає 16 848,31 грн, з яких: тіло кредиту - 8500,00 грн, відсотки - 1265,00 грн, штраф - 2833,31 грн, комісія - 4250,00 грн.
Судом також встановлено що 01 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» (клієнт) та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (фактор) укладений договір про відступлення прав вимоги № 01072019, згідно з умовами якого до фактора перейшло право вимоги за кредитним договором № AG 1291137 від 28.01.2019 до ОСОБА_1
25 липня 2024 року ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» змінило назву на ТОВ «Він Фінанс», що підтверджується наказом № 55-к від 25 липня 2024 року та протоколом №1706 від 25 липня 2024 року.
Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 2 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач як на підставі заявлених вимог посилається на те, що слід стягнути з відповідача на його користь заборгованість в розмірі 57 730,18 грн, у зв'язку із порушенням зобов'язання за кредитним договором № AG 1291137 від 28.01.2019.
Суд не погоджується з такими аргументами позивача, виходячи з наступних норм права, які підлягають застосуванню та мотиви їх застосування.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Матеріали справи свідчать про те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.
Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України "Про споживче кредитування" та Законом України "Про електронну комерцію".
Зокрема, в ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
З матеріалів справи вбачається, що 28.01.2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» було укладено кредитний договір AG 1291137 в електронній формі за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, ОСОБА_1 погодився з усіма додатками та невід'ємними частинами Договору в цілому та підтверджує, що він ознайомлений, погоджується з усіма визначеними умовами та змістом, повністю розуміє і зобов'язується неухильно дотримуватись умов кредитного договору та Правил.
Однак, зважаючи на презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), яка відповідачем не спростована, суд дійшов висновку, що спірний кредитний договір був укладений та є дійсним.
У подальшому, 01 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Дінеро» (клієнт) та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (фактор) укладений договір про відступлення прав вимоги № 01072019, згідно з умовами якого до фактора перейшло право вимоги за кредитним договором № AG 1291137 від 28.01.2019 до ОСОБА_1 .
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.03.2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21, п. 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Щодо факту виконання ТОВ «ФК «Дінеро» (клієнт) та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс» своїх зобов'язань за Договором, суд зазначає, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
У постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20 був сформульований правовий висновок, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ у таких формах: оригінал; електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом.
Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (який діяв на час укладення спірного кредитного договору, далі - Закон) як спеціальний закон визначав загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до п. 16.1. ст. 16 Закону до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Відповідно до п. 17.1. ст. 17 Закону форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно з пунктами 19.1., 19.2. ст. 19 Закону порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.
Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості за кредитом за кредитним договором, не є документом первинного бухгалтерського обліку господарських операцій, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі N 342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. N 6-16цс15.
При цьому, виписки по рахункам або касовий документ, заява про видачу готівки можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, в разі якщо останні відповідають вимогам первинних документів.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі N 752/9423/15-ц, від 16.09.2020 у справі N 200/5647/18.
Позивачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів того, що відповідачу після укладення кредитного договору було видано кредит, саме в сумах заявлених позовних вимог. Визначення даних сум в кредитних договорах не свідчить про отримання саме в цьому розмірі кредиту відповідачем і виконання кредитодавцем своїх зобов'язань по договорах.
Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є не достатнім для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти відповідачу, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутності належних та допустимих доказів, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов відповідного кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Суду надано як докази, що підтверджують розмір заборгованості документи, які, не є документами первинного обліку, що позбавляє суд можливості встановити факт виникнення та розмір заборгованості у відповідача.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов'язків.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі N 219/1704/17.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Відтак, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт отримання відповідачем кредитних коштів у ТОВ «ФК «Дінеро», і наявності у нього заборгованості, яка виникла внаслідок порушення ним умов кредитних договорів та правильність розрахунку розміру заборгованості.
Поряд з цим згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).
Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Частини 1, 5 ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до реєстру боржників до договору факторингу, укладеного між ТОВ «ФК «Дінеро» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейменовано на ТОВ «Він Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Договором.
Так, за правилом ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тобто за наведеним загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір факторингу є підставою для сингулярного правонаступництва, в силу якого не відбувається припинення попереднього кредитного зобов'язання. У такому разі відбувається зміна суб'єктного складу - на стороні кредитора - у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного з їх учасників. Отже, у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших. При цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.
Таким чином у разі відступлення права вимоги новий кредитор замінює собою особу у всіх правах, що існували на момент здійснення відступлення і не припинилися внаслідок такої заміни кредитора у зобов'язанні.
Зміст зобов'язання як правовідношення визначається сукупністю певних прав та обов'язків, відповідно, у разі описаного відступлення права вимоги до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредитору. У спірних правовідносинах обсяг прав визначається обсягом прав, пов'язаних із обов'язком з повернення суми кредиту і виконанням усіх похідних від цього зобов'язань.
Разом з тим, оскільки позивач не довів суду факт видачі кредитних коштів ТОВ «ФК «Дінеро» боржнику ОСОБА_1 , суд вважає, що відсутні підстави вважати, що до позивача перейшло права вимоги за кредитним договором.
При цьому позивач не надав докази того, що після укладення Договору факторингу були виконані вимоги ст. 1082 ЦК України та відповідач отримав письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні була визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Крім цього, сам по собі факт укладення договору факторингу не створює для відповідача безумовного обов'язку сплатити борг, саме у такому розмірі, який зазначено у договорі. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора відповідач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги, а новий кредитор зобов'язаний надати докази існування боргу, саме у такому розмірі, про стягнення якого заявлено відповідну вимогу.
Враховуючи встановлені судом обставини та зроблені висновки, суд не вбачає підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому слід відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає.
Відповідно до частин 1 і 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, суд вважає, що судові витрати покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд,
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 38750239, місцезнаходження м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8;
відповідач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 10 жовтня 2025 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко