Справа № 756/19178/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/15447/2025
Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук А.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Петренко Н.П.
07 жовтня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Сухарко Аліни Віталіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року, ухвалене у м. Києві о 09:44 год. у складі судді Шевчука А.В., повний текст кого складено 09 серпня 2024 року, у цивільній справі № 756/19178/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова Ольга Іванівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонська Мрія», про визнання недійсними договорів дарування, -
У грудня 2021 рокуОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова О.І., Товариство з обмеженою відповідальністю «Оболонська Мрія», про визнання недійсними договорів дарування. Зазначала, що 20 жовтня 2017 року між нею та ОСОБА_2 було укладено попередній договір купівлі-продажу, за умовами якого останні досягнули згоди щодо укладення в строк до 19 квітня 2018 року основного договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: нежитлових приміщень № 171 та №172 за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 750 000 доларів США. На виконання попереднього договору купівлі-продажу нею загалом було сплачено ОСОБА_2 8 015 500,20 грн. Хоча умовами попереднього договору від 20 жовтня 2017 року визначено строк укладення основного договору не пізніше 19 квітня 2018 року, основний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 171 та № 172 за адресою: АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_2 так і не було укладено. Напередодні укладення основного договору купівлі-продажу їй стало відомо про те, що ОСОБА_2 не мав наміру укладати з нею основний договір купівлі-продажу спірних нежитлових приміщень, оскільки заздалегідь, а саме 19 жовтня 2016 року ним були укладені попередні договори купівлі-продажу цих же самих нежитлових приміщень з ОСОБА_3 , яка є його матір'ю, у зв'язку з чим на ці приміщення було накладено обтяження, що унеможливлювало укладення основного договору з нею. У подальшому їй стало відомо про те, що лише 08 травня 2019 року ОСОБА_2 розірвано укладені з ОСОБА_3 попередні договори від 19 жовтня 2016 року та зняті обтяження з нежитлових приміщень під № 171 та № 172, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, вказані приміщення відразу подаровані ОСОБА_2 за договором дарування від 08 травня 2019 року своїй матері ОСОБА_3 . Таким чином, основний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 171 та № 172 за адресою: АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_2 укладений не був, а тому зобов'язання за попереднім договором було припинено. 10 вересня 2020 року вона звернулася до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсного правочину. За результатами розгляду справи рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року частково задоволено її позов та визнано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень № 171 і № 172, за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2017 року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., зареєстрований в реєстрі за №2193 недійсним. У порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 098 079 грн сплачених за договором, 1 057 750 грн збитків, 1 000 грн компенсації моральної шкоди, 17 350,00 грн. судового збору. В іншій частині вимог позову відмовлено. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишені без змін. Вказувала, що ОСОБА_2 уклав 08 травня 2019 року договори дарування нежитлових приміщень № 171 і № 172 за адресою: АДРЕСА_1 , саме із своєю матір'ю, яка є близькою родичкою, і саме після того, як він отримав кошти від неї за попереднім договором, свідчить про те, що договори дарування не були спрямовані на настання обумовлених ними наслідків, а дарувальник відчужував майно виключно задля того, аби уникнути виконання свого зобов'язання перед нею, що є підставою для визнання правочинів недійсними. Договори дарування нежитлових приміщень № 171 і № 172 укладені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідають усім ознакам фраудаторного правочину та можуть кваліфікуватися як фіктивні, а отже підлягають визнанню судом недійсними.
Таким чином, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просила:
визнати недійсним договір дарування від 08 травня 2019 року нежитлового приміщення, загальною площею 190,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 506815880000, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І.;
визнати недійсним договір дарування від 08 травня 2019 року нежитлового приміщення, загальною площею 181 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 506868380000, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовою О.І.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, адвокат Сухарко А.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Посилалася на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне встановлення обставин, що мають значення для справи. Зазначила, що ОСОБА_2 уклав договір дарування нежитлових приміщень № 171, № 172 саме зі своєю матір'ю, яка є близьким родичем і саме після того, як він отримав кошти від ОСОБА_1 за попереднім договором, свідчить про те, що договір дарування не був спрямований на настання обумовлених ним наслідків, а дарувальник відчужував майно виключно задля того, аби уникнути виконання свого зобов'язання перед ОСОБА_1 , що є підставою для визнання правочину недійсним. У ОСОБА_1 є всі підстави вважати, що договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про передачу у власність останньої нерухомого майна, а саме, нежитлових приміщень № 171 та № 172, які розташовані за адресою: АДРЕСА_4 та посвідчений приватним нотаріусом КМНО Разумовою О.І. відповідає усім ознакам фраудаторного правочину та може кваліфікуватися як фіктивний, а отже підлягає визнанню судом недійсним. ОСОБА_2 достовірно знаючи, діючи заздалегідь вчинив всі дії, щоб позбутись майна, на яке може бути звернено стягнення.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року апеляційну скаргу адвоката Сухарко А.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року скасовано та передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції адвокат Івахненко Ю.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з наведених у ній підстав.
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова О.І., представник ТОВ «Оболонська Мрія» в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Адвокат Голуб М.В., який діє в інтересах ОСОБА_2 , подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку із його перебуванням за межами м. Києва та перебуванням ОСОБА_2 за кордоном, проте жодних доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин суду надано не було. Крім того, ОСОБА_2 та його представник не були позбавленні можливості брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Адвокат Сич О.Ю., який діє в інтересах ТОВ «Оболонська Мрія», також подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні, разом з тим, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини. Відтак, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення особи, яка з'явилася в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 19 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого сторони зобов'язалися в майбутньому, в строк не пізніше 12.00 год 19 жовтня 2019 року, з урахуванням істотних умов, передбачених цим договором, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу (основний договір) нежитлових приміщень під № 171 яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 5 000 000,00 грн, з яких в момент підписання цього договору ОСОБА_3 сплатила ОСОБА_2 512 000,00 грн як завдаток. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2014.
19 жовтня 2016 року приватним нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. у зв'язку з посвідченням вказаного попереднього договору купівлі-продажу накладено заборону відчуження нежитлового приміщення під № 171.
Також, 19 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого сторони зобов'язалися в майбутньому, в строк не пізніше 12.00 год. 19 жовтня 2019 року, з урахуванням істотних умов, передбачених цим договором, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу (основний договір) нежитлових приміщень під № 172, за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 4500 000 грн, з яких в момент підписання цього договору ОСОБА_3 сплатила ОСОБА_2 512 000 грн як завдаток. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2012.
19 жовтня 2016 року приватним нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І.В. у зв'язку з посвідченням вказаного попереднього договору купівлі-продажу накладено заборону відчуження нежитлових приміщень під № 172.
20 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., за умовами якого сторони зобов'язалися у майбутньому в строк не пізніше 19 квітня 2018 року, з урахуванням істотних умов, передбачених цим договором, укласти і належним чином оформити договори купівлі-продажу нерухомого майна (основний договір).
Згідно з п.п. 1.2 попереднього договору від 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визначено, що предметом договору є: нежитлове приміщення, загальною площею 190,8 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 506815880000; нежитлове приміщення, загальною площею 181 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , що зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна: 506868380000 (пункт 1.2 договору);
Пунктами 3.1., 4.1. попереднього договору визначено, що ОСОБА_2 погоджується продати, а ОСОБА_1 погоджується купити зазначене в пункті 1.2 договору нерухоме майно за ціну в національній валюті - гривні, що становить еквівалент 750 000,00 доларів США, що розраховується за офіційним курсом НБУ, з яких в день підписання цього договору ОСОБА_1 зобов'язалася сплатити ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 324 995,00 грн, що еквівалентно 50 000,00 доларів США, а ОСОБА_2 підтвердив факт отримання цієї грошової суми від ОСОБА_1 . Наступна оплата здійснюється в національній валюті гривня ОСОБА_1 згідно з графіком: до 19 листопада 2017 року - еквівалент 50 000,00 доларів США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів; 19 грудня 2017 року - еквівалент 50 000,00 доларів США, за курсом НБУ на день сплати грошових коштів; 19 січня 2018 року - еквівалент 50 000,00 доларів США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів; 19 лютого 2018 року - еквівалент 50 000,00 доларів США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів; 19 березня 2018 року - еквівалент 50 000,00 доларів США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів; залишок грошових коштів в сумі 450 000,00 доларів США за курсом НБУ на день сплати грошових коштів повинен бути сплачений в будь-який час, але не пізніше до дня підписання сторонами основного договору.
08 травня 2019 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 договори про розірвання попередніх договорів від 19 жовтня 2016 року зареєстрованих в реєстрі за № 2012 та №2014.
08 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договори дарування нежитлового приміщення, за умовами яких ОСОБА_2 передав безоплатно у власність, а ОСОБА_3 прийняла у власність нерухоме майно (дарунок), яким є належне дарувальнику на праві приватної власності:
нежитлове приміщення, загальною площею 190,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 506815880000;
нежитлове приміщення, загальною площею 181 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 506868380000.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року у справі № 756/10172/20 задоволено частково позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., ОСОБА_3 , про визнання попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна недійним та застосування наслідків недійсності правочину, задоволено частково.
Визнано попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлових приміщень № 171 та 172 по АДРЕСА_1 , укладений 20 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., зареєстрований в реєстрі за № 2193, недійсним.
У порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 6 098 079,00 грн сплачених за договором, 1 057 750,00 грн збитків, 1 000,00 грн компенсації моральної шкоди, 17 350,00 грн. судового збору, а всього 7 174 179,00 грн.
В іншій частині вимог позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 01червня 2021 року у справі №756/10172/20 апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 057 750,00 грн. збитків та зазначення загальної суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 всього 7 174 179,00 грн. скасовано та ухвалено в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору у розмірі 17 350,00 грн. змінено, зменшивши розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 17 350,00 грн. до 12 181,60 грн.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 9 987,60 грн.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 756/10172/20 касаційну скаргу представника ОСОБА_2 залишено без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року у нескасованій під час апеляційного перегляду частині та постанову Київського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишено без змін.
Ухвалюючи рішення у вказаній справі суди встановили, що станом на час розгляду позову ОСОБА_1 нежитлові приміщення, які зазначені в оспорюваних договорах з 21 травня 2019 року належать на праві приватної власності ТОВ «Оболонська мрія», відповідні обставини підтверджуються витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 травня 2019 року. Більш того 29 листопада 2019 року ТОВ «Оболонська мрія» здійснило заходи щодо об'єднання даних двох нежитлових приміщень в одну групу нежитлових приміщень № 171, 172 загальною площею 401,8 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . ця група приміщень має реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1979082980000, відповідні обставини підтверджуються витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05 грудня 2019 року. Про відповідні обставини ОСОБА_1 проінформована ще в 2019 року, щонайменше дана інформація їй відома з 06 листопада 2019 року у відповідну дату нею була власноручно підписана та подана заява про злочин до Слідчого управління Національної поліції в місті Києві, відповідна обставина підтверджується копією відповідної заяви.
З'ясувавши обставини справи, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова О.І., ТОВ «Оболонська Мрія», про визнання недійсними договорів даруваннянежитлового приміщення, загальною площею 190,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , та нежитлового приміщення, загальною площею 181 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , укладених 08 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування такого рішення суду першої інстанції.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанови Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц, від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19).
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20).
Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі №523/17429/20).
У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 також вказано, що цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред'явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією на такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа).
Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанови Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 26 квітня 2023 року у справі №644/5819/20).
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (постанова Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 723/405/17).
Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2024 року у справі № 916/379/23).
Верховний Суд звертав увагу, що відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (постанова Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21);
мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником. Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована (постанова Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 504/112/22);
тлумачення статті 220 ЦК України свідчить, що рішення суду про визнання договору дійсним при недодержанні сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору «зцілює» тільки таку ваду як відсутність нотаріального посвідчення договору. І, відповідно, не виключається визнання договору недійсним, який був визнаний дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення, як такого, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторний договір). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, визнання договору дійсним внаслідок відсутності його нотаріального посвідчення) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 569/6427/16);
для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб'єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов'язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника (постанова Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 159/5846/23);
цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу за договором. Боржник, який відчужує майно на підставі безоплатного договору на користь своєї невістки після настання строку повернення боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, спрямованого на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: безоплатність договору; момент укладення договору (зокрема після настання строку повернення боргу); контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов'язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові. Наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, невістка, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа) (постанова Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 347/721/22);
метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20). Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №161/12564/21).
Скасовуючи попередню постанову Київського апеляційного суду від 01 травня 2025 року у даній справі та передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначав, що суд апеляційної інстанції не проаналізував та не перевірив, чи існують підстави для кваліфікації оспорюваного правочину як вчиненого всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст.ст. 3, 13 ЦК України), зокрема, щодо використання учасниками цивільного обороту приватного інструментарію всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та для зменшення обсягу майна боржника.
При цьому, колегія суддів враховує, що обов'язок щодо повернення коштів, які були передані на підставі попереднього договору купівлі-продажу нерухомого майна, від 20 жовтня 2017 року ОСОБА_1 пов'язувала не з припиненням вказаного попереднього договору внаслідок неукладення основного договору купівлі-продажу, а з визнанням недійсним вказаного попереднього договору на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року у справі № 756/10172/20.
Саме вказаним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року і було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 вказані кошти в порядку застосування наслідків недійсності попереднього договору.
Тоді як оспорювані договори дарування нежитлового приміщення, загальною площею 190,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , та нежитлового приміщення, загальною площею 181 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були укладені 08 травня 2019 року, тобто, за півтора роки до ухвалення рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року, що виключає визнання таких договорів фраудаторними.
Крім того, позивачами у справах про визнання договорів фраудаторними зазвичай є особи, які не є учасниками таких договорів, а мають право грошової вимоги до відчужувача майна. Виникнення у позивача права на пред'явлення такого позову пов'язується з можливістю повернення майна у власність боржника за зобов'язанням, в якому він є кредитором, задля забезпечення можливості звернення стягнення на таке майно з метою задоволення його вимог.
Разом з тим, установлено, що нежитлове приміщення, загальною площею 190,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , та нежитлове приміщення, загальною площею 181 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , які зазначені в оспорюваних договорах з 21 травня 2019 року належать на праві приватної власності ТОВ «Оболонська мрія» та після набуття ним права власності були об'єднані в одне приміщення.
Тому, визнання оспорюваних договорів дарування нежитлового приміщення від 08 травня 2019 року, не призведе до повернення вказаних приміщень у власність ОСОБА_2 та можливості звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 , що було визначено на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Разумова О.І., ТОВ «Оболонська Мрія», про визнання недійсними договорів дарування нежитлового приміщення, загальною площею 190,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , та нежитлового приміщення, загальною площею 181 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , укладених 08 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Колегія суддів не вбачає порушень норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу адвоката Сухарко Аліни Віталіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 жовтня 2025 року.
Суддя-доповідач
Судді