печерський районний суд міста києва
Справа № 757/40760/23-ц
пр. 2-4084/24
11 квітня 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді Григоренко І.В.,
при секретарі: Андрієнко І.І.,
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3 ) звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2 ), в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача борг у розмірі 15 210,00 доларів США, з яких: 10 000,00 доларів США - заборгованість за договором позики; 4 360,00 доларів США - індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 08.12.2020 року до 08.09.2023 року; 850,00 доларів США - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, та стягнути з віповідача на користь позивача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08.11.2019 року між нею та відповідачем укладено усний договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 20 000,00 доларів США, а остання прийняла вказані грошові кошти та зобов'язалася їх повернути у строк до 08.11.2020 року, що підтверджується розпискою. Відповідач частково виконала взяті на себе зобов'язання та повернула позивачу частину грошових коштів, а саме 10 000,00 доларів США, проте решту суму позики у передбачений договором позики строк ОСОБА_2 не повернула та ухиляється від їх повернення. Залишок суми заборгованості становить 10 000,00 доларів США, які позивач просить стягнути з відповідача на її користь. Крім того, позивач вважає, що вона має право на стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення грошового зобов'язання за період з 08.12.2020 року до 08.09.2023 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2023 року, справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.
На виконання ч. 6 ст. 187 ЦПК України, судом було зроблено запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача та 15.09.2023 року отримано відповідь № 230255 з Єдиного державного демографічного реєстру щодо місця реєстрації відповідача.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.09.2023 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.01.2024 року.
18.09.2023 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від повивача надійшла заява про забезпечення позову, яка 25.09.2023 року була передана головуючому судді.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25.09.2023 року заяву позивача про забезпечення позову у вказаній цивільній справі повернуто позивачу.
17.01.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18.01.2024 року, у зв'язку із задоволенням клопотання відповідача, згідно ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 11.04.2024 року.
11.04.2024 року на адресу Печерського районного суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 11.04.2024 року з'явились представник позивача та відповідач.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з викладених у позовній заяві підстав та просила їх задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечувала та просила в позові відмовити.
Вислухавши вступне слово представника позивача та відповідача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, зважаючи на наступне.
Суд встановив, що 08.11.2019 року ОСОБА_2 одержала у ОСОБА_3 20 000,00 доларів США у борг, які зобов'язалася повернути до 08.11.2020 року, що підтверджується розпискою (а. с. 9).
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено у ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 627 ЦК України, ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як визначено у ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Зміст власноручно написаної ОСОБА_2 розписки про зобов'язання повернути борг ОСОБА_3 у розмірі 20 000,00 доларів США свідчить про фактичне отримання грошей та про наявність у ній зобов'язання їх повернення.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідач договір позики не оспорювала, у тому числі, за його безгрошовістю. Презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину у встановленому порядку відповідачем не спростована.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Отже, договір позики, укладений між сторонами у справі, є правомірним та чинним, тому підлягає виконанню сторонами.
При цьому, відповідачем не надано висновку експерта та не заявлялось клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи на підтвердження того, що складена розписка ним не писалась та не підписувалась. Тобто відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування отримання грошових коштів, а, отже, відсутності підстав для повернення боргу.
За таких обставин, суд вважає, що між позивачем та відповідачем існують правовідносин, які виникли із боргового зобов'язання останнього щодо повернення коштів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2019 року у справі № 373/2054/16-ц виклала правовий висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.
Відтак, закон не забороняє укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта та стягнення коштів за невиконання зобов'язань в іноземній валюті.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Отже, відповідач зобов'язана була повернути позивачу суму боргу в розмірі 20 000,00 доларів США до 08.11.2020 року.
При цьому ОСОБА_2 частково виконала взяті на себе зобов'язання за договором позики та повернула ОСОБА_3 частину грошових коштів, а саме 10 000,00 доларів США, що не заперечується сторонами та підтверджено позивачем у позовній заяві, а відповідачем у судовому засіданні 11.04.2024 року.
Як визначено у ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як визначено у ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідач не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження повернення боргу позивачу, відтак, позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 10 000,00 доларів США, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Отже, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року в справі № 14-134цс18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц провадження № 14-446цс18, в якій Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 року в справі № 6-79цс14, а також у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року в справі № 308/3824/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 року у справі № 500/5194/16 виклала правовий висновок, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, враховуючи зміст договору позики, яка вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача суму боргу у тій самій валюті в якій було надано позику, тобто у доларах США.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 08.11.2019 року у розмірі 10 000,00 доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 4 360,00 доларів США та 3% річних у розмірі 2 850,00 доларів США за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як визначено у ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено висновок щодо виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, відповідно до якого як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому, з огляду на положення ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме в тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Передбачене ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування трьох відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні трьох відсотків річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Таким чином, цей висновок стосується можливості виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті та нарахування трьох відсотків річних, визначених статтею 625 ЦК України, які входить до складу грошового зобов'язання та мають компенсаційний характер, в іноземній валюті.
Ураховуючи наведене суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення 3 % річних за невиконання грошового зобов'язання.
Оскільки відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, то початком нарахування трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем є 09.11.2020 року.
За таких обставин, суд вважає, що нарахування трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання необхідно здійснювати за з 09.11.2020 року по 08.09.2023 року.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд з ним погоджується. Будь-яких заперечень чи контррозрахунку відповідач не надала.
Оскільки ОСОБА_2 прострочила виконання грошового зобов'язання, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних за період з 09.11.2020 року по 08.09.2023 року у розмірі 849,74 доларів США.
Щодо стягнення втрат від інфляції, то згідно ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Положення ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі № 6-284цс17 та постанові Верховного Суду від 20.02.2019 року у справі № 638/10417/15-ц.
Оскільки сума боргу зазначена у договорі (розписці) у доларах США, то правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 інфляційних втрат у розмірі 4 360,00 доларів США відсутні, а позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 11, 526, 533, 625, 626, 627, 628, 629, 1046, 1047, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 82, 133-141, 259, 263-265, 273, 274-279, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 10 000 (десять тисяч) доларів США 00 центів та три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 09.11.2020 року по 08.09.2023 року у розмірі 849 (вісімсот сорок дев'ять) дол. США 74 центи.
В іншій частині позову - відмовити.
Позивач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складений та підписаний 22.04.2024 року.
Суддя І.В. Григоренко