14 жовтня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/9971/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі також відповідач), у якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні ОСОБА_1 в період з 03.12.2020 по 20.01.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 03.12.2020 по 20.01.2023 включно сум грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 (за період з 03.12.2020 по 31.12.2020), Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 (за період з 01.01.2021 по 31.12.2021), Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 (за період з 01.01.2022 по 31.12.2022) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 (за період з 01.01.2023 по 20.01.2023) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно у період з 03.12.2020 по 20.01.2023 обчислено та виплачено грошове забезпечення, а також всі інші додаткові види грошового забезпечення, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018.
У відзиві відповідач заперечує щодо заявлених позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні та зазначає, що згідно з пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 20.08.2017, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій не погоджується з доводами представника відповідача викладеними у відзиві та просить задовольнити позовні вимоги, посилаючись на обставини викладені у позові.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 у спірний період проходив службу в військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копіями військового квитка НОМЕР_2 , витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.12.2020 № 291, витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.01.2023 № 20.
Позивач зазначає, що з 03.12.2020 по 20.01.2023 йому не вірно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 40 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» та іншими законами.
Частина 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ) передбачає, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У силу вимог приписів частини 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Так, 30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (у редакції чинній до 24.02.2018 року) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Разом із тим, слід врахувати, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови КМ України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Отже, з 29 січня 2020 року - дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 4 Постанови № 704 в редакції до 24 лютого 2018 року, тобто у редакції, яка була чинна до набрання законної сили Постановою № 103.
Разом з цим, Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Згідно статті 6 Закону №2017 базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 зазначено, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб. Так, під «умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії. Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців. Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон №294-IX), Закон №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928-IX), Закон України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон № 2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2018 року, на 2020 та 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Отже, зазначення у пункті 4 постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
З огляду на вищезазначене, Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 зазначив, що враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актам, які мають вищу юридичну силу - Законів №294-ІХ та №1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Водночас Верховний Суд вказав, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №380/7813/22, від 05.07.2023 у справі № 160/24227/21 та від 25.04.2024 у справі № 240/16735/21.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, з огляду на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» постановлено: 2. Внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Такої ж думки притримується, зокрема Шостий апеляційний адміністративний суд у постановах від 26.06.2024 у справі № 580/997/24, від 01.07.2024 у справі № 580/1994/24, від 03.07.2024 у справі № 620/16835/23.
Таким чином, з 20.05.2023 розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням є не прожитковий мінімум для працездатних осіб, а стала величина - 1762,00 грн.
Як наслідок, суд дійшов висновку, що застосування відповідачами для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 є протиправним.
Таким чином, на час проходження позивачем військової служби з 03.12.2020 по 20.01.2023 відповідач мав нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до п.4 Постанови № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік (у даному випадку на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:
визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 03.12.2020 по 20.01.2023 із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;
зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 03.12.2020 по 20.01.2023, у тому числі основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб ряд рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Відповідно до приписів статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно із статтею 90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 03.12.2020 по 20.01.2023 із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 03.12.2020 по 20.01.2023, у тому числі основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб ряд рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Повний текст рішення виготовлено 14 жовтня 2025 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА